Рішення

від 11.10.2023 по справі 908/1878/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/164/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2023 Справа № 908/1878/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі:

Головуючий суддя Проскуряков К.В.,

Судді Боєва О.С.,

Горохов І.С.,

при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О.,

розглянувши матеріали справи

За позовом: Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури (вул. Матросова, буд. 29-а, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації (електрона пошта: adm@zoda.gov.ua; пр. Соборний, буд.164, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 00022504)

До відповідача: Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області (електрона пошта: belsrada@gmail.com; вул. Центральна, буд. 125, с. Велика Білозерка, Запорізька область, 71400; фактична адреса: вул. Незалежної України, буд. 57-А, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 25217686)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (електрона пошта: zaporizhzhia@land.gov.ua; вул. Українська, буд. 50, м. Запоріжжя, 69000; код ЄДРПОУ 39820689)

про витребування земельних ділянок,

За участю представників сторін:

від прокуратури: Токмаков О.І., посвідчення №075796 від 01.03.2023;

від позивача: Левіт А.Р., посвідчення № 0816 від 03.02.2022, Виписка з ЄДРПОУ №00022504 від 14.02.2023; заступник начальника відділу судової роботи;

від відповідача: Руденко В.М., посвідчення № 2, розпорядження № 9-В від 13.07.2023;

від відповідача: Рибалка Ю.М., витяг з ЄДРПОУ 25217685, сільський голова;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

06.06.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області про витребування земельних ділянок.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023 справу №908/1878/23 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1878/23 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.07.2023 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 10.07.2023 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 09.08.2023 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 09.08.2023 призначено колегіальний розгляд справи № 908/1878/23.

Відповідно до Протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 10.08.2023 справу №908/1878/23 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Проскуряков К.В., суддя Боєва О.С., суддя Горохов І.С.

Ухвалою суду від 14.08.2023 справу № 908/1878/23 колегією суддів прийнято до свого провадження у порядку загального позовного провадження, вирішено перейти до повторного проведення підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 29.08.2023 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою від 29.08.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 11.10.2023 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

В судовому засіданні 11.10.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі «Акорд».

Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги пояснив, що при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», були встановлені порушення інтересів держави під час розпорядженням землями водного фонду державної власності, а саме: Великобілозерською сільською радою Василівського району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника спірних земель прийнято з державної у комунальну власність суміжні між собою земельні ділянки водного фонду загальною площею майже 365,6 га. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 83, 84, 117, 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 328, 373, 386, 387 Цивільного кодексу України, прокурор просить суд витребувати з володіння Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області на користь Запорізької обласної державної адміністрації дві земельні ділянки передані рішенням Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області від 28.09.2021 №2 "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Великобілозерської сільської територіальної громади", суміжні між собою земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га з цільовим призначенням - для рибогосподарчих потреб (10.07).

Представник Запорізької обласної державної адміністрації підтримав позицію прокурора з урахуванням доводів, викладених письмових поясненнях від 25.08.2023 пояснивши, що 17.12.2021 на підставі рішення Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Великобілозерської сільської територіальної громади» від 28.09.2021 № 2 державним реєстратором виконавчого комітету Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області Плетінем С.В. проведено реєстрацію права власності Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області на вказані земельні ділянки. Вказані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду державної власності з цільовим призначенням - для риборозведення, будь-яких рішень щодо передачі до комунальної власності розпорядник зазначених ділянок - облдержадміністрація, не приймав. На спірних земельних ділянках розташовано рад об`єктів державної власності, а саме гідротехнічні споруди, які на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України «Про передачу гідротехнічних споруд» від 06.05.2003 № 126/752 та акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Запорізький рибокомбінат», затвердженого наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики від 12.01.2004 № 4, передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України на баланс ДП «Укрриба» із правом повного господарського відання. Гідротехнічні споруди за положеннями ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» є об`єктами нерухомого майна, внесені до Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Органом уповноваженим управляти майном наразі є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем - ДП «Укрриба». Прокуратурою встановлено, що спірні земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,390 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га раніше перебували в оренді ВАТ «Запорізький рибокомбінат». На підставі розпорядження голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 22.12.2005 № 476 затверджено матеріали інвентаризації вказаних земельних ділянок та передано в оренду ВАТ «Запорізький рибокомбінат». Як вбачається зі змісту вказаного розпорядження та умов договорів оренди землі від 27.04.2006 до складу земельних ділянок входили як землі під водою, прибережної смуги, так і землі під гідротехнічними спорудами з конкретними площами. Враховуючи вищевикладене, Великобілозерською сільською радою Василівського району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 25-26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 83-84, 117, підп. «г» п. 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника спірних земель прийнято з державної у комунальну власність суміжні між собою земельні ділянки водного фонду загальною площею майже 365, 6 га. На підставі вищевикладеного, просить суд задовольнити вимоги прокурати, викладені в позовній заяві від 05.06.2023 № 15/1-2074-23 у повному обсязі.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у судове засідання не з`явився.

В матеріалах справи містяться письмові пояснення від 28.08.2023, в яких зазначено, що предметом спору у цій справі є земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га. Рішенням Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Великобілозерської сільської територіальної громади» від 28.09.2021 № 2 прийнято в комунальну власність дев`ять земельних ділянок, розташованих на території Великобілозерської сільської територіальної громади, зокрема суміжні між собою земельні ділянки водного Фонду з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб (10.07). Отже, враховуючи положення ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції від 20.08.2021 (станом на момент прийняття вказаного рішення відповідачем), розпорядником вищезазначених земельних ділянок є Запорізька обласна державна адміністрація. Однак, будь-яких рішень щодо передачі у комунальну власність розпорядник зазначених земельних ділянок - Запорізька обласна державна адміністрація, не приймала. Крім того, в силу ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є розпорядником виключно земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області. Жодних наказів про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 та 2321187400:01:004:0063 державної власності у комунальну власність Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області не видавало. Акти приймання - передачі щодо зазначених земельних ділянок управлінням не підписувались з огляду на те, що дані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду з видом цільового признання для рибогосподарських потреб (10.07). Вказана обставина підтверджується письмовим доказом у вигляді листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 28.07.2023 № 18-8-0.301-2077/2-23. На підставі викладеного, просить суд провести розгляд справи без участі представника третьої особи.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у додаткових письмових поясненнях від 30.08.2023 зазначивши, що в контексті судового засідання з розгляду справи № 908/1878/23, яке відбулось 29.08.2023, відповідач вважає за необхідне вказати про те, що він погоджується із доводами позивача і цілком усвідомлює наявність підстав для витребування з володіння Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області земельних ділянок, які Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області з перевищенням повноважень вказаного територіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру були передані відповідачу. Вказане дійсно свідчить про необхідність поновлення порушених прав держави на володіння нерухомим майном у вигляді земельних ділянок, про які йдеться у позовній заяві. Отже, відповідач визнає позовні вимоги про витребування з володіння Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області на користь Запорізької обласної державної адміністрації земельних ділянок, про які йдеться у позовній заяві. Також відповідач просить врахувати обставину визнання вищевказаних позовних вимог під час вирішення питання про розподіл судових витрат за результатом розгляду даної судової справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора, позивача та відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Запорізькою обласною прокуратурою за результатами проведення перевірки, при виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлені порушення інтересів держави під час розпорядження землями водного фонду державної форми власності, а саме: Рішенням Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Великобілозерської сільської територіальної громади» від 28.09.2021 № 2 прийнято в комунальну власність дев`ять земельних ділянок, розташованих на території Великобілозерської сільської територіальної громади, зокрема суміжні між собою земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб (10.07).

Зі змісту рішення вбачається, що відповідач керувався положеннями пунктів 34, 51 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 117 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX.

На підставі вказаного рішення 17.12.2021 державним реєстратором виконавчого комітету Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області Плетінем С.В. проведено реєстрацію права власності Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області на вказані земельні ділянки.

Обласною прокуратурою встановлено, що вказані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду державної форми власності з цільовим призначенням - для риборозведення, оскільки на їх території розміщено ряд об`єктів нерухомості державної форми власності - гідротехнічних споруд, та будь-яких рішень щодо передачі до комунальної власності розпорядник зазначених земельних ділянок - Запорізька обласна державна адміністрація, не приймав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. ст. 317, 321, 328 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є. непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Згідно положень ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником земель водного фонду державної форми власності для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів є обласні державні адміністрації.

Однак згідно інформації, яка міститься у листах Запорізької обласної державної адміністрації від 09.05.2023 та 11.05.2023 за № 04350/08-46 вказані земельні ділянки належать до земель державної власності та розпорядження про передачу у комунальну власність Великобілозероської сільської ради Василівського району головою обласної державної адміністрації не видавались.

Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ остаточно розмежовані землі державної та комунальної власності.

Зазначеним законом Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, за нормами якого з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

При цьому земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Проте, цим же пунктом законодавець визначив ряд виключень, зокрема підпунктом «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України установлено виключення щодо земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Прокуратурою було встановлено, що на вказаних земельних ділянках розташовано ряд об`єктів державної власності, а саме гідротехнічні споруди, які на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» та акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Запорізький рибокомбінат», затвердженого наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики від 12.01.2004 № 4, передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України на баланс Держаного підприємства «Укрриба» із правом повного господарського відання.

Зокрема на земельній ділянці з кадастровим номером 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га розташовано нагульний став «Білозерський № 1», до складу якого входять наступні гідротехнічні споруди: гребля (інвентарний номер 252, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖА785), причал нагульного ставка № 1 (інвентарний номер 250, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ919), трубчато - кошовий водоскид (інвентарний номер 251е, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ825), водовипуск (інвентарний номер 251ж, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ780), гребля (інвентарний номер 251ж, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ784), верховина (інвентарний номер № 250ж, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ774).

Місцезнаходженням зазначеної земельної ділянки разом з об`єктами нерухомого майна є Запорізька область, Великобілозерський район (наразі Василівський), Трудова сільська рада, за межами населеного пункту.

На земельній ділянці з кадастровим номером 2321186500:07:006:0082 площею 160,390 га розташовано нагульний став «Білозерський № 2», до складу якого входять наступні гідротехнічні споруди: донний водовипуск (інвентарний номер 251, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ787), огороджувальна дамба (інвентарний номер 251б, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ812), скидний канал (інвентарний номер 251в, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ824), водоспуск з/б (інвентарний номер 251г, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ781), осушувальний канал (інвентарний номер 251д, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ814), рибовловлювач (інвентарний номер № 251а, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ821), причал з/б конструкцій (інвентарний номер 251з, реєстраційний номер 25592421.58.ААЕЖАЕ818).

Місцезнаходженням вказаної земельної ділянки разом з об`єктами нерухомого майна є Запорізька область, Великобілозерський район (наразі Василівський), Новопетровська сільська рада, за межами населеного пункту.

Зазначені гідротехнічні споруди, які за положеннями ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» є об`єктами нерухомого майна, внесено до Єдиного реєстру об`єктів державної власності, розпорядником якого є Фонд державного майна України.

Органом, уповноваженим управляти вказаним майном, наразі є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем -ДП «Укрриба».

У 2021 році працівниками ДП «Укрриба» разом з представниками Управління забезпечення реалізації повноважень у Запорізькій області Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях проведено виїздну перевірку використання зазначеного державного майна, за результатами якого було складено відповідний акт № 10.

Майно на сьогоднішній день знаходиться поза договірними відносинами, оскільки договір зберігання з правом користування від 19.12.2011 № 18/11, укладений між ДП «Укрриба» та ВАТ «Запорізький рибокомбінат», закінчився 19.12.2021, та за актом прийому - передачі від 31.12.2021 державне майно повернуто балонсоутримувачу - ДП «Укрриба».

Вказане підтверджено наступними документами: спільним наказом Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України «Про передачу гідротехнічних споруд» від 06.05.2003 № 126/752; актом приймання-передачі гідротехнічний споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Запорізький рибокомбінат», затвердженого наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 12.01.2004 № 4; листом Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 21.03.2023 № 3-10.2-9/1520-23 разом з інформацією ДП «Укрриба» від 20.03.2023 № 07-07/59 та актом перевірки використання зазначеного державного майна № 10; листом Фонду державного майна України від 24.03.2023 № 10-15-7138 разом з витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності.

Також прокуратурою з`ясовано, що спірні земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,390 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га раніше перебували в оренді ВАТ «Запорізький рибокомбінат».

На підставі розпорядження голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 22.12.2005 № 476 затверджено матеріали інвентаризації вказаних земельних ділянок, та останні передано в оренду зазначеному підприємству.

У подальшому 27.04.2006 між Великобілозерською районною державною адміністрацією та ВАТ «Запорізький рибокомбінат» укладено договори оренди землі №№ 12, 13 строком на 12 років, які рішеннями Господарського суду Запорізької області від 28.05.2014 у справі № 908/1618/14 та 15.07.2014 у справі № 908/1429/14, що набрали законної сили, розірвані через невиконання орендатором їх умов щодо своєчасності внесення орендної плати за користування земельними ділянками.

Як вбачається зі змісту вказаного розпорядження голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 23.12.2005 № 476 та умов договорів оренди землі від 27.04.2006, до складу земельних ділянок входили як землі під водою, прибережної захисної смуги, так і землі під гідротехнічними спорудами з конкретними площами.

До загальної площі 160,3904 га земельної ділянки з кадастровим номером 2321186500:07:006:0082, розташованої на території Новопетровської сільської ради, входить 149,9133 га під водою, 9,3136 га під прибережною захисною смугою та 1,1636 га під гідротехнічними спорудами.

До загальної площі 205,2069 га земельної ділянки з кадастровим номером 2321187400:01:004:0063, розташованої на території Трудової сільської ради, входить 191,6969 га під водою, 11,9586 га під прибережною захисною смугою, 1,5514 га під гідротехнічними спорудами.

Отже з аналізу наведених норм законодавства, судом встановлено, що на земельних ділянках водного фонду для рибогосподарських потреб з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га розміщені об`єкти нерухомого майна державної власності, вказані земельні ділянки на час прийняття відповідачем спірного рішення від 28.09.2021 № 2 щодо їх прийняття в комунальну власність відносились до земель державної власності, розпорядником яких відповідно до положень ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України є Запорізька обласна державна адміністрація.

Приймаючи рішення суд також враховує наступне.

Статтями 16, 21 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічні положення містяться у нормах ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 359/3373/16-ц у постанові від 23.11.2021 висловлено правовий висновок саме з приводу ефективного способу захисту прав власника об`єктів нерухомості, зокрема земельних ділянок.

У пунктах 109, 146, 147, 148 та 154 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Так, відповідно до вимог ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, адже задоволення таких вимог не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

З урахуванням того, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається.

При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (постанова від 14.11.2018), у справі № 911/3681/17 (постанова від 21.08.2019), у справі № 911/2034/16 (постанова від 01.10.2019,) у справі № 911/3749/17 (постанова від 15.10.2019), у справі № 910/1809/18 (постанова від 22.01.2020), у справі № 922/614/19 (постанова від 01.02.2020), у справі № 200/606/18 (постанова від 22.06.2022), у справі № 922/1830/19 (постанова від 05.10.2022), а також Верховним Судом, зокрема у справі № 923/863/20 (постанова від 923/863/20), у справі № 369/3147/19 (постанова від 26.04.2023), у справі № 495/1494/18 (постанова від 15.03.2023), у справі № 495/1401/19 (постанова від 26.04.2023).

Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права держави є витребування земельних ділянок водного фонду для рибогосподарських потреб з наступними кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га у Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області на користь Запорізької обласної державної адміністрації в порядку ст. 387 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що Великобілозерською сільською радою Василівського району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника спірних земель прийнято з державної у комунальну власність суміжні між собою земельні ділянки водного фонду загальною площею майже 365,6 га, та враховуючи визнання відповідачем позову, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Отже рішення Великобілозерської сільської ради Василівського району від 28.09.2021 № 2 суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, що є підставою для його визнання незаконним та скасування в порядку норм ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в Інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 488/5027/14-ц, № 488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 367/2022/15-ц, № 359/3373/16-ц у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, водного фонду, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку фізичних чи юридичних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18,19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом ст. ст. 317, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У спірних правовідносинах незаконне вилучення Відповідачем з державної власності та прийняття до комунальної власності двох земельних ділянок водного фонду загальною площею більше 365,6 га безумовно зачіпає суспільний інтерес та порушує інтереси Держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Як вже встановлено, на спірних земельних ділянках водного фонду для рибогосподарських потреб з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га розташовано два водних об`єкта - нагульні ставки «Білозерський № 1» та «Білозерський № 2», які розташовані в межах річки Велика Білозерка, разом з гідротехнічними спорудами державної форми власності.

Вказані об`єкти в комплексі відповідно до вимог Закону України «Про аквакультуру» є рибницьким господарством - єдиним майновим комплексом, до складу якого входять рибогосподарська технологічна водойма, гідротехнічні споруди, які її наповнюють штучно для цілей аквакультури, земельні ділянки, що призначений для розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури.

При цьому відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», ст. 51 Водного кодексу України рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним, простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми.

Неможливість переходу або передачі земель державної власності у комунальну власність, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, та навпаки, врегульовано положеннями ст. 117 та п. 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Особливий статус земельної ділянки у цивільних правовідносинах визначається тим, що вона є природним об`єктом та, крім економічної та соціальної, має й екологічну цінність, перебуваючи у постійному тісному взаємозв`язку з іншими природними об`єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами тощо).

Такі унікальні характеристики визначають цільове призначення кожної окремої земельної ділянки.

Поняття цільового призначення наводиться у статті 1 Закону України «Про землеустрій», згідно з якою під ним розуміється використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Рішення про встановлення такого призначення, за статтею 20 Земельного кодексу України, приймається компетентним органом відповідно до визначених Земельним кодексом України повноважень.

Фактично ж під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти установлені законодавством порядок, умови та правовий режим її експлуатації (використання), тобто допустимі з урахуванням особливостей та характеристик кожної окремої ділянки види діяльності на ній.

Усі землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких наведений у статті 19 Земельного кодексу України, зокрема: а) землі сільськогосподарського призначення; є) землі водного фонду.

Належність земель до тієї чи іншої категорії за цільовим призначенням визначається їх характеристиками і не може бути змінена шляхом прийняття відмінного за змістом рішення органу державної влади або місцевого самоврядування.

Таке твердження повністю узгоджується зі змістом статті 19 Конституції України.

Водні об`єкти та землі водного фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, відповідно до Земельного та Водного кодексів України.

Згідно з вимогами ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів, а також штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Основними рисами земель водного фонду є розміщення на них водних об`єктів, необхідних для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, а також охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання.

Відповідно до положень Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

Серед видів цільового призначення цієї категорії землі виділяють землі водного фонду для рибогосподарських потреб (10.07 - за Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок), тобто рибництва - штучного розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів.

Разом з цим, за статтею 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Особливий порядок охорони таких земель визначений пунктами «б», «д» ч. 1 ст. 164 та ст. 166 Земельного кодексу України.

Тобто, на відміну від земель сільськогосподарського призначення режим охорони земель водного фонду спрямований на збереження не тільки якостей землі, а й природних якостей водних об`єктів разом з водними живими ресурсами, на їх відновлення та виробництво для потреб населення та збереження певної екосистеми.

Як свідчать дані Державного земельного кадастру та Реєстру речових прав на нерухоме майно (копії поземельних книг та витяги долучено до позовної заяви) Великобілозерською сільською радою Василівського району не змінено цільове використання спірних земельних ділянок.

Водночас як вбачається зі спірного рішення Відповідача «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Великобілозерської сільської територіальної громади» від 28.09.2021 № 2 земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб з кадастровими номерами 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га та 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га прийнято з державної у комунальну власність як землі сільськогосподарського призначення, що вказує на загрозу неправомірної зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок при подальшій передачі вказаних земель в користування приватним особам.

Український народ є визначеним Конституцією України суб`єктом права власності на землю, водні та інші природні ресурси в межах території України, рівним в своїх правах перед законом із іншими суб`єктами права власності.

Отже, порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями водного фонду, що перебувають у державній власності, спричиняють шкоду її інтересам і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду про повернення таких об`єктів.

При цьому, п. З ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Запорізька обласна державна адміністрація відповідно до вимог ст. ст. 84, ч. 5 ст. 122, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України є розпорядником земель водного фонду державної форми власності для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів, а відтак остання є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Також згідно зі ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» останні для реалізації наданих їм повноважень можуть звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Отже згідно положень ст. ст. 15, 16, 17, 319, 386 Цивільного кодексу України Запорізька обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель водного фонду державної власності, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.

З метою встановлення наявності підстав для представництва, обласною прокуратурою на адресу Запорізької обласної державної адміністрації направлено лист від 21.04.2023 за вих. № 15/1-267вих-23 та повідомлено про порушення Великобілозерською сільською радою Василівського району Запорізькій області вимог законодавства при розпорядженні землями водного фонду державної власності.

Як власник та розпорядник наведених земель Запорізька обласна державна адміністрація повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви про витребування зазначених земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідача.

Натомість позивачем відповідних заходів до усунення порушень законодавства за вказаними фактами не вжито.

Запорізька обласна державна адміністрація листом від 09.05.2023 за № 04350/08-46 повідомило обласну прокуратуру, що з огляду на те, що на спірних земельних ділянках розташовано гідротехнічні споруди, належним позивачем в даному випадку має виступати Фонд державного майна України.

У подальшому листом від 11.05.2023 № 04350/08-46 Запорізька обласна державна адміністрація поінформовано обласну прокуратуру про неможливість вжиття цивільно-правових заходів через переміщення апарату та структурних підрозділів обласної державної адміністрації за межі адміністративної будівлі та відповідно істотного обмеження доступу до відповідних документів і архіву.

Таким чином, з моменту незаконного вилучення земельних ділянок водного фонду державної власності у комунальну власність, а саме з вересня 2021 року, а також з часу повідомлення про зазначені факти порушень обласною прокуратурою у квітні 2023 року, Запорізькою обласною державною адміністрацією не було вжито відповідних заходів щодо усунення наведених порушень законодавства, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та про нездійснення ним захисту інтересів держави протягом розумного строку.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що факт незвернення до суду відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування з позовною заявою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та відповідно мала змогу захистити інтереси Українського народу, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою листом від 31.05.2023 за вих. № 15/1-369вих-23 повідомлено Запорізьку обласну державну адміністрацію про вжиття заходів представницького характеру.

Враховуючи викладене суд зазначає, що згідно положень ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у прокурора наявні підстави для пред`явлення цього позову до суду в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що прокурором при поданні цього позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 91 640,53 грн., визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь прокуратури 50% судового збору у розмірі 45 820,26 грн.

Питання щодо повернення прокуратурі з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при звернені з цим позовом до суду, може бути вирішено судом за відповідним клопотанням.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з володіння Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області (електрона пошта: belsrada@gmail.com; вул. Центральна, буд. 125, с. Велика Білозерка, 71400, код ЄДРПОУ 25217686, фактична адреса: вул. Незалежної України, буд. 57 - а, м. Запоріжжя, 69035) на користь Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, 164, м. Запоріжжя, 69107, 00022504) земельну ділянку з кадастровим номером 2321186500:07:006:0082 площею 160,3904 га, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2540155823040, номер відомостей про речове право: 45798923).

3. Витребувати з володіння Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області (електрона пошта: belsrada@gmail.com; вул. Центральна, буд. 125, с. Велика Білозерка, 71400, код ЄДРПОУ 25217686, фактична адреса: вул. Незалежної України, буд. 57 - а, м. Запоріжжя, 69035) на користь Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, буд. 164, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 00022504) земельну ділянку з кадастровим номером 2321187400:01:004:0063 площею 205,2069 га, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2540115123040, відомостей про речове право: 45798037).

4. Стягнути з Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області (електрона пошта: belsrada@gmail.com; вул. Центральна, буд. 125, с. Велика Білозерка, Запорізька область, 71400; фактична адреса: вул. Незалежної України, буд. 57-А, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 25217686) на користь Запорізької обласної прокуратури (адреса: вул. Матросова, буд. 29 - А, м. Запоріжжя, 69005, отримувач - Запорізька обласна прокуратура, розрахунковий рахунок UА438201720343180001000000271, банк отримувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 45 820 (сорок п`ять тисяч вісімсот двадцять) грн. 26 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено: 23.10.2023.

Головуючий суддя К.В. Проскуряков

Суддя О.С. Боєва

Суддя І.С. Горохов

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.