Рішення

від 23.10.2023 по справі 611/689/21

БАРВІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №611/689/21

Провадження №2/611/2/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

17 жовтня 2023 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України, в якому, на підставі ч.1 ст. 47, ч.1 ст.116 КЗпП України, просила стягнути нараховану, але не виплачену суму заробітної плати за період з 03 листопада 2020 року по 07 травня 2021 року у розмірі 23332,20 грн.

Ухвалою суддіБарвінківськогорайонногосуду Харківськоїобластівід10листопада 2021рокувідкритопровадження усправі.

В судове засідання позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання неодноразово не з`явився. Судові повістки, відповідно до вимог п. 2 ч.7 ст.128 ЦПК України, надсилалися у встановленому законом порядку. Представник відповідача повідомлений у встановленому порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Правом подати відзив із запереченнями на позов не скористався.

Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд без виходу до нарадчої кімнати ухвалив провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.223 ЦПК України.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Довідкою директора ДП «Хлібна база №85» Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України від 21 вересня 2023 року №10, підтверджено, що позивач дійсно працювала на підприємстві з 03 листопада 2020 року по 07 серпня 2021 року, займала посаду інженера по охороні праці, провідного по сумісництву. Дохід за цей період склав 23332,20 грн.

Стаття 43 Конституції України регламентує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до ч.2 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правилом ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день актичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-64цс13.

Представник відповідача, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, не надав суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження відсутності своєї вини у затримці повного розрахунку з позивачем при його звільненні.

Факт невиплати позивачу належних їй при звільненні сум представником відповідача не спростовується. Заперечень щодо розміру існуючої заборгованості від останнього не надійшло.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України -22675081, місцезнаходження: вул. Київська, 2, м. Барвінкове, Харківська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Барвінкове Харківської області, номер і серія паспорта НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , нараховану, але не виплачену суму заробітної плати у розмірі 23332 (двадцять три тисячі триста тридцять дві) гривні 20 копійок за період з 03 листопада 2020 року по 07 вересня 2021 року.

Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база №85» Державного агентства резерву України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України -22675081, місцезнаходження: вул. Київська, 2, м. Барвінкове, Харківська область, 64701, на користь держави судові витрати у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення 23 жовтня 2023 року.

Суддя Ю.А. Коптєв