Постанова

від 25.10.2023 по справі 214/6515/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5749/23 Справа № 214/6515/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А.В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №214/6515/21 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування, за апеляційними скаргами Державної казначейськоїслужби Україниу Дніпропетровськійобласті таГоловного управлінняНаціональної поліціїв Дніпропетровськійобласті нарішення Саксаганськогорайонного судуміста КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від24квітня 2023року(суддя Ткаченко А.В., повний текст судового рішення складено 01 травня 2023 року),

в с т а н о в и в :

В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 04 жовтня 2019 року між ним та ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» в особі керівника ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №1223, за умовами якого продавець ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» зобов`язане придбати для покупця ОСОБА_1 автомобіль марки Renault Lodgy 2015, та укласти з ним основний договір у термін, визначений у договорі. Відповідно до пункту 6.1 попереднього договору №1223 у разі відмови покупця укласти основний договір з вини продавця, продавець зобов`язаний протягом 10 банківських днів повернути покупцю усі сплачені кошти. 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 сплатив на розрахунковий рахунок ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» 128000,00 грн, виконавши свої зобов`язання у повному обсязі. Натомість продавець ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» від виконання своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 ухилилось, отримані від нього грошові кошти не повернуло, обумовлений автомобіль не надало. Вважаючи, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» під приводом продажу автомобіля заволоділо грошовими коштами ОСОБА_1 шахрайським способом, з відповідною заявою останній звернувся до Павлоградського районного ВП ГУНП в Дніпропетровській області 21 жовтня 2019 року. Заяву ОСОБА_1 було зареєстровано, відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040370002096 за частиною 1 статті 190 КК України. Як виявилось пізніше, такий випадок шахрайства з боку ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» не є єдиним та мав місце з іншими особами по усій території України. Не вчинивши жодних дій на належне досудове розслідування кримінального провадження, незважаючи на доручення процесуального керівника, 05 листопада 2020 року постановою слідчого Павлоградського районного ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. кримінальне провадження закрито. Оскільки слідчий не здійснив належного досудового розслідування, не забезпечив можливості юридичного захисту порушених прав ОСОБА_1 як потерпілого від злочину від держави, позивач вважав, що саме держава Україна має відшкодувати спричинену йому матеріальну шкоду у сумі 128000,00 грн. Крім того, позивач вважав, що йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у 60000,00 грн з розрахунку: 5 мінімальних заробітних плат за кожен рік бездіяльності слідчого з 2019 року (загалом 2 роки). При ухваленні рішення ОСОБА_1 також вважав за доцільне компенсувати йому та його представникам судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять з розрахунку по 288,88 грн за кожну явку до суду, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»). Тому, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь: матеріальну шкоду (упущену вигоду) в сумі кількість засідань помножена на 288,88 грн (судові витрати, пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні, коли він з`являвся до суду); моральну шкоду у сумі 60000,00 грн., завдану протиправними діями ГУ НП в Дніпропетровській області; матеріальну шкоду за втрачене майно в розмірі 128000,00 грн з вини держави в особі ГУ НП в Дніпропетровській області. Крім того, просив суд стягнути на користь представників позивача матеріальну шкоду (упущену вигоду) в сумі кількість засідань помножена на 288,88 грн. (судові витрати, пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні, коли представники позивача з`являлися до суду).

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування, задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку 30000,00 грн моральної шкоди.

Компенсовано ОСОБА_1 за рахунок держави Україна, а саме з коштів Державного бюджету України, 128,68 грн за відрив від звичайних занять.

Компенсовано ОСОБА_3 як представникові ОСОБА_1 за рахунок держави Україна, а саме з коштів Державного бюджету України, 63,95 грн за відрив від звичайних занять.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився відповідач ГУ НП в Дніпропетровській області та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав жодних доказів спричинення йому моральних страждань ГУ НП в Дніпропетровській області в результаті начебто неналежного досудового розслідування кримінального провадження, де він є потерпілим. Крім того, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів встановлення факту порушення вимог кримінального законодавства, не виконання або неналежного виконання службових обов`язків слідчим під час досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні, а також його вини відповідно, у порушенні КПК України та незаконній бездіяльності. Відсутнє будь-яке судове рішення, яким би було визначено незаконними дії слідчих СВ Павлоградського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області. Позивачем також не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між неналежним, на його думку, досудовим розслідуванням кримінального провадження, та його моральними стражданнями, а отже відсутні підстави для задоволення його вимог про відшкодування моральної шкоди у відповідності до статей 1173, 1174, 1176 ЦПК України. Звертає увагу суду, що доводи позивача про численні порушення його прав з огляду на наявність ухвал слідчого судді та постанов про скасування постанов про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовне заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, про що неодноразово зазначав Верховний Суд. Наголошує, що 02 травня 2022 року постановою слідчого слідчих СВ Павлоградського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області кримінальне провадження №120019040370002096 закрито у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, отже позивачу було відомо про закриття кримінального провадження, але він не скористався своїм правом та не оскаржив постанову слідчого. Також відповідач вважає, що вимоги позивача щодо компенсації йому та його наставнику ОСОБА_3 упущеної вигоди є безпідставними, оскільки відшкодовуються лише у тому випадку, якби могли бути реально отримані ними, проте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надано жодних доказів на підтвердження не одержання ними доходів.

З вказаним рішенням не погодився також відповідач Державна казначейська служба України та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що державні органи, як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна (аналогічні положення містяться в ЦК України). Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Вважає, що оскільки казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіяло, у правовідносини з ним не вступало, отже не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну діями органів досудового слідства. Вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просив апеляційний суд залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідачів ГУ НП в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час, та місце розгляду справи повідомлені, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та повідомлення.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційного суду просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення позивачата йогопредставника,дослідивши матеріалицивільної справи,перевіривши доводиапеляційних скарг,апеляційний судвважає,що апеляційні скарги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» в особі директора ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №1223. Відповідно до пункту 2.2 умов зазначеного договору ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» зобов`язаний придбати для ОСОБА_1 автомобіль «Renault Lodgy» 2015 року випуску та укласти основний договір в термін, вказаний в пункті 2.1 договору. Відповідно до підпункту 4.1.1 договору, продавець зобов`язується продати, а покупець купити транспортний засіб за 128000,00 грн, а згідно з підпунктом 4.1.3 покупець сплачує викупну вартість у розмірі 100 % від вартості транспортного засобу, що складає 128000,00 грн. У разі відмови продавця укласти основний договір з вини продавця, продавець зобов`язаний протягом 10 банківських днів повернути покупцю суму сплаченого покупцем ревардінгового платежу (пункт 6.1 попереднього договору). За пунктом 6.3 договору, сторона, що порушила цей договір, зобов`язана відшкодувати збитки завдані таким порушенням (а.с. 8-13 т. 1).

Згідно із квитанцією №23057641 від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» грошові кошти в розмірі 128000,00 грн (а.с. 14 т. 1).

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2021 року у справі №214/6521/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку захисту прав споживача задоволені частково: стягнуто з ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 128000,00 грн за попереднім договором № 1223 від 04 жовтня 2019 року; стягнуто з ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» та, ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн; вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 143-146 т.1).

Постановою ДВС від 30 листопада 2022 року (ВП №68107223) виконавчий документ повернуто стягувачеві, оскільки у боржника ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а вжиті заходи щодо розшуку такого майна виявились марними (а.с. 183 т. 1).

Постановою ДВС від 13 травня 2022 року (ВП №68107049) виконавчий документ повернуто стягувачеві, оскільки в ході проведення виконавчих дій встановлено, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» за місцем реєстрації фактично не знаходиться, адресу дійсного розташування встановити не можливо, майно, на яке можливо звернути стягнення та яке б належало боржникові, не виявлено. Грошові кошти у боржника на банківських рахунках відсутні (а.с. 184 т. 1).

21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про злочин, оскільки вважав, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» здійснило шахрайські дії та незаконно заволоділо належними ОСОБА_1 особистими коштами в сумі 128000,00 грн (а.с. 20-21 т. 1).

У ході попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 о/у ВКП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області виявлено ознаки кримінального правопорушення, про що подано рапорт із проханням внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 19 т. 1).

Відповідно до Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань 25 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_1 за фактом заволодіння працівниками ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» грошовими коштами ОСОБА_1 у сумі 128000,00 грн під приводом продажу автомобіля «Renault Lodgy» 2015 року випуску відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040370002096 з правовою кваліфікацією за частиною 1 статті 190 КК України (а.с. 16 т. 1).

25 жовтня 2019 року т.в.о. начальника СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області надано слідчому СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнку А.І. доручення про проведення досудового розслідування (а.с. 17 т. 1).

25 жовтня 2019 року слідчим СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнком А.І. на адресу керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області направлено повідомлення про початок досудового розслідування (а.с. 18 т. 1).

Постановою від 05 листопада 2020 року кримінальне провадження закрито на підставі абзацу 14 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку зі строком досудового розслідування, визначеним статтею 219 КПК України. Зі змісту постанови слідує, що за результатами перевірки за фактом викрадення чужого майна встановлена відсутність в діянні невстановленої слідством особи складу кримінального правопорушення, свідків чи очевидців кримінального правопорушення не встановлено, особу, яка вчинила правопорушення та її місцезнаходження не встановлено (а.с. 35-36 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року постанову від 05 жовтня 2020 року про закриття кримінального провадження скасовано (а.с. 62 т.1).

Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2021 року продовжено строк досудового розслідування до 28 лютого 2022 року (а.с. 101-102 т. 1).

З довідки по кримінальному провадженню СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування та проведення слідчих дій, наданої на запит суду вбачається, що після скасування постанови про закриття кримінального провадження 19 серпня 2021 року було винесено постанову від 01 грудня 2021 року про проведення процесуальних дій на іншій території, а саме у м. Світловодськ Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області з метою проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій на встановлення керівників, засновників ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , допиту як свідків та перевірки причетності до вчинення злочину, фактичної діяльності підприємства; надано доручення до ВКП Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо перевірки адреси, за якою невідомі особи проводили підписання попередніх договорів про купівлю-продаж транспортного засобу, встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Крім того, вирішувалось питання проведення тимчасового доступу до реєстраційної справи ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД», відомостей щодо руху коштів по рахунку підприємства, матеріалів банківської справи в АТ КБ «Приватбанк» та інших рахунків, за якими здійснювалось переведення коштів підприємству (а.с. 139, 140-141 т. 1)

Довідкою по кримінальному провадженню Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування та проведення слідчих дій від 02 листопада 2022 року за №13337, зазначено, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з введенням військового стану на території України через напад рф, з метою збереження матеріалів кримінальних проваджень, що перебували у провадженні СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, доступ було повністю обмежено, через що була відсутня можливість своєчасно звернутись до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області для продовження строку досудового розслідування. Клопотання стосовно цього було направлено 12 квітня 2022 року, однак ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2022 року відмовлено у продовженні строку досудового розслідування (а.с. 168-170 т. 1)

Постановою слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. від 02 травня 2022 року кримінальне провадження №12019040370002096 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 170-171 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу дійсно заподіяна моральна шкода, оскільки бездіяльність посадових осіб органу державної влади та надмірна тривалість кримінального провадження за фактом шахрайських дій у відношенні нього, призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду щодо оскарження постанови про закриття кримінального провадження, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебування у напруженому психологічному стані, що призвело до душевних та емоційних страждань, порушення свого звичайного способу життя і витрачання додаткових зусиль для організації свого життя. Щодо вимоги позивача про відшкодування упущеної вигоди, суд не вбачав правових підстав для її задоволення, оскільки звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (у даному випадку позивача) обов`язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Таке рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.

Згідноіз статтею 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ізстаттею 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ізстаттею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомоюстатті 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).

Статтею 1167 ЦК Українивизначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістомстатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень частини 3 статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1статті 12 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК Українивизначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 6статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 60000 грн., позивач посилався на те, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» під приводом продажу автомобіля заволоділо грошовими коштами ОСОБА_1 шахрайським способом, з відповідною заявою останній звернувся до Павлоградського районного ВП ГУНП в Дніпропетровській області 21 жовтня 2019 року. Заяву ОСОБА_1 було зареєстровано, відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040370002096 за частиною 1 статті 190 КК України. Не вчинивши жодних дій на належне досудове розслідування кримінального провадження, незважаючи на доручення процесуального керівника, 05 листопада 2020 року постановою слідчого Павлоградського районного ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. кримінальне провадження закрито. Оскільки слідчий не здійснив належного досудового розслідування, не забезпечив можливості юридичного захисту порушених прав ОСОБА_1 як потерпілого від злочину позивач вважав, що йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у 60000,00 грн з розрахунку: 5 мінімальних заробітних плат за кожен рік бездіяльності слідчого з 2019 року (загалом 2 роки).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимогстатті 1173 ЦК Українипотрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей1166,1167,1173 ЦК України.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).

Одним із найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3статті 23 ЦК України).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано майнової чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

В постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі №227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі №203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі №227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 23 лютого 2022 року у справі №530/1122/20 (провадження № 61-6766св21) викладено правові висновки, що вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.

Разом із цим, у справі, яка переглядається, позивач, посилаючись на затягування досудового розслідування та його неефективність, всупереч вимогам процесуального закону, не довів обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, зокрема, те, що йому було завдано моральну шкоду, не обґрунтував причинний зв`язок між шкодою й бездіяльністю відповідача.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, фактично виходив із оцінки матеріалів кримінального провадження та бездіяльності уповноважених осіб правоохоронних органів у кримінальному провадженні №12019040370002096, де позивач має процесуальний статус потерпілої особи. Проте, у даному спорі суд першої інстанції не наділений повноваженнями встановлювати факт порушення кримінального процесуального законодавства уповноваженими особами правоохоронних органів, зокрема, що стосується висновків про затягування розслідування даного кримінального провадження та його ефективність.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 755/15868/20 (провадження № 61-236 св 22).

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3ЦПК Українита за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3ЦПК України(справа щодо конституційності статті 248-3ЦПК України) від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленомуКПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-АЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач скористався своїм правом на оскарження бездіяльності органу досудового розслідування та що ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження №12019040370002096.

Разом із тим, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та самостійно встановив обставини бездіяльності уповноважених осіб правоохоронних органів при здійсненні досудового розслідування вказаного кримінального провадження, його неефективність й затягування органом досудового розслідування.

Апеляційний суд враховує, що сам по собі факт триваючого досудового розслідування кримінального провадження №12019040370002096 без встановлення порушень кримінального законодавства ухвалою слідчого судді не спричиняє наслідок цивільно-правового характеру і не може бути безумовним доказом того, що дії та/або бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду.

Відтак, крім власних тверджень про надмірну тривалість досудового розслідування та спричинення вказаним сильних душевних страждань, позивачем не надано будь-яких передбаченихЦПК Українидоказів заподіяння моральної шкоди.

При цьому сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не може бути безспірним доказом того, що бездіяльність уповноважених осіб заподіяла позивачу моральної шкоди.

Встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та моральною шкодою, яка, за твердженням позивача, йому заподіяна, а також не доведено самого факту заподіяння моральної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позову і відсутність підстав для його задоволення.

Апеляційний суд враховує, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

За змістом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Отже, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як право особина оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Отже, з урахуванням наведеного, безпідставними є висновки суду першої інстанції про відшкодування позивачу моральної шкоди.

При цьому, апеляційний суд враховує доводи апеляційних скарг Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про те, що позивач не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на його думку, діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.

Що стосується компенсації за відрив від звичайних, то вони також не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року передбачено, що компенсація за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові у зв`язку з явкою до суду. Граничний розмір обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. Водночас сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов`язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.

Явка до суду є поважною причиною відсутності на роботі і заробітна плата на цей час за працівником зберігається. Ці витрати лягають на роботодавця і йому не відшкодовуються. Тому, якщо сторона є найманим працівником, компенсацію втраченого заробітку вона вимагати не може, оскільки заробіток не втрачено.

Право на одержання компенсації за втрачений заробіток мають самозайняті особи та підприємці, які забезпечують себе роботою, а отже, і заробітком самостійно.

Водночас, заробіток може бути втрачено, якщо він був. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку. Тому для компенсації втраченого заробітку суду слід надати докази, які підтверджують середньомісячний заробіток сторони.

Якщо сторона, на користь якої постановлено рішення, не працює і не має самостійного доходу, вона має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Однак, заявник не надав відповідних доказів того, що він працевлаштований, отримує заробітну плату чи інший дохід, не представив суду доказів, які підтверджують його середньомісячний заробіток, на надав доказів того, якими є його звичайні зайняття.

Тому відсутні підстави для відшкодування компенсації за відрив від звичайних занять, пов`язаних із явкою в судові засідання.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди та компенсації за відриввід звичайнихзанять ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, занедоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимогстатті 376 ЦПК Україниє підставами для його скасування в цій частині з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року в частині стягнення моральної шкоди та компенсації за відриввід звичайнихзанять скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди та компенсації за відриввід звичайнихзанять відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2023 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста