Рішення

від 25.10.2023 по справі 400/974/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2023 р. № 400/974/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2

про:визнання протиправним наказу в частині; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) Про результати розслідування в частині, що стосується позивача;

- зобов`язати відповідача скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) Про результати розслідування в частині, що стосується позивача;

- зобов`язати здійснити нарахування та виплату щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення позивача, позбавлених на підставі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) Про результати розслідування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ відповідача Про результати службового розслідування в частині, що стосується позивача, прийнятий за результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення ним військової частини, яке проведено з порушенням установленого законодавством порядку, а саме: службове розслідування проведено прямим начальником позивача, який відповідає за належний морально-психологічний стан підлеглого особового складу в підрозділі, у той час, коли причиною відповідного правопорушення став якраз низький морально-психологічний стан особового складу; під час службового розслідування не з`ясовано в повній мірі обставини, які мають істотне значення, зокрема те, що 10.09.2022 позивач прибув до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 ; службове розслідування фактично ґрунтується на двох поясненнях: військовослужбовця, який проводив розслідування (що має пряму зацікавленість у результатах розслідування) відібрані у самого себе, а також іншого військовослужбовця, який не проходив військової служби в одному підрозділі з позивачем; в акті службового розслідування не зазначено в чому полягає порушення позивачем норм законодавства з питань проходження військової служби, причинного зв`язку між дією та подією, що трапилась.

Ухвалою від 15.02.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.

У відзиві на адміністративний позов від 01.05.2023 № 642/2596 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Відзив аргументовано тим, що:

Відповідач відзив до суду не надав, хоча ухвала про відкриття провадження була доставлена 15.02.2023 до електронної скриньки, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та отримана ним поштою 09.05.2023, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Відповідно до ст.262 КАС України справа розглядається без проведення судового засідання в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов наступного висновку.

Позивач проходить військову службу на посаді командира відділення командира гранатомета взводу вогневої підтримки 4 демантно шгтурмової роти 2 деснтно штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

09.09.2022 командир батальйону, де проходив військову службу позивач, подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби 09.09.2022 військовослужбовцями, зокрема і позивачем.

На підставі вказаного рапорта командир військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ (з адміністративно-господарської діяльності) Про призначення проведення службового розслідування, відповідно до пункту 1 якого наказано провести службове розслідування стосовно відповідних військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 . Проведення службового розслідування доручено заступнику командира батальйону з морально-психологічного забезпечення, в якому проходив службу позивач.

За результатами службового розслідування заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення, якому було доручено його проведення, підготовлено і надано 17.09.2022 командиру військової частини НОМЕР_1 Акт службового розслідування (далі Акт службового розслідування).

Актом службового розслідування встановлено, що 09.09.2022 під час перевірки складу підрозділу, де проходив службу позивач, заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення було виявлено факт самовільного залишення району зосередження військовослужбовцями відповідного підрозділу, зокрема і позивачем.

В Акті службового розслідування також зазначено, що заходи розшуку військовослужбовців результату не дали, відсутні на службі по теперішній час, телефони не відповідають. За день до цього даний особовий склад відмовився від виконання бойового завдання та убув до району зосередження підрозділу.

За результатами вищезазначеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ «Про результати проведення службового розслідування», відповідно до пункту 1 якого за порушення статей 11, 12, 16, 123, 124, 125, 126, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України наказано по поверненню притягнути до дисциплінарної відповідності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , у тому числі позивача.

Згідно з пунктами 6 і 7 наказ «Про результати проведення службового розслідування» позивача позбавлено в повному обсязі відповідно премії та додаткової винагороди за вересень 2022 року.

Вважаючи «Про результати проведення службового розслідування» протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут), військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройний Сил України, накази командирів.

Абзацом другим статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут внутрішньої служби), встановлено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такого обов`язку як свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Відповідно до абзацу першого статті 49 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Згідно зі статтею 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби).

Згідно з частиною першою статті 127 Статуту внутрішньої служби солдат (матрос) (далі солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.

Відповідно до абзаців восьмого і сімнадцятого частини першої статті 128 Статуту внутрішньої служби солдат зобов`язаний додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, а також у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно з частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі Порядок № 608).

Отже, військовослужбовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності при наявності в його діях складу дисциплінарного проступку за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Дисциплінарного статуту і Порядку № 608.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Абзацом першим пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі особи, які проводять службове розслідування).

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення (частина друга статті 85 Дисциплінарного статуту, пункт 12 розділу ІІІ Порядку № 608).

Відтак службове розслідування стосовно військовослужбовця рядового складу може бути проведено на підставі наказу однією особою (в тому числі, особисто командиром (начальником), прямим командиром (начальником) або військовослужбовцем сержантського (старшинського) складу) чи у складі комісії з проведення службового розслідування.

Суд встановив, що службове розслідування стосовно позивача було проведено на підставі наказа командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) Про призначення проведення службового розслідування заступнику командира батальйону з морально-психологічного забезпечення, в якому проходив службу позивач.

Зазначений заступник командира батальйону не був і не міг бути співучасником дій щодо залишення 09.09.2022 військовослужбовцями місця служби, оскільки в цей час він перебував в іншому місці дислокації.

Отже, призначення службового розслідування заступнику командира батальйону з морально-психологічного забезпечення, в якому проходив службу позивач, відповідає вимогам Дисциплінарного статуту і Порядку № 608.

При цьому суд відхиляє твердження позивача про те, заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення не мав права проводити це службове розслідування у зв`язку з тим, що причиною правопорушення став низький морально-психологічний стан його підлеглих, оскільки предметом службового розслідування був факт самовільного залишення місця служби, а не морально-психологічний стан особового складу батальйону в цілому.

Так, згідно з абзацом сьомим статті 108 Статуту внутрішньої служби заступник командира батальйону (корабля 3 рангу) з морально-психологічного забезпечення зобов`язаний вживати конкретних заходів для зміцнення військової дисципліни та правопорядку, профілактики правопорушень серед особового складу, згуртування військових колективів.

Дисциплінарним статутом не передбачено такого обмеження щодо неможливості проведення службового розслідування заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення стосовно підлеглих йому військовослужбовців.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Згідно з частиною третьою статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Тобто службове розслідування у будь-якому випадку не може тривати більш ніж 2 місяці.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Під час розгляду справи судом встановлено, а позивачем не спростовано належними доказами, що відповідач дотримався строків проведення службового розслідування, оскільки воно було проведено протягом восьми днів з дня, коли командирові військової частини НОМЕР_1 стало відомо про вчинене правопорушення.

Щодо твердження позивача про те, що службове розслідування фактично ґрунтується на двох поясненнях: військовослужбовця, який проводив розслідування (що має пряму зацікавленість у результатах розслідування) відібрані у самого себе, а також іншого військовослужбовця, який не проходив військової служби в одному підрозділі з позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, мають право:

запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);

отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);

з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;

за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді;

ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування;

отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України;

проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду з обов`язковим зазначенням.

З наведеного слідує, що особа, яка проводить службове розслідування, сама визначає коло осіб, в яких необхідно отримати письмові пояснення, це є його дискреційними повноваженнями.

Поряд з цим, ні Дисциплінарним статутом, ні Порядком № 608 не встановлено обов`язкового взяття пояснень у безпосереднього командира (начальника) військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також заборони на взяття пояснень в осіб, які не проходили військову службу з особами, стосовно яких проводиться службове розслідування. Головною в цьому випадку є та обставина, чи володіє відповідна особа відомостями про подію (дію), яка слугувала підставою для призначення проведення службового розслідування.

Суд також встановив, що до Акта службового розслідування дійсно додано пояснення особи, яка проводила це ж розслідування. Проте, у цих поясненнях викладено зміст телефонної розмови цієї особи з тво командира роти, в якій проходив службу позивач, щодо факту залишення позиції відповідними військовослужбовцями.

Тобто у цьому поясненні особи, яка проводила розслідування, задокументувала зміст пояснення безпосереднього командира позивача. Крім цього, це пояснення свідчить про те, що безпосередній командир позивача був залучений до проведення службового розслідування.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку про необґрунтованість твердження позивача про те, що пояснення, які додані до Акта службового розслідування, підтверджують відсутність всебічного, повного і обґрунтованого проведення службового розслідування.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення:

неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;

причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби;

ступеня вини військовослужбовця;

порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства;

причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення;

причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Так, згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023 і від 01.05.2023 № 254/2023 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб та з 20.05.2023 строком на 90 діб.

Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (у редакції, чинній до 18.05.2023), військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Бойове чергування це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин. До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування (частина перша і друга статті 332 Статуту внутрішньої служби).

Згідно з абзацом четвертим частини другої статті 340 Статуту внутрішньої служби особовому складові чергової зміни під час несення бойового чергування заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування.

Відтак з дня введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) усі військові частини залученні до виконання бойових завдань, а отже здійснюють бойове чергування, у тому числі відповідач.

Таким чином, військовослужбовцям відповідача заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Суд встановив, що згідно з Акта службового розслідування позивач залишив 09.09.2022 район зосередження його підрозділу на території Донецької області.

У позовній заяві позивач зазначив, що 10.09.2022 він прибув до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 , але йому було відмовлено в допуску на територію військового містечка.

Разом з тим, будь-яких відомостей про те, на підставі якого акта, вказівки, дозволу тощо він залишив місце розташування свого підрозділу у Донецькій області у позовній заяві позивач не вказав. Також він не зазначив про причини таких дій та про повідомлення про залишення розташування своїх прямих командирів.

Крім того, будь-яких доказів того, що 10.09.2022 він прибув до пункту постійної дислокації відповідача у м. Миколаєві позивач суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт умисного самовільного залишення позивачем 09.09.2022 місця несення бойового чергування, а також про наявність причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконання позивачем обов`язків військової служби.

Відтак, відповідач правомірно дійшов до висновку про неправомірність дій позивача щодо самовільного залишення місця несення військової служби, а отже порушення ним статей 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби і статті 4 Дисциплінарного статуту.

Щодо позовних вимог про здійснення нарахування та виплати щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення позивача, позбавлених на підставі наказа «Про результати проведення службового розслідування», то суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей).

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі державні органи).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 746/32197 (далі Порядок № 260).

Згідно з абзацом дев`ятим пункту 15 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Вище суд встановив факт самовільного залишення позивачем місця служби 09.09.2022.

Тобто з 09.09.2022 відповідач зобов`язаний був призупинити виплату позивачу грошове забезпечення.

Відповідно до 6 і 7наказ «Про результати проведення службового розслідування» позивача позбавлено в повному обсязі відповідно премії та додаткової винагороди за вересень 2022 року.

Таким чином, позбавлення позивача премії та додаткової винагороди за період з 09 по 30 вересня 2022 року є правомірним.

Щодо позбавлення позивача премії та додаткової винагороди за період з 01 по 08 вересня 2022 року, то суд виходив з такого.

Згідно з абзацом другим пункту 5 розділу ХVI Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Оскільки 09.09.2022 позивач самовільно залишив місце служби, тобто не вийшов на службу без поважних причин, відповідач правомірно прийняв рішення щодо невиплати йому премії за вересень 2022 року місяць, у якому здійснено таке порушення.

Щодо позбавлення позивача додаткової винагороди, яка підлягала виплаті на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі Постанова № 168) (тут і надалі у редакції, чинній з 19.07.2022 до 29.09.2022 на момент виникнення спірних правовідносин), суд зазначає наступне.

Абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

З огляду на зазначене, додаткова винагорода згідно Постанови № 168, виплачується особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Відтак, самовільне залишення позивачем місця несення військової служби, само по собі свідчить про те, що він не брав в цей час безпосередньої участі у бойових діях та не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, тому сам факт самовільного залишення місця військової служби позбавляє позивача права на додаткову винагороду згідно Постанови № 168.

Таким чином, і у задоволенні цих вимог необхідно відмовити.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) про визнання протиправним наказу в частині; зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя І. А. Устинов