Постанова

від 30.10.2023 по справі 751/2097/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 жовтня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/2097/23

Головуючий у першій інстанції Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1086/23

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство Чернігівський

молокозавод

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Яременко І.В. від 08 червня 2023 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.05.2023 року (а.с.63-64), остаточно просив: стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період з 03.06.2022 року по день фактичного розрахунку - 13.03.2023 року в сумі 73 574,04 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначав, що у період з 11.06.1999 року по 01.12.2021 року він перебував у трудових відносинах з ПАТ Чернігівський молокозавод. 03.06.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі. Заочним рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09.08.2022 року у справі №751/1712/22 з відповідача на його користь було стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 63 560,11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року по 03.06.2022 року в сумі 45 022,92 грн. та 2 000 грн. моральної шкоди, зобов`язано відповідача сплатити за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інші податки і збори за період з квітня по листопад 2021 року, шляхом перерахування відповідних платежів до державного бюджету. Ухвалою суду від 09.11.2022 року заяву представника ПАТ Чернігівський молокозавод про перегляд заочного рішення від 09.08.2022 року залишено без задоволення. В подальшому, постановою Чернігівського апеляційного суду від 22.02.2023 року рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09.08.2022 року було залишено без змін. 08.03.2023 було відкрито виконавче провадження №71235796, в якому було винесено постанови про арешт коштів та майна боржника, здійснено стягнення та перерахування всієї суми заборгованості позивачу. 13.03.2023 року позивач отримав кошти на свій банківський рахунок. 13.03.2023 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Позивач стверджував, відповідач зловживав своїми правами, затягував всі розумні строки розгляду справи. За доводами позивача, через вказані дії відповідача ОСОБА_1 змушений був звернутися до суду з даною позовною заявою, на підставі статті 117 КЗпП України (в редакції станом на 03.06.2022 року), про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за період з дня звернення до суду (03.06.2022 року), і до дня фактичного розрахунку (13.03.2023 року), в сумі 73 574,04 грн., із розрахунку середньоденної заробітної плати 366,04 грн., який був визначений судом у справі №751/1712/22.

Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08.06.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, було задоволено частково. Судом стягнуто з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по 13.03.2023 року, включно. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 291 (двісті дев`яносто одну) грн. 84 коп. витрат на сплату судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 08.06.2023 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме: стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по день фактичного розрахунку - 13.03.2023 року, в сумі 73 574,04 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 08.06.2023 року підлягає скасуванню як таке, що обмежує права апелянта, а також є необґрунтованим та незаконним, оскільки суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, що мають істотне значення для справи. Апелянт стверджує, що має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт вказує, що є незрозумілим є трактування судом першої інстанції норм статті 117 КЗпП України, в якому суд вказує, що позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру; суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Апелянту За доводами апелянта, є незрозумілим, яким чином суд має орієнтовно оцінювати розмір майнових втрат, якщо даний розмір чітко визначений, як розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, розраховується точно, а не орієнтовно. Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 366,04 грн. Апелянт зазначає, що фактичний розрахунок із позивачем було проведено 13.03.2023 року, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по 13.06.2023 року, за 201 робочий день, що становить 73 574,04 грн. (366,04 грн. х 201 день). Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір компенсації позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із посиланням на принцип пропорційності. Апелянт вважає, що в даному випадку про жодну пропорційність мова йти не може, оскільки затримка розрахунку при звільненні відбулось виключно з вини відповідача, при цьому, жодного зловживання своїми правами чи недобросовісності в їх реалізації, в діях позивача не вбачається. Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин нову редакцію статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження стягнення середнього заробітку 6-ти місячним періодом, оскільки дана редакція статті почала діяти на підставі Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року, в той, час як спірні правовідносини виникли 01.12.2021 року, в день звільнення позивача, і почали розглядатися в суді з дня подання позовної заяви до суду, тобто, з 03.06.2022 року. Апелянт зазначає, що ним було застосовано саме ту редакцію статті 117 КЗпП України, яка діяла на час звернення до суду, тобто, станом на 03.06.2022 року, і яка не передбачала обмеження стягнення середнього заробітку 6-ти місячним періодом. Апелянт стверджує, що позивач в даному випадку має право застосувати принцип дії закону в часі, оскільки нова редакція статті 117 КЗпП України погіршує та обмежує його права.

Відповідно до приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08.06.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони даного спору обізнані про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.102,103).

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 08.06.2023 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що в ході розгляду даної справи було встановлено, що фактично розрахунок із ОСОБА_1 було проведено 13.03.2023 року, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку розрахунку, за період з 03.06.2022 року по 13.03.2023 року. При цьому, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по 13.06.2023 року за 201 робочий день становить: 73 574,04 грн. (366,04 грн. х 201 день). Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, згідно із розрахунком позивача, у розмірі 73 574,04 грн. призведе до невідповідності обсягу відповідальності відповідача принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням. Враховуючи, що розмір невиплаченої позивачу заробітної плати становив 63 560,11 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи, та наведеним вище критеріям, буде відповідати розмір відповідальності відповідача у сумі 20 000 грн. При цьому, суд першої інстанції послався також на те, що відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, чинній на час ухвалення рішення суду, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше, як за шість місяців.

В ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог заявленого позову, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини.

В ході розгляду справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Публічним акціонерним товариством Чернігівський молокозавод з 11.06.1999 року, та був звільнений 01.12.2021 року за угодою сторін, що підтверджується копією його трудової книжки, серії НОМЕР_1 , а також копією наказу відповідача від 30.11.2021 року №185/-к про звільнення позивача за угодою сторін, за п.1 статті 36 КЗпП України (а.с.11-13,17).

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09.08.2022 року у справі №751/1712/22 позов ОСОБА_1 до ПАТ Чернігівський молокозавод було задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 63 560,11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 року по 03.06.2022 року в сумі 45 022,92 грн., а всього: 108 583,03 грн. та 2 000 грн. моральної шкоди. Судом було зобов`язано відповідача сплатити за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інші податки і збори за період з квітня 2021 року по листопад 2021 року шляхом перерахування відповідних платежів до державного бюджету. У задоволенні іншої частини позовних вимог, судом було відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 977,20 грн. (а.с.27-32). Рішення набрало законної сили 22.02.2023 року (а.с.33).

Відповідно до вказаного рішення, середньоденна заробітна плата позивача становить 366,04 грн., тому дана обставина не підлягає доказуванню, згідно із положенням ч.4 статті 82 ЦПК України.

На підставі даного рішення суду першої інстанції від 09.08.2022 року, 02.03.2023 року Новозаводським районним судом м.Чернігова було видано виконавчий лист про стягнення вказаних сум.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 07.03.2023 року, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Левченко Я.О. 08.03.2023 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71235796, постанову про арешт майна боржника, постанову про арешт коштів боржника (а.с.34-35,36-37,38-39,40-41).

Відповідно до виписки по картковому рахунку, 13.03.2023 року ОСОБА_1 було зараховано кошти по виконавчому провадженню №71235796 у розмірі 113 560,20 грн. (а.с.45).

13.03.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Левченко Я.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №71235796, на підставі п.9 ч.1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження (а.с.42-43).

Оскільки фактично розрахунок із ОСОБА_1 було проведено 13.03.2023 року, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку розрахунку, за період з 03.06.2022 року по 13.03.2023 року.

Разом з тим, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції від 08.06.2023 року про часткове задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову не узгоджується із нормами права, які регулюють спірні правовідносини.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 08.06.2023 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що в ході розгляду даної справи було встановлено, що фактично розрахунок із ОСОБА_1 було проведено 13.03.2023 року, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку розрахунку, за період з 03.06.2022 року по 13.03.2023 року. При цьому, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по 13.06.2023 року за 201 робочий день становить: 73 574,04 грн. (366,04 грн. х 201 день). Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, згідно із розрахунком позивача, у розмірі 73 574,04 грн. призведе до невідповідності обсягу відповідальності відповідача принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням. Враховуючи, що розмір невиплаченої позивачу заробітної плати становив 63 560,11 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи, та наведеним вище критеріям, буде відповідати розмір відповідальності відповідача у сумі 20 000 грн. При цьому, суд першої інстанції послався також на те, що відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, чинній на час ухвалення рішення суду, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше, як за шість місяців.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, провадження №14-623цс18, зазначено: … 87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. … 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Під час розгляду справи було встановлено, що затримка розрахунку із позивачем при звільненні сталася виключно з вини відповідача, період затримки (прострочення) виплати даної заборгованості є значним, та становить 201 день, при цьому, доказів зловживання своїми правами чи недобросовісності в їх реалізації з боку позивача матеріали справи не містять, і за даних обставин апеляційний суд дійшов висновку щодо співмірності заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку, із розміром затриманої заборгованості по виплаті заробітної плати позивачу, і не вбачає підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це помилково зробив суд першої інстанції.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції при розгляді даного спору по суті було необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Законом України №2352-IX від 01.07.2022 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесені зміни, в тому числі, і до норм КЗпП України.

Відповідно до вказаного Закону України №2352-IX від 01.07.2022 року: …16) текст статті 117 викласти в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Приписи статті 117 КЗпП України у попередній редакції не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

При цьому, Закон України №2352-ІХ від 01.07.2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон України містить норми прямої дії, та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19.07.2022 року.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини щодо затримки розрахунку при звільненні позивача виникли 01.12.2021 року, а саме, в день звільнення позивача, і початок розгляду в суді відбувся з дня подання позивачем позовної заяви про стягнення заборгованості по заробітній платі до суду, тобто, з 03.06.2022 року, що підтверджується заочним рішенням Новозаводського районного суду від 09.08.2022 року (а.с.27-32). За даних обставин, позивач обґрунтовано посилався в обґрунтування вимог заявленого позову саме на редакцію статті 117 КЗпП України, яка діяла на час звернення ним до суду із позовом, тобто, станом на 03.06.2022 року, і яка не передбачала обмеження стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні періодом 6 місяців. При цьому, судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, чинній на час ухвалення рішення суду, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , необхідно задовольнити. При цьому, рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08.06.2023 року необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині. У зв`язку з чим, необхідно виключити із резолютивної частини рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08.06.2023 року, третій абзац.

В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08.06.2023 року необхідно змінити, виклавши перший, другий, четвертий абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 73 574 (сімдесят три тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн. 04 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по 13.03.2023 року, включно.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп., в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 1 610 грн. 40 коп., в рахунок відшкодування документально підтверджених (а.с.85) понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 369, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08 червня 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині. У зв`язку з чим виключити із резолютивної частини рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08 червня 2023 року, третій абзац.

В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08 червня 2023 року змінити, виклавши перший, другий, четвертий абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 73 574 (сімдесят три тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн. 04 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.06.2022 року по 13.03.2023 року, включно.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп., в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод на користь ОСОБА_1 1 610 (одну тисячу шістсот десять) грн. 40 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 30.10.2023 року.

Головуючий: Судді: