Рішення

від 30.10.2023 по справі 910/10045/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2023Справа № 910/10045/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР КОМЕРЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРНИЙ ХАБ»

про стягнення 1 311 754,77 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР КОМЕРЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРНИЙ ХАБ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 311 754,77 грн, з яких: 645 850,00 грн основний борг, 139 729,04 грн пеня, 19 456,06 грн 3% річних, 88 719, 67 грн інфляційні втрати, 418 000, 00 грн неустойка в розмірі подвійної орендної плати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.509, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 629, 759, 762, 785 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором оренди №250620 від 25.06.2020, в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів і повернення орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/10045/23, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

27.07.2023 від позивача надійшли письмові пояснення та виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем.

03.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову та, зокрема, зазначає, що 08.06.2022 листом за вих.№08-06/1 повідомив позивача про дострокове розірвання договору та фактично з 28.06.2022 припинив користуватись орендованим приміщенням за призначенням і звільнив його від свого майна. Вказує, що в період травень-червень 2022 року має бути звільнений від сплати орендних платежів, в зв`язку із дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а з 01.07.2022 послуги оренди та сервісного обслуговування відповідачу позивачем не надавались. Визнає наявність основного боргу лише в сумі 147 230, 00 грн за період з 13.07.2020 по 30.04.2022, а також 30 696,45 грн пені, 5 263,98 грн 3% річних і 33 862,90 грн інфляційних втрат згідно власного контррозрахунку.

04.09.2023 від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив до 11.09.2023. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що копії відзиву позивач не отримував та ознайомився з ним лише 01.09.2023, однак відзив містить велику кількістю документів, а тому підготовка обґрунтованої відповіді потребує більше часу ніж 5 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив до 11.09.2023.

06.09.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору оренди, а також відповідачем не наведено підстав для звільнення його від сплати орендних платежів.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2020 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди №250620 (надалі- договір) відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення в офісному центрі (надалі - будинок), який знаходиться за адресою: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 16, 7 поверх (надалі - приміщення, або приміщення, що орендуються), загальною площею 190,0 кв.м.

Відповідно до п.1.2. договору приміщення надаються орендарю для використання виключно як офісні.

Згідно із п.п.2.1.-2.3. договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату за місяць з розрахунку 195,00 без ПДВ за 1 квадратний метр загальної площі орендованих приміщень, яка всього становить 37 050,00 грн без ПДВ за один повний календарний місяць оренди. Орендні платежі сплачуються авансом щомісячно, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання орендарем відповідного рахунку. Рахунок направляється орендарю до 5 числа поточного (розрахункового) місяця. Розмір орендної плати може бути переглянутий орендодавцем. Якщо орендар згоден з новим розміром орендної плати сторонами підписується додатковий договір до цього договору.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що орендар сплачує орендодавцю:

- орендну плату згідно з умовами цього договору;

- плату за сервісне обслуговування згідно умовами цього договору;

- відшкодовує плату за комунальні послуги, згідно з переліком і умовами цього договору.

Відповідно до п.5.1. договору орендодавець зобов`язується здійснювати сервісне комплексне обслуговування приміщень, згідно з умовами даного договору, що включає в себе:

- технічне обслуговування інженерних систем приміщень (системи опалення, енергозабезпечення, вентиляції, кондиціювання, водозабезпечення та водовідведення);

- технічне обслуговування охоронної і пожежної сигналізації;

- технічне обслуговування пасажирських ліфтів;

- прибирання, дезінфекцію та утримання в належному стані фасаду Будинку, приміщень загального користування.

Згідно п.5.2. договору орендар зобов`язується оплачувати орендодавцю сервісне обслуговування в сумі 8 000,00 грн без ПДВ за місяць. Платежі за сервісне обслуговування сплачуються орендарем авансом, щомісячно, протягом 3 банківських днів з моменту отримання орендарем відповідного рахунку. Рахунок направляється орендарю до 5 числа поточного (розрахункового) місяця.

У пункті 5.3. договору сторони погодили, що орендар зобов`язується відшкодовувати орендодавцю комунальні послуги, а саме:

- суму витрат за спожиту електроенергію, згідно з показниками лічильників; а також електроенергію, яка споживається інженерними системами приміщень, що орендуються, відповідно до розміру площі приміщень, які займає орендар, до обслуговуючої площі, з урахуванням втрат в електромережах;

- суму витрат на постачання води та водовідведення згідно з показниками лічильників;

- суму витрат на газ природний, відповідно до розміру площі приміщень, що орендуються, відносно обслуговуючої площі.

Відповідно до п.п.6.1.-6.3. договору передача приміщень оформлюється сторонами шляхом підписання актів прийому-передачі. Орендар починає користуватися приміщеннями одночасно із підписанням сторонами відповідного акту прийому-передачі. Строк оренди приміщень починається з дати підписання відповідного акту прийому- передачі приміщень та діє до 31 грудня 2020 року.

Згідно із п.п.6.4. та 6.5. договору по закінченню строку оренди, орендар зобов`язується звільнити приміщення та повернути їх орендодавцю за актом прийому-передачі не пізніше 1 робочого дня після закінчення строку оренди. У випадку припинення цього договору, орендар зобов`язаний в одноденний строк повернути орендодавцю приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, у випадку необхідності орендар зобов`язаний здійснити ремонтні роботи для приведення приміщень в належний стан, а орендодавець, в свою чергу, повинен прийняти вказані приміщення по акту прийому передачі приміщень. Приміщення вважаються поверненими з моменту підписання акту прийому-передачі приміщень.

Відповідно до п.13.1. договору він набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковим договором №1 від 28.12.2020 до договору (надалі - додаткова угода №1) сторонами, зокрема, внесено зміни до п.2.1. та 5.2. договору, починаючи з 01.01.2021, а саме: встановлено орендну плату за квадратний метр загальної площі орендованих приміщень в розмірі 200, 00 грн без ПДВ та за місяць орендну плату в розмірі 38 000, 00 грн без ПДВ, а також встановлено вартість сервісного обслуговування в сумі 9 000, 00 грн без ПДВ на місяць.

Додатковим договором №3 від 15.12.2021 до договору (надалі - додаткова угода №3) сторонами, зокрема, погоджено внесення змін до п.2.1. договору, починаючи з 01.01.2022, а саме встановлено орендну плату за квадратний метр загальної площі орендованих приміщень в розмірі 220, 00 грн без ПДВ та за місяць орендну плату в розмірі 41 800, 00 грн без ПДВ.

Також додатковою №3 сторонами викладено наступні пункти в новій редакції:

- п.2.2. орендні платежі сплачуються авансом щомісячно до 10 числа поточного (розрахункового) місяця.

- п.5.2. орендар зобов`язується сплачувати сервісне комплексне обслуговування в сумі 9 000,00 грн без ПДВ за місяць. Платежі за сервісне обслуговування сплачуються орендарем авансом, щомісячно, до 10 числа поточного (розрахункового) місяця.

Крім цього, додатковою №3 доповнено договір п.6.6. такого змісту: « 6.6. У випадку, якщо орендар по закінченню строку оренди ухиляється від повернення приміщень орендодавцю, не звільняє його, не підписує акт прийому-передачі, орендодавець має право: а) заблокувати доступ до приміщень орендаря, його працівників та відвідувачів; б) самостійно звільнити приміщення від майна орендаря з передачею його на відповідальне зберігання до моменту передачі орендарю за рахунок орендаря із складанням відповідно акту; в) здійснити ремонті роботи для приведення приміщень в належний стан із наступною компенсацією вартості таких робіт орендарем; г) передавати звільнене приміщення в оренду іншим орендарям.»

Також сторонами з урахуванням додаткових угод №1, 2 та 3 продовжено строк оренди приміщень до 31.12.2022.

13.07.2020 сторонами підписано акт прийому-передачі №1, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування приміщення, які знаходяться з адресою: 03124, Україна, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 17, 7 поверх, загальною площею 190, 0 кв.м.

Листом від 29.06.2022 за вих.№29-06/1 відповідач повідомив позивача про те, що з 29.06.2022 фактично припинив користуватися орендованим приміщенням загальною площею 190, 0 кв.м. в офісному центрі, який знаходиться з адресою: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 17, 7 поверх. Вказував, що сторонами попередньо погоджено пропозицію відповідача про дострокове розірвання договору, а тому до листа додано в двох примірниках угоду від 28.06.2022 про розірвання договору оренди та акт прийому-передачі (повернення) приміщення №2 підписані зі своєї сторони для підпису.

На вказаний лист відповідача позивачем надано відповідь від 11.07.2022 за вих.№11/07/22-1, у якій, зокрема, зазначено, що сторонами не погоджувалось дострокове розірвання договору оренди та вказав, що дострокове розірвання договору, з підписанням відповідного додаткового договору можливе після виконання наступних умов:

- погашення відповідачем існуючої заборгованості по орендній платі та платі за сервісне обслуговування;

- складання сторонами спільного акту поточного стану приміщень, наявних пошкоджень та необхідних відновлюваних робіт відповідно до п.7.4. договору;

- проведення відповідачем необхідних відновлюваних робіт або сплати погодженої суми компенсації таких робіт.

Разом з листом від 11.07.2022 за вих.№11/07/22-1 позивачем направлено відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг за період березень-червень 2022 року, що підтверджується описом вкладення в цінний лист №0314820638217 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 11.07.2022.

02.08.2022 позивачем направлено відповідачу лист за вих.№02/08/22-1, в якому позивач зазначив про наявність заборгованості станом на 31.07.2022 по орендній платі та за сервісне обслуговування в загальному розмірі 391 850, 00 грн, просив погасити прострочену заборгованість, а також направив акт приймання- передачі наданих послуг за липень 2022 року і рахунки на оплату за липень та серпень 2022 року. Направлення листа з додатками підтверджується описом вкладення в цінний лист №0319408787366 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 02.08.2022.

На вказаний лист позивача відповідачем надано відповідь за від 14.09.2022 за ивх.№1/14-09, в якому, зокрема, зазначено, що відповідач 28.06.2022 фактично припинив користуватися приміщенням та направив угоду про розірвання та акт приймання-передачі (повернення) приміщення, які позивачем не підписані. Вказує, що вважає безпідставним нарахування орендної плати та плати за сервісне обслуговування за липень та серпень 2022 року.

16.03.2023 позивачем направлено відповідачу претензію за вих.№16/03/22-1, в якій позивач просив сплатити заборгованість в загальній сумі 1 026 623, 38 грн, а також підписати та повернути акти приймання-передачі наданих послуг від 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022 і 31.12.2022. Направлення претензії з додатками підтверджується описом вкладення в цінний лист №0319408944933 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 16.03.2022.

Відповіді на зазначену претензію матеріали справи не містять.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати та плати за сервісне обслуговування за період з грудня 2021 року по грудень 2022 року, в зв`язку з чим за вказаний період у відповідача утворилась заборгованість з орендної плати і плати за сервісне обслуговування в розмірі 645 850, 00 грн, а також після закінчення строку дії договору не повернув орендоване приміщення, в зв`язку з чим позивачем нараховано за період з січня по травень 2023 року неустойку в розмірі подвійної орендної плати в загальній сумі 418 000, 00 грн.

Предметом позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 645 850,00 грн основного боргу, 139 729,04 грн пені, 19 456,06 грн 3% річних, 88 719, 67 грн інфляційних втрат, 418 000, 00 грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати.

Підставами позову є порушення виконання відповідачем обов`язків за договором оренди в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів і плати за сервісне обслуговування, а також своєчасного повернення орендованого приміщення.

Відповідач вказані обставини заперечує, посилаючись на те, що в період з травня по червень 2022 року має бути звільнений від сплати орендних платежів, в зв`язку із дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а з 28.06.2022 відповідач перестав користуватись орендованим приміщенням та з 01.07.2022 послуги оренди та сервісного обслуговування відповідачу позивачем не надавались. Визнає частково наявність основного боргу лише в сумі 147 230, 00 грн за період з оренди з 13.07.2020 по 30.04.2022, а також 30 696,45 грн пені, 5 263,98 грн 3% річних та 33 862,90 грн інфляційних втрат згідно власного контррозрахунку.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Згідно із ч. 1-4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Так, як установлено судом вище сторонами погоджено щомісячну орендну плата за користування приміщенням у період з 26.06.2020 по 31.12.2020 - 37 050, 00 грн, в період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 38 000, 00 грн та в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 41 800, 00 грн.

Також сторонами погоджено щомісячну плату сервісного обслуговування за користування приміщенням в період з 26.06.2020 по 31.12.2020 - 8 000, 00 грн та в період з 01.01.2021 по 31.12.2022 - 9 000, 00 грн.

Відповідно до п.6.3. договору орендар починає користуватися приміщеннями одночасно із підписанням сторонами відповідного акту прийому-передачі.

Строк оренди, з урахуванням угод №1, 2 та 3 встановлено до 31.12.2022.

Судом встановлено, що 13.07.2020 сторонами підписано акт прийому-передачі №1.

Отже, позивач має право на одержання орендної плати за користування приміщенням та протягом всього строку оренди з 13.07.2020 по 31.12.2022.

Так, за загальний період користування майном з 13.07.2020 по 31.12.2022 відповідач мав сплатити на користь позивача 1 165 558,06 грн орендної плати та 260 903,29 грн плати за сервісне обслуговування, а всього 1 426 461,29 грн.

У своєю чергу, відповідачем сплачено на користь позивача лише 780 611,29 грн, що підтверджується виписками банку та платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи, а також визнається обома сторонами.

Отже, несплаченими залишились послуги з оренди та сервісного обслуговування за загальний період з грудня 2021 року по грудень 2022 року в загальному розмірі 645 850,00 грн (1 426 461,29 грн - 780 611,29 грн).

Так, згідно із п.2.2. договору (в редакції, що діяла до 14.12.2021) орендні платежі сплачуються авансом щомісячно, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання орендарем відповідного рахунку.

Відповідно до п.2.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 15.12.2021 орендні платежі сплачуються авансом щомісячно до 10 числа поточного (розрахункового) місяця.

Пунктом п.5.2. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 28.12.2020) орендар зобов`язується оплачувати орендодавцю сервісне обслуговування в сумі 9 000,00 грн без ПДВ за місяць. Платежі за сервісне обслуговування сплачуються орендарем авансом, щомісячно, протягом 3 банківських днів з моменту отримання орендарем відповідного рахунку. Рахунок направляється орендарю до 5 числа поточного (розрахункового) місяця.

Згідно із п.5.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 15.12.2021 орендар зобов`язується сплачувати сервісне комплексне обслуговування в сумі 9 000,00 грн без ПДВ за місяць. Платежі за сервісне обслуговування сплачуються орендарем авансом, щомісячно, до 10 числа поточного (розрахункового) місяця.

Водночас суд наголошує, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є розрахунковим документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог та визнає наявність заборгованості лише в сумі 147 230, 00 грн за період з оренди з 13.07.2020 по 30.04.2022, в зв`язку з чим відмовляється підписувати акти приймання-передачі наданих послуг, що направлялись йому позивачем.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що сторонами було чітко передбачено щомісячну вартість оренди та щомісячну вартість сервісного обслуговування, як і строк їх оплати, зокрема, в редакції додаткової угоди №3 від 15.12.2021, авансом, щомісячно, до