Рішення

від 24.10.2023 по справі 620/8307/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року Чернігів Справа № 620/8307/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Красновій О.Р.,

за участю представника позивача Шмаровоз А.С., представника відповідача Тарабанька Д.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Логистик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Логистик», в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Логистик» (код ЄДРПОУ: 40222826) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок. UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 34577,98 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1659,60 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову посилаючись на те, що у 2022 році у ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» середньооблікова кількість працівників, які враховуються при розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю була меншою за 8 осіб. Зазначає, що до розрахунку чисельності не включаються особи, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств. Зазначене підтверджується копіями штатного розпису, наказами про прийняття, повідомленнями контролюючого органу про прийняття та квитанціями про отримання таких повідомлень, наказами про звільнення. Тому стверджує, що відповідач не зобов`язаний був виконувати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Посилання позивача на нібито порушення ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вважає необґрунтованими і не доведеними належними та допустимими доказами.

Вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Траст Логистик» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно вимог чинного законодавства України відповідач несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).

Підпунктом 2.6.1 пункту 2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 визначено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії: прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.

Згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа (а.с. 4).

У свою чергу, відповідно до штатного розпису ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» на 2022 рік, затвердженого наказом № 1 від 04.01.2022, кількість штатних працівників ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 7 одиниць, з яких 6 осіб працювало за основним місцем роботи, а 1 особа за сумісництвом з іншого підприємства (а.с. 29).

Як вбачається з наданих суду матеріалів, протягом 2022 року в ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» на посаді інспектор з кадрів, працювала за сумісництвом ОСОБА_1 , що підтверджується копією наказу (розпорядження) № 4-К від 30.05.2018 про прийняття на роботу, повідомленням про прийняття працівника на роботу від 30.05.2018, з квитанцією № 2 від 30.05.2018 про отримання повідомлення; копією наказу ТОВ «ПРОЕКТНО-ВИШУКУВАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ «ЧЕРНІГІВАГРОПРОЕКТ», № 175к від 24.11.2010 про прийняття на роботу на посаду начальника відділу кадрів (за основним місцем роботи), копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 35-37, 153-154).

Відповідачем було надано суду Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-ІV квартали 2022 року, згідно яких:

І квартал: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період - 7 осіб; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб - 0 осіб (а.с. 65-66);

ІІ квартал: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період - 8 осіб; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб 0 осіб (а.с. 74-75);

ІІІ квартал: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період - 7 осіб; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб - 0 осіб (а.с. 84-85).

ІV квартал: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період - 9 осіб; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб - 0 осіб (а.с. 94-95).

Разом з тим, відповідно до додатку 1 до Податкового розрахунку станом на січень 2022 року кількість штатних одиниць ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 7 осіб, з яких 6 за основним місцем роботи та 1 особа за сумісництвом (а.с. 67).

Станом на червень 2022 року кількість штатних одиниць ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 8 осіб, з яких 7 за основним місцем роботи особи та 1 особа за сумісництвом (а.с. 78). При цьому, середньооблікова кількість штати працівників облікового складу, яка враховується для розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів залишилась без змін і становила 7 осіб (що менше мінімально необхідних 8 осіб).

Станом на липень 2022 року кількість штатних одиниць ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 8 осіб, з яких 7 за основним місцем роботи особи та 1 особа за сумісництвом (а.с. 86).

Станом на вересень 2022 року кількість штатних одиниць ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 7 осіб, з яких 6 за основним місцем роботи і 1 особа за сумісництвом (а.с. 88).

Станом на жовтень 2022 року кількість штатних одиниць ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 8 осіб, з яких 7 за основним місцем роботи і 1 особа за сумісництвом (а.с. 96).

Станом на грудень 2022 року кількість штатних одиниць ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» становила 9 осіб, з яких 8 за основним місцем роботи і 1 особа за сумісництвом (а.с. 98).

При цьому, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, яка враховується для розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в грудні 2022 року становила 7 осіб (що менше мінімально необхідних 8 осіб), так як відповідно до приписів пунктів 3.2.5 і 3.2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 у зв`язку з фактично відпрацьованими 2 днями у 2022 році ОСОБА_2 не враховується при розрахунку показника в грудні 2022 року (округлюється до 0).

Таким чином, суд вважає, що у 2022 році у ТОВ «ТРАСТ ЛОГИСТИК» середньооблікова кількість працівників, які враховуються при розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю була меншою за 8 осіб, оскільки до розрахунку чисельності не включаються особи, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств. Зазначене підтверджується копіями штатного розпису, наказами про прийняття, повідомленнями контролюючого органу про прийняття та квитанціями про отримання таких повідомлень, наказами про звільнення.

Отже, відповідачем не було допущено порушень вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю необхідно відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною п`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що особа, яка заперечує зазначений розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 14 000,00 грн. суду відповідачем було надано копії договору № 06/07-01 про надання правової (правничої) допомоги від 06.07.2023, акт прийняття-передачі наданих послуг від 11.07.2023, платіжну інструкцію № 449 від 12.07.2023, акт прийняття-передачі наданих послуг від 02.10.2023, платіжну інструкцію № 645 від 12.10.2023 (а.с. 104-106, 155, 156).

Позивачем було подано заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу, в якому вказав на не обґрунтованості розміру судових витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи, просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн., що заявлена до стягнення з позивача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».

Дана справа не потребувала значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки відзиву на позовну заяву.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, у сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. В. Радченка, 14, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 14220194) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Логистик» (вул. Кирпоноса, буд. 4, оф. 1, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40222826) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Логистик» понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.10.2023.

Суддя Василь НЕПОЧАТИХ