Рішення
від 23.10.2023 по справі 448/1200/22
МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/1200/22

Провадження № 2/448/51/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23.10.2023 м. Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючої судді- Гіряк С.І.,

за участі секретаря судового засідання- Семен І.І., Рушеляк Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мостиська цивільну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до

відповідача: Мостиської міської ради Львівської області (місцезнаходження: вул.Грушевського, 6, м.Мостиська, Яворівського району, Львівської області, індекс: 81300)

треті особи, які не заявляє самостійних вимог:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Мостиська» (місцезнаходження: вул. Полуботка, 5, м.Мостиська, Яворівського району, Львівської області, індекс: 81300):

Головне управління Держгеокадастру у Львівській області ( м.Львів, пр. Чорновола, 4, індекс: 79019)

вимоги позивача:про визнання права довічного успадкування володіння земельними ділянками, визнання недійсним договору оренди землі,

учасники справи:

представник позивача адвокат Соколов О.В.,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

представник третьої особи ТзОВ «Агрокультура Мостиська» адвокат Штендер М.В.

представник третьої особи ГУ Держгеокадастру у Львівській області не з`явився

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. Зміст позовних вимог та позиція учасників справи

1. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Соколов О.В., 15.09.2022 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить:

- визнати недійсним договір оренди землі від 26.10.2020 про передачу Мостиською міською радою на підставі протоколу земельних торгів від 26.10.2020 року № 960, ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4622483900:11:000:0049 загальною площею 8,038 га, яка розташована на території Мостиської міської ради;

???- визнати за позивачем ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 7,00 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та земельною ділянкою площею 3,00 га (ділянка № НОМЕР_2 ) на території Крисовицької сільської ради Мостиського району Львівської області, які надані для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право користування землею серії Б №059985, виданого виконавчим комітетом Мостиської районної ради народних депутатів, затвердженого рішенням Мостиського райвиконкому № 38 від 20.02.92 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

2. В обґрунтуванняпозовних вимог,посилається на те, що на підставі державного акту на право користування землею серії Б №059985, виданого ОСОБА_3 виконавчим комітетом Мостиської районної ради народних депутатів, затвердженого рішенням Мостиського райвиконкому №38 від 20.02.1992, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №158, за дідом позивача ( ОСОБА_3 ) було закріплено на праві безстрокового, безплатного та довічно успадковуваного землекористування 7,0 гектарів землі (ділянка №1) та 3,0 гектари землі (ділянка № НОМЕР_2 ), в межах, згідно з планом землекористування на території Крисовицької сільської ради Мостиського району Львівської області. Земля була надана для селянського (фермерського) господарства. Реалізуючи своє право землекористування, ОСОБА_3 заснував селянське фермерське господарство № СФГ « ОСОБА_3 » згідно свідоцтва про державну реєстрацію СФГ).

Вказує, що позивач ОСОБА_1 , як правонаступник свого діда ОСОБА_3 , на підставі вищезазначеного довічного успадковуваного права землекористування реалізує своє право користування зазначеною земельною ділянкою багаторічним веденням селянського фермерського господарства « ОСОБА_1 », назву якого було змінено відповідно із внесеннями змін в Статут підприємства. Ідентифікаційний номер вищеназваних підприємств 22365357 є доказом того, що це є та сама юридична особа. А факт правомірного землекористування зазначеною ділянкою підтверджується щорічною сплатою позивачем ОСОБА_1 земельного податку, а також реєстрацією фермерського господарства «ДОРОШ ІГОР БОГДАНОВИЧ», юридична адреса, предмет і цілі діяльності, а також використовувані землі якого зазначені у статуті фермерського господарства.

Зазначає що згідно п. 3.2 Статуту фермерського господарства « ОСОБА_1 » (нова редакція) власником господарства є ОСОБА_1 . Згідно п. 3.3 Статуту головою господарства є ОСОБА_1 . Згідно п. 3.6 Статуту членами господарства є ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_6 (дочка).

Також вказує, що в жовтні 2020 року з оголошення на офіційному сайті Держгеокадастру України позивачу стало відомо, що 26 жовтня 2020 року о 10 год. 00 хв. в приміщенні Мостиської міської ради відбудуться земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки, на яких одним із лотів є земельна ділянка, яка своїми межами охоплює земельну ділянку площею 7,00 га, на яку видано вищезазначений Державний акт і яку використовує очолюване ОСОБА_1 фермерське господарство. З метою усунення даного непорозуміння, позивач ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року зареєстрував в Мостиській міській раді заяву на ім?я міського голови про зняття лоту з земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки. Відповіді на дану заяву не отримав. В подальшому, під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивач встановив, що земельну ділянку площею 7,0 га, що є у його використанні згідно з вищезазначеним Державним актом, відповідачем - Мостиською міською радою було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Мостиська».

3 відповіді на адвокатський запит щодо правової підстави передачі ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду земельної ділянки під кадастровим номером 4622483900:11:000:0049 встановив, що така передача відбулася згідно договору оренди землі від 26.10.2020. А з договору встанвив, що орендодавець Мостиська міська рада в особі міського голови Сторожука С.С. на підставі протоколу земельних торгів від 26.10.2020 №960 - надав, а ТОВ «Агрокультура Мостиська» в особі представника ОСОБА_7 - прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4622483900:11:000:0049, загальною площею 8,038 га, яка розташована на території Мостиської міської ради. Згідно відомостей про суб?єктів права власності на земельну ділянку, 28 жовтня 2020 року за номером 38943503 за ТзОВ «Агрокультура Мостиська» було проведено державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки кадастровий номер 4622483900:11:000:0049, межі якої фактично співпадають з межами земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.».

Вказує, що на підтвердження факту співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду, додається копія «Плану території ділянки», виготовленого сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , з якого вбачається, що межі земельної ділянки фермерського господарства, позначені на плані червоним кольором, повністю охоплені впритул межами земельної ділянки, наданій в оренду ТОВ «Агрокультура Мостиська», позначеними на плані синім кольором.

Стверджує, що відповідач Мостиська міська рада уклала з третьою особою ТзОВ «Агрокультура Мостиська» договір оренди земельної ділянки фермерського господарства ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 , використовує ділянку на підставі Державного акту на право користування землею серії Б № 059985, виданого ОСОБА_3 на праві безстрокового, безплатного та довічно успадковуваного землекористування згідно її цільового призначення та сплачує щорічний земельний податок.

Зазначає, що із змісту п.2.4 оспорюваного договору вбачається, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати п ефективному використанню. А згідно п.2.5 договору, орендодавець стверджує, що інші особливості об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні. Посилається на те, що встановлені обставини свідчать про невідповідність обох зазначених пунктів договору дійсним обставинам: перебування спірної земельної ділянки в статусі об?єкта права безстрокового, безплатного та довічно успадковуваного землекористування і є саме тими недоліками, що можуть перешкоджати її ефективному використанню», а також «іншими особливостями об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини», про відсутність яких стверджує відповідач, укладаючи спірний договір оренди, є істотними умовами договору, наявність чи відсутність яких є підставою для визнання договору недійсним.

Вказує, що предметом даної справи є захист порушеного права землекористування позивачем спірною земельною ділянкою, способом якого є визнання правочину недійсним. Позивач такожпокликається нате,що спірнийдоговір міститьпередбачені ст.15ЗУ "Прооренду землі"істотні умови,що невідповідають дійсності,зокрема щодовідсутності недоліків,що можутьперешкоджати ефективномувикористанню,а такожінших особливостейоб?єкта оренди,які можутьвплинути наорендні відносини,є підставоюдля відмовив державнійреєстрації договоруоренди,а такождля визнаннядоговору орендинедійсним відповіднодо закону. Вказує, що Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно з яким відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.

Крім того зазначає, що аналіз змісту спірного договору свідчить про його невідповідність Типовому договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 №220 в частині розділу «Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки (земельних ділянок)». Пункт 26 Типового договору містить покликання на обмеження та права третіх осіб на орендовану земельну ділянку (орендовані земельні ділянки) встановлено (не встановлено) обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб (цитата з типового договору), А спірний договір у розділі 7 «Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки», покликання на права третіх осіб на земельну ділянку не містить, хоча наявна заява ОСОБА_1 від 22.10.2020 про зняття лоту із земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки, а отримувачем платежу (земельного податку з юридичних осіб, який щорічно сплачує ОСОБА_1 ) є УК у Мостиському районі, отг м. Мостиська.

Вказує, що передумовою передачі земельної ділянки в оренду є виготовлення проекту відведення земельної ділянки із позитивним висновком державної землевпорядної експертизи, а також визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки на дату укладення договору. Оскільки спірна земельна ділянка постійно використовується за призначенням позивачем, а не заявником експертизи (третьою особою ТзОВ «Агрокультура Мостиська»), експерт-землевпорядник, прибувши на об?єкт дослідження, зауважив би, що земля засіяна і на ній вирощуються культури, що унеможливило б надання позитивного висновку.

Вважає дії Мостиської міської ради, що полягали у передачі в оренду третій особі земельної ділянки, що була у використанні фермерського господарства «Дорош І.Б.», неправомірними і такими, що порушують права землекористувачів. Зокрема, в ході досудового врегулювання спору та підготовки до звернення до суду з даним позовом, стороною позивачів не здобуто доказів того, що земельні ділянки площею 7,0 га та 3,0 га, які були надані ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №059985, виданого виконавчим комітетом Мостиської районної ради народних депутатів, затвердженого рішенням Мостиського райвиконкому № 38 від 20.02.1992, вилучались Мостиською міською радою, не встановлено, що зазначене рішення було скасоване повністю чи частково.

Крім того, зазначає, що підставами правонаступництва позивача свого діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спадкоємцем за законом після його смерті були: його дружина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (проживає в с.Мишлятичі Яворівського району Львівської області, який спадщину після смерті батька не прийняв); дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (проживає по АДРЕСА_2 , яка подала нотаріально завірену заяву про відмову від своїх спадкових прав після смерті батька - ОСОБА_3 ); син ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 (батько позивача), який, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, прийняв спадщину після смерті свого батька шляхом вступу у володіння та користування спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав та був зареєстрований за тією ж адресою, що ОСОБА_3 (згідно записів у будинковій книзі та довідки старости с. Нагірне №735 від 19.07.2021 року), вів з ним спільне фермерське господарство, проте не оформив своїх спадкових прав.

ОСОБА_12 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкоємцями за законом після його смерті стали: його дружина ОСОБА_13 (мати позивача), померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (крім своїх синів інших спадкоємців не мала); мати ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; його сини - ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_14 , які прийняли спадщину шляхом вступу у володіння та користування спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживали та були зареєстровані за тією ж адресою, що ОСОБА_12 (згідно записів у будинковій книзі та довідки старости с. Нагірне № 734 від 19.07.2021 року).

Зазначає, що факт родинних відносин зазначених осіб підтверджується:згідно свідоцтва про одруження ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є подружжям; згідно свідоцтва про народження ОСОБА_12 (батько позивачів) є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_15 ;згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 є сином ОСОБА_12 ; згідно свідоцтва про народження ОСОБА_14 є сином ОСОБА_12 . Баба позивачів ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . Спадкоємцями після її смерті стали: внуки померлої ОСОБА_1 (позивач 1) та його брат ОСОБА_14 , які прийняли спадщину шляхом вступу у володіння та користування спадковим майном, на час відкриття спадщини постійно проживали та були зареєстровані за тією ж адресою; дочка померлої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (проживає по АДРЕСА_2 , яка спадщину не прийняла, подала нотаріально завірену заяву про відмову від своїх спадкових прав після смерті батька - ОСОБА_3 ); син померлої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , (проживає в с. Мишлятичі Яворівського району Львівської області, який спадщину після смерті матері не прийняв).

Стверджує,що вказавперелік спадкоємців ОСОБА_3 ,які моглиреалізувати своєправо наспадщину впорядку норм ЦКУкраїни.Проте,єдиним правонаступником ОСОБА_3 в правовідносинахземлекористування (спадкоємцемправа довічногоуспадковуваного володінняземельними ділянками)є позивач ОСОБА_1 ,як єдинийіз коласпадкоємців,який ведеселянське (фермерське)господарство наземлях ОСОБА_3 ,є головоювідповідного фермерськогогосподарства,щорічно сплачуєземельний податокза користуванняземельними ділянками,інших видівдоходу немає. Спадкоємці після смерті дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не є правонаступниками , оскільки не можуть бути суб?єктами звернення до суду з позовом про визнання права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками, які надані для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки ні ОСОБА_11 , ні ОСОБА_10 не були членами фермерського господарства, ні в інший спосіб не виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей. Зазначає, що дане твердження грунтується відповідно до ст.ст. 6, 50 ЗК України 1990 року, згідно до яких у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Також вказує, що коли позивач дізнався про порушення свого права землекористування внаслідок передачі в оренду третій особі використовуваної ним земельної ділянки, з метою захисту та відновлення права він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, згідно постанови нотаріус від 11.10.2021 йому відмовлено у його видачі, у зв`язку з відсутністю у чинному законодавстві процедури видачі свідоцтва про право на зазначене право.

Крім того, позивач ОСОБА_1 , реалізуючи своє право безстрокового, безплатного та довічно успадковуваного землекористування, є власником (засновником) фермерського господарства « ОСОБА_1 », членами якого, згідно статуту, є дружина позивача ОСОБА_16 та діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які спільно працюють на ньому.

Посилається на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. Нормами статей 6, 50 ЗК України 1990 року у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

ЗК України в редакції від 13 березня 1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства (ст. 6), що свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв?язку з непереоформленням правового титулу. Пунктом 5.6 зазначеного рішення КСУ встановлено, що суб?єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб?єктивного права власності на землю та суб?єктивного права оренди: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати (позивачем щорічно сплачується земельний податок, копії квитанцій додаються); земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою (позивачем надано копію Акту в додатках); оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією. Тому особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бити позбавлена права на таке володіння. А дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Позивач посилається на статті 1216, 1218 ЦК України щодо спадкування, та враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов?язків, крім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідносин з довічного успадковуваного володіння. При цьому, згідно із ч. 2 ст. 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Вказує, що відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Стверджує, що аналогічної позиції щодо визнання за особою права безстрокового, безплатного та довічно успадкованого землекористування дотримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2019 року у справі №368/54/17 (14-487цс19), де вважає, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане позивачкою оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

3.Представник відповідачаМостиської міськоїради Львівськоїобласті 31.10.2022 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність, недоведеність та пропуск строку позовної давності.

В обґрунтування відзиву покликається на те, що спірна земельна ділянка була інвентаризована Головним управлінням Держтеокадастру у Львівській області та наказом №13-4879/16-18-СГ від 26.09.2018 передана у комунальну власність Мостиської міської ради. Інформація щодо наявності Державного акту на право користування на прізвище ОСОБА_3 у міській раді відсутня, такі акти зберігаються в архівному відділі ГУ Держгеокадастру у Львівській області. В Акті приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 спірна земельна ділянка зазначена під номером 251, зокрема, відомості про обмеження та обтяження відсутні, цільове призначення «землі запасу» (а не для ведення фермерського господарства), площа 8,0380га (а не 7 га). Тому, міська рада не мала перешкод розряджатися спірною ділянкою та передавати таку в оренду.

3 приводу правовстановлюючих документів, які посвідчують право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками, зазначає, що Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року №6889-XII «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» було затверджено форму державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею. Відповідно до норм вищевказаної постанови акт на право довічного успадковуваного володіння землею повинен містити наступні реквізити та відомості:

a) на титульній сторінці акту розміщено державний герб;

б) під гербом вказується назва акту, в даному випадку мало б бути зазначено «Акт на право довічного успадковуваного володіння землею»;

в) на наступних сторінках акту обов?язково зазначається: «...вказаному

землеволодільцю надається у довічне успадковуване володіння гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння. Землю надано у довічне успадковуване володіння для .»;

г)після вищевказаних відомостей відображається «ПЛАН ДОВІЧНОГО УСПАДКОВУВАНОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ».

Вказує, що Акт, копію якого надав позивач, згідно інформації, що міститься на титульній сторінці, називається «на право користування землею». В самому змісті акту вказано, що за землекористувачем закріплюються «безстрокове і безоплатне користування» 7 гектарів землі, а над словами безстрокове і безоплатне нанесено рукописним текстом слова «довічне успадковане» і над словом користування - таким же способом нанесено слова «володіння». Після цього вказано, що «Земля надана для фермерського (селянського) господарства», а згідно затвердженої форми повинно бути зазначено: «Землю надано у довічне успадковуване володіння для ведення фермерського (селянського) господарства». В акті зазначено «план землекористування», а повинно бути «план довічного успадковуваного володіння».

Стверджує, що невідповідність форми акта, який надано як доказ існування права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками, формі акта, затвердженій Постановою Верховної Ради Української РСР, а також виправлення та розбіжності, які містяться в самому акті, ставлять під сумнів існування у ОСОБА_3 права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками. Можливо цим і пояснюється відсутність відомостей про вищевказане володіння у акті приймання-передачі земельних ділянок від 27.09.2018.

Щодо відсутності доказів використання та спадкування землі і пропуску строку позовної давності, зазначає, що позивачем не надано доказів використання спірної земельної ділянки кимось з спадкоємців ОСОБА_3 чи фермерським господарством за період 2005-2019 (з часу смерті ОСОБА_3 і до моменту створення позивачем свого господарства), доказів оформлення спадщини чи оформлення права землекористування за фермерським господарством, а земельний податок позивачем сплачений формально у 2019 та у 2022, ймовірно лише при поданні позову в суд (для надання суду хоч якогось доказу використання ділянки). Вказує, що відомості про земельну ділянку відсутні у статуті господарства.

Стверджує, що наведене свідчить і про пропуск позивачем строку позовної давності, який обчислюється після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_10 . Для реалізації свого права на спадщину спадкоємець (в даному випадку позивач) зобов?язаний вчинити певні дії, які передбачені чинним законодавством, а саме: отримати свідоцтво про право на спадщину. Загальний термін на прийняття спадщини встановлений відповідно до вимог ст. 1270 ЦК України у 6 місяців і розпочинається з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього терміну у спадкоємця виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину. Спадкоємець, який не подав у встановлений термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, має право на основі ч. 3 ст. 1268 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини після спливу зазначеного строку, і отримати свідоцтво про право на спадщину.

Вказує, що спадкоємці ОСОБА_3 та позивач для належного оформлення своїх спадкових прав повинні були звернутися до відповідної нотаріальної контори. А з матеріалів справи відомо, що спадкодавець ОСОБА_3 помер у 2005, а його спадкоємець - син ОСОБА_12 помер у 2010. Спадкоємці ОСОБА_3 , зокрема син ОСОБА_12 , мав достатньо часу, щоб оформити права на спадщину у відповідності до чинного законодавства. Такий достатній час мав позивач ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_12 (2010). Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про вчинення позивачем таких дій, припускає, що такого звернення не було.

4. Представник третьої особи ТзОВ «Агрокультура Мостиська» адвокат Штендер М.В. 23.11.2022 через електронний суд, а 24.11.2022 письмово, подав досуду пояснення,в якихвказав,що заперечуєпозовні вимоги.

В обґрунтування пояснень зазначає, щодо правовстановлюючих документів, які посвідчують право повічного успадковуваного володіння земельними ділянками, що державний акт на право користування землею, який позивач долучив до позовної заяви як підтвердження прав на землю, не відповідає формі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, затвердженого постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року №839-XII, а саме: згідно інформації, що міститься на титульній сторінці акта, акт називається «державний акт на право користування землею», а не «державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею».

Зазначає, що в самому змісті акту вказано, що за землекористувачем закріплюються в безстрокове і безоплатне користування 7 га землі, а над словами «безстрокове і безоплатно» нанесено рукописним текстом слова «довічне успадковане» і над словом «користування» таким же способом нанесено слово «володіння» (жодних записів в акті, які стосуються вищевказаних виправлень, на зразок «виправленому вірити», немає). Після цього вказано, що «Земля надана для ведення селянського (фермерського) господарства», а згідно затвердженої форми повинно бути зазначено: «Землю надано у довічне успадковуване володіння». Також до акта додано план землекористування, а повинен бути план довічного успадковуваного землеволодіння. Зазначає, що акт, копію якого надав позивач, не є належним документом, який підтверджує право будь якої особи на право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками.

Щодо ведення позивачем селянського (фермерського) господарства, зазначає, що позивач у позовній заяві стверджує, що він єдиний з правонаступників ОСОБА_3 , який веде селянське (фермерське) господарство на спірних землях. Крім того, позивач зазначив, що користування землями підтверджується сплатою земельного податку в період з 2018 по 2022 роки, однак в квитанціях, які нібито підтверджують сплату земельного податку за спірну земельну ділянку, не вказано за яку землю сплачується податок. Крім того, сама сплата земельного податку не підтверджує факт користування позивачем земельною ділянкою, який повинен підтверджуватися відповідною податковою та статистичною звітністю, подання якої є обов?язковою для сільськогосподарських виробників, а саме: податковою декларацією з плати за землю, звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) сільського господарства (форми 2), звіт про посівні площі сільськогосподарських культур (форми 4-сг), звіт про реалізацію продукції сільського господарства (форми 21-заг). Крім того, вказує, що позивач зазначив, що платив земельний податок за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік, проте в ці роки земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ «Агрокультура Мостиська» і позивач не міг в зазначені роки користуватися спірною земельною ділянкою.

Щодо договоруоренди землі від 26 жовтня 2020 року, укладеного між ТОВ «Агрокультура Мостиська» та Мостиською міською радою, зазначає, що позивач просить суд визнати договір недійсним у зв?язку з відсутністю в договорі істотних умов, обов?язковість яких передбачена ст. 15 ЗУ «Про оренду землі»: інформація щодо недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню та інформація про інші особливості об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини.

Зазначає, що згідно ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції 16.10.2020, діючій на дату укладення договору) «Істотними умовами договору оренди землі є: об?єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об?єкта оренди, до договору додається угода відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування). У разі укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, у такому договорі зазначається договір, взамін якого він укладений. У вищевказані статті не передбачено таких істотних умов договору оренди, як - інформація щодо недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, та інформація про інші особливості об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини. Тому позивач в своїй заяві посилається на норму, яка втратила чинність, як на підставу визнання договору недійсним. А згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України «Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3, ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стверджує, що жодних з підстав, перелічених вище, для визнання договору недійсним у сторін договору оренди землі чи інших осіб немає. Просить звернути увагу, що під «іншими особливостями об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини» маються на увазі дані з агрохімічного паспорта земельної ділянки (земельних ділянок) за його наявності (саме таке роз?яснення зазначено в типовому договорі оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 03.03.2004 №220), а не інформація, на відсутності якої в договорі наголошує в своїй заяві позивач і яка, нібито, стосується його прав.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки такі є необгрунтовані, безпідставні та передчасні.

5. Представник позивача 09.06.2023 подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що одним з аргументів відповідача є те, що спірна земельна ділянка була інвентаризована ГУ Держгеокадастру у Львівській області та наказом № 13-879/16-18-СГ передана у комунальну власність Мостиської міської ради, а згідно пункту 3 Положення про Головного управління Держгеокадастру у Львівській в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці. Зокрема: згідно підпунктів 11,21,30,33 пункту 4 Положення ГУ відповідно до покладених завдань: здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у використанні, скасування такої реєстрації; здійснює землеустрій, в тому числі забезпечує проведення державної інвентаризації земель; здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону

Тому, з наведених норм вбачається, що державна інвентаризація земель ГУ Держгеокадастру в Львівській в області та приймання-передача земельних ділянок, зафіксоване актом від 27.09.2018 року, жодним чином не було правовою підставою припинення чи зміни прав та обов?язків, встановлених рішеннями Мостиського райвиконкому №38 від 20.02.1992 та № 38 від 20.02.1992, що були підставою для видачі ОСОБА_3 державного акта на право користування землею серії Б № 059985.

Згідно наведених норм Положення, саме ГУ Держгеокадастру Львівській в області, під час проведення державної інвентаризації земель зобов`язано було належним чином зафіксувати право ОСОБА_3 на довічне успадковане володіння та користування земельними ділянками, а у випадку виявлення відхилень від законодавства, мало внести у встановленому порядку до органів місцевого самоврядування клопотання із записом щодо припинення цього права користування земельною ділянкою, такого клопотання не було внесено. Тому державна інвентаризація земель та передача їх у комунальну власність не є аргументом безпідставності позову.

Вказує, що представник відповідача вводить суд в оману, зазначаючи про відсутність у міської ради перешкод розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки після оголошення проведення 26 жовтня 2020 року земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки, на яких одним із лотів була спірна земельна ділянка, позивачем було зареєстровано в Мостиській міській раді заяву про зняття лоту з торгів. Проте перевірки обставин заяви не було здійснено, а відповіді на заяву позивач не отримав.

Щодо сумнівів відповідача про наявність у ОСОБА_3 права на довічне успадковувань володіння земельними ділянками, то зазначає, що державний акт на право користування землею сері Б № 059985 є похідним документом від рішень Мостиського райвиконкому №38 від 20.02.1992, яким задеклароване таке право.

Щодо сумнівів в автентичності рукописних дописок в Акті, то з тексту зазначеного Державного акта вбачається, що такий виготовлено в двох примірниках, один з яких зберігається у виконавчому комітеті Мостиської міської ради. Також акт містить покликання на рішення Мостиського райвиконкому № 38 від 20.02.1992 року, яким даний акт затверджено. Відповіддю на адвокатський запит №1-11/9 від 16.02.2023, головного спеціаліста архівного відділу Яворівської райдержадмінстрації, надано архівний витяг з рішення виконавчого комітету Мостиської районної ради народних депутатів від 20.02.1992 року №38 «Про затвердження актів на право користування землею», яким затверджено акт на право користування землею у довічне успадковане володіння жителю с. Нагірне ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства площею 7 га; землевпорядному відділу райвиконкому внести зміни в земельно-облікові документи. Відповіддю №29-13-0.2-896/2-23 від 02.03.2023 ГУ Держгеокадастру у Львівській області надано завірену копію державного акту серії Б № 059985, зареєстрованого 1992, та копій титульної сторінки та сторінки із записом № 158 Книги по реєстрації актів на право користування землею Мостиського району Львівської області. Вказані копії містять рукописні дописи в тексті Акту, ідентичні тим, що є в примірнику позивача та свідчать про відсутність сумнівів щодо їх автентичності.

Вказує, що з відзиву відповідача також вбачається сумнів в користуванні позивачем земельною ділянкою з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а також ставиться під сумнів сам факт прийняття спадщини та висловлене припущення, що земельний податок сплачено позивачем формально у 2019 та 2022, ймовірно, лише при поданні позову в суд. Зазначає, що такі висловлювання, побудовані на припущеннях, неприпустимими і є такими, що принижують честь і гідність особи позивача. Вказує, що земельна ділянка використовувалась членами фермерського господарства постійно: як за життя ОСОБА_3 , так і по день порушення їх прав; земельний податок позивачем сплачувався щороку включно з поточним, про що свідчать копії щорічних звітів, податкових декларацій, квитанцій про сплату земельного податку. Сумніви представника відповідача щодо прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_3 спростовуються фактом постійного проживання реєстрації місця проживання спадкодавця та спадкоємця за одною адресою.

6.Представник третьої особи ТзОВ «Агрокультура Мостиська» адвокат Штендер М.В., 21.07.2023 через електронний суд, а 24.11.2022 письмово, подав до суду пояснення, просить врахувати їх при вирішенні даної справи.

В поясненнях зазначив, що не погоджується із доводами представника позивача, викладеними у відповіді на відзив, а копії документів, які позивач долучив до відповіді на відзив, лише підтверджують, що земельна ділянка, яка є предметом даного спору, передавалась ОСОБА_3 в користування, а не довічне успадковуване право володіння, оскільки згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 №839-ХІ, кожен із державних актів повинен був бути зареєстрованим у відповідній книзі. Саме така вимога зазначена в кінці кожної із форм актів. Таким чином, правовстановлюючий документ на земельну ділянку, яка передана у довічне успадковуване володіння, а саме: акт на право довічного успадковуваного володіння землею, повинен був бути зареєстрованим у книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею, а не в книзі реєстрації актів на право користування землею, в якій зареєстровано акт, що посвідчує право на ділянку, яка є предметом даного спору.

Крім того, в книзі по реєстрації актів на право користування землею під номером 158 зареєстровано акт на право користування землею фермерського господарства, що також підтверджує доводи відповідача та третьої особи, що спірна земельна ділянка передана саме в користування ОСОБА_3 .

ІІ. Позиція учасників процесу

7.Представник позивача адвокат Соколов О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та відповіді на відзив. Доповнив, що позивач є єдиним спадкоємцем даного права після смерті свого діда ОСОБА_3 (який помер НОМЕР_3 ), матері ОСОБА_13 та батька ОСОБА_17 (який помер 2010), оскільки займається веденням сільського господарства та є членом фермерського господарства. Щодо інших спадкоємців: сестри ОСОБА_11 та брата ОСОБА_10 , зазначив, що вони не були членами фермерського господарства, в інший спосіб не виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство. На запитання суду вказав, що йому невідомо чим вони займаються.

Сумніви щодо прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_3 спростовуються фактом постійного проживання реєстрації місця проживання спадкодавця та спадкоємця за одною адресою. А наявність розбіжностей в по-батькові діда позивача « ОСОБА_18 », « ОСОБА_19 » зумовлена специфікою імен даного регіону.

Зазначив, що в жовтні 2020 з оголошення про земельні торги, а подальшому, під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивач встановив, що земельну ділянку, яка є у його використанні, відповідачем - Мостиською міською радою було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Мостиська».

Коли позивач дізнався про порушення свого права землекористування внаслідок передачі в оренду третій особі використовуваної ним земельної ділянки, з метою захисту та відновлення права він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, отримав відмову, тому змушений звернутися до суду.

Вказав, що право позивача на довічне успадковуване володіння землею, якою він користується, порушене відповідачем. Оскільки, відповідач в результаті земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки, на яких одним із лотів була спірна земля, передав третій особі ТзОВ «Агрокультура Мостиська» згідно договору оренди від 26.10.2020. Зазначив, що позивач зареєстував в Мостиській міській раді заяву про зняття лоту з торгів, проте перевірки обставин заяви не було здійснено, а відповіді на заяву позивач не отримав.

Також вказав, що на підтвердження факту співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду, додав копію плану території ділянки, виготовленого сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , з якого вбачається, що межі земельної ділянки фермерського господарства, позначені на плані червоним кольором, повністю охоплені впритул межами земельної ділянки, наданій в оренду ТОВ «Агрокультура Мостиська», позначеними на плані синім кольором.

Щодо сумнівів в автентичності рукописних дописок в акті, вказав, що з тексту зазначеного Державного акта видно, що такий виготовлено в двох примірниках, один з яких зберігається у виконавчому комітеті Мостиської міської ради, котрі є однаковими.

Доповнив, що факт правомірного землекористування спірною земельною ділянкою підтверджується щорічною сплатою позивачем земельного податку, а також реєстрацією фермерського господарства. Крім того, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що не доучив копії квитанцій про сплату позивачем земельного податку за користування землею з 2005 (після смерті ОСОБА_3 ) до 2018, оскільки не бажав загромаджувати справу документами.

Крім того,зазначив,що самеГУ ДержгеокадаструЛьвівській вобласті,під часпроведення державноїінвентаризації земельзобов`язано булоналежним чиномзафіксувати право ОСОБА_3 на довічнеуспадковане володіннята користуванняземельними ділянками,а увипадку виявленнявідхилень відзаконодавства,мало внестиу встановленомупорядку доорганів місцевогосамоврядування клопотанняіз записомщодо припиненняцього правакористування земельноюділянкою,такого клопотанняне буловнесено.

Просив позов задовольнити повністю.

8.Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Крім зазначених ним обставин у поданому відзиві, доповнив, що позивач ОСОБА_1 просить про визнання за ним спірного права довічного успадкування володіння земельними ділянками після смерті діда ОСОБА_3 . Однак, із наявних матеріалів справи, встановлено, що дідом позивача був ОСОБА_3 . Наявність розбіжностей у по-батькові « ОСОБА_18 » та « ОСОБА_19 » є юридичним фактом, який свідчить про те, що це є різні особи. Позивач не надав суду доказів на усунення наявних розбіжностей. Просив відмовити повністю у задоволені позовних вимог.

9. Представник третьоїособи ТзОВ «Агрокультура Мостиська» адвокат Штендер М.В. в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у письмових поясненнях. Доповнив, що позивач просить про визнання за ним спірного права довічного успадкування володіння земельними ділянками після смерті діда ОСОБА_3 , проте, з долучених доказів встановлено, що дідом позивача був ОСОБА_3 . Виявлена розбіжність у по-батькові особи « ОСОБА_18 » та « ОСОБА_19 » є юридичним фактом, який позивачем не встановлений та не усунутий в порядку окремого провадження. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.Представник третьоїособи ГУ Держгеокадастру у Львівській області в судове засідання не з`явився, 21.07.2023 на електронну адресу суду подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без участі їх представника. Учасники справи не заперечили проти розгляду справи без його участі.

Суд звертає увагу, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України, тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі

11. Згідно ухвали суду від 20.09.2022 позовна заява залишена без руху для усунення, вказаних у ній недоліків.

Ухвалою суду від 04.10.2022 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Згідно ухвали від 29.03.2023 суд постановив залучити Головне управління Держгеокадастру у Львівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі в справі.

Ухвалою суду від 24.07.2023 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

12. Згідно договору оренди землі від 26.10.2020, укладеного між ТОВ «Агрокультура Мостиська» в особі представника Ксьонжика В.В. (орендар) та Мостиською міською радою в особі міського голови Сторожука С.С. (орендодавець), сторони уклали договір про передачу Мостиською міською радою на підставі протоколу земельних торгів від 26.10.2020 року № 960 ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4622483900:11:000:0049 загальною площею 8,038 га, яка розташована на території Мостиської міської ради, на строк 7 (сім) років. Визначили наступні умови: орендну плату, умови використання земельної ділянки, умови повернення земельної ділянки, обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, інші права та обов`язки сторін, ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта оренди чи його частини, страхування об`єта оренди, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, умови передачі у заставу та внесення до статуту фонду права оренди земельної ділянки, прикінцеві положення.

Із змісту п.2.4 оспорюваного договору вбачається, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати п ефективному використанню. А згідно п.2.5 договору, орендодавець стверджує, що інші особливості об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні (а.с. 8-11). Вказана земельна ділянка передана згідно акту прийому передачі до договору оренди земельної ділянки від 26.10.2020 (а.с.12);

13. Згідно протоколу земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки № 960 від 26.20.2020, назва лоту Право оренди терміном 7 (сім) років земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4622483900:11:000:0049, площею 8,0380 га, що розташована за адресою: Львівська область, Мостиський р-н, на території Мостиської міської ради (за межами населеного пункту); категорія земель землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення - для ведення фермерського господарства; вид використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, переможцем земельних торгів є ТзОВ «Агрокультура Мостиська» (а.с.13,14);

???14. Із змісту Державного акту на право користування землею серії Б № 0599 виданого ОСОБА_3 , встановлено, що на території Крисовицької с/Ради народних депутатів Мостиського р-ну, Львівськоі обл., виконавчим комітетом Мостиської районної ради народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №158, в безстрокове в безплатне користування 7,0 гектарів землі, в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для селянського (фермерського) господарства. Зазначено, що цей акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачу, другий зберігається у виконавчому комітеті районної (міської) Ради народних депутатів. Також встановлено, що на даному аркуші містяться виправлення, зокрема: перекреслення слів «трудящих» та дописи слів «народних», «довічне успадковане володіння».

Визу аркуш містить зазначення виправленому «депутатів трудящих» на народних депутатів вірити, із підписом та зазначенням прізвища особи ОСОБА_20 (головного (старшого) інженера землевпорядника.

Щодо допису слів ««довічне успадковане володіння», аналогічне зазначення щодо виправлення - відсутнє (а.с.16).

Акт затверджений рішенням Мостиського райвиконкому №38 від 20.02.1992. Зазначені зміни в землекористування, згідно яких додатково відведена ділянка №2, ОСОБА_3 , жителю с.Нагірне, для розширення селянського (фермерського) господарства рішенням 7 сесії Крисовицької сільської ради від 8.07.92.

15. Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, 20.02.1992, ОСОБА_3 заснував селянське фермерське господарство « ОСОБА_3 », ідентифікаційний номер 22365357, місцезнаходження: Львівська обл., Мостиський р-н., с. Нагірне (а.с. 21,22).

???16. Із змісту виписки (дата виписки від 27.11.2019) з Єдиного реєстру юридичних осіб «Фермерське Господарство «Дорош Ігор Богданович» (дата державної реєстрації - 20.02.1992, 29.01.2009, ідентифікаційний номер 22365357, місцезнаходження: Львівська обл., Мостиський р-н., с. Нагірне, вул. Польова, 9). Також вказано, що ОСОБА_4 (згідно статуту керівник) має право вчиняти юридичні дії від імені юридично особи без довіреності та ОСОБА_1 (а.с.23);

???Відповідно до п. 3.2 Статуту фермерського господарства «Дорош Ігор Богданович» (нова редакція), затвердженого рішенням голови №2 від 22.11.2011, власником господарства є ОСОБА_1 , згідно п. 3.3 Статуту головою господарства є ОСОБА_1 , згідно п. 3.6 Статуту членами господарства є ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_6 (дочка) (а.с.24 - 27);

???17. Копія квитанції №60 від 24.02.2018 про сплату земельного податку з юридичних осіб на суму 2308,93 грн., платник - ФГ Дорош Р.С., отримувач УК у Мост. р/отг м.Мостиська (а.с. 28);

18. Копія квитанції №33 від 14.02.2019 про сплату земельного податку з юридичних осіб на суму 2309,00 грн., платник - СФГ Дорош І.Б., отримувач УК у Мост. р/отг м.Мостиська (а.с. 29);

19. Копія квитанції код 1890-4207-6588-4815 від 05.03.2020 про сплату земельного податку з юридичних осіб ОСОБА_1 на суму 2309,00 грн., платник - ОСОБА_1 , отримувач УК у Мост. р/отг м.Мостиська (а.с. 30);

20. Копія квитанції №19 від 04.03.2021 про сплату земельного податку з юридичних осіб на суму 2320,00 грн., платник - СФГ Дорош І.Б., отримувач ГУК Львів/Мостиська ТГ(а.с. 31);

21. Копія квитанції №20 від 09.02.2022 про сплату земельного податку з юридичних осіб на суму 2400,00 грн., платник - СФГ ОСОБА_1 , отримувач ГУК Львів/Мостиська ТГ (а.с. 32);

22. копія податкових декларація СФГ «Дорош Р.С» за 2017 рік (а.с.200);

23. копія щорічний звіті в Статут правління області за 2016 СФГ «Дорош Р.С.» (а.с. 201);

24. Копія технічної документації із землеустрою СФГ «Дорош Р.С.», СПД ОСОБА_8 , 202, яка містить опис комплексу топографо-геодезичних та землевпорядних робіт, надані СФГ «Дорош Ігор Богданович» на земельну ділянку, за адресою: Львівська обл., Мостиський р-н, на території Мостиської міської ради. Згідно технічного завдання на становлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), замовником є СГ «Дорош І.Б.», загальна площа 7,0000 га, кадастровий номер не зазначений, із доданою схемою (а.с.33-40), оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні;

Під час дослідження вказаного доказу, зокрема огляді його оригіналу в судовому засіданні, судом встановлено, що вказаний доказ містить сліди прошивання чи скріплення.

25. Позивач долучив до даної технічної документації копію «Плану території ділянки» (а.с 42), стверджуючи, що такий план виготовлений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , та стверджує, що є доказом на підтвердження факту співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду. Зазначаючи, що межі земельної ділянки фермерського господарства, позначені на плані червоним кольором, повністю охоплені впритул межами земельної ділянки, наданій в оренду ТОВ «Агрокультура Мостиська», позначеними на плані синім кольором.

Проте, під час дослідження копії «Плану території ділянки» та огляді його оригіналу в судовому засіданні, встановлено, що даний доказ не містить слідів підшивання до технічної документації із землеустрою СФГ «Дорош Р.С.», виконаної СПД ОСОБА_8 , яка містить опис комплексу топографо-геодезичних та землевпорядних робіт.

А тому, судом не встановлено, що «План території ділянки» (а.с 42), виготовлений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , не встановлено, що такий доказ свідчить про співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду.

26. Згідно відповіді Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадасту замовникові ОСОБА_8 , надані відомості, що земельна ділянка із кадастровим номером 4622483900:11:000:0049, сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства, площею 8,038, перебуває у комунальній власності (а.с.41,42);

27. ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 а.с.51);

28. Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 від 02.08.1954 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є подружжям (а.с. 55); його дружина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_11 згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 (а.с.55);

29. Згідно, нотаріально посвідченої заяви від 07.07.2011, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає по АДРЕСА_2 , вказала, що відмовляється від своїх спадкових прав після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 62);

30. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 13.09.1956 року ОСОБА_12 (батько позивача) є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (а.с.50);

31. ОСОБА_12 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 а.с.52);

32. ОСОБА_13 (мати позивача), померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_9 від 08.09.2010 року (а.с.54);

33. Дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 (мати ОСОБА_12 (батька позивача), померла ІНФОРМАЦІЯ_11 згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 (а.с.55);

34. Згідно довідки старости виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №734 від 19.07.202, ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 разом із: ОСОБА_21 мати, ОСОБА_13 дружина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 син, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 син (а.с.56);

35. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_10 від 02.08.1980 (а.с.48), є сином ОСОБА_12 , його зареєстроване місце проживання з 01.04.1998, згідно паспорта громадянина України (а.с.47) с.Нагірне, Мостиського району, Львівської області;

36. Згідно довідки старости виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №734 від 19.07.2021, ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 разом із: ОСОБА_21 мати, ОСОБА_13 дружина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 син, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 син (а.с.56);

????37. Згідно довідки старости виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №735 від 19.07.2021, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 разом із: ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 (а.с.57);

????38. Згідно довідки старости виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №1129 від 11.10.2021, ОСОБА_9 , померла ІНФОРМАЦІЯ_11 , на час смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 разом із ОСОБА_1 , ОСОБА_14 (а.с.58);

Згідно будинкової книги села Нагірне, Мостиського району, така видана ОСОБА_3 (а.с.59-61);

39. Заява позивача ОСОБА_1 від 22.10.2020 голові Мостиської міської ради про зняття лоту з земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки, де вказав, що просить вжити заходів для з?ясування - який саме лот є земельною ділянкою, яка своїми межами охоплює земельну ділянку площею 7,00 га, що є у його користуванні згідно Державного акту на право користування землею серії Б №059985 та з метою недопущення порушення мого права землекористувача зняти зазначену земельну ділянку з земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки (а.с.63,64);

????40. Згідно постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.10.2021 приватного нотаріуса Яксманицького Р.С., який постановив відмовити ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/6 (одну шосту) частку права постійного користування га/або право довічного успадкованого володіння на земельній ділянці площею 7,0 (сім) гектарів землі (ділянка №l) та 3,0 (три) гектари землі (ділянка №2) в межах згідно з планом землекористування на території Крисовицької сільської ради Яворівського району (колишній Мостиський район) Львівської області, які на праві безстрокового, безплатного та довічно успадковуваного землекористування закріплено за ОСОБА_3 спадкоємцем до частки майна якого була його дружина - ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (а.с.65).

41. Позивач, звертаючись до суду із позовом 15.09.2022, долучив звіт про експертну грошову оцінку, виконаний 25.08.2021, земельної ділянки площею 8,038 га, за адресою: Львівська обл., Мостиський р-н., за межами с.Крисовичі (а.с.60 99);

42.Із долученого, представником відповідача, наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-4879/16-18-Г від 26.09.2018 начальника головного управління про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, встановлено про передачу Мостиській міській раді (Мостиська міська територіальна громада) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3330,4904 га, які розташовані на території Мостиської міської ради (колишні Мостиська міська та Арламівськоволянська, Берегівська, Годинівська, Крисовицька, Липниківська, Підлісківська, Пнікутська, Раденицька, Стоянцівська, Твіржанська сільські ради) Мостиського району згідно з актом приймання-передачі.

???Право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а.с.155);

43. Згідно Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 встановлено, що ГУ Держгеокадастру y Львівській області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівський області від 26.09.2018 №13-4879/16-18-СГ передає із державної власності, а Мостиська міська рада (Мостиська міська територіальна громада) приймає у комунальну власність Мостиської міської ради (Мостиської міської територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком. Зазначено, що цей акт разом із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Мостиської міської ради (Мостиської міської територіальної громади) (а.с. 156);

Із змісту даного акту встановлено, що земельна ділянка 4622483900:11:000:0049 (зазначена під номером 251), розташована (Мостиський район, Крисовицька сільська рада), площею 8,0380 га, цільове призначення - землі запасу, відомості про обмеження та обтяження відсутні (а.с.157);

???44. Згідно відповіді на адвокатський запит представника позивача, наданої головним спеціалістом архівного відділу Яворівської райдержадміністрації №1-11/9 від 16.02.2023, встановлено, що розглянувши матеріали по видачі актів на право користування землею, виготовлені Львівським філіалом «УкрНДІземпроект», на виконання рішення Мостиської районної Ради народних депутатів IX сесії 1-го демократичного скликання від 06.12.91, рішення Мостиської міської Ради народних депутатів II сесії 1-го демократичного скликання від 24.01.92, на виконання рішення VII сесії І демократичного скликання Мостиська Другої сільської Ради народних депутатів від 19 вересня 1991 року, виконком районної Ради народних депутатів, вирішив затвердити акти на право користування землею: у довічне успадковане володіння жителю с. Нагірне ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства площею 7 (сім) га (а.с.195);

45. Відповіддю №29-13-0.2-896/2-23 від 02.03.2023 року на адвокатський запит представника позивача, ГУ Держгеокадастру у Львівській області вказує, що надає завірену копію державного акту серії Б № 059985, зареєстрованого 1992 року та копій титульної сторінки та сторінки із записом № 158 Книги по реєстрації актів на право користування землею Мостиського району Львівської області (а.с196);

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

V. Застосоване Судом законодавство та висновки суду

А. Загальні засади судочинства

46. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У відповідності дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Б. Щодо визнання недійсним договору оренди землі

47. Відповідно дост. 124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі укладається в письмовій формі, а застаттею 18 цього Законудоговір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей4-6,11,17,19цьогоЗаконує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ч.1ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу, якими є:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1ст.203 ЦК України),

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3ст.203 ЦК України),

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5ст.203 ЦК України).

У п.п. 2, 4Постанови пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року, «Про судову практику розгляду»цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справ и. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями4,10та203 ЦКзміст правочину не може суперечитиЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно доКонституції Українита ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановленихКонституцією Українита законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших,крімактівцивільного законодавства,нормативно-правових актів,прийнятих відповідно доКонституції України(статті1,8 Конституції України).Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину . Судам відповідно достатті 215 ЦКнеобхідно розмежовувативидинедійсності правочинів:нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219,частинапершастатті220,частинаперша статті 224 тощо),таоспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, алеодна ізсторінабоіншазаінтересованаособазаперечуєїхдійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті222, частина друга статті 223, частина першастатті 225 ЦКтощо).Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Висновок Суду

48. Звертаючись до суду із позовною вимогою, зокрема про визнання недійсним договору оренди землі від 26.10.2020, позивач посилається на порушення його прав на спірну земельну ділянку. Оскільки, відповідачем - Мостиською міською радою на підставі протоколу земельних торгів від 26.10.2020, передано ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в строкове платне користування спірну земельну ділянку.

Позивач, зазначає, що спірна земельна ділянка постійно перебуває у його користуванні за цільовим призначенням, як спадкове майно після смерті діда ОСОБА_3 . При цьому, посилається на те, що ОСОБА_3 належала земельна ділянка, загальною площею 7,00 га.

Вирішуючи дану вимогу позивача, встановлено, що згідно договору оренди землі від 26.10.2020, укладеного між ТОВ «Агрокультура Мостиська» та Мостиською міською радою, сторони уклали договір про передачу Мостиською міською радою на підставі протоколу земельних торгів від 26.10.2020 № 960 ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4622483900:11:000:0049 загальною площею 8,038 га, яка розташована на території Мостиської міської ради, на строк 7 (сім) років, а не площею 7,00 га, зазначену позивачем.

Крім того, встановлено, що спірна земельна ділянка була інвентаризована Головним управлінням Держтеокадастру у Львівській області та наказом від 26.09.2018 передана у комунальну власність Мостиської міської ради. Інформація щодо наявності Державного акту на право користування на прізвище ОСОБА_3 у міській раді була відсутня. В Акті приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018, спірна земельна ділянка зазначена під номером 251, зокрема, відомості про обмеження та обтяження відсутні, цільове призначення - землі запасу, а не для ведення фермерського господарства, як стверджує позивач, площа 8,0380 га (а не 7,00 га). Відповідач, як власник комунального майна, не мав перешкод розряджатися спірною ділянкою та передавати таку в оренду.

49. Позивач такожвказує,що предметомданої справиє захистпорушеного праваземлекористування позивачемспірною земельноюділянкою,способом якогоє визнанняправочину недійсним. Покликається на те, що спірний договір містить передбачені ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" істотні умови, що не відповідають дійсності, зокрема щодо відсутності недоліків, що можуть перешкоджати ефективному використанню, а також інших особливостей об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

Встановлено, що згідно ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції 16.10.2020 на дату укладення договору) «Істотними умовами договору оренди землі є: об?єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об?єкта оренди, до договору додається угода відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування). У разі укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, у такому договорі зазначається договір, взамін якого він укладений.

У вищевказаній діючій статті не передбачено таких істотних умов договору оренди, як - інформація щодо недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, та інформація про інші особливості об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини.

Встановлено, що при укладенні договору оренди сторони також визначили наступні умови: орендну плату, умови використання земельної ділянки, умови повернення земельної ділянки, обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, інші права та обов`язки сторін, ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта оренди чи його частини, страхування об`єта оренди, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, умови передачі у заставу та внесення до статуту фонду права оренди земельної ділянки, прикінцеві положення. Із змісту п.2.4 оспорюваного договору вбачається, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати п ефективному використанню. А згідно п.2.5 договору, орендодавець стверджує, що інші особливості об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні (а.с. 8-11). Вказана земельна ділянка передана згідно акту прийому передачі до договору оренди земельної ділянки від 26.10.2020 (а.с.12). Іншими особливостями об?єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини є дані з агрохімічного паспорта земельної ділянки (земельних ділянок) за його наявності (саме таке роз?яснення зазначено в типовому договорі оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 03.03.2004 №220).

Правові підстави недійсності правочину визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України, де вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3, ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлено, що позивачем не зазначено правової підстави, визначеної нормами ЦК України, для визнання недійсності договору оренди земельної ділянки, із вказівкою до яких фактичних обставин у даній справі таке положення закону може бути застосовним і могло б свідчити про недійсність цього договору.

50. Щодо факту співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду, слід зазначити наступне.

Позивач на підтвердження даного посилання, долучив копію технічної документації із землеустрою СФГ «Дорош Р.С.», виконану СПД ОСОБА_8 , 202, яка містить опис комплексу топографо-геодезичних та землевпорядних робіт, надані СФГ «Дорош Ігор Богданович» на земельну ділянку, за адресою: Львівська обл., Мостиський р-н, на території Мостиської міської ради. Згідно технічного завдання на становлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), замовником є СГ «Дорош І.Б.», загальна площа7,0000га,кадастровий номерне зазначений, із доданою схемою (а.с.33-40), оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні. Під час дослідження вказаного доказу, зокрема огляді його оригіналу в судовому засіданні, судом встановлено, що вказаний доказ містить сліди прошивання чи скріплення.

Позивач долучив до даної технічної документації копію «Плану території ділянки» (а.с 42), стверджуючи, що такий план виготовлений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , та стверджує, що є доказом на підтвердження факту співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду. Зазначаючи, що межі земельної ділянки фермерського господарства, позначені на плані червоним кольором, повністю охоплені впритул межами земельної ділянки, наданій в оренду ТОВ «Агрокультура Мостиська», позначеними на плані синім кольором.

Проте, під час дослідження копії Плану території ділянки та огляді його оригіналу в судовому засіданні, встановлено, що даний доказ не містить слідів підшивання до технічної документації із землеустрою СФГ «Дорош Р.С.», виконану СПД ОСОБА_8 , яка містить опис комплексу топографо-геодезичних та землевпорядних робіт, надані СФГ «Дорош Ігор Богданович».

При оцінці даного доказу встановлено, що позивач не дотримався стандарту доказування тої ступені достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною.

Суд критично оцінює вказаний доказ і не приймає його до уваги тому, із його змісту не встановлено, що План території ділянки (а.с 42), виготовлений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , наданий доказ не свідчить про співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду.

Тому твердження позивача про співпадіння меж земельної ділянки фермерського господарства «Дорош І.Б.» та земельної ділянки, що передана ТОВ «Агрокультура Мостиська» в оренду ґрунтуються на припущеннях.

51. Крім того,звертаючись ізвимогою провизнання недійснимдоговір орендиземлі від26.10.2020,позивач посилаєтьсяна порушенняйого правна спірнуземельну ділянку відповідачемМостиською міськоюрадою,яка напідставі протоколуземельних торгіввід 26.10.2020року № 960, передала ТзОВ «Агрокультура Мостиська» в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства.

Проте, будь яких даних про вчинення ним дій щодо оспорення вказаних торгів, які стали підставою для укладення договору оренди землі, позивачем не зазначено.

52. Слідзвернути увагу,що обгрунтовуючипозов,позивач зазначив,що самеГУ ДержгеокадаструЛьвівській вобласті,під часпроведення державноїінвентаризації земельзобов`язано булоналежним чиномзафіксувати право ОСОБА_3 на довічнеуспадковане володіннята користуванняземельними ділянками,а увипадку виявленнявідхилень відзаконодавства,мало внестиу встановленомупорядку доорганів місцевогосамоврядування клопотанняіз записомщодо припиненняцього правакористування земельноюділянкою,такого клопотанняне буловнесено.

Відомостей щодо оскарження дій даного органу чи пред`явлення до нього позовних вимог, позивач не надав.

53. Також встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним договір оренди землі від 26.10.2020, який укладений між ТОВ «Агрокультура Мостиська» та Мостиською міською радою, при цьому, позивач звернувся із позовом до відповідача Мостиської міської ради Львівської області, визначивши правовий статус ТЗОВ «Агрокультура Мостиська» як третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

54. З приводуцього слідзазначити,що відповідно до змісту статей11,15 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається вст.16 ЦК.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. За змістом статей42,48 ЦПК Україниу справах позовного провадження учасниками справи в цивільному процесі є, зокрема, сторони, треті особи. Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідносин, з приводу яких виник спір.

Статтею 175 ЦПК Українивстановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Частиною другоюстатті 51 ЦПК Українипередбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у цивільній справі № 523/9076/16-ц.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Як зазначено вище, приписамистатті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

55. Крім того, згідно з ч. 1ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост.391 ЦК України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 справа № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

За змістом частини 3 ст.152Земельного кодексуУкраїни захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, наведені в ст.152Земельного кодексуУкраїни не є вичерпними. Суд може захистити право на землю іншими способом, встановленим законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 зазначила, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

56. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

57. Також, слід звернути увагу на те, що Верховний Суд підкреслив, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа(постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

58. Враховуючи наведені норми та встановлені судом обставини, приходжу до переконання, що позивач не визначився із складом сторін у справі та обрав неефективний спосіб захисту свого порушеного права.

За таких обставин суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 26.10.2020.

В. Щодо визнання права довічного успадкування володіння земельними ділянками

59. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1статті 316 ЦК Україниправом власностіє правоособи наріч (майно),яке воназдійснює відповіднодо законуза своєюволею,незалежно відволі іншихосіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно достатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

А згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 15Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст.16цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Правилами ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Статтями 1216,1217,1218 ЦКУкраїни передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилисявнаслідок його смерті.

Крім того, згідно пункту 23Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»: «У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження».

Статтею 1225 ЦК Українивизначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом "г" частини першоїстатті 81 ЗК Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною першоюстатті 116 ЗК Українивстановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом "а" частини третьоїстатті 152 ЗК України.

Спадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина першастатті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина першастатті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина першастатті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63цс20.

Висновок Суду

60. Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач також просить визнати ним право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 7,00 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та земельною ділянкою площею 3,00 га (ділянка № НОМЕР_2 ) на території Крисовицької сільської ради Мостиського району Львівської області, які надані для ведення селянського (фермерського) господарства його дідові ОСОБА_3 , згідно Державного акту на право користування землею серії Б №059985, виданого виконавчим комітетом Мостиської районної ради народних депутатів, затвердженого рішенням Мостиського райвиконкому № 38 від 20.02.92

Із змісту Державного акту на право користування землею серії Б № 0599 виданого ОСОБА_3 , встановлено, що на території Крисовицької с/Ради народних депутатів Мостиського р-ну, Львівськоі обл., виконавчим комітетом Мостиської районної ради народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №158, в безстрокове в безплатне користування 7,0 гектарів землі, в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для селянського (фермерського) господарства. Зазначено, що цей акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачу, другий зберігається у виконавчому комітеті районної (міської) Ради народних депутатів. Також встановлено, що на даному аркуші містяться виправлення, зокрема: перекреслення слів «трудящих» та дописи слів «народних», «довічне успадковане володіння».

Визу аркуш містить зазначення виправленому «депутатів трудящих» на народних депутатів вірити, із підписом та зазначенням прізвища особи ОСОБА_20 (головного (старшого) інженера землевпорядника.

Щодо допису слів «довічне успадковане володіння», аналогічне зазначення відсутнє (а.с.16).

61. Встановлено, що інформація щодо наявності Державного акту на право користування на прізвище ОСОБА_3 у міській раді відсутня, такі акти зберігаються в архівному відділі ГУ Держгеокадастру у Львівській області. В Акті приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 спірна земельна ділянка зазначена під номером АДРЕСА_4 , зокрема, відомості про обмеження та обтяження відсутні, цільове призначення «землі запасу» (а не для ведення фермерського господарства), площа 8,0380 га (а не 7 га). Тому, міська рада не мала перешкод розряджатися спірною ділянкою та передавати таку в оренду.

Як вжезазначалося,обгрунтовуючи позов,позивач зазначив,що самеГУ ДержгеокадаструЛьвівській вобласті,під часпроведення державноїінвентаризації земельзобов`язано булоналежним чиномзафіксувати право ОСОБА_3 на довічнеуспадковане володіннята користуванняземельними ділянками,а увипадку виявленнявідхилень відзаконодавства,мало внестиу встановленомупорядку доорганів місцевогосамоврядування клопотанняіз записомщодо припиненняцього правакористування земельноюділянкою,такого клопотанняне буловнесено. Відомостей щодо оскарження дій даного органу чи пред`явлення до нього позовних вимог, позивач не надав.

62. 3 приводу правовстановлюючих документів, які посвідчують право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками, встановлено, що Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року №6889-XII «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» було затверджено форму державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

Зокрема повинні бути такі реквізити та відомості: a) на титульній сторінці акту розміщено державний герб; б) під гербом вказується назва акту, в даному випадку мало б бути зазначено «Акт на право довічного успадковуваного володіння землею»; в) на наступних сторінках акту обов?язково зазначається: «...вказаному землеволодільцю надається у довічне успадковуване володіння гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння. Землю надано у довічне успадковуване володіння для .»; г) після вищевказаних відомостей відображається «ПЛАН ДОВІЧНОГО УСПАДКОВУВАНОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ».

Встановлено, що Акт, копію якого надав позивач, містить такі реквізити та відомості: згідно інформації, що міститься на титульній сторінці, називається «на право користування землею». В самому змісті акту вказано, що за землекористувачем закріплюються «безстрокове і безоплатне користування» 7 гектарів землі, а над словами безстрокове і безоплатне нанесено рукописним текстом слова «довічне успадковане» і над словом користування - таким же способом нанесено слова «володіння». Після цього вказано, що «Земля надана для фермерського (селянського) господарства», а згідно затвердженої форми повинно бути зазначено: «Землю надано у довічне успадковуване володіння для ведення фермерського (селянського) господарства». В акті зазначено «план землекористування», а повинно бути «план довічного успадковуваного володіння».

Встановлена розбіжність форми долученого акту даним вимогам, наявні виправлення в самому акті, який долучений до матеріалів справи.

63. Також, обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що постійно використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, а факт правомірного землекористування зазначеною ділянкою підтверджується щорічною сплатою позивачем земельного податку, а також реєстрацією ним фермерського господарства.

На підтвердження факту постійного користування спірною земельною ділянкою за цільовим призначенням, позивач долучив копії квитанцій по сплату земельного податку з 2018 по 2022.

Із змістудосліджених квитанцій(з2018по 2022за вибірковийперіод від24.02.2018,від 14.02.2019, від05.03.2020,від 04.03.2021,від 09.02.2022) судом не встановлено за яку саме землю сплачений позивачем податок. Враховуючи той факт, що позивач зареєстрував фермерське господарство, відповідно до п. 3.2 Статуту фермерського господарства «Дорош Ігор Богданович», власником господарства є ОСОБА_1 , тому ймовірність сплати позивачем податку на землю допустима. Проте, із долучених копій квитанцій не встановлено, що земельний податок сплачений саме за спірну земельну ділянку.

Суд звертає увагу, що позивач, стверджує, що постійно користується спірною землею після смерті діда ОСОБА_3 , який помер у 2005. Проте, до матеріалів справи долучив квитанції про сплату земельного податку з 2018 по 2022 (за невстановлену судом яку земельну ділянку), за вибірковий період (від 24.02.2018, від 14.02.2019, від 05.03.2020, від 04.03.2021, від 09.02.2022), що додатково не підтверджує факту постійності користування.

В судовому засіданні представник позивача вказав, що не доучив копії квитанцій про сплату земельного податку за користування землею з 2005 (після смерті ОСОБА_3 ) до 2018, оскільки не бажав загромаджувати справу зайвими документами. Дане пояснення представника позивача суд розцінює як відсутність у нього вказаних доказів.

Крім того, сама сплата земельного податку не підтверджує факт користування позивачем земельною ділянкою, який повинен підтверджуватися відповідною податковою та статистичною звітністю, подання якої є обов?язковою для сільськогосподарських виробників, відомості про земельну ділянку відсутні у статуті господарства позивача.

Крім того, встановлено, що згідно договору оренди спірної земельної ділянки від 26.10.2020, укладеного між ТОВ «Агрокультура Мостиська» та Мостиською міською радою, де сторони уклали договір про передачу в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4622483900:11:000:0049 загальною площею 8,038 га, яка розташована на території Мостиської міської ради, на строк 7 (сім) років.

Встановлена обставина свідчить про те, що з 26.10.2020 по даний час, спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «Агрокультура Мостиська, що свідчить про те, що не могла одночасно також перебувати в користуванні відповідача.

64. Крім того,в обґрунтуванняпозову посилаєтена те,що вінє єдинимспадкоємцем після смерті свого діда ОСОБА_3 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), батька ОСОБА_17 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ), матері ОСОБА_13 (померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ), оскільки займається веденням сільського господарства та є членом фермерського господарства.

Позивач стверджує, що коли дізнався про порушення свого права землекористування внаслідок передачі в оренду третій особі використовуваної ним земельної ділянки, з метою захисту та відновлення права він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, отримав відмову, тому змушений звернутися до суду.

Згідно постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.10.2021 приватного нотаріуса Яксманицького Р.С., який постановив відмовити ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/6(однушосту)частку права постійного користування га/або право довічного успадкованого володіння на земельній ділянці площею 7,0 (сім) гектарів землі (ділянка №l) та 3,0 (три) гектари землі (ділянка №2) в межах згідно з планом землекористування на території Крисовицької сільської ради Яворівського району (колишній Мостиський район) Львівської області, які на праві безстрокового, безплатного та довічно успадковуваного землекористування закріплено за ОСОБА_3 спадкоємцем до частки майна якого була його дружина - ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (а.с.65).

Із наявним доказів, судом встановлена також наявність інших спадкоємців: зокрема і ОСОБА_11 , ОСОБА_10 . Представник позивача в судовому засіданні щодо них зазначив, що вони не були членами фермерського господарства, в інший спосіб не виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство. На запитання суду вказав, що йому невідомо чим вони займаються. Із змісту позову та пояснень представника позивача, ОСОБА_14 є братом позивача (на підтвердження даної обставини позивач доказів не надав).

Із наведених обставин, встановлено, що позивач не є єдиним спадкоємцем.

65. Крім того, Суд звертає увагу, що для реалізації свого права на спадщину спадкоємець (в даному випадку позивач) зобов?язаний вчинити певні дії, які передбачені чинним законодавством, а саме: отримати свідоцтво про право на спадщину. Загальний термін на прийняття спадщини встановлений відповідно до вимог ст. 1270 ЦК України у 6 місяців і розпочинається з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього терміну у спадкоємця виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину. Спадкоємець, який не подав у встановлений термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, має право на основі ч. 3 ст. 1268 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини після спливу зазначеного строку, і отримати свідоцтво про право на спадщину.

Тому спадкоємці ОСОБА_3 та позивач для належного оформлення своїх спадкових прав повинні були звернутися до відповідної нотаріальної контори. А з матеріалів справи відомо, що спадкодавець ОСОБА_3 помер у 2005, а його спадкоємець син ОСОБА_12 помер у 2010.

Згідно постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.10.2021 приватногонотаріуса ЯксманицькогоР.С.,який постановиввідмовити ОСОБА_1 у видачісвідоцтва проправо наспадщину на1/6(однушосту)частку права постійного користування га/або право довічного успадкованого володіння на земельній ділянці площею 7,0 (сім) гектарів землі (ділянка №l) та 3,0 (три) гектари землі (ділянка №2).

Позивач не надав доказів постійного використання спірної земельної ділянки кимось з спадкоємців ОСОБА_3 чи фермерським господарством за період 2005-2019 (з часу смерті ОСОБА_3 і до моменту створення позивачем свого господарства), доказів оформлення спадщини чи оформлення права землекористування за фермерським господарством.

66. Позивач також вказує, що сумніви щодо прийняття ним спадщини спростовуються фактом постійного проживання та реєстрації місця проживання спадкодавців та спадкоємців за одною адресою.

При цьому посилається на місце проживання спадкодавців і спадкоємців за адресою: АДРЕСА_3 .

Судом встановлено, із долучених позивачем доказів, що зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , згідно його паспорта громадянина України (а.с.47), з 01.04.1998 є с.Нагірне, Мостиського району,Львівської області, без зазначення вулиці та номеру будинку. Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості встановити факт спільного проживання вказаних осіб.

67. Суд також звертає увагу, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 13.09.1956 року ОСОБА_12 (батько позивача) є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (а.с.50).

Із наявних матеріалів справи, встановлено, що дідом позивача був ОСОБА_3 . Натомість позивач просить визнати за ним право на спадщину після смерті діда, котрого зазначає як ОСОБА_3 . В судовому засіданні представник позивача пояснив, що наявність розбіжностей в по-батькові діда позивача « ОСОБА_18 », « ОСОБА_19 » зумовлена специфікою імен даного регіону.

Судом встановлена, наявність розбіжностей у по-батькові особи « ОСОБА_18 » та « ОСОБА_19 », що свідчить про те, що такі особи є різними. Вказана обставина є юридичним фактом, від якого залежить виникнення права на спадкування.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першоїстатті 293 ЦПКокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Виходячи із змісту пункту 5 частини другоїстатті 293 ЦПКСуд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема і справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 рокупередбачено, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

68. Враховуючи наведені норми, приходжу до переконання, що позивач не надав суду доказів на усунення наявних розбіжностей, які є юридичним фактом від якого залежить виникнення в нього права на спадкування і підлягає встановленню в порядку окремого провадження.

Така вимога встановлена приписами ЦПК України, який визначає порядок здійснення цивільного судочинства згідно ст. 1 ЦПК України, поширює свою дію на територію всієї України і не містить виключень для окремих регіонів, на що посилається представник позивача.

VI. Висновок Суду

69. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Встановлено, що позивачем не долучені докази, які б дали право визнати доведеними позовні вимоги, відсутня ступінь достовірності наданих стороною позивача доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в заявлених межах та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення.

Суд наголошує, що дана справа розглядається в рамках цивільного судочинства, де позивач звернувся за захистом своїх прав, керуючись нормами матеріального права та ЦПК України. Положеннями процесуального закону, який регулює правила розгляду даних справ, визначено, що розглядаючи цивільні справи, Суд керується принципом диспозитивності та змагальності, які визначають, що кожна сторона повинна самостійно подавати докази та доводити ті обставини на які посилається, в тому числі, шляхом подання доказів, заявлення клопотань і несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування заявлених вимог не може перебирати на себе суд або інша сторона. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).

Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспектістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо застосування позовної давності, Суд виходить з наступного

70. Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з даною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Виходячи із змісту вимогстатті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція вказана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц.

При вирішення даного спору, суд прийшов до переконання про відмову повністю у задоволенні позовних вимог, з якими звернувся позивач, судом не встановлені порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача відповідачем. Тому відсутні підстави для застосування позовної давності, на яку посилався представник відповідача, як на підставу для відмовлення у задоволенні позову.

VІІ. Розподіл судових витрат

71. Відповідно дост.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимогиЦПК Україниі те, що у задоволенні позову позивачам було відмовлено у повному обсязі, понесені стороною судові витрати слід залишити за ними.

З наведених підстав та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, 160,161 СК України, Суд,

У Х В А Л И В :

1.В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Мостиська», Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання права довічного успадкування володіння земельними ділянками, визнання недійсним договору оренди землі - відмовити.

2. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

3. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Мостиської міської ради Львівської області (місцезнаходження: вул.Грушевського, 6, м.Мостиська, Яворівського району, Львівської області, індекс:81300);

треті особи, які не заявляють самостійних вимог:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Мостиська» (місцезнаходження: вул. Полуботка, 5, м.Мостиська, Яворівського району, Львівської області, індекс: 81300);

Головне управління Держгеокадастру у Львівській області ( м.Львів, пр. Чорновола, 4, індекс: 79019).

Повний текст судового рішення складений 27.10.2023.

Суддя Світлана ГІРЯК

СудМостиський районний суд Львівської області
Дата ухвалення рішення23.10.2023
Оприлюднено30.10.2023
Номер документу114482440
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: визнання права власності

Судовий реєстр по справі —448/1200/22

Рішення від 23.10.2023

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Рішення від 23.10.2023

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 24.07.2023

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 24.07.2023

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 29.03.2023

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 29.03.2023

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 31.10.2022

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 04.10.2022

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

Ухвала від 19.09.2022

Цивільне

Мостиський районний суд Львівської області

Гіряк С. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні