Постанова

від 25.10.2023 по справі 917/523/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року м. Харків Справа №917/523/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача Деркач А.В.,

від відповідача Висота І.А., Зеленський В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» (вх.№1704П від 21.08.2023) на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 у справі №917/523/23 (м. Полтава, суддя Паламарчук В.В., повний текст рішення складено 06.07.2023),

за позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ,

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест», с. Дячкове, Полтавський район, Полтавська область

про стягнення 860 571,35 грн, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2023 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява (вх.№557/23) Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу (обладнання) №16-15-21 ств-фл/104 від 16.03.2015 у розмірі 860 571,35 грн, з яких: 305 856,87 грн - заборгованість за лізинговими платежами, 505 511,24 грн - пеня, 49 203,24 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу (обладнання) №16-15-21 ств-фл/104 від 16.03.2015 в частині оплати лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» 305856,87 грн - суми основної заборгованості за лізинговими платежами за Договором фінансового лізингу (обладнання) №16-15-21 ств-фл/104 від 16.03.2015. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» 505 511, 24 грн - пені, 49 203,24 грн - 3% річних, 8320,72 грн судового збору. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили. Повернуто з Державного бюджету України на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» 4587,85 грн - судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією №747 від 22.03.2023 на суму 12 908,57 грн (оригінал якої знаходяться в матеріалах справи №917/523/23).

Приватне сільськогосподарське підприємство «Глобал Агро Інвест» з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити Приватному сільськогосподарському підприємству «Глобал Агро Інвест» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 по справі №917/523/23 у зв`язку з отриманням рішення 01.08.2023; зупинити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 по справі №917/523/23; скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 по справі №917/523/23 в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» в цій частині; розглянути апеляційну скаргу за участю представника Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» у відкритому судовому засіданні; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги Приватне сільськогосподарське підприємство «Глобал Агро Інвест» зазначає наступне:

- судом першої інстанції не враховано та не надано оцінки аргументам, запереченням та доказам, які надані відповідачем у справі, що стосуються підстав відмови у зменшенні нарахування пені та 3% річних;

- суд помилково визнав встановленим факт передачі предмету лізингу, залишив поза увагою некомплектність та технічну несправність предмету лізингу.

- введення воєнного стану, ситуація на ринку зерна та постійні відключення електроенергії негативно відобразились на роботі відповідача; одразу після отримання грошових коштів від збору врожаю відповідач погасив основну заборгованість перед позивачем;

- фактично позивачем не понесено жодних збитків, при цьому відповідачем надано докази понесення збитків у зв`язку з порушенням умов договору. Позивач штучно збільшив розмір штрафних санкцій оскільки звернувся до суду через 7 років, а не одразу після виникнення підстав для звернення до суду;

- судом було порушено норми процесуального права, а саме не залучено до справи в якості третьої особи ТОВ «Партнер ВС» та відмовлено позивачу у клопотанні про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, що позбавило апелянта можливості поставити питання позивачу.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 21.08.2023 для розгляду справи №917/523/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Сгара Е.В., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 поновлено Приватному сільськогосподарському підприємству «Глобал Агро Інвест» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №917/523/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» (вх.№1704П від 21.08.2023) на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 у справі №917/523/23. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/523/23. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (відзиви, заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд» (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати їх з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua Учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень.

Від Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10717ел.13053 від 06.09.2023, вх.№10898 від 11.09.2023), в якому просить апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» залишити без задоволення; рішення суду першої інстанції від 15.06.2023 у справі №917/523/23 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» зазначає наступне:

- зобов`язання за Договором №322 від 10.09.2015 є окремими зобов`язаннями та у разі їх порушення можуть бути предметом іншого спору, а тому мають розглядатися в іншому позовному провадженні;

- факт укладення договору поставки з постачальником до укладення договору лізингу відповідачем не являється порушенням та не свідчить про те, що постачальник був обраний лізингодавцем;

- твердження відповідача стосовно незаконності або недійсності умов Договору лізингу, а також правовідносини між постачальником та відповідачем не є предметом даного позову, а тому не можуть бути взяті до уваги;

- факт сплати відповідачем лізингових платежів починаючи з 2015 по 2022 рік переконливо свідчить про визнання Договору лізингу та погодження з його умовами і прийняття на себе зобов`язань;

- нараховані позивачем пеня та 3% річних здійснено лише за той період, за який позивач не здійснював оплату лізингових платежів.

25.09.2023 на виконання вимог ухвали суду від Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/523/23 (вх.№11554).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 призначено справу №917/523/23 до розгляду на « 25» жовтня 2023 р. об 11:45 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Роз`яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату. Запропоновано учасникам справи заздалегідь визначитися із бажанням та можливістю взяти участь у судовому засіданні, про що письмово повідомити Східний апеляційний господарський суд. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд» (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати їх з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua.

Представником Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» - Деркач А.В. було надано суду апеляційної інстанції клопотання (вх.№12229 від 09.10.2023) про його участь у судовому засіданні, призначеному на 25.10.2023 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 задоволено клопотання представника Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» - Деркач А.В. про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/523/23, яке відбудеться «25» жовтня 2023 р. об 11:45 год. у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву. Судове засідання у справі №917/523/23, яке відбудеться « 25» жовтня 2023 р. об 11:45 год. ухвалено провести за участю представника Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» - Деркач А.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Повідомлено представника Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» - Деркач А.В., що Інструкція користувача підсистеми відеоконференцзв`язку розміщена на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua, та роз`яснити, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду особі необхідно використовувати комп`ютерну техніку або смартфони з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення; за 10 хвилин до початку судового засідання представник зобов`язаний зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв`язку, активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камеру), перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв`язку та очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні.

Від Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» надійшли пояснення (вх.№12871 від 23.10.2023), в яких останнє заперечує проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 по справі №917/523/23 в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» в цій частині; розглянути апеляційну скаргу за участю представника Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест»; судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 25.10.2023 представники відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача проти вимог скарги заперечив, просив оскаржуване рішення суду залишити в силі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2015 між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» та Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма імені Чапаєва» (змінило назйменування на Приватне сільськогосподарське підприємство «Глобал Агро Інвест») був укладений договір фінансового лізингу №16-15-21 ств-фл/104 (далі - Договір), відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмету лізингу», що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору (п.1.1 Договору).

За умовами Договору Лізингодавець на письмове замовлення Лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника Предмет лізингу згідно Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1904 (п. 2.1. Договору).

Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між Сторонами (далі - Акт), що укладається у 5 (п`яти) автентичних примірниках (п.2.2. Договору).

Постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, строк передачі і адреси місця передачі Предмета лізингу встановлюються додатками до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу». Передача Предмета лізингу здійснюється на умовах ЕХW (місце передачі визначається в додатку) згідно з Міжнародними правилами Інкотермс-2010 (п.2.3. Договору).

Згідно Додатку №1 предмет лізингу - Комплекс очисно-сушильний-зберігальний КОСЗ-2000; строк лізингу - 7 років, вартість - 4 639 570,00 грн.

Отримання техніки Відповідачем підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №1 від 12.11.2015.

У відповідності до п. 4.1. та 4.3. Договору, з моменту підписання Акту Лізингоодержувач за користування Предметом лізингу сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

- комісію за участь в організації поставки Предмета лізингу у розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості Предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, разом зі сплатою першого та другого чергового лізингового платежу в частині відшкодування вартості Предмета лізингу відшкодування вартості Предмета лізингу та комісії за супроводження Договору згідно з додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів»;

- відшкодування вартості Предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості Предмета лізингу;

- комісію за супроводження Договору у розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості Предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткуванням податком на додану вартість.

Черговість сплати лізингових платежів у частині відшкодування вартості Предмета лізингу та сплати комісії за супроводження Договору кратна 1 місяцю.

Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання Акта, подальші платежі - через кожен 1 місяць (п. 4.3. Договору).

Згідно п.4.4. Договору, розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів».

Копія графіку сплати лізингових платежів (додаток №2 до Договору) додана позивачем до позовної заяви.

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив оплату лізингових платежів в повному обсязі.

Враховуючи те, що Акт приймання-передачі був підписаний 12.11.2015, позивач зазначає, що відповідач повинен був сплатити чергові лізингові платежі №78 в сумі 51 739,49 грн не пізніше 12.05.2022, №79 в сумі 51 449,52 грн не пізніше 12.06.2022, №80 в сумі 51 159,54 грн не пізніше 12.07.2022, №81 в сумі 50 869,57 грн не пізніше 12.08.2022, №82 в сумі 50 579,60 грн не пізніше 12.09.2022, №83 в сумі 50 289,63 грн не пізніше 12.10.2022, №84 в сумі 49 999,53 грн не пізніше 12.11.2022 (через кожен місяць з дати підписання Акта приймання-передачі).

За розрахунком позивача станом на 17.02.2023, заборгованість в частині лізингових платежів складає 305 856,87 грн.

У зв`язку із порушеннями відповідачем умов Договору в частині оплати лізингових платежів, позивач направив відповідачу вимогу від 21.02.202 №14/114 про сплату заборгованості. Заборгованість в повному обсязі не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

В той же час, пунктом 10.9. Договору встановлено, що спори, які можуть виникнути при виконанні Договору, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до п. 8.1. Договору, за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Згідно з п. 8.10. Договору зарахування штрафних санкцій, в тому числі, але не виключно, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення Лізингоодержувачем умов Договору, здійснюється Лізингодавцем в порядку, встановленому ст. ст. 534, 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 8.7. Договору встановлено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов`язань в повному обсязі.

Відповідно до п. 10.3. Договору строк позовної давності за цим Договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, трьох процентів річних та індексу інфляції - 10 (десять) років.

Вважаючи свої права порушеними позивач просить суд стягнути з відповідача 305 856,87 грн - заборгованості за лізинговими платежами, 505 511,24 грн - пені, 49 203,24 грн - 3% річних.

Після відкриття провадження у справі, відповідачем було здійснено оплату заборгованості за лізинговими платежами згідно Договору в розмірі 305 856,78 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №2252 від 08.05.2023, №2253 від 08.05.2023.

Суд першої інстанції, з огляду на сплату відповідачем заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 305 856,78 грн після відкриття провадження у справі, закрив провадження в частині цих вимог за відсутністю предмета спору. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних судом було встановлено, що такий розрахунок у повній мірі відповідає положенням законодавства відповідно до кожного чергового платежу, що зумовлює задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача 505 511,24 грн - пені та 49 203,24 грн - 3% річних. Щодо клопотання відповідача про зменшення пені та 3% річних на 99%, суд зазначив, що жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами Договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору лізингу.

Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За укладеним сторонами договором, Лізингодавець (позивач) зобов`язався передати Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмету лізингу», що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Як вбачається із наявного у матеріалах справи акту приймання-передачі майна №1 від 12.11.2015 позивач передав об`єкт лізингу, а відповідач прийняв таке майно.

В свою чергу відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором не здійснив оплату лізингових платежів №78, №79, №80, №81, №82, №83, №84, №85 (згідно Графіку сплати лізингових платежів - Додаток №2 до Договору). Таким чином у відповідача утворилася заборгованість по Договору у розмірі 305 856,87 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідачем було здійснено оплату заборгованості за лізинговими платежами згідно Договору в розмірі 305 856,78 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №2252 від 08.05.2023, №2253 від 08.05.2023.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України провадження у справі в цій частині вимог (на суму 305 856,78 грн, сплачених після звернення позивача з позовною заявою до суду) підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.

Колегія суддів зазначає, що рішення, з урахуванням вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України розглядається лише в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 505 511,24 грн та 3% річних у розмірі 49 203,24 грн.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

У частині 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Так, відповідно до п. 8.1. Договору, за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Пунктом 8.7. Договору встановлено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов`язань в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначену позицію Верховного Суду, положення Договору щодо періоду, за який нараховується пеня, не суперечать нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 10.3. Договору строк позовної давності за цим Договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, трьох процентів річних та індексу інфляції - 10 (десять) років.

Отже, положення Договору, яким сторони збільшили встановлену законом позовну давність, не суперечать нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.

Згідно з п. 8.10. Договору зарахування штрафних санкцій, в тому числі, але не виключно, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення Лізингоодержувачем умов Договору, здійснюється Лізингодавцем в порядку, встановленому ст. ст. 534, 625 Цивільного кодексу України.

За систематичне порушення умов Договору в частині своєчасної оплати лізингових платежів, позивачем було заявлено до стягнення пеню у розмірі 505 511,24 грн та 3% річних у розмірі 49 203,24 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його правильність.

Суд зазначає, що предметом апеляційного перегляду є правомірність та обґрунтованість нарахованих позивачем пені та відсотків річних, які виникли внаслідок систематичного прострочення зі сплати лізингових платежів. Як вже було зазначено вище, основна заборгованість була сплачена відповідачем в процесі розгляду справи в повному обсязі та в цій частині судом першої інстанції провадження у справі закрито, що не оспорюється апелянтом. А тому доводи скаржника щодо не передачі предмету лізингу, неналежної якості, некомплекності та технічної несправності предмету лізингу та надані на підтвердження цих обставин докази, не стосуються предмету спору та не приймаються судом до уваги.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення пені та відсотків річних на 99%, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються у статтях 551 ЦК України та 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Слід відмітити, що укладаючи договір, сторони брали на себе певні зобов`язання та ризики. Отже, підписуючи договір відповідач усвідомлював ступінь відповідальності за неналежне виконання умов договору, зокрема передбачений розмір штрафних санкцій за несвоєчасне внесення лізингових платежів.

Стягнення пені в даному випадку не є засобом доходу, а засобом впливу на боржника для належного виконання ним своїх зобов`язань зі своєчасного внесення лізингових платежів, яке здійснювалось з порушенням строків оплати.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).

Так, ст. 86 ГПК передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

В обґрунтування зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідач посилається на введення воєнного стану, ситуацію на ринку зерна та постійні відключення електроенергії, що негативно відобразилось на роботі та матеріальному стані підприємства. Також апелянт зазначає, що неодноразово звертався до позивача з метою врегулювання виконання сторонами своїх зобов`язань за договором та існуючої заборгованості. Відповідач вказує, що погасив основну заборгованість перед позивачем одразу після отримання грошових коштів від збору врожаю, а позивач при цьому не зазнав будь-яких збитків. Також, на думку відповідача, звернення позивача до суду через сім років, а не одразу після виникнення заборгованості свідчить про штучне збільшення штрафних санкцій.

Позивач заперечує проти зазначених відповідачем доводів та зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на те, що штрафні санкції за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором нараховані відповідно до чинного законодавства. При цьому, пеня є не каральною санкцією, а відповідальністю за порушення договірних зобов`язань, що передбачено Договором. Також позивач вважає, що посилання відповідача на недоведеність понесених збитків є недоцільним, оскільки збитки є окремим видом стягнення та не є предметом позову у даній справі. Крім того, особа має право на звернення до суду на будь-якій стадії своїх порушених прав, а тому твердження відповідача про штучне збільшення штрафних санкцій є необґрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами Договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Разом з тим колегія суддів, з урахуванням сплати відповідачем основної суми заборгованості, наслідків порушення зобов`язання для кредитора, поведінку боржника, зокрема, звернення останнього з пропозицією врегулювати виконання сторонами своїх зобов`язань за договором та не нараховувати штрафні санкції, майновий стан сторін, ризики настання неплатоспроможності відповідача, а також неспівмірність заявленої до стягнення суми пені із розміром основної заборгованості, вважає за необхідне зменшити пеню на 50% від заявленої суми, тобто до 252 755,62 грн.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості.

Фактично, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, суд може зменшити саме погоджений сторонами у договорі загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов`язання.

Наразі, погоджений сторонами у договорі загальний розмір процентів річних відсутній.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 49 203,24 грн, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що компенсація майнових інтересів апелянта за рахунок пені у розмірі 252 755,62 грн та 3% річних у розмірі 49 203,24 грн забезпечує дотримання розумного балансу інтересів як кредитора, так і боржника.

Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Частиною п`ятою статті 197 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Ухвалами Господарського суду Полтавської області від 03.05.2023, від 18.05.2023 та від 13.06.2023 в задоволенні клопотань представника Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» - Деркач А.В. про участь у судових засіданнях призначених на 09.05.2023, 06.06.2023, 15.06.2023 відповідно, відмовлено через те, що на вказані дати і години зал для проведення відеоконференцзв`язку в Господарському суді Полтавської області вже був заброньований для проведення інших судових засідань.

Отже, колегія суддів зазначає, що винесення ухвали про розгляд справи в режимі відеоконференції є правом суду, яке реалізується за наявності технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі, в якій дана сторона бере участь. А тому з огляду на об`єктивну технічну неможливість проведення судових засідань у режимі відеоконференції, суд правомірно відмовив заявнику у задоволенні вказаних клопотань.

Також скаржник вказує, що суд першої інстанції не залучив у якості третьої особи ТОВ «Партнер-ВС», як особи на права та обов`язки може вплинути рішення у даній справі.

Відповідно до статті 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про залучення третьої особи та матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки предметом спору є порушення відповідачем зобов`язань за Договором фінансового лізингу №16-15-21 ств-фл/104 від 16.03.2015р., який містить взаємні обов`язки лише позивача та відповідача, а тому ТОВ «Партнер-ВС» не є учасником правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, судове рішення не вплине на його права чи обов`язки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для залучення до участі у справі ТОВ «Партнер-ВС» в якості третьої особи з огляду на те, що предметом даного спору є стягнення грошових коштів за Договором фінансового лізингу №16-15-21 ств-фл/104 від 16.03.2015, який був укладений між позивачем та відповідачем, тоді як ТОВ «Партнер-ВС» не є стороною вказаного договору, а є постачальником за Договором №322 від 10.09.2015.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції та відхиляє доводи скаржника у цій частині.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» та скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 505 511,24 грн та прийняття в цій частині нового рішення про зменшення розміру пені до 252 755,62 грн.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах в межах вимог і доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123,129 ГПК України, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги витрати апелянта за подання до суду апеляційної скарги в пропорційній частині покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, п.п.1, 3 ч.1 ст.277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 у справі №917/523/23 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 505 511,24 грн та прийняти в цій частині нове рішення про зменшення розміру пені до 252 755,62 грн.

В решті рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2023 у справі №917/523/23 залишити без змін.

Пункт 3 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» (вул. Лісна, буд. 7, с.Дячкове, Полтавський район, Полтавська область, 38530, код ЄДРПОУ 34130789) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (вул. Мечникова, буд.16-А, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30401456) 252 755,62 грн - пені, 49 203,24 грн - 3% річних, 4529,79 грн судового збору.»

Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (вул. Мечникова, буд.16-А, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30401456) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Глобал Агро Інвест» (вул. Лісна, буд. 7, с.Дячкове, Полтавський район, Полтавська область, 38530, код ЄДРПОУ 34130789) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5686,38 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.10.2023.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Е.В. Сгара

Суддя О.І. Склярук