Постанова

від 30.10.2023 по справі 915/124/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/124/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного Підприємства «Люкс-Ойл»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023, суддя суду першої інстанції Коваль С.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 24.07.2023

по справі №915/124/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Жовтень»

до Приватного Підприємства «Люкс-Ойл»

про стягнення боргу, пені та нарахувань у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а всього грошових коштів у сумі 153579 грн. 98 коп. за договором поставки від 04.10.2027 №04/10-С,-

ВСТАНОВИВ

Описова частина.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Жовтень» пред`явлено позов до Приватного підприємства «Люкс-Ойл» з вимогами про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 153 579,98 грн., із яких: 105 366,67 грн. - основний борг; 9 200,10 грн. пеня; 4 737,17 грн. 3 % річних; 34 276,04 грн. сума, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції.

Позовна заява обгрунтована неналежним виконання ПП «Люкс-Ойл» зобов`язань за укладеним з позивачем договором поставки від 04.10.2017 №04/10-С, а саме, зобов`язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару, внаслідок чого на суми прострочень позивачем нараховано пеню в порядку п. 8.3 договору, а також здійснені нарахування 3% річних та інфляційних витрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У позовній заяві також викладено вимогу про стягнення з ПП «Люкс-Ойл» грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жовтень» задоволено; стягнуто з Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жовтень», грошові кошти в сумі 153 579,98 грн., із яких: 105 366,67 грн. - основний борг; 9 200,10 грн. пеня; 4 737,17 грн. 3 % річних; 34 276,04 грн. сума, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 2 684,0 грн. та грошові кошти у сумі 16 000,00 грн. на відшкодування витрат з оплати професійної правничої допомоги.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що вимога про стягнення з відповідача оплати в сумі 105 366,67 грн., за поставлений товар на підставі укладеного між сторонами у справі договору, є обґрунтованою і підлягає задоволенню тому, що ПП «Люкс-Ойл» не виконано зобов`язання за договором щодо оплати позивачу поставленої вартості товару.

Суд першої інстанції також зазначив, що у зв`язку з прострочення оплати поставленого товару, нарахування пені на суму допущеного відповідачем прострочення виконання грошових зобов`язань відповідає умовам договору, чинному законодавству і обставинам справи, а поданий позивачем розрахунок пені в сумі 9200 грн., нарахованої за період з 02.08.2021 по 02.02.2022, є арифметично правильним, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначив, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахувань на суму основного боргу: 3 % річних та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд вказав, що беручи до уваги обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції, а також те, що позовні вимоги фактично безспірні, він визнає обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн., яку і належить стягнути з відповідача.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23.

Апелянт вказує, що відсутні підстави для оплати 20% вартості поставленого товару, оскільки податкова накладна №8 від 22.11.2017 була зареєстрована з порушенням строків, що унеможливлює Відповідача на використання податкового кредиту за вказаною податковою накладною.

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що доводять виконання належним чином позивачем положень пунктів 5.1, 5.3 договору щодо оформлення та надання податкової накладної у строки, встановлені Законом, а відтак не доведено виникнення у відповідача обов`язку сплатити залишок в розмірі 20 відсотків вартості товару

Відповідач вказав, що вина у несвоєчасній реєстрації податкової накладної, у формі бездіяльності, яка підтверджується матеріаламисправи, наявна у двох осіб, а саме у ДПС в протиправній затримці виконання рішення суду, та у Позивача, який протягом 1 року та 4-х місяців не вчиняв жодних дій щодо примусового виконання рішення суду. Вплинути на ці події у Відповідача не було можливості. Оскільки, при реєстрації ПН, в нього відсутні будь-які правовідносини з ДПС.

На думку апелянта, шкода та понесені позивачем збитки, нанесені не порушенням умов договору відповідачем, а протиправними діями ДПС, які підтверджені рішенням суду, тому належним способом захисту є їх відшкодування за рахунок ДПС.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 у справі №915/124/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

28.09.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23.

Позивач вказав, що господарські зобов`язання щодо оплати 20% вартості поставленого товару за договором поставки №04/10-С має саме Відповідач, а не податковий орган і саме Відповідач зобов`язаний сплатити Позивачу повну вартість поставленого товару. Податкові органи умови вказаного договору не порушували.

Позивач також зазначив, що умовами договору поставки №04/10-С не передбачено право Відповідача не сплачувати вартість поставленого товару у випадку несвоєчасної реєстрації ПН. Натомість у Відповідача згідно п.5.3 вказаного Договору є обов`язок сплатити 20% вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів за днем надання оригіналів документів, в тому числі і зареєстрованої податкової накладної, який ним наразі є порушеним.

Окрім того, позивач зазначив, що відповідачем жодних доказів порушення позивачем вимог чинного законодавства щодо реєстрації ПН в ЄРПН взагалі не надано. Натомість рішеннями судів по справі №340/2326/19 навпаки підтверджено правомірність дій Позивача щодо реєстрації податкової накладної та встановлено протиправність і незаконність дій саме податкового органу у відмові в її реєстрації.

Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу ПП «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/124/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/124/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2023 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 у справі №915/124/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/124/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/124/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 у справі №915/124/23; розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 у справі №915/124/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 02.10.2023.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 04.09.2023, якою відкрито апеляційне провадження у справі №915/124/23, була отримана представником позивача у його електронному кабінеті 05.10.2023, представником відповідача у його електронному кабінеті 04.09.2023.

Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Сторонами у справі укладено договір поставки від 04.10.2017 №04/10-С (далі договір), за умовами якого ТОВ «Агро Жовтень» (постачальник) зобов`язався поставити партіями в обумовлені договором строки і передати у власність, а ПП Люкс-Ойл (покупець) прийняти та оплатити насіння соняшника українського походження (далі - товар), у встановленому в цьому договорі порядку та умовах (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, ціна та загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами у Специфікаціях до договору.

Пунктом 3.5. Договору встановлено, що у випадку не підтвердження інформації та/або документів, виявлення недостовірної інформації або документів, що вказані та надані постачальником відповідно до розділу 7 цього договору, та/або порушення постачальником вимог чинного законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄДРПН та/або реєстрації додаткової накладної в ЄДРПН без підтвердження на реєстрацію в ЄДРПН з боку покупця, ціна на партію товару є меншою на 20% від вказаної в специфікації, актах перерахунку ціни в разі їх складання, та/або рахунку постачальника.

Відповідно до п.4.1. Договору, поставка товару здійснюється у строки, за ціною та на умовах, що визначені у специфікації на партію товару.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що оплата за товар за цим договором проводиться покупцем частково в розмірі 80% вартості прийнятої партії товару на поточний рахунок постачальника протягом трьох банківських днів, наступних за днем після приймання покупцем партії товару і отримання від постачальника факсимільних або сканованих копій наступних документів: а) рахунку-фактури постачальника, в якому зазначені банківські реквізити; б) видаткової накладної; в) податкової накладної в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством України, електронного підпису уповноваженої постачальником особи та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних; г) специфікації та акту перерахунку ціни партії товару.

Відповідно до п. 5.3. Договору, залишок вартості поставленої партії товару в розмірі 20% оплачується покупцем на поточний рахунок постачальника протягом трьох банківських днів наступних за днем надання постачальником оригіналів документів, передбачених п.5.1. договору. У випадку не надання, або надання не в повному обсязі оригіналів, визначених п.5.1 договору документів, оплата залишку вартості поставленої партії товару покупцем не проводиться до моменту надання постачальником зазначених документів в повному обсязі.

Відповідно до п. 5.4. Договору, обов`язок покупця щодо оплати товару вважається виконаним в момент списання грошових коштів з поточного рахунку покупця для перерахування у відповідності з реквізитами, вказаними в рахунку-фактурі постачальника.

Відповідно до п. 8.3. Договору, у випадку прострочення оплати товару покупцем понад строку, вказаного в п.5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару.

Сторонами у специфікації № 3 погоджено поставку 58,000 метричних тонн+/-5% соняшнику врожаю 2017 року на загальну суму 632 200,00 грн. в тому числі ПДВ 105 366,67 грн.

На виконання умов договору ТОВ «Агро-Жовтень» поставлено відповідачу товар на загальну суму 632 200,00 грн. в тому числі ПДВ 105 366,67 грн. за накладною №8 від 22.11.2017 та довіреністю на отримання від 22.11.2017 №430.

Відповідачем на підставі рахунку - фактури від 22.11.2017 №8 оплачено поставлений товар частково у сумі 526 833,33 грн., що підтверджується відповідними виписками з поточного рахунку позивача за період з 28.11.2017 по 28.11.2017 та за період з 08.12.2017 по 08.12.2017.

Із змісту акта звіряння взаєморозрахунків за період 30.04.2020, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками, за відповідачем обліковується заборгованість за поставлений по договору товар у сумі 105 366,67 грн.

Позивач на дату виникнення податкових зобов`язань за фактом відвантаження товару склав податкову накладну №8 від 22.11.2017 на загальну суму 632 200,00 грн., в т.ч. ПДВ 105 366,67 грн., та в електронній формі засобами телекомунікаційного зв`язку 30.11.2017 року направив її на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних.

За результатами обробки цієї податкової накладної автоматизованою системою "Єдине вікно подання електронних документів" ДФС України позивачу 01.12.2017 надіслано квитанцію про зупинення її реєстрації відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України з тієї причини, що податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 року №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД 1206. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН відповідно до пп. "в" пп.201.16.1 п.201.16 ст.201 ПК України, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13.06.2017 №567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу.

20.12.2017 комісією ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення №452985/33505570 про відмову в реєстрації податкової накладної №8 від 22.11.2017.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі №340/2326/19, яке постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2020 було залишено без змін, було скасовано рішення податкового органу №452985/33505570 від 20.12.2017 про відмову в реєстрації податкової накладної від 22.11.2017 №8 та зобов`язано ДФС України зареєструвати податкову накладну від 22.11.2017 №8 в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її подання на реєстрацію.

Вказана податкова накладна від 22.11.2017 №8 податковим органом центрального рівня (ДПС України) зареєстрована 26.07.2021, що підтверджується відповідною квитанцією №2.

Відповідачу було відомо про таку реєстрацію, оскільки останній має доступ до тих податкових накладних, які є зареєстрованими на його користь.

У зв`язку з неповною оплатою відповідачем вартості поставленого товару в погоджений договором строк, ТОВ «Агро Жовтень» звернулося до ПП «Люкс-Ойл» з претензією від 06.01.2023 про сплату заборгованості у сумі 105 366,67 грн. До даної претензії додано копію податкової накладної №8 від 22.11.2017 з квитанцією про реєстрацію 26.07.2021.

Листом від 17.01.2023 №62 відповідач відмовив у оплаті коштів за поставлений товар.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За умовами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст. 692 ЦК України).

А згідно ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як було встановлено вище, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 632 200,00 грн. в тому числі ПДВ 105 366,67 грн. за накладною №8 від 22.11.2017 та довіреністю на отримання від 22.11.2017 №430.

Відповідачем на підставі рахунку - фактури від 22.11.2017 №8 оплачено поставлений товар частково у сумі 526 833,33 грн., що підтверджується відповідними виписками з поточного рахунку позивача за період з 28.11.2017 по 28.11.2017 та за період з 08.12.2017 по 08.12.2017.

В подальшому, на виконання умов пунктів 5.1. та 5.3. договору позивачем було здійснено дії по реєстрації податкової накладної від 22.11.2017 №8 податковим органом центрального рівня (ДПС України). Вона була зареєстрована 26.07.2021 на виконання рішення суду, що підтверджується відповідною квитанцією №2.

Відповідачу було відомо про таку реєстрацію, оскільки останній має доступ до тих податкових накладних, які є зареєстрованими на його користь.

У зв`язку з реєстрацією податкової накладної від 22.11.2017 №8 у відповідача виник обов`язок зі сплати решти вартості поставленого товару, а саме 105 366,67 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самим відповідачем, таку заборгованість він не сплатив, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу у повному обсязі.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відсутні підстави для оплати 20% вартості поставленого товару, оскільки податкова накладна №8 від 22.11.2017 була зареєстрована з порушенням строків, що унеможливлює використання відповідачем податкового кредиту за вказаною податковою накладною, з огляду на наступне.

У даному випадку, умовами договору поставки №04/10-С не передбачено право відповідача не сплачувати вартість поставленого товару, якщо відповідач не може або не хоче отримати та скористатися правом на податковий кредит, сформованим згідно норм податкового законодавства.

Крім того, умовами договору поставки №04/10-С не передбачено право відповідача не сплачувати вартість поставленого товару у випадку несвоєчасної реєстрації ПН. Натомість у відповідача згідно п.5.3 вказаного Договору є обов`язок сплатити 20% вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів за днем надання оригіналів документів, в тому числі і зареєстрованої податкової накладної, який ним наразі є порушеним.

Як вірно зазначив позивач, припинення права на податковий кредит у відповідача з будь-яких причин не є підставою не сплачувати вартість поставленого товару і не виконувати господарське зобов`язання. Умовами укладеного договору поставки №04/10-С від 04.10.2017 таких підстав взагалі не передбачено.

Неможливість отримання відповідачем податкового кредиту в розмірі 20% вартості товару, свідчить про наявність спірних податкових взаємовідносини між Відповідачем і податковим органом, до яких Позивач немає ніякого відношення та не може бути підставою для відмови в оплаті поставленого товару.

Колегія суддів також вважає безпідставним посилання апелянта на положення пункту 3.5. Договору з огляду на наступне.

Пунктом 3.5. Договору встановлено, що у випадку не підтвердження інформації та/або документів, виявлення недостовірної інформації або документів, що вказані та надані постачальником відповідно до розділу 7 цього договору, та/або порушення постачальником вимог чинного законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄДРПН та/або реєстрації додаткової накладної в ЄДРПН без підтвердження на реєстрацію в ЄДРПН з боку покупця, ціна на партію товару є меншою на 20% від вказаної в специфікації, актах перерахунку ціни в разі їх складання, та/або рахунку постачальника.

Колегія суддів вважає, що відповідачем жодних доказів порушення Позивачем вимог чинного законодавства щодо реєстрації ПН в ЄРПН взагалі не надано. Натомість рішеннями судів по справі №340/2326/19 навпаки підтверджено правомірність дій Позивача щодо реєстрації податкової накладної та встановлено протиправність і незаконність дій саме податкового органу у відмові в її реєстрації.

Крім того, пунктом 3.5. Договору не передбачено умови зменшення ціни товару у зв`язку з неможливістю Відповідача здійснити своє право на податковий кредит.

Таким чином, доводи апелянта не спростовують правомірність рішення суду в частині стягнення основного боргу.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 4 737,17 грн. та збитків від інфляції у розмірі 34 276,04 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується і з поданими позивачем розрахунком 3 % річних у сумі 4 737,17 грн. та збитків від інфляції у розмірі 34 276,04 грн. нарахованих на суму основного боргу за період 02.08.2021 по 02.02.2022 прострочення оплати за поставлений товар, та вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення зазначених вимог є вірним.

Колегія суддів також зазначає, що апелянт жодним чином не посилався на наявність помилок в розрахунку 3% річних та збитків від інфляції, не наводив власний контррозрахунок.

Щодо вимог про пені, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Укладеним сторонами договором передбачено, що у випадку прострочення оплати товару покупцем понад строку, вказаного в п.5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару.

Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок пені в сумі 9 200,00 грн., нарахованої за період з 02.08.2021 по 02.02.2022, є обґрунтованим та арифметично вірним, тому позов в цій частині підлягає задоволенню

Колегія суддів також зазначає, що апелянт жодним чином не посилався на наявність помилок в розрахунку пені, не наводив власний контррозрахунок.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позов ТОВ «Агро-Жовтень» належить задовольнити повністю.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції було допущено описку в пункті 1 резолютивної частини рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 та зазначено: « 1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жовтень» задовольнити частково». Хоча фактично позов було задоволено повністю, що підтверджується мотивувальною частиною рішення суду та його резолютивною частиною про стягнення коштів. Колегія суддів вважає, що дана описка жодним чином не впливає на правильність прийнятого рішення, не може слугувати підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення та може бути виправлена шляхом винесення ухвали про виправлення описки судом першої інстанції за заявою учасника даної справи або з власної ініціативи господарського суду.

Щодо наявності підстав для розподілу між сторонами витрат на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн., клопотання про розподіл яких було заявлено позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем на підтвердження понесення судових витрат у вищевказаних сумах подано суду:

1) довіреність від 30.01.2023, виписана адвокату Феленка Сергія Олександровича для представництва інтересів позивача;

2) копію свідоцтва про право на зайняття Феленка Сергія Олександровича адвокатською діяльністю, виданого 20.09.2012 за № 1077;

3) договір про надання правової допомоги №30/01-23 твід 30.01.2023;

4) акт про надання послуг від 14.03.2023, згідно якого останнім надано позивачу такі послуги: здійснення правового аналізу та аудиту первинної документації; підготовка розрахунку штрафних санкцій; підготовка та складання позовної заяви; процесуальне супроводження (складання відповіді на відзив);

5) рахунки-фактури від 30.01.2023 № СФ-1 у розмірі 8 000,00 грн., від 09.03.2023 № СФ-2 у розмірі 8 000,00 грн.;

6) платіжні доручення від 06.02.2023 № 1260 у розмірі 8 000,00 грн., від 09.03.2023 № 1299 у розмірі 8 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, саме на якого процесуальний закон покладає обов`язок доводити не співмірність заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для присудження до стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 16 000,00 грн., розмір яких є пропорційний розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, апелянт у своїй скарзі не навів жодних доводів в цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Люкс-Ойл» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2023 по справі №915/124/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Повний текст постанови складено та підписано 30.10.2023.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран