Постанова

від 11.10.2023 по справі 420/10679/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/10679/23

Головуючий І інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

за участю секретаря - Голобородько Д.В., представника відповідача (апелянта) Соколовської А.О. та представника позивача-адвоката Ганущака І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податку на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 16.08.2023р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

10.05.2023р. ТОВ «Рисоіл Україна» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податку, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2022р. №024234000701 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану у лютому 2022р. на рахунок платника у банку у загальному розмірі 2 969 253 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення податкового органу є неправомірним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки було прийняте на підставі необґрунтованих та помилкових висновків перевірки, які фактично базуються на припущеннях і не враховують весь обсяг первинних документів, складених у періоді, який перевірявся.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, який фактично дублює висновки акту перевірки, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) адміністративний позов ТОВ «Рисоіл Україна» - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податку від 13.12.2022р. за №024234000701. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Рисоіл Україна» судові витрати у розмірі - 26840 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 08.09.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

27.09.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

11.10.2023р. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача (апелянта) підтримала апеляційну скаргу та безмотивовано наполягала на її задоволенні.

Представник позивача, в свою чергу, у судовому засіданні апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податку категорично не визнав та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, а також виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ТОВ «Рисоіл Україна» (код ЄДРПОУ41041279) зареєстроване в якості юридичної особи виконкомом Чорноморської міської ради 21.12.2016р. та з 01.03.2017р. є платником ПДВ. Чисельність працюючих станом на лютий 2022р. на підприємстві працівників 32. Основний вид економічної діяльності за КВЕД: 46.21 «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин».

В період з 26.09.2022р. по 11.11.2022р. посадовими особами Південного МУ ДПС по роботі з великими платниками податку, на підставі наказу №76 від 15.09.2022р., а також пп.19-1.1.6 п.19-1 ст.19-1, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2, п.75.1 ст. 5, пп.78.1.8 ст.78, ст.79, пп.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Рисоіл Україна» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2022р. від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування до бюджету.

15.11.2022р. за наслідками вказаної перевірки складено акт №313/34-00-07-01/41041279, у висновках якого було зафіксовано порушення підприємством позивача вимог пп. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, пп.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України та встановлено факт завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню по рядку 20.2.1 «Сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пп.200-1.3, ст.200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19-рядок 19-1), яка підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.1.1 + рядок 20.2.2) (рядок 3 Д3): на рахунок платника у банку», податкової декларації з ПДВ за лютий 2022р. на суму - 1979502 грн.

В подальшому, на підставі вказаного вище акту перевірки, уповноваженою особою контролюючого органу було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2022р. №024234000701 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану у лютому 2022р. на рахунок платника у банку у загальному розмірі 2 969 253 грн., з яких 1979502 грн. загальна сума завищення бюджетного відшкодування, а 989751 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із спірним рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності та безпідставності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У відповідності до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як видно зі змісту приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як визначено п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1-м цього пункту.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається зі змісту п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, «об`єктом оподаткування» є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.198.1. ст.198 ПК України, до «податкового кредиту» відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у т.ч. у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних /розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН згідно з п.201.16 ст.201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з пп.201.16.4 п.201.16 ст.201 цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних /розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Так, як видно з положень п.201.10 ст.201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.11 ст.201 ПК України передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому, з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 грн. за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами РРО касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України; в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до п.36 підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу; г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до п.208.2 ст.208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як слідує з приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999р., бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Так, як визначено у статті 1 цього Закону №996-ХІУ, «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

А як вказано у статті 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При чому, необхідно також зауважити й про те, що неістотні (несуттєві) недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічне «визначення» первинних документів надано і більш конкретизовано в п.п.2.1,2.2,2.4,2.5,2.13,2.14 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом МФ України від 24.05.1995р. №88, зареєстр. в МЮ України 05.06.1995р. за №168/704).

При цьому, варто вказати, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних, несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи.

Отже, саме дотримання наведених вище вимог діючого законодавства і дає можливість підтвердити належне виконання договору.

