Рішення

від 30.10.2023 по справі 910/11132/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2023Справа № 910/11132/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлозавод Ліка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Сталі»

про стягнення 108 841,32 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Котлозавод Ліка» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Сталі» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 108 841, 32 грн, з яких: 95 258, 00 грн основний борг, 2 803, 00 грн 3% річних та 10 780, 32 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 610, 611, 612, 625, 693 Цивільного кодексу України, ст. 1, 4, 20, 123, 126, 129, 161, 162, 163, 164, 171, 172 Господарського процесуального, ст. 173, 193, 216 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого зобов`язання за договором купівлі-продажу № 18/09-2021 від 18.09.2021, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлозавод Ліка» залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

02.08.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, яка, в зв`язку з перебуванням у відпустці в період з 31.07.2023 по 18.08.2023, отримана суддею Карабань Я.А. - 21.08.2023

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.09.2023 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відповідачу заяви від 27.09.2023 та на виконання вимог ухвали суду, надійшли витребувані судом документи та пояснення.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 21.08.2023, яка отримана останнім 04.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494879090.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) в розумний строк, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2021 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник) було укладено договір купівлі-продажу № 18/09-2021 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному договорі, металопрокат (надалі - товар), асортимент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах та/або специфікаціях, оформлених як додатки до даного договору, які є його невід`ємними частинами.

Згідно з пункту 3.1. договору, ціна на товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем, з урахуванням ПДВ, шляхом виставлення рахунку та зазначається у специфікаціях, які оформлюються додатками.

Пунктами 3.2., 3.3. та 3.4. договору сторони передбачили, що загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків. Розрахунок по даному договору здійснюється у національній валюті України (гривні) у безготівковій грошовій формі. Оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100 % передоплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення рахунку. Оплата свідчить про згоду покупця із характеристиками товару, вказаними постачальником у рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 3.5. договору, оплата за товар здійснюється покупцем, реквізити якого вказані в даному договорі.

Строк поставки товару - протягом 14 (чотирнадцять) робочих днів після 100 % передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 6.1.1. договору, постачальник зобов`язаний передати покупцю товар, погоджений сторонами, в строк та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 10.1. та п. 10.2., договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. У випадку, якщо жодна з сторін не заявить про намір розірвати даний договір за 10 календарних днів до закінчення строку його дії, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Відповідно до п.11.1 договору, одностороння відмова від зобов`язань за даним договором не допускається.

21.06.2022 відповідачем було направлено позивачу рахунок-фактуру № ДС000002680. На виконання умов договору, позивачем 21.06.2022 було перераховано на рахунок відповідача передоплату за товар на загальну суму 95 258, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3350 від 21.06.2022.

Проте, відповідачем не було виконано умови договору, а саме, не здійснено поставку визначеного сторонами товару.

Відповідачем направлено на адресу позивача лист за вих. № 7 від 14.07.2022, у якому відповідач вказує, що його працівником було помилково виставлено рахунок на оплату з реквізитами АТ «УКРСИББАНК» UA 113510050000026005878936786. Зазначає, що здійснена позивачем оплата заморожена на їх рахунку до закінчення бойових дій або подальшого вирішення ситуації безпосередньо з банком, а товару, який відповідач повинен поставити позивачу за договором немає в наявності та планується закупити в партнерів за власні кошти. Після чого вказує, що поверне кошти або поставить товар.

16.06.2023 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 15.06.2023, у якій позивач просить відповідача повернути сплачені грошові кошти в семиденний термін з дня отримання даної вимоги, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком поштового відділення № 1002503834037.

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача 95 258, 00 грн основного боргу, 2 803, 00 грн 3% річних та 10 780, 32 грн інфляційних втрат.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи (платіжне доручення № 3350 від 21.06.2022) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми передоплати за товар у розмірі 95 258, 00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 4.2. договору, строк поставки товару - протягом 14 (чотирнадцять) робочих днів після 100 % передоплати.

Відповідно до п. 6.1.1. договору, постачальник зобов`язаний передати покупцю товар, погоджений сторонами, в строк та на умовах, передбачених даним договором.

Отже, враховуючи дату здійснення позивачем попередньої оплати - 21.06.2022 + 14 робочих днів, товар мав бути поставлений до 11.07.2022 включно. Однак, доказів поставки товару матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що «вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року».

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 12.07.2022.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів матеріали справи не містять.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 95 258, 00 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 95 258, 00 грн попередньої оплати.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 2 803, 00 грн за період з 12.07.2022 по 05.07.2023 та 10 780, 32 грн інфляційних втрат за період з липня 2022 року по червень 2023 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період з 12.07.2022 по 05.07.2023 складає 2 810,76 грн (95 258,00 x 3 % x 359 : 365 : 100), що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період з липня 2022 року по червень 2023 року складає 12 163,06 грн (95 258,00 x 1.12768545 - 95 258,00), що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Тому вимоги позивача, про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, проте арифметично невірними та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2 803, 00 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 780, 32 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 95 258, 00 грн основного боргу, 2 803, 00 грн 3% річних та 10 780, 32 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Сталі» (01024, місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 26/1, ідентифікаційний код 39424377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлозавод Ліка» (12341, Житомирська область, Черняхівський район, село Високе, вулиця Центральна, будинок 4, ідентифікаційний код 43057542) 95 258 (дев`яносто п`ять тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн 00 коп. основного боргу, 2 803 (дві тисячі вісімсот три) грн 00 коп. 3% річних, 10 780 (десять тисяч сімсот вісімдесят) грн 32 коп. інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань