Постанова

від 26.10.2023 по справі 400/1444/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/1444/23Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2023 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 209 178, 97 (двісті дев`ять тисяч сто сімдесят вісім гривень 97 коп.) середнього заробітку за час затримки у виконанні постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області за період з 11 жовтня 2022 року по 20 лютого 2023 року;

-судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року у справі №400/6412/21 визнано протиправним наказ Державної екологiчної iнспекцiї України вiд 20 липня 2021 року №94-тр/р та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 року. Однак станом на день подання позову постанова суду не виконана, позивача не поновлено на посаду начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області, у зв`язку із цим, на переконання позивача, відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 11.10.2022 року по 20.02.2023 року в сумі 209178,97 гривень, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11.10.2022 року по 20.02.2023 року в сумі 209 178, 97 гривень. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції України (пров. Новопечерський, буд. 3, копус 2, м. Київ 42, 01042, ідентифікаційний код 37508533) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 2091,78 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що у позивача відсутнє право вимагати виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду. В обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 10.10.2019 р. у справі № 369/10046/18; від 10.10.2019 р. у справі № 522/13736/15. З метою виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 у справі № 400/6412/21 Державною екологічною інспекцією України скеровано лист від 08.08.2022 №4088/6.2/16-22, яким запропоновано посади. Однак, позивач не надав своєї згоди на призначення на будь-яку із вказаних посад, що у свою чергу унеможливлює своєчасне виконання рішення суду. Апелянт вказує, що оскільки середній заробіток сплачується виключно у випадку перебування особи у вимушеному прогулі, то до спірних правовідносин у цій справі має бути застосована норма щодо сплати різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, про що у позивача необхідно витребувати докази. Державна екологічна інспекція України не здійснює виплати заробітної плати працівникам, які є не її посадовими особами, а тому даний позов не підлягає задоволенню. Апелянт вказує, що судом проігноровано абз. 3 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день Держекоінспекція судове рішення у справі № 400/6412/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Держекоінспекцїї у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області - не виконала, що надає, на думку позивача, йому право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку. Апелянт вказує, що лист від 08.08.2022 № 4088/6.2/16-22 за яким ніби-то було запропоновано ряд посад для можливого подальшого переведення позивача жодним чином не направлявся, а отже він не знав про його існування та не міг погодитись, або відмовитись від запропонованих посад. Вказує, що з моменту винесення рішення суду про поновлення на роботі відповідач не намагався зв`язатись з позивачем для забезпечення виконання рішення суду. Позивач вказує, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року про поновлення його на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області залишається не виконаною. Весь період затримки у виконанні рішення суду позивач не працював і не отримував заробітку. З огляду на зазначене, позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Державної екологічної інспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області.

Наказом голови Держекоінспекції України від 09.09.2020 року № 330-о ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до пункту 4 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, за вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року у справі 400/4169/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 року, було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про визнання протиправними та скасування наказів від 25.08.2020 № 295-о, від 09.09.2020 № 330-0, від 10.09.2020 № 186-0; поновлення на посаді з 10.09.2020 р.; стягнення 42 715,14 грн.; стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Вказаним рішенням суду було визнано протиправним та скасовано, зокрема, наказ Державної екологічної інспекції України від 09 вересня 2020 року № 330-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з дати фактичного звільнення з 11 вересня 2020 року.

Судом встановлено, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року у справі № 400/4169/20 Держекоінспекція України видала наказ від 01.06.2021 року № 66-тр/р «Про поновлення ОСОБА_1 ».

В подальшому на підставі наказу Держекоінспекції України від 20.07.2021 року № 94-тр/р ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією територіального органу.

Не погоджуючись з вказаним наказом Держекоінспекції України, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 року у справі № 400/6412/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Однак, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року було скасовано. Ухвалено у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнення моральної шкоди нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021 року № 94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 20 липня 2021 року №76-0 «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021року № 94-тр/р «Про звільнення ОСОБА_1 »». Поновлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 року. Стягнуто з Державної екологічної інспекції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 37992292) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2021 року по 07 липня 2022 року в сумі 105 204 (сто п`ять тисяч двісті чотири) грн. 36 коп. з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів.

На виконання вказаного судового рішення Миколаївським окружним адміністративним судом видані виконавчі листи від 20.07.2022 року.

Однак поновлення його на посаді начальника Державної екологiчної iнспекції у Миколаївськiй областi за цим не послідувало.

В зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі, позивач обрахував суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 08.07.2022 року по 10.10.2022 року в розмірі 154010,89 гривень та звернувся до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у справі №400/4729/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 08.07.2022 по 10.10.2022 в сумі 154010,89 (сто п`ятдесят чотири тисячі десять грн вісімдесят дев`ять коп) гривень.

Звертаючись з даним позовом про стягнення з Державної екологічної інспекції України середнього заробітку за час затримки у виконанні постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року, позивач вказує на те, що Державною екологічною інспекцією України на даний час судове рішення не виконано.

В зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення його на роботі, позивач обрахував суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 11.10.2022 року по 20.02.2023 року в розмірі 209 178, 97 гривень, що і стало підставою для звернення до суду.

Приймаючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не виконано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року, позивач відповідно до норм ст. 236 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Підпунктом 3 пункту 1 частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Верховний Суд в постанові від 24.01.2019 року звернув увагу, що обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.04.2021року у справі № 461/1303/19, від 30.04.2020 року у справі №260/1424/18.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/12318/21.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем у даній справі, як і у справі № 400/6412/321, судовим рішенням у якій позивача було поновлено на посаді, є Державна екологічна інспекція України, яка є суб`єктом призначення, що згідно із визначенням, наданим у Законі України «Про державну службу» означає державний орган або посадову особу, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Також судом встановлено, що Державною екологічною інспекцією України, яка і була зобов`язана виконати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року у справі № 400/6412/21, яка підлягає негайному виконанню, та видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, вказане судове рішення виконано не було.

Доказів виконання вказаного судового рішення відповідачем у справі не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, «...законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення».

Обов`язок Державної екологічної інспекції України щодо виконання судового рішення у справі № 420/6412/22 від 07.07.2022 року виник з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі.

Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.

Враховуючи факт невиконання відповідачем судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.10.2019 року у справі № 369/10046/18, а також правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15, відповідно до якої середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплати, а тому і підстави вимагати виплати середнього заробітку у позивача відсутні, колегія суддів зазначає наступне:

За сталою практикою Верховного Суду середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

При цьому, право особи на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення виникає у особи в силу положень ст. 236 КЗпП України та пов`язано лише з фактом затримки виконання роботодавцем судового рішення про поновлення на посаді.

Крім того слід звернути увагу на те, що предметом дослідження Верховного Суду у справах № 369/10046/18 та № 522/13736/15 фактично було питання строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та висновків щодо відсутності підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у зв`язку з тим, що вказана виплата не є заробітною платою вказані судові рішення не містять.

В апеляційній скарзі апелянт також посилався на те, що оскільки місцем роботи позивача була Державна екологічна інспекція у Миколаївській області, то і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне:

Так, при вирішенні питання належного відповідача, який в силу приписів статті 236 КЗпП має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, суд має дослідити та установити: кому належать повноваження щодо вирішення питання поновлення позивача на посаді; на кого покладено обов`язок щодо виконання судового рішення про поновлення на роботі особи, і таким чином встановити, ким допущено затримку виконання судового рішення.

В даному випадку посада, яку обіймав позивач, з якої його було звільнено та в подальшому поновлено на підставі судового рішення, а саме начальник Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головний державний інспектор з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області згідно положень ст. 6 Закону України «Про державну службу» відноситься до категорії "Б".

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють в іншому, крім зазначеному у цій статті, центральному органі виконавчої влади - керівник відповідного органу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що керівник державної служби, зокрема, призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону.

Таким чином, з урахуванням положень п. 7 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник Державної екологічної інспекції України є суб`єктом призначення стосовно позивача та саме він наділений повноваженнями на поновлення його на посаді.

В даному випадку керівник Державної екологічної інспекції України діє від імені органу державної влади - Державної екологічної інспекції України, а тому належним відповідачем у даній справі є саме відповідний орган (Державна екологічна інспекція України).

Крім того, слід зазначити, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року у справі № 400/6412/21 було скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 20.07.2021 року № 94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області та поновлено позивача на посаді. Судом у ході розгляду справи № 400/6412/21 досліджувалась правомірність дій саме Державної екологічної інспекції України під час звільнення позивача з посади, та надавалась оцінка рішенню цього органу про звільнення, а тому обов`язок щодо поновлення позивача на посаді згідно судового рішення покладено саме на Державну екологічну інспекцію України, як суб`єкта призначення.

Враховуючи викладене посилання апелянта на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, якою і здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу, а тому і виплата середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення повинна здійснюватися Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області є безпідставними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду у справі № 400/6412/21 в частині поновлення позивача на посаді повинно здійснюватися саме цим органом.

При цьому, як зазначено вище, обов`язок щодо виконання судового рішення у справі № 400/6412/21 в частині поновлення позивача на посаді покладено саме на суб`єкта призначення, яким в даному випадку є Державна екологічна інспекція України, а тому відповідальність за затримку виконання судового рішення має нести саме цей орган.

У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що середній заробіток сплачується виключно у випадку перебування особи у вимушеному прогулі, а тому до спірних правовідносин у цій справі має бути застосована норма щодо сплати різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, про що у позивача необхідно витребувати докази.

З приводу вказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне:

У постанові від 12.05.2022 року у справі № 540/2186/21 Верховний Суд вказав, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. При цьому, вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

З огляду на зазначене, вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

В даному випадку позивачем пред`явлено позов про стягнення з Державної екологічної інспекції України не середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є по суті неотриманою заробітною платою, а середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі, правова природа якого є відмінною від середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вже зазначалось вище, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а тому обставини щодо можливого перебування особи в трудових відносинах з іншим роботодавцем жодним чином не впливає на розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення роботодавцем, який незаконно звільнив таку особу з посади.

З цих же підстав не можуть вважатись обґрунтованими доводи апелянта про те, що Державна екологічна інспекція України не здійснює виплати заробітної плати працівникам, які не є її посадовими особами, оскільки середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі не є заробітною платою чи її складовою.

В апеляційній скарзі апелянт посилався на неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі положень абз. 3 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9, яким визначено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації. (Абзац третій пункту 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України № 18 (УОО 18700-95 ) від 26.10.95 ).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дослідження питання правомірності звільнення позивача та наявності підстав для його поновлення в тій чи іншій установі, або звільнення за п.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, не є предметом розгляду даної адміністративної справи. Трудовий спір з приводу незаконного звільнення позивача вирішувався у справі № 400/6412/21 року, за наслідком чого П`ятим апеляційним адміністративним судом і було прийнято постанову від 07.07.2022 року про поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді. При цьому, за наслідком розгляду справи № 400/6412/21 суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача саме на посаді, з якої його було звільнено - на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області.

Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення у цій справі, предметом якої є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, не міг і не повинен був враховувати положення абз. 3 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9, про які зазначає апелянт.

В свою чергу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установу реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

В даному випадку роботодавець не був позбавлений можливості виконати судове рішення шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді в установі, яка є правонаступником ліквідованої Державної екологічної інспекції у Миколаївській області.

При цьому, посилання Державної екологічної інспекції України на те, що з метою виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року у справі № 400/6412/21 позивачу пропонувались посади для поновлення його на роботі, однак, позивач своєї згоди на призначення на будь-яку з вищевказаних посад не надав, що унеможливлює своєчасне виконання рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на відсутність будь-яких доказів дійсного пропонування відповідачем будь-яких посад позивачеві та його письмової відмови від запропонованих посад.

Що стосується незгоди Державної екологічної інспекції України з обґрунтованістю заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне:

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної екологічної інспекції України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 11.10.2022 року по 20.02.2023 року в сумі 209178,97 гривень. Розрахунок суми середнього заробітку у даному випадку здійснювався судом першої інстанції виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та з урахуванням довідки Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 01.04.2021 року № 13/13-24/239.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно положень ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок встановлений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Пунктом 4 Порядку №100 визначені конкретні види виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також установлено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із приписами пунктів 5, 8 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд в якості середньоденного заробітку позивача враховував суму 2298,67 грн., визначену у довідці Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 01.04.2021 року № 13/13-24/239, та з якої розраховувався середньоденний заробіток ОСОБА_1 при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у рішенні П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року у справі № 400/6412/21.

При цьому, як вбачається з наданої довідки про доходи від 01.04.2021 року № 13/13-24/239, виданої Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, в якій працював позивач, середній заробіток позивача розраховано виходячи із сум заробітної плати позивача за липень-серпень 2020 року поділеної на число фактично відпрацьованих днів, що відповідає положенням п. 8 Порядку № 100.

Так, згідно цієї довідки заробітна плата ОСОБА_1 за попередні два місяці роботи (липень серпень 2020 року), становить 18389,39 грн.; середньоденна заробітна плата складає 2298,67 грн (18389,39 грн. / 8 - (кількість робочих днів, фактично відпрацьованих позивачем в ліпні-серпні 2020 року).

В свою чергу, заперечуючи правильність визначення середньоденної заробітної плати позивача, визначеної у довідці від 01.04.2021 року № 13/13-24/239, виданої Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, в якій працював позивач, відповідач не надав суду жодного доказу у підтвердження власних доводів що невірності проведених розрахунків, не надав жодних доказів у підтвердження іншої суми середньоденного заробітку позивача, яка повинна враховуватись при визначенні середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, розрахованої згідно положень Порядку № 100.

Враховуючи що середньоденний заробіток позивача, згідно довідки Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 01.04.2021 року № 13/13-24/239 склав 2298,67 грн., та зважаючи, що період затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі з 11.10.2022 року по 20.02.2023 року склав 91 робочий день, середня заробітна плата за час затримки виконання судового рішення, яка підлягає стягненню на користь позивача в даному випадку складає 209178,97 грн. (2298,67 грн.х91), як вірно встановлено судом першої інстанції.

Згідно статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В даному випадку відповідачем не надано належних та достовірних доказів у підтвердження тих обставини, на яких ґрунтуються вимоги апеляційної скарги, в тому числі у підтвердження доводів щодо невірного розрахунку судом першої інстанції суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик