Рішення

від 26.10.2023 по справі 500/4426/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/4426/23

26 жовтня 2023 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні,

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 20 березня 2020 року по 27 червня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України та відповідно до витягу з наказу №59 від 20 березня 2020 року його знято з усіх видів грошового забезпечення. При цьому, за період 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

29.06.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №500/2926/22 у розмірі 70927,30 грн.

На переконання позивача, несвоєчасний розрахунок при звільнення є підставою для виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з огляду на що, зважаючи на те, що повний розрахунок з позивачем при звільненні відбувся лише 29.06.2023, він звернувся із даним позовом в суд, оскільки вважає, що несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення порушили його права та інтереси, у зв`язку із чим відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

17.08.2023 від відповідача до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог відповідач вказав, що на час звільнення зі служби позивача вина військової частини НОМЕР_1 у невиплаті перерахованої суми індексації була відсутня, що виключає відповідальність згідно статті 117 КЗпП.

Вважає, що дії військової частини НОМЕР_1 є правомірними, права позивача не порушують, вчинені в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Ухвалою суду від 04.10.2023 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України:

- довідку про суму нарахованого (виплаченого) грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на дату його звільнення зі служби, із зазначенням складових такого грошового забезпечення;

- довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повних останніх місяці, що передували звільненню з посади, з визначенням середньоденного заробітку (грошового забезпечення);

- довідку про суму нарахованої і виплаченої позивачу індексації на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №500/2926/22, із зазначенням дати такої виплати.

Продовжено процесуальний строк розгляду справи №500/4426/23.

16.10.2023 на виконання ухвали суду про витребування доказів, відповідачем на адресу суду подано клопотання з доказами.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим 04.02.2020 позивач є ветераном війни - учасником бойових дій.

Наказом командира військової частини від 20.03.2020 №59 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) та виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2022 у справі №500/107/22, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №500/2926/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням для нарахування індексації базового місяця "січня 2008 року", з урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання вищевказаного рішення суду відповідач 27.06.2023 виплатив позивачу кошти в сумі 70927,30 грн, що підтверджується інформацією з банківського додатку про проведення транзакції.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Спеціальне законодавством, яке регулює правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, є Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно із статтями 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Вищезазначені правові норми свідчать про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Суд зазначає, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає до застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Необхідно зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яким установлені порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція щодо поширення на військовослужбовців дії статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 31.10.2019 у справі №825/598/17.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Щодо підстав для виплати позивачу сум середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 чинного з 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення 27.06.2023).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому разі, якщо спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби 20.03.2020.

Судом встановлено, що 27.06.2023 відповідачем здійснено виплату належних позивачу при звільненні сум згідно рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №500/2926/22.

Відтак, роботодавцем (Військовою частиною НОМЕР_1 ) не виконано обов`язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, доказом чого є рішення суду від 03.10.2022 у справі №500/2926/22, що як наслідок, є підставою для настання передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності для роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення із позивачем розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, порушення прав позивача щодо виплати належних при звільнені сум припинилося із фактом проведення відповідачем розрахунку з позивачем 27.06.2023, на виконання судового рішення.

Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції статтю 117 КЗпП України, а саме: встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (27.06.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX. А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить з 20.03.2020 по 27.06.2023 (1195 днів), максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав передбачених статтею 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 183 календарних дні.

Так, обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 (в редакції станом на дату розрахунку із позивачем) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту два Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою №893/13/1789 від 12.10.2023 про грошове забезпечення та додаткові види, наданої відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням позивача становив 617,65 грн.

Із цього слідує, що за час затримки розрахунку за період з 20.03.2020 по 27.06.2023 розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 738091,75 грн (617,65 грн х 1195 днів).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Оскільки Кодексом встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У вказаному рішенні (постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17) також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Суд враховує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.

При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена статтею 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.

До того ж, вказаним вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, окрім того, що внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.

Зокрема внесено зміни до частини другої статті 233 КЗпП України та передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Зміни внесені у статті 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).

Після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом рішення від 03.10.2022 у справі №500/2926/22 та набрання ним законної сили, відповідачем 27.06.2023 повністю виплачено позивачу недоотримані ним під час проходження служби суми грошового забезпечення.

При цьому суд враховує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм законодавства щодо виплати індексації грошового забезпечення. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи №500/2926/22.

Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства. До того ж, у разі незгоди із розміром грошового забезпечення, позивач ще під час проходження ним служби міг вживати відповідних заходів спрямованих на його перерахунок (індексацію), чого ним зроблено не було.

Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку на переконання суду має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.

Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому, з урахуванням норми статті 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19.07.2022, співмірною буде сума вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати 27.06.2023.

З огляду на зазначене, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, істотна частка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача складає: 70927,30 грн (сума, яку виплачено позивачу) : 738091,75 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 9,61%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,61% становить: 617,65 грн (середньоденний заробіток позивача) х 9,61% х 183 (кількість днів за півроку), яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців) = 10862,17 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні у розмірі 10862,17 грн.

Обчислюючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні у розмірі 10862,17 грн (десять тисяч вісімсот шістдесят дві грн 17 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено і підписано 26 жовтня 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: 08113718).

Головуючий суддяМартиць О.І.