Рішення

від 27.10.2023 по справі 520/20290/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

27 жовтня 2023 року № 520/20290/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів");

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення грошової винагороди в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. є протиправними. З огляду на порушення прав позивача, належним способом відновлення порушених прав останнього є стягнення з Державної судової адміністрації України на його користь недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів"). Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 03.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Представником відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, представником відповідача вказано, що при виплаті суддівської винагороди позивачу не було допущено порушень, а виплата такої була здійснена у межах бюджетних асигнувань.

Представниками Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України будь-яких заяв до суду подано не було.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Указом Президента України "Про призначення суддів" від 11 травня 2004 року № 514/2004 був призначений строком на п`ять років у місцевий загальний суд на посаду судді Печенізького районного суду Харківської області.

Відповідно до наказу Управління Державної судової адміністрації в .Харківській області №02-5/15 від 02 червня 2004 року ОСОБА_1 зapaxoвaно до штату Печенізького районного суду Харківської області на посаду судді, з 03 червня 2004 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 25 червня 2009 року №1575-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково на посаду судді Печенізького районного суду Харківської області.

На підставі рішення Голови Верховного Суду від 10.01.2023 року позивача було відряджено для здійснення правосуддя до Дзержинського районного суду міста Харкова.

У позовній заяві позивачем вказано, що з 01.01.2021 по 28.07.2023 року включно відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснив нарахування та виплату йому щомісячної суддівської винагороди, для визначення розміру якої застосовував базовий розмір посадового окладу судді, виходячи з 30 розмірів нововведеної категорії «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» у розмірі 2102,00 грн.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Як передбачено приписами ст.4 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положеннями ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Положеннями ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч.5 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Приписами ст.136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Згідно з ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Приписами ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ передбачено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виплата суддівської винагороди регулюється приписами ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII).

Нормами вказаного закону, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Відтак, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 вказав, що наявність в Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні розглядуваних правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Враховуючи обставини того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Відтак, враховуючи положення ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII, слід дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд наголошує, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до приписів ст.1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

При цьому, зі змісту положень Закону №966-XIV вбачається, що останнім закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-IX разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що зміни до спеціального Закону № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Відтак, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VІІІ, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

В той же час, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону.

Аналогічне стосується й Законів України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законів України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" в частині застосування іншої складової порівняно із спеціальним Законом, для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2022 та 2023 роках.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум» не передбачено існування будь-якого альтернативного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а як наслідок і обов`язку застосування такої величини.

В даному випадку, зменшений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обрахунку розміру суддівської винагороди наявний виключно в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.

Отже, суд приходить до висновку про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1082-IX є неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а отже позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Також, суд зазначає, що відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Приписами ст.149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, сформованих у справах №№400/2031/21 та 360/503/21 щодо направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік) суд зазначає наступне.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, слід дійти висновку про те, що положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022 та 2023 роки).

Однак, суд, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, зазначає, що під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за спірний у даній справі період, виходячи із встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що призвело до вчинення протиправних дій відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області відносно позивача та, як наслідок, порушило права останнього.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., є протиправною.

При цьому, належним способом відновлення порушених прав позивача у даному випадку є зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Також, суд зазначає, що встановлені під час розгляду справи обставини дають підстави для висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

В той же час, належним способом відновлення порушених прав позивача є саме зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Водночас, суд зазначає, що позовні вимоги позивача про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 28 липня 2023 року (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів") є такими, що направленні на майбутнє, враховуючи висновки суду наведені у даному судовому рішенні, а відтак задоволенню не підлягають.

При розгляді даної справи судом було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про звернення судового рішення у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць з огляду на зобов`язальний характер дій відповідачів, що мають бути вчинені на виконання судового рішення у даній справі.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601) про визнання протиправними дій та стягнення суми задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., та з 01 січня 2023 року по 28 липня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.