Постанова

від 13.11.2007 по справі 13/505-ап-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/505-АП-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2007 р.                                                           Справа № 13/505-АП-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу      

за позовом Прокурора Великоолександрівського району Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача - Нововоронцовської міжрайонної державної податкової інспекції

до   

відповідача-1 –  фермерського господарства „Мастер”,

відповідача-2 –товариства з обмеженою відповідальністю „Широківський агротехсервіс”,

за участі представників сторін:

від прокуратури –Павленко І.В. (прокурора відділу прокуратури Херсонської області),

від позивача –Попович О.В.,

від відповідача-1 –не з'явився,

від відповідача-2 –не з'явився,

про визнання недійсними за статтею 207 Господарського кодексу України господарських зобов'язань, укладених між відповідачами за накладними № 251 від 08.11.2005 р., № 316 від 10.11.2005 р. та № 0495 від 10.12.2005 р.,

                                                               в с т а н о в и в:

Відповідно до позовної заяви заявлені вимоги ґрунтуються на положеннях статті 207 Господарського кодексу України, щодо недійсності спірних зобов'язань, оскільки вони, на думку прокурора, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з підстав того, що за результатами перевірки податковою інспекцією встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Широківський агротехсервіс” з фермерським господарством „Мастер” фінансово-господарських операцій за названими накладними не проводило.

Відповідачами відзиви на позов не надано та їх представники в судове засідання не з'явились, а тому розгляд справи проведено без їх участі, оскільки вони у встановленому порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно до положень статті 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з тим, що за пунктом 1 вказаних Прикінцевих положень КАС України набрав чинності з 1 вересня 2005 року, судове рішення за даною справою винесено з дотриманням вимог КАС України, тобто винесення за результатами розгляду справи відповідної постанови суду.

Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що Нововоронцовською міжрайонною державною податковою інспекцією встановлено, що в податковому обліку фермерського господарства „Мастер” обліковуються господарські взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю „Широківський агротехсервіс”, а саме податкові накладні  № 251 від 08.11.2005 р. щодо придбання дизельного пального на суму 65174,40 грн, № 316 від 10.11.2005 р. на придбання дизельного пального на суму 61535,10 грн, та № 0495 від 10.12.2005 р. на закупівлю дизельного пального на суму 5030,28 грн.

Придбання товару фермерським господарством оплачено готівковими коштами за квитанціями № 101 на суму 10000 грн, № 108 –9500 грн, № 98 –5030,28 грн, № 121 –1009,50 грн, № 97 –10000 грн, № 96 –9500 грн, № 90 –10000 грн, № 92 –9700 грн, № 87 –8800 грн, № 89 –10000 грн, № 148 –10000 грн, № 120 –8700 грн, № 109 –10000 грн, № 112 –9500 грн.

Поряд з цим в результаті зустрічної перевірки ТОВ „Широківський агротехсервіс” Криворізькою МДПІ встановлено, що останнє не мало господарських взаємовідносин з фермерським господарством „Мастер”. Крім того, під час перевірки директор товариства пояснила, що названі вище податкові накладні працівниками товариства не виписувались, а особи, які в них зазначені, на підприємстві не працюють взагалі.

За змістом частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Ознаками недійсності господарських зобов'язань, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є: а) наміри сторін (сторони) порушити вимоги закону при переслідуванні мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; б) наявність суб'єктивної сторони правопорушення в діях посадових осіб сторін (сторони) угоди; в) фактичне порушення інтересів держави і суспільства (порушення нормативних актів, які визначають соціально - економічні основи держави і суспільства) в результаті реалізації таких угод.

Крім цього, у відповідності до  абзацу 1 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28.04.1779 р. № 3 „Про судову практику у справах про визнання угод недійсними”, абзацу 1 пункту 7.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” від 25.07.2002 р. № 1056 визначено, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу, відносяться, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Безпосередньо сам договір купівлі-продажу за природою не є суперечним інтересам держави і суспільства. Проте, очевидним є укладення оспорюваних господарських зобов'язань, виконання їх учасниками не тільки зі звичайною підприємницькою ціллю, оскільки, явно один з учасників –тобто особа, яка представлялася від імені ТОВ „Широківський агротехсервіс”, переслідував мету, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме яка направлена на  ухилення від оподаткування. Така мета є підставою для визнання господарських зобов'язань недійсними за статтею 207 ГК України.

Статтею 208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу лише у однієї сторони усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

В той же час, безпосередньо положення статті 208 застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою  завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним,  і  визнання такого правочину недійсним  судом  не вимагається.  А тому органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У  разі  задоволення  позову  висновок  суду  про   нікчемність  правочину має міститись у мотивувальній,  а не  в резолютивній частині судового рішення. Санкції нормативно передбачені за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування цих санкцій можливе в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Названі санкції, встановлені частиною 1 статті 208, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору.

За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Для застосування таких санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Ці санкції застосовуються лише судом, що відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, нормативно передбачені до стягнення   за   рішенням   суду   в   доход   держави   за   порушення   правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України. Такі санкції можуть застосовуватись  протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

За позовними вимогами прокурор не пропонує застосувати наслідки недійсності зобов'язань за статтею 208 ГК України як результат задоволення вимог про недійсність зобов'язань.

Разом з тим судом констатується, що існує очевидна неможливість застосування наслідків недійсності зобов'язань. Так, на стадії розгляду справи цілком очевидною є неможливість отримання (повернення) від невстановлених осіб, які представлялися від імені відповідача-2, відповідача-1 вартості товарів за оспорюваними зобов'язаннями, у зв'язку з відсутністю у останнього,  як у суб'єкта підприємницької діяльності, будь-яких адміністративних важелів та повноважень щодо розшуку осіб, які були фактичними представниками  відповідача-2 при вчиненні господарських зобов'язань.

Прокурор сам, посилаючись на пояснення директора відповідача-2, стверджує про те, що підприємство не мало і не має ніяких взаємних стосунків з відповідачем-1. Фактично, реквізитами підприємства скористалися невстановлені особи.

Суд враховує, що засадами цивільного законодавства за статтею 3 ЦК України є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність. Наведене формальне застосування законодавства щодо наслідків недійсності господарського зобов'язання цим засадам не відповідає.

Судочинство має за мету захист  порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом. Таким чином, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усів суб'єктів права власності і господарювання.

Застосування наслідків визнання угод недійсними, передбачених статті 208 ГК України, позбавило б відповідача-1 права власності на придбане майно чи його вартість, що було б порушенням статті 41 Конституції України, яка гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та встановлює, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, оскільки Конституція України, як це зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися  на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Викладене застосування судом норм права у цивільному спорі, що вирішується в межах адміністративного провадження, відповідає загальним засадам цивільного судочинства, в тому числі засадам справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені в названій статті 3 ЦК України.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання недійсними спірних господарських зобов'язань без застосування наслідків їх недійсності.

На підставі  зазначених правових норм і керуючись статтями 87, 94, 158-163, пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України,

                                                                п о с т а н о в и в :

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсними за статтею 207 Господарського кодексу України господарські зобов'язання, укладені між фермерським господарством „Мастер” та товариством з обмеженою відповідальністю „Широківський агротехсервіс” за накладними № 251 від 08.11.2005 р., № 316 від 10.11.2005 р. та № 0495 від 10.12.2005 р.

3.          Роз'яснити сторонам, що дана постанова набирає законної сили  після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі  подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                                               Дата підпису постанови – 15 листопада 2007 року.

                               Суддя                                                                  М.К. Закурін