Рішення

від 26.10.2023 по справі 916/2947/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2947/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (код ЄДРПОУ 30284125, 65031, м. Одеса, вул. Проценка, 23/5)

до відповідача: Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (код ЄДРПОУ 01125206, 68355, Одеська область, м. Вилкове, вул. Придунайська, 2)

про стягнення 43247,21 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" про стягнення 43247,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг №133з від 13.10.2021 в частині оплати наданих послуг - технічне обслуговування системи об`ємного пожежогасіння СО2 буксиру "Анатолій Стець".

Ухвалою від 17.07.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвала господарського суду про відкриття провадження у справі від 17.07.2023 направлена та доставлена відповідачу до його Електронного кабінету 17.07.2023, що підтверджено Довідкою про доставку електронного листа.

Згідно з ч.ч.4 та 5 ст.6 ГПК України, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 7 статті 6 ГПК України передбачено, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 13.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (далі - виконавець) та Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (далі - замовник) укладено Договір №133з.

Згідно п.п.1.1 договору, замовник доручає, а виконавець зобов`язується здійснити технічне обслуговування системи об`ємного пожежогасіння СО2, буксиру "Анатолій Стец" на території замовника, надалі "послуги", у відповідності до Специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною даного договору. Код ДК 021-2015 "50610000-4 Послуги з ремонту і технічного обслуговування захисного обладнання".

Відповідно до п.п.1.2. договору, замовник, в свою чергу, оплачує надані виконавцем послуги на підставі Актів виконаних робіт, підписаних обома сторонами.

Згідно з розділом 3 договору, умовою для початку надання послуг виконавцем є заявка замовника, яка надається усно або в письмовому вигляді. Усі заявки на виконання послуг є невід`ємною частиною даного Договору. Терміни виконання послуг, що надаються, визначаються окремо по кожній заявці. Виконавець надає послуги, використовуючи свої технічні засоби і матеріали. Після надання послуг згідно кожної заявки, сторони підписують Акт приймання-передачі виконаних робіт. Замовник зобов`язаний прийняти у підрядника виконані роботи з моменту повідомлення про готовність відповідних робіт до приймання або в цей же час надати підряднику вмотивовану письмову відмову від підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, з переліком претензій до виконаних робіт. Доопрацювання виконуються за рахунок виконавця.

За умовами п. 4.1. та 4.2. договору, розрахунки за надані послуги здійснюються замовником в безготівковій формі протягом 10-ти банківських днів після виконання робіт та підписання обома сторонами акту виконаних робіт на підставі рахунка виконавця. Вартість послуг, які надаються виконавцем, вказана у Додатку №1 до договору. Загальна сума договору складає 31287,30 грн., враховуючи ПДВ 20% - 5214,55 грн.

Розділом 6 договору передбачено, що у разі затримки здачі робіт у термін, обумовлений договором, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості невиконаного обсягу робіт за кожен день прострочення.

За затримку платежів за виконані роботи, передбачені договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, за затримку понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості, а також 3% річних від простроченої суми.

За необґрунтовану відмову від підписання акту здачі-приймання виконаних робіт замовник оплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% від вартості договору за кожний день необґрунтованої відмови.

Пеня сплачується замовником виконавцю шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок впродовж 10 банківських днів з моменту одержання письмової вимоги виконавця з повідомленням про суть порушеного зобов`язання.

У випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язань по дійсному договору винна сторона несе відповідальність у відповідності з умовами дійсного договору і діючим цивільним законодавством України.

Винна сторона зобов`язана відшкодувати збитки, які спричинила іншій стороні, невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань по даному договору. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов`язань в повному обсязі по даному договору.

Відповідно до п.п. 10.1. договору, даний договір набирає силу з моменту підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без зауважень, підписи скріплено печатками.

Як вбачається зі специфікації (додаток №1 до договору № 133з від 13.10.2021), сторони, зокрема, визначили найменування: Код ДК 021-2015 "50610000-4, послуги з ремонту і технічного обслуговування захисного обладнання", Технічне обслуговування системи об`ємного пожежогасіння СО2 буксиру "Анатолій Стец", кількість: 1, ціну послуги: 31287,30 грн. у тому числі ПДВ 5214,55 грн.

Специфікація підписана сторонами та скріплена печатками без будь-яких зауважень.

В матеріалах справи наявний Акт наданих послуг №2716 від 26.10.2021, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): найменування Код ДК 021-2015 "50610000-4, послуги з ремонту і технічного обслуговування захисного обладнання", Технічне обслуговування системи об`ємного пожежогасіння СО2 буксиру "Анатолій Стец", кількість: 1, ціна послуги: 31287,30 грн. у тому числі ПДВ 5214,55 грн.

Акт наданих послуг підписаний між позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень та скріплений печатками сторін.

На виконання умов договору позивачем за надані послуги виставлено відповідачу до сплати рахунок № 3975 від 26.10.2021 на суму 31287,30 грн. з ПДВ.

Водночас, відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих послуг не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Окрім основної заборгованості в розмірі 31287,30 грн. позивач просить стягнути з відповідача 3128,73 грн. неустойки, 10386,32 грн. збитків від інфляції та 1573,79 грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі Договору №133з від 13.10.2021 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався здійснювати оплату за надані послуги.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, отримані у спірному періоді послуги у встановленому порядку не заперечив, кошти за надані послуги в повному обсязі згідно рахунків не сплатив.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у спірний період на підставі Договору №133з від 13.10.2021 у розмірі 31287,30 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Водночас, окрім основного боргу в розмірі 31287,30 грн., позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача, 3128,73 грн. неустойки, 10386,32 грн. інфляційних втрат, 1573,79 грн. 3% річних.

Так, згідно п.п.6.2., 6.4. договору, за затримку платежів за виконані роботи, передбачені договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, за затримку понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості, а також 3 % річних від простроченої суми. У випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язань по дійсному договору винна сторона несе відповідальність у відповідності з умовами дійсного договору і діючим цивільним законодавством України.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд звертає увагу, що позивачем при визначенні періодів нарахування пені, штрафу та 3% річних початком нарахування визначено 07.11.2021. Разом з тим суд зауважує, що згідно п. 4.1 договору, розрахунки за надані послуги здійснюються замовником протягом 10 банківських днів після виконання робіт та підписання обома сторонами акту виконаних робіт на підставі рахунка виконавця.

З урахуванням наведеного, початком нарахування пені, збитків від інфляції та 3% річних є 10.11.2021.

Суд перевірив розрахунок штрафу та констатує, що його здійснено арифметично правильно, отже вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в розмірі 2190,11 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені в розмірі 938,62 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, сторони у договорі за взаємною згодою мають право самостійно встановити розмір пені за прострочку платежу, однак погоджений сторонами розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Заявлена до стягнення сума пені перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок.

За розрахунком суду, належною до стягнення сумою пені є 393, 45 грн.

Розрахунок пені:

Період розрахунку: з 10.11.2021 року по 06.12.2021 року - 27 днів

[Розрахункова ставка] = 8,500% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 17,000%

[Пеня] = 31 287,30 грн. (сума боргу) х 17,000% (розрахункова ставка) / 100% х 27 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 393,45 грн.

Отже, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 393,45 грн. У задоволенні решти вимог сумі 545,17 грн. слід відмовити.

Перевіривши розрахунок вимог в частині збитків від інфляції суд зазначає, що його здійснено арифметично правильно, а тому вимоги в цій частині в розмірі 10386,32 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши розрахунок 3% річних суд зазначає, що за розрахунком суду належною до стягнення сумою річних є 1566,08 грн.

Розрахунок 3% річних:

Період розрахунку: з 10.11.2021 року по 31.12.2021 року - 52 дні

[Проценти] = 31 287,30 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 52 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 133,72 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - 365 днів

[Проценти] = 31 287,30 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 938,62 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2023 року по 11.07.2023 року - 192 дні

[Проценти] = 31 287,30 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 192 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 493,74 грн.

Таким чином, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 1566,08 грн. річних, у задоволенні решти вимог в сумі 7,71 слід відмовити.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" підлягає стягненню 31287,30 грн. основного боргу, 2190,11 грн. штрафу, 393,45 грн. пені, 10386,32 грн. інфляційних втрат, 1566,08 грн. 3% річних.

У задоволенні позову в частині 545,17 грн. пені та 7,71 грн. 3% річних суд відмовляє.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам, а саме: на відповідача у розмірі - 2652,00 грн., на позивача у розмірі - 32,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (код ЄДРПОУ 01125206, 68355, Одеська область, м. Вилкове, вул. Придунайська, 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (код ЄДРПОУ 30284125, 65031, м. Одеса, вул. Проценка, 23/5) - 31287 (тридцять одну тисячу двісті вісімдесят сім) грн. 30 коп. основного боргу, 2190 (дві тисячі сто дев`яносто) грн. 11 коп. штрафу, 393 (триста дев`яносто три) грн. 45 коп. пені, 10386,32 грн. (десять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 1566 (одну тисячу п`ятсот шістдесят шість) грн. 08 коп. 3% річних , 2652 (дві тисячі шістсот п`ятдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати в розмірі 32,00 грн. судового збору покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 26 жовтня 2023 р.