Таким чином, вищезазначені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення «бази оподаткування» ПДВ на суму понесених витрат (у т.ч. по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів (зокрема, в 1-у чергу податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідач фактично ставить під сумнів реальність господарських операцій підприємства позивача, який діяв без належної обачності, зі своїм контрагентом - ТОВ «ВВТ ГРУП», а саме, не підтвердження походження та ланцюга постачання товару, з метою формування податкового кредиту.

Проте, судова колегія, вислухавши доводи сторін та уважно дослідивши надані сторонами докази, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з вказаними вище висновками контролюючого органу, з огляду на наступне.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, 16.12.2021р. між ТОВ «Рисоіл Україна» (покупець) та ТОВ «ВВТ Груп» (продавець) укладено договір поставки №Р21-389, за умовами якого, «продавець» зобов`язується у термін до 31.12.2021р. поставити (залізничним транспортом) і передати у власність «покупцю» товар у кількості 1300 метричних тон по ціні 7061,4 грн. за м.тону, а останній, в свою чергу, оплатити цей товар, т.б. «кукурудзу 3 класу» (українського походження, врожаю 2021р.) на умовах «поставка в місці» (DАР) ТОВ «СП Рисоіл Термінал» згідно Інкотермс-2010. (т.1 а.с.69).

Також, судовою колегією також встановлено, що аналогічний договір №Р21-383 поставки «кукурудзи 3 класу» у кількості 4000 метричних тон по ціні 6830 грн. за м.тону між вказаними вище контрагентами (сторонами) був укладений і 14.12.2021р. (т.1 а.с.103).

При цьому, одночасно слід звернути увагу на ту обставину, що дані договори №Р21-389 і №Р21-383 підписані керівниками обох підприємств (які є платниками ПДВ), відомості про які містяться в ЄДР ЮО та ФОП, скріплені печатками цих підприємств із зазначенням їх дійсних юридичних адрес та банківських реквізитів.

Крім того, варто зазначити й про те, що укладання подібних договорів поставки та їх реалізація (виконання) повністю відповідають основному виду економічної діяльності обох цих підприємств (т.б. позивача і його контрагента) за КВЕД: «Оптова торгівля зерном…».

На підтвердження реального виконання вказаних вище договорів поставки №Р21-389 і і №Р21-383, представником позивача було надано як до перевірки, так і до суду 1-ї інстанції, належним чином оформлені та завірені первинні документи: зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, договір складського зберігання №ВВТ-13/07/21 від 13.07.2021р., договір транспортного експедирування №Р21-2-01 від 20.01.2021р. та заявка №23 від 20.12.2021р. до цього договору, акти надання послуг №2 від 03.01.2022р., №24 від 16.02.2022р., №15 від 19.01.2022р. і №157 від 31.12.2021р., видаткові накладні №356 від 16.12.2021р., №359 від 20.12.2021р., №370 від 30.12.2021р., №371 від 31.12.2021р., №5 від 11.01.2022р. і №2 від 09.01.2022р., залізничні накладні, картки обліку експортного вантажу, рахунки на оплату №271 від 20.12.2021р., №268 від 16.12.2021р. і №2 від 03.01.2022р., складські квитанції, акти приймання-передачі кукурудзі, картки аналізу зерна, фінансові звіти та квитанції про їх отримання ДФС України, витяги з Реєстру податкових накладних (т.1 а.с.73-102,107-118,126-198, т.2 а.с.187,194-196, т.3 а.с.35-37,225).

Оплата ж коштів за поставку товару (кукурудзи) здійснювалася позивачем у безготівковій формі, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних інструкцій (доручень) АБ «Південний» та відображена у відповідному бухгалтерському обліку проводками Дт 281 «Товари на складі Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 644 «Податковий кредит» - Кт 631«Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - Кт «Поточні рахунки в національній валюті» (т.1 а.с.23,119-125).

До того ж, необхідно також вказати й про те, що ці спірні (на думку відповідача) господарські операції (т.б. сплачені суми ПДВ) були включені підприємством позивача до складу свого податкового кредиту та відображені у Декларації (і в додатках до неї) з ПДВ за відповідний період.

Окрім того, варто звернути увагу й на той факт, який теж підтверджує реальність спірних господарських операцій з придбання кукурудзи, що ТОВ «Рисоіл Україна», в подальшому, весь придбаний у ТОВ «ВВТ Груп» товар (кукурудзу) «експортувало» своїм іноземним контрагентам, що підтверджується наявними у справі доказами: контрактами №0902/1-22 від 09.02.2022р., №2912/9-21 від 29.12.2021р., ВМД та е/інвойсами (т.1 а.с.199-222).

При цьому, судова колегія одночасно вважає за необхідне також зауважити й про те, що вказані вище угоди (т.б. спірні договори поставки і контракти) позивача із даними контрагентами у встановленому законом судовому порядку «нечинними», «нікчемними» чи «фіктивними» до цього часу не визнані, а відповідачем, в свою чергу, доказів зворотного не надано.

Як вже зазначалося вище, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що позивач має повний обсяг належним чином складених первинних документів (які навіть не мають дефектів або помилок), які не дають жодних підстав вважати, що дані господарські операції з його контрагентами є «нереальними» чи «фіктивними».

Податковим же органом, в свою чергу, ні у спірному акті перевірки, ні в судових засіданнях судів 1-ї і 2-ї інстанцій, не було наведено жодних фактів та доказів, які б свідчили або про неправильність їх складання або невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів чи вимогам чинного законодавства.

Навпаки, як у спірному акті перевірки, так і в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, представником відповідача фактично не заперечувався ні факт укладання вказаних вище договорів поставки, ні факт їх повного виконання, ні факт проведення повної оплати за цими угодами зі сплатою ПДВ.

В даному випадку, контролюючий орган, відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України і «принципу офіційності», повинен довести в суді факт фіктивності (нереальності) спірних господарських операцій, як підставу для нарахування (зменшення) платникові податків податкових зобов`язань та відповідно правомірність прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.02.2018р. у справі №817/149/17, від 29.03.2018р. у справі №813/2758/16, від 03.10.2019р. по справі №813/4079/15.

Також, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, виходить ще й з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника податків обов`язку контролювати діяльність осіб-постачальників та не зобов`язує його перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як відносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Крім того, норми діючого податкового законодавства не ставлять і у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів, призначених для використання у його господарській діяльності. Можливі ж порушення певними постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути достатньою підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.01.2018р. у справі №К/9901/25587/18.

Як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалося вище, усі «претензії» контролюючого органу фактично стосується безпосередньо контрагента позивача ТОВ «ВВТ Груп», у якого, на думку відповідача, нібито не має ані ресурсів, ані документального підтвердження по ланцюгу фактів придбання товару, ані його «походження».

Разом з тим, судовою колегією по справі встановлено, що на підтвердження вказаних фактів та, відповідно, з метою спростування зазначених висновків податкового органу, представником позивача було надано до суду 1-ї інстанції чималий (3 томи!) пакет належним чином завірених первинних документів (доказів): договори поставок про придбання сільськогосподарської продукції (кукурудзи) у контрагентів «сільгоспвиробників», видаткові накладні, зареєстровані в ЄДРПН податкові накладні, звіти про збирання врожаю сільськогосподарських культур, звіти про площі та валові збори сільськогосподарських культур, звіти про реалізацію продукції сільського господарства, листи-повідомлення керівників підприємств (контрагентів) «сільгоспвиробників» про підтвердження поставок (продажу) сільськогосподарської продукції (кукурудзи) на адресу ТОВ «ВВТ Груп», а також технічна документація про наявність механічних засобів (обладнання, конвеєрів), які здійснюють транспортування, навантаження чи розвантаження зерна (томи 3,4,5).

Враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, оцінивши ці представлені представником позивача докази, приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про необгрунтованість і недоведеність позиції та висновків контролюючого органу щодо не підтвердження як фактів придбання ТОВ «ВВТ Груп» товару, так і його «походження».

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладених договорів та їх специфіку, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має в наявності та надав суду усі необхідні та належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності фактично свідчать про реальність вчинення та повного виконання спірних господарських операцій, натомість як доводи контролюючого органу, в свою чергу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину та вимог ч.2 ст.77 КАС України, останній мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази на підтвердження своєї позиції щодо безпідставності задекларованого позивачем податкового кредиту, сформованого за господарськими операціями, які в реальності нібито не виконувались.

До того ж, суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, також звертає увагу і на неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що, в свою чергу, підтверджується вищезгаданою практикою Європейського Суду з прав людини («Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03), «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03) і «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25.11.1999р.)).

Вказані вище рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити «публічний» інтерес (наповнення бюджету) вище «приватного» (свобода господарської діяльності та захист права власності) та, в свою чергу, чітко визначає правило індивідуальної відповідальності добросовісного платника податків, який не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом і, при сплаті ПДВ має розраховувати на використання свого податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЕСПЛ, як джерело права.

Таким чином, на думку суду, усі претензії контролюючого органу до зазначених у спірному акті перевірки контрагентів позивача є необгрунтованими і передчасними, фактично носять загальний, неконкретний і абстрактний характер, а також взагалі ґрунтуються виключно на припущеннях.

Позивач же, в свою чергу, в судових засіданнях судів 1-ї та 2-ї інстанцій належним чином довів, що здійснені ним господарські операції з купівлі-продажу кукурудзи із вказаним контрагентом мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни його майнового стану та були належним чином відображені у податковій звітності.

Окрім того, одночасно слід вказати, що в наявних матеріалах справи не містяться жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом якихось взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» або «нереальний» характер спірних операцій ґрунтується лише на припущеннях, неправильній юридичній оцінці обставин справи та не підтверджений належними і беззаперечними доказами.

Отже, оскільки зроблені у спірному акті перевірки висновки є поверховими та передчасними, а усі претензії до взаємовідносин контрагентів фактично носять загальний та неконкретний характер, то колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про наявність усіх законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення 13.12.2022р. №024234000701, як протиправного.

Що ж стосується посилань представника контролюючого органу, в обґрунтування своєї позиції, на існування якогось кримінального провадження (без зазначення номера), в якому ТОВ «ВВТ Груп» і ТОВ «ВВТ Грейн» нібито є «фігурантами», то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не може прийняти до уваги ці обставини та розцінює критично, оскільки відповідачем не надано до суду 1-ї та 2-ї інстанцій жодних підтверджень щодо наявності набравших законної сили вироків щодо посадових осіб вказаних підприємства-контрагентів позивача.

Дана позиція суду не суперечить і приписам ч.2 ст.74 та ч.6 ст.78 КАС України.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного та податкового законодавства існує «презумпція правомірності правочину» (ст.204 ЦК України) та «презумпція правомірності рішень платника податку» (пп.4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно «індивідуальний характер». Тобто, якщо контрагент позивача не виконав своїх податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і платник податків, в свою чергу, в даному випадку, не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При чому, одночасно також слід зазначити й про той факт, що вищенаведені висновки апеляційного суду повністю узгоджуються як з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними зокрема, в постановах від 01.06.2010р. (справа №21-573во10), від 31.01.2011р. (справа №21-47а10), так і досить «свіжою» позицією Верховного Суду, висловленою зокрема, в постановах від 10.04.2020р. (справа №440/1082/19), від 17.03.2020р. (справа №812/9439/13а), від 12.06.2022р. (справа №520/2388/20), від 05.10.2022р. (справа №640/1269/19), від 01.02.2023р. (справа №300/1753/21), від 19.06.2023р. (справа №810/1577/17) та інш. при вирішенні спорів цієї категорії, а також з практикою Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

До того ж, не зайвим буде також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з положеннями ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що, в свою чергу, не було в даному випадку належними чином реалізовано представником відповідача в судах 1-ї і 2-ї інстанцій.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується й ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податку - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 27.10.2023р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко