Вирок

від 30.10.2023 по справі 638/14928/17

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року

м. Харків

Справа № 638/14928/17

Провадження № 1-кп/638/173/23

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

обвинуваченого - ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові в залі судового засідання Дзержинського районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220000001105 від 01 вересня 2017 року стосовно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Березівка Харківського району Харківської області, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, працює за трудовим договором охоронцем в «Муніципальна варта», має доньку - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_11 31 серпня 2017 року, приблизно о 11:40 год, керував технічно справним автомобілем ГАЗ 330202 ЗНГ р.н. НОМЕР_1 , на якому рухався по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» в м. Харкові з боку проспекту Людвига Свободи в напрямку вул. Клочківської в місті Харкові зі швидкістю близько 50 км/год.

Під час руху в районі 485 км + 51 м вказаної автодороги водій ОСОБА_11 втратив контроль над керуванням автомобіля, у зв`язку із чим виїхав на ньому за межі проїжджої частини дороги, до правого узбіччя по ходу свого руху, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13 , яка йшла по узбіччю в попутньому з рухом автомобіля напрямком, чим ОСОБА_11 грубо порушив вимоги п.12.1 Правила дорожнього руху України, згідно з яким «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

За наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_13 , 1974 року народження, загинула на місці події. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2335-ДМ/17 від 14 вересня 2017 року причиною смерті останньої, явилась сукупна тупа травма тіла, з розвитком шоку.

Порушення правил безпеки дорожнього руху України водієм ОСОБА_11 , згідно з висновком автотехнічної експертизи № 777/17 від 14 вересня 2017 року перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та наслідками, що настали.

Cвоїми діями ОСОБА_11 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_13 .

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною другою статті 286 КК України визнав повністю, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діянння, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Цивільні позови визнав повністю, вважав заявлені суми співмірними із тяжкістю та глибиною страждань і завданою внаслідок вчинення злочину моральною шкодою.

ОСОБА_11 пояснив, що завдану шкоду, як майнову так і немайнового характеру, добровільно не відшкодовував. Зазначив, що не мав засобів зв`язку із потерпілими, водночас, жодних спроб знайти адреси чи інші контактні дані, зокрема номерів телефонів протягом всього часу він не вчиняв, зв`язатися з потерпілими також не намагався, можливостей та дій зустрітися та принести свої вибачення чи запропонувати допомогу потерпілим зі свого боку не вчиняв. Зауважив, що побачився з потерпілими в суді під час розгляду, однак, як до так і після цього, жодних дій не вчиняв та відшкодувати якимось чином збитки не намагався. Таким чином, завдану шкоду протягом всього часу, зокрема під час розгляду обвинувального акту, жодним чином не відшкодував.

Свого суб`єктивного ставлення до скоєного, щирого каяття та своєї позиції щодо призначення покарання ОСОБА_11 не висловлював, сказав, що так сталося.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_10 , враховуючи відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжуть покарання обвинуваченого, обставини, характер, ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення та його наслідки, просила суд призначити ОСОБА_11 покарання за частиною другою статті 286 КК України у виді 7 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільні позови задовольнити у межах їх доведеності.

Потерпілі у кримінальному провадженні у судове засідання не з`явилися, про день та час проведення судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, у порядку вимог статті 135 КПК України, що, відповідно до вимог статті 325 КПК України, не є перешкодою для проведення судового розгляду.

Показання обвинуваченого ОСОБА_11 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_11 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, висновків експертиз, та інших, що стосуються цивільних позовів, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Судом обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Крім показань обвинуваченого, винність останнього підтверджується зібраними по справі доказами, а саме: висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_13 , 1974 р.н., № 2335-ДМ/17 від 14 вересня 2017 року, у якої виявлено такі пошкодження:

- голови: дві забійні рани на лобі зліва, дві забійні рани в проекції лівої надбрівної дуги, садно на лобі зліва, садно на тлі синця на верхній повіці лівого ока; крововилив в м`які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні в лобній області зліва та потиличній області, переломи кісток основи черепа, крововилив під м`які мозкові оболонки в шлуночки мозку;

- тулуба: крововиливи в підшкірно-жирову клітковину та м`язи поперекової ділянки справа; перелом поперекових відростків 1-4 хребців поперекового відділу хребта справа з масивним крововиливом у м`які тканини навколо хребта та жирову клітковину обох нирок; крововиливи у м`язи верхньо-внутрішнього квадранту лівої сідниці;

- кінцівок: три синця в середній третині лівого плеча по зовнішній поверхні, по садну на 2, 4, 5 пальцях правої кисті по тильній поверхні суглобів; садно в проекції правого колінного суглоба по передньо-внутрішній поверхні, садно на тлі синця по передній поверхні правої гомілки в нижній третині, синець в верхній третині лівого стегна по передньо-зовнішній поверхні, садно в проекції верхнього краю наколінника лівої нижньої кінцівки, садно по зовнішній поверхні лівого колінного суглоба, синець на передній поверхні лівої гомілки верхньої і середньої третини з саднам на його фоні, садно на тлі синця по внутрішній поверхні лівого гомілково-стопного суглоба, садно на тлі синця на зовнішній поверхні лівого гомілково-стопного суглоба з садном донизу від них, синцем доверху від них, група саден у формі смужок по зовнішній поверхні лівої гомілки від середньої до нижньої третини; крововилив у глибокі м`язи правої гомілки по задній поверхні у середній та верхній третині; крововилив у глибокі м`язи та підшкірно-жирову клітковину правого стегна по задній поверхні у нижній та середній третині; крововиливи у глибокі м`язи лівого стегна у середній на нижній третині по задній поверхні.

Всі вказані ушкодження утворилось незадовго до настання смерті (в період, що обчислюється першшли десятками хвилин), від ударної дії тупих предметів, що могло мати місце при ударі виступаючими частинами автомобіля, що рухався, в умовах дорожньо-транспортної пригоди та в період часу, викладених в постанові.

Причиною смерті ОСОБА_13 явилась сукупна тупа травма тіла, з розвитком шоку. По ступеню тяжкості вище вказана травма відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.

Висновком автотехнічної експертизи № 777/17 від 14 вересня 2017 року, згідно з яким, у даній дорожній обстановці водій автомобіля ГАЗ 330202 ЗНГ ОСОБА_11 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 12.1 Правил дорожнього руху України.

У даній дорожній обстановці технічна можливість запобігання даної ДТП для водія автомобіля ГАЗ 330202 ЗНГ ОСОБА_11 визначалася шляхом виконання ним вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

У даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля ГАЗ 330202 ЗНГ ОСОБА_11 вбачаються невідповідності вимогам п.12.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП.

Висновком автотехнічної експертизи № 747/17 від 20 вересня 2017 року, відповідно до якого, на момент експертного огляду, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля ГАЗ 330202 ЗНГ, номерний знак НОМЕР_1 , перебували у працездатному стані і не мали несправностей, які впливали б на їх вихідні параметри.

Дослідивши зібрані у справі докази, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає, що вина ОСОБА_11 повністю доведена, а його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за частиною другою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_13 .

Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_11 за кваліфікуючими ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, скоїв злочин, передбачений частиною другою статті 286 КК України.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 , відповідно до статті 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_11 , передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Березівка Харківського району Харківської області, громадянин України, неодружений, з середньою освітою, працює за трудовим договором охоронцем «Муніципальна варта», має доньку - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на диспансерному (профілактичному) обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відповідно до довідки-характеристики селищного голови ОСОБА_15 , ОСОБА_11 із сусідами підтримує добрі стосунки, за характером спокійний, скарг на нього не надходило, раніше не судимий.

Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Також, при призначенні покарання обвинуваченому, суд керується відповідними роз`ясненнями, які викладені в п. 20 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, особу винного.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_11 суд враховує, що ОСОБА_11 завдану шкоду добровільно жодним чином не відшкодовував, ніяких спроб знайти адреси, контактні дані, зокрема номери телефонів, чи інші засоби зв`язку, протягом всього часу не вчиняв, його поведінку після дорожньо-транcпортної пригоди, який зв`язатися з потерпілими не намагався, можливостей та жодних дій для того, щоб зустрітися та принести свої вибачення чи запропонувати допомогу потерпілим зі свого боку не вчиняв. Таким чином, обвинувачений, як до так і після ДТП, жодних дій не вчиняв та заподіяну злочином шкоду не відшкодував.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

При цьому свого суб`єктивного ставлення до скоєного, щирого каяття ОСОБА_11 суду не висловив, лише сказав, що так вийшло.

Тож, в ході судового розгляду судом не було встановлено факту, що обвинувачений дійсно шкодує про вчинене, критично ставиться до своїх дій, висловлює осуд щодо своєї поведінки та щирий жаль потерпілим.

Суд звертає увагу на обставини події та на тяжкі наслідки, що настали від кримінального правопорушення, а саме смерть потерпілої, які є непоправними, оскільки внаслідок отриманих травм потерпіла померла.

Таким чином, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 суд бере до уваги характер, ступінь тяжкості, який є тяжким злочином, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину та його наслідки, що спричинили смерть потерпілої особи, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, суд зважає на процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду обвинувального акту, який переховувався від суду, у зв`язку із чим був оголошений у розшук.

За наведених обставин, враховуючи позицію сторони обвинувачення, яка вважала, що виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, є неможливим, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, вимог, зазначених в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання ОСОБА_11 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість, характер, суспільну небезпеку та наслідки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи та розмір завданої шкоди, дані про особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який щирого каяття та жалю не висловив, суд доходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції його від суспільства, а, відтак, про необхідність призначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції частини другої статті 286 КК України, що буде достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Водночас, з урахуванням обставин дорожньо-транспортної пригоди, її наслідків, зважаючи на те, що ОСОБА_11 не висловлював доводів про те, що автомобіль є засобом його заробітку та єдиним джерелом його доходу, навпаки зазначив, що наразі автомобілем не керує, вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілої, суд доходить виновку про необхідність призначити ОСОБА_11 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Підстав для застосування положень статті 75 КК України, а саме звільнення обвинуваченого від покарання з іспитовим строком, не вбачається, з огляду на тяжкість, характер, обставини вчиненого злочину та його невідворотні наслідки у виді смерті.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

При вирішенні цивільних позовів суд виходить з наступного.

ОСОБА_16 (донька загиблої) заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Цивільний позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_11 31 серпня 2017 року, приблизно о 11:40 год, керував технічно справним автомобілем ГАЗ 330202 ЗНГ р.н. НОМЕР_1 , на якому рухався по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» в місті Харкові з боку проспекта Людвига Свободи в напрямку вул. Клочківської в м. Харкові, та скоїв наїзд на пішохода - її мати ОСОБА_13 , яка рухалася по узбиччю дороги у попутному з рухом автомобіля напрямку.

ОСОБА_11 грубо порушив вимоги п.12.1 Правила дорожнього руху України, за наслідками дородньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 загинула на місці події.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2335-ДМ/17 від 14 вересня 2017 року причиною смерті останньої стала сукупна тупа травма тіла, з розвитком шоку.

ОСОБА_17 було залучено у якості співвідповідача за даним позовом як власника автомобіля та роботодавця відповідно до договору підряду № 22/11/2017 від 28 серпня 2017 року на підставі статті 1172 ЦК України.

Вважає, що діями ОСОБА_11 їй завдано моральної шкоди, яка полягає у непоправній втраті її матері, пережитому душевному стресі та потрясінні.

Після смерті матері у неї постійно виникають нервові спалахи та страхи, стан повної апатії після пережитого стресу. Мати була для неї найдорожчою рідною людиною. Такий стан негативно позначився на повноціному житті у цілому, втраті цілеспрямованості у навчанні, спілкуванні з друзями та з людьми у цілому. Був суттєво порушений звичайний ритм життя. Психоемоційний стан до цього часу спричиняє їй душевний біль. З дня загибелі матері вона залишилась без батьківської підтримки, що у її віці є дуже тяжкими обставинами. Наслідки смерті матері для неї є такими, що до цього часу вона не може прийняти цей факт та оговтатися після її втрати, вести повноцінний образ життя. Психоемоційний стан від утрати став для неї надзвичайно психотравмуючим.

Враховуючи, що між злочинними діями обвинуваченого та завданою моральною шкодою є прямий причинно-наслідковий зв`язок, а також характер та обсяг спричинених їй втрат немайнового характеру, душевних страждань, вважає, що є підстави для стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 100 000, 00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, просить стягнути з відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , солідарно, завдану їй моральну шкоду, спричинену внаслідок скоєння ОСОБА_11 кримінального правопорушення за частиною другою статті 286 КК України в розмірі 100 000, 00 грн.

ОСОБА_18 (чоловік загиблої) заявлено цивільний позов (зі змінами та доповненнями) про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Цивільний позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_11 31 серпня 2017 року, приблизно о 11:40 год, керував технічно справним автомобілем ГАЗ 330202 ЗНГ р.н. НОМЕР_1 , на якому рухався по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» в місті Харкові з боку проспекта Людвига Свободи в напрямку вул. Клочківської в м. Харкові, та скоїв наїзд на пішохода - його дружину ОСОБА_13 , яка рухалася по узбиччю дороги у попутному з рухом автомобіля напрямку.

ОСОБА_11 грубо порушив вимоги п.12.1 Правила дорожнього руху України, за наслідками дородньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 загинула на місці події.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2335-ДМ/17 від 14 вересня 2017 року причиною смерті останньої стала сукупна тупа травма тіла, з розвитком шоку.

ОСОБА_17 було залучено у якості співвідповідача за даним позовом як власника автомобіля та роботодавця відповідно до договору підряду № 22/11/2017 від 28 серпня 2017 року на підставі статті 1172 ЦК України.

Вважає, що діями ОСОБА_11 йому завдано моральної шкоди, яка полягає у невідворотній втраті рідної людини - його дружини, пережитому душевному стресі.

Після смерті дружини у нього постійно виникають нервові спалахи та страхи, з`являється стан повної апатії після пережитого стресу. Такий стан негативно позначився на повноціному житті у цілому, на його праці, спілкуванні з друзями та з людьми у цілому. Був суттєво порушений звичайний ритм життя. Психоемоційний стан до цього часу спричиняє йому душевний біль. З дня загибелі матері їхня малолітня доньька була трирічного віку та вона досі не розуміє як сталося, що її мами немає.

Враховуючи, що між злочинними діями обвинуваченого та завданою моральною шкодою є прямий причинно-наслідковий зв`язок, а також характер та обсяг спричинених йому втрат немайнового характеру, душевних страждань, вважає, що є підстави для стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 172 800, 00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, просить стягнути з відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , солідарно, завдану їй моральну шкоду, спричинену внаслідок скоєння ОСОБА_11 кримінального правопорушення за частиною другою статті 286 КК України в розмірі 172 800, 00 грн.

Адвокатом ОСОБА_19 подано відзиви на позовну заяву ОСОБА_16 та ОСОБА_18 , в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_16 та ОСОБА_18 до ПП «Промсвязьсервіс» в особі директора ОСОБА_17 .

Не згоден із заявленими позовними вимогами до ОСОБА_17 , оскільки останній не повинен відповідати за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відзив мотивовано тим, що позовні вимоги до ПП «Промсвязьсервіс» в особі директора ОСОБА_17 не визнає в повному обсязі, вважає їх безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству.Так, ОСОБА_16 та ОСОБА_18 просять стягнути з ОСОБА_11 та ОСОБА_17 солідарно, відносно вини кожного, завдану їм моральну шкоду, спричинену внаслідок скоєння ОСОБА_11 кримінального правопорушення за частиною другою статті 286 КК України.

Вказує на те, що вина ОСОБА_17 у скоєнні зазначеного злочину відсутня, підозри у даному кримінальному провадженні йому також не висувалось. Жодних діянь, які б могли спричинити потерпілим моральну шкоду ОСОБА_17 не вчиняв. Крім того, вважає, що позивачами не обгрунтовано розмір заявленої шкоди.

Також звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження наявний поліс цивільно-правової відповідальністі.

Однак, позивачі не пред`явили вимог до страховика, клопотань про залучення в якості співвідповідача або третьою особою страхової компанії не заявляли.

Відповідно до частини другої статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з положеннями частини першої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень частини першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (частина четверта статті 51 ЦПК України).

Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що у разі пред`явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів або замінювати первісного відповідача належним відповідачем, та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Нормами ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

При цьому клопотань у передбачений ЦПК України спосіб і строк про заміну неналежного відповідача чи про залучення до участі у справі в якості співвідповідача інших фізичних та/чи юридичних осіб під час судового розгляду справи, як то передбачено положеннями частини першої, другої статті 51 ЦПК України, позивачі не заявляли.

Суд же не наділений відповідними повноваженнями без відповідного клопотання позивача, поданого відповідно до приписів статті 51 ЦПК України, самостійно за власною ініціативою заміняти первісного відповідача належним відповідачем або залучати до участі у справі співвідповідача.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, стосовно заміни (залучення) у якості відповідача (співвідповідача) страховика, суд звертає увагу, що визначення кола відповідачів, предмета та підстав спору є суто правом позивача. Нормами ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Заміна неналежного відповідача чи залучення до участі у справі в якості співвідповідача інших фізичних та/чи юридичних осіб передбачено положеннями частини першої, другої статті 51 ЦПК України.

Відповідних клопотань позивачі не заявляли. Водночас, суд не наділений відповідними повноваженнями самостійно за власною ініціативою заміняти первісного відповідача належним відповідачем або залучати до участі у справі співвідповідача.

У Постанові Великої Палати ВС від 12 грудня 2018 по справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Крім того, слід зауважити, що, звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення позивачі ОСОБА_16 , ОСОБА_18 зазначили відповідачами: ОСОБА_11 та ПП «Промсвязьсервіс» в особі директора ОСОБА_17 .

При цьому у прохальній частині позову кожен із позивачів просить стягнути з ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , солідарно, відносно вини кожного, завдану моральну шкоду, спричинену внаслідок скоєння ОСОБА_11 кримінального правопорушення.

Частиною другою статті 1188 ЦК України визначено, що, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.

Слід зазначити, що згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також Держава.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).

Отже, ОСОБА_17 як директор міг бути уповноваженим діяти від імені ПП «Промсвязьсервіс», тому пред`явлення вимог про стягнення солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , тобто як з фізичної особи, завданої моральної шкоди внаслідок скоєння кримінального правопорушення, не узгоджується з положеннями частини другої статті 1188 ЦК України, та є неналежним способом захисту порушеного права. ОСОБА_17 як фізична особа не може бути у даному випадку належним відповідачем.

Разом із тим, матеріали справи також не містять документів (чинної редакції Статуту підприємства чи довіреності) на підтвердження того, що станом на час ухвалення вироку ОСОБА_17 є чинним директором та, відповідно, уповноваженою особою ПП «Промсвязьсервіс».

Відповідачем у даному випадку може бути юридична особа - ПП «Промсвязьсервіс».

Щодо стягнення моральної шкоди з ПП «Промсвязьсервіс» як з роботодавця та власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, в тому числі моральна, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Наявність трудових відносин між володільцем та особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки має підтверджуватись відповідними доказами, зокрема документами про наявність трудових відносин тощо.

На виникнення зобов`язання володільця (власника) транспортного засобу щодо відшкодування заподіяної ним майнової шкоди впливають обставини, такі як в який саме час було заподіяно шкоду (під час виконання трудових чи службових обов`язків); чи було джерело підвищеної небезпеки надано працівникові в процесі виконання ним трудових обов`язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.

Як свідчать матеріали обвинувального акту, відповідно до договору підряду № 22/П/2017 від 28 серпня 2017 року, ОСОБА_11 (підрядник), та Приватне підприємство «Промсвязьсервіс» в особі директора ОСОБА_17 (замовник), що діє на підставі Статуту, уклали даний договір. Згідно з п. 2.1 характером робіт, що виконуються підрядчиком, є доставка вантажу на належному замовнику малотоннажному транспортному засобі в межах України і повернення порожнього (розвантаженого) технічно справного транспортного засобу на територію замовника. Предметом підряду є доставка металоконструкцій по Харківській області і зворотнє повернення порожнього транспортного засобу на місце стоянки у м. Харків, вул. Чувашська, 3 (п. 3.1).

Однак, судом достеменно не встановлено обставин, матеріали обвинувального акту не містять відповідних фактів, а матеріали кримінального провадження - доказів на підтвердження того, що дорожньо-транспорта пригода сталася саме під час виконання ОСОБА_11 своїх трудових (службових) обов`язків із ПП «Промсвязьсервіс».

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що станом на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ГАЗ 330202, номерний знак НОМЕР_1 , був застрахований Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик), страхувальником є ПП «Промсвязьсервіс» за полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6934620.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно із частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону № 1961-IV, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV).

Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону № 1961-IV).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_11 суд керується наступним.

Відповідно до вимог частини першої статті 1167, статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Положеннями частини першої статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Системне тлумачення норм кримінального процесуального та цивільного законодавства України свідчить про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Така позиція колегії суддів узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зазначеною у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 205/3109/20 (провадження № 51-3752км21), від 27 жовтня 2022 року у справі № 200/1437/18 (провадження № 51-2280км22), від 01 листопада 2022 року у справі № 748/356/19 (провадження № 51-1402км22), від 15 листопада 2022 року у справі № 635/6067/19 (провадження № 51-306км22), від 12 січня 2023 року у справі № 554/8829/19 (провадження № 51-2208км22) та від 16 лютого 2023 року у справі № 289/1825/19 (провадження № 51-94км22).

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховним судом України в п. 9 Постанов Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернуто увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Визначаючи розмір відшкодування, слід керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності та розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15 грудня 2020 року.

Суд також виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження та вивчивши матеріали справи, судом встановлено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача і шкодою, заподіяною потерпілим, та наявністю вини відповідача у заподіянні цієї шкоди, характер немайнових втрат, яких вони понесли, глибину своїх душевних, емоційних та фізичних страждань.

Виходячи з обставин кримінального провадження, судом встановлено, що потерпілі дійсно зазнали глибоких моральних страждань та душевного болю внаслідок смерті ОСОБА_13 , що виразилось у непоправній втраті матері та дружини, 1974 року народження, після загибелі якої без материнської турботи та піклування залишилося двоє доньок.

З врахуванням наведеного, суд вважає заявлені позивачами суми моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн та 172 800, 00 грн, відповідно, співмірними, виваженими та справедливими.

На підставі вищевикладеного та зважаючи на позицію обвинуваченого про визнання цивільних позовів повністю, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовів в частині стягнення з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_16 та ОСОБА_18 моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн та 172 800,00 грн, відповідно, що відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.

В частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_17 у задоволенні позовів слід відмовити.

Обвинуваченому ОСОБА_11 ухвалами Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2017 року обирався запобіжний захід у виді домашнього арешту з 29 вересня 2017 року по 26 листопада 2017 року та тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом з 29 вересня 2017 року по 26 листопада 2017 року включно.

Враховуючи процесуальну поведінку обвинуваченого, який ухилявся від суду та знаходився у розшуку, з метою виконання ним своїх процесуальних обов`язків, суд вбачає наявність підстав обрати ОСОБА_11 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши ОСОБА_11 під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_11 рахувати з дня взяття під варту та ухвалення вироку - 30 жовтня 2023 року.

Відповідно до положень частини другої статті 124 КПК України понесені витрати на залучення експерта при проведенні судової автотехнічної експертизи № 777/17 від 14 вересня 2017 року в розмірі 790 грн 96 коп. та судової автотехнічної експертизи № 747/17 від 20 вересня 2017 року в розмірі 1186 грн 44 коп. слід стягнути з ОСОБА_11 в дохід держави.

Відповідно до частини четвертої статті 174 КПК України необхідно скасувати арешт майна, накладений ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року.

Долю речових доказів (арештованого майна) необхідно вирішити в порядку статті 100 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 368, 370, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Взяти ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з дня взяття під варту та ухвалення вироку - 30 жовтня 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № 777/17 від 14 вересня 2017 року в розмірі 790 (сімсот дев`яносто) грн 96 коп. та судової автотехнічної експертизи № 747/17 від 20 вересня 2017 року в розмірі 1186 (одна тисяча сто вісімдесят шість) грн 44 коп.

Цивільний позов ОСОБА_16 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_16 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_18 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_18 172 800 (сто сімдесят дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року на автомобіль марки ГАЗ 330202 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який належить приватному підприємству «Промсвязьсервіс» (м. Харків, вул. Петра Болбочана, б. 48, код ЄДРПОУ 24347688).

Речовий доказ (арештоване майно) - автомобіль марки ГАЗ 330202 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути законному власнику.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається прокурору та обвинуваченому, інші учасники судового провадження копію вироку суду мають право отримати після подачі відповідної заяви про це до суду.

Суддя ОСОБА_1