Постанова

від 18.10.2023 по справі 916/1108/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1108/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" Кравченко Д.П.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" Мораренко С.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2023, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 17.07.2023,

у справі №916/1108/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод"

про стягнення 529 759,43 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальному розмірі 529759,43 грн, з яких: заборгованість за невиконання умов договору про надання послуг №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 та договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 у розмірі 315848,98 грн, а також 3% річних, сума інфляційних втрат та пеня за договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 у розмірі 213910,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеними між сторонами договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.04.2023 відкрито провадження у справі №916/1108/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.07.2023 у справі №916/1108/23 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" заборгованість за невиконання умов договору про надання послуг №ПЕ2710/21 від 27.10.2021, а саме: суму основного боргу у розмірі 157848,98 грн, суму 3% річних у розмірі 5202,53 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 42398,55 грн та суму пені у розмірі 71659,11 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" заборгованість за невиконання умов договору про надання послуг №ПЕ1812/21 від 18.12.2021, а саме: суму основного боргу у розмірі 158000 грн, суму 3% річних у розмірі 4178,96 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 22189,65 грн, суму пені у розмірі 68281,65 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 7946,39 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" прийнятих на себе зобов`язань за договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2023 у справі №916/1108/23 скасувати в частині стягнення заборгованості за невиконання умов договору про надання послуг №ПЕ2710/21 від 27.10.2021, а саме: суми 3% річних у розмірі 52502,53 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 42398,55 грн та суми пені у розмірі 71659,11 грн, а також за невиконання умов договору про надання послуг №ПЕ1812/21 від 18.12.2021, а саме: суми 3% річних у розмірі 4178,96 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 22189,65 грн, суми пені у розмірі 68281,65 грн і суми судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 7946,39 грн, ухваливши нове рішення.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що домовленість сторін щодо відсутності відповідальності останніх у випадку виникнення форс-мажорних обставин зумовлює безпідставність стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" штрафних санкцій (пені) і компенсаційних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат).

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 06.09.2023 (вх.№2459/23/Д2 від 06.09.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" просить відмовити в апеляційних вимогах повністю. Зокрема, позивач посилається на недоведеність апелянтом своїх доводів щодо можливості звільнення останнього від відповідальності за порушення ним зобов`язань за договорами №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 23.08.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а в подальшому ухвалою суду від 11.09.2023 призначено справу №916/1108/23 до розгляду на 18.10.2023 о 10:00.

У судовому засіданні 18.10.2023, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані скаржником до апеляційної скарги, а також документи, додані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, адже апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що сторонами взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи та врахування при апеляційному розгляді справи №916/1108/23 вищенаведених доказів, поданих ними разом з апеляційною скаргою та відзивом на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" ("Замовник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" ("Виконавець") укладено договір №ПЕ2710/21 (далі договір №ПЕ2710/21 від 27.10.2021), відповідно до пункту 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язки виконати роботи з влаштування інженерних мереж згідно з кошторисами на об`єктах, розташованих за адресами, що оформлені як додатки до цього договору і є його невід`ємними частинами.

Здача-приймання робіт оформлюється актами здачі-приймання устаткування і робіт. Роботи вважаються виконаними після підписання сторонами актів. Замовник протягом п`яти днів з моменту отримання акту зобов`язаний його підписати або надати Виконавцю письмово мотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом п`яти днів Виконавцю не було надано письмово мотивовану відмову, то такі акти вважаються підписаними Замовником (пункти 4.1, 4.2 договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021).

У підпункті 5.3.1 пункту 5.3 договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 зазначено, що оплата по даному договору виконується за наступною схемою: Замовник виплачує виконавцю авансовий платіж у розмірі 100% від вартості обладнання та витрачених матеріалів усіх додатків даного договору (352056,26 грн) та 50% від вартості робіт усіх додатків даного договору (175645,67 грн) протягом 3 банківських днів з моменту підписання даного договору сторонами Загальна сума платежу по даній умові дорівнює 527701,93 грн.

В силу підпункту 5.3.3 пункту 5.3 договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 подальша оплата здійснюється Замовником поетапно згідно з актами, пред`явленими Виконавцем не пізніше 20-го числа місяця, що слідує за тим, у якому були виконані роботи протягом 3 банківських днів з моменту підписання даного акту.

Згідно з пунктом 5.5 договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 усі розрахунки, які передбачені цим договором, здійснюються у національній валюті України, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів Замовника на поточний рахунок Виконавця, вказаний у цьому договорі.

Відповідно до пункту 7.2 договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 у випадку несвоєчасної оплати робіт Замовник виплачує Виконавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день затримки платежу.

За умовами пункту 9.1 договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 сторона звільняється від відповідальності за цим договором, якщо вона затримує виконання своїх зобов`язань або не здатна виконувати свої зобов`язання внаслідок дії форс-мажорних обставин (пожежі, паводки або інші стихійні лиха, страйки, громадські безпорядки, ембарго, війни, військові дії, введення в дію нормативних актів, які роблять неможливим виконання стороною своїх зобов`язань або не можуть бути усунуті такою стороною розумними засобами), тобто обставин, виникнення яких не можна було передбачити в момент підписання цього договору.

На виконання договору №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 позивач виконав, а відповідач прийняв роботи загальною вартістю 703347,60 грн, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання устаткування та робіт. Між тим вартість вказаних робіт була сплачена відповідачем не в повному обсязі, а лише у сумі 545498,62 грн, у зв`язку з чим основна заборгованість останнього за цим договором склала 157848,98 грн.

18.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" ("Замовник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" ("Виконавець") укладено договір №ПЕ1812/21 (далі договір №ПЕ1812/21 від 18.12.2021), за умовами пункту 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язки виконати роботи з влаштування інженерних мереж згідно з кошторисами на об`єктах, розташованих за адресами, що оформлені як додатки до цього договору і є його невід`ємними частинами.

У пунктах 4.1, 4.2 договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 узгоджено, що здача-приймання робіт оформлюється актами здачі-приймання устаткування і робіт. Роботи вважаються виконаними після підписання сторонами актів. Замовник протягом п`яти днів з моменту отримання акту зобов`язаний його підписати або надати Виконавцю письмово мотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом п`яти днів Виконавцю не було надано письмово мотивовану відмову, то такі акти вважаються підписаними Замовником.

Оплата по даному договору виконується за наступною схемою: Замовник виплачує виконавцю авансовий платіж у розмірі 100% від вартості обладнання та витрачених матеріалів усіх додатків даного договору (337796,90 грн) та 50% від вартості робіт усіх додатків даного договору (61101,55 грн) протягом 3 банківських днів з моменту підписання даного договору сторонами Загальна сума платежу по даній умові дорівнює 398898,45 грн (підпункт 5.3.1 пункту 5.3 договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021).

Підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 передбачено, що подальша оплата здійснюється Замовником поетапно згідно з актами, пред`явленими Виконавцем не пізніше 20-го числа місяця, що слідує за тим, у якому були виконані роботи протягом 3 банківських днів з моменту підписання даного акту.

В силу пункту 5.5 договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 усі розрахунки, які передбачені цим договором, здійснюються у національній валюті України, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів Замовника на поточний рахунок Виконавця, вказаний у цьому договорі.

Згідно з пунктом 7.2 договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 у випадку несвоєчасної оплати робіт Замовник виплачує Виконавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день затримки платежу.

Відповідно до пункту 9.1 договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 сторона звільняється від відповідальності за цим договором, якщо вона затримує виконання своїх зобов`язань або не здатна виконувати свої зобов`язання внаслідок дії форс-мажорних обставин (пожежі, паводки або інші стихійні лиха, страйки, громадські безпорядки, ембарго, війни, військові дії, введення в дію нормативних актів, які роблять неможливим виконання стороною своїх зобов`язань або не можуть бути усунуті такою стороною розумними засобами), тобто обставин, виникнення яких не можна було передбачити в момент підписання цього договору.

На виконання договору №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 позивач виконав, а відповідач прийняв роботи загальною вартістю 460000 грн, про що свідчать підписані без зауважень та скріплені печатками сторін акти здачі-приймання устаткування та робіт. При цьому вартість вказаних робіт була сплачена відповідачем не в повному обсязі, а лише у сумі 302000 грн, внаслідок чого основна заборгованість останнього за даним договором склала 158000 грн.

Відповідно до підписаного сторонами та скріпленого їх печатками акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022-05.10.2022 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" становить 315848,98 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями щодо сплати заборгованості за договорами №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021, проте останні були залишені Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" без відповіді та реагування.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД ДІ ГАРАНТ" 277109,17 грн заборгованості за договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 (з яких: основний борг 157848,98 грн, 3% річних 5202,53 грн, інфляційні втрати 42398,55 грн, пеня 71659,11 грн) та 252650,26 грн заборгованості за договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 (з яких: основний борг 158000 грн, 3% річних 4178,96 грн, інфляційні втрати 22189,65 грн, пеня 68281,65 грн).

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договорами №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості прийнятих робіт, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині розгляду останнім позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2023 у справі №916/1108/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Отже, договори №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 стали підставою виникнення у сторін за цими договорами господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Між тим, як зазначалося вище, вартість робіт за договорами №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" на користь позивача не у повному обсязі та несвоєчасно, у зв`язку з чим основна заборгованість відповідача за вказаними договорами склала 315848,98 грн (157848,98 грн за договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 + 158000 грн за договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 = 315848,98 грн).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок компенсаційних нарахувань, зазначає, що останнім обґрунтовано нараховано відповідачу 5202,53 грн 3% річних (за період з 07.02.2022 по 14.03.2023) та 42398,55 грн інфляційних втрат (за період з лютого місяця 2022 року по лютий місяць 2023 року) за договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021, а також 4178,96 грн 3% річних (за період з 26.05.2022 по 14.03.2023) та 22189,65 грн інфляційних втрат (за період з червня місяця 2022 року по лютий місяць 2023 року) за договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктами 7.2 договорів №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати робіт Замовник виплачує Виконавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день затримки платежу.

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку пені, зазначає, що останнім обґрунтовано нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" 71659,11 грн пені (за період з 07.02.2022 по 14.03.2023) за договором №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та 68281,65 грн пені (за період з 26.05.2022 по 14.03.2023) за договором №ПЕ1812/21 від 18.12.2021.

Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв`язку з цією агресією воєнного стану, форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" прийнятих на себе зобов`язань за договорами №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021.

За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договорами №ПЕ2710/21 від 27.10.2021 та №ПЕ1812/21 від 18.12.2021 внаслідок існування обставин непереборної сили, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість тверджень останнього щодо наявності правових підстав для його звільнення від відповідальності за порушення вказаних зобов`язань, тим більше, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідних доводів щодо наявності форс-мажорних обставин Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" взагалі не було наведено.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Доводи скаржника не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 04.07.2023 у справі №916/1108/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2023 у справі №916/1108/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний енерготехнічний завод".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови, з огляду на перебування головуючого судді Таран С.В. у відпустці з 23.10.2023 по 27.10.2023 та судді Богатиря К.В. у відрядженні з 26.10.2023 по 28.10.2023, складено та підписано 30.10.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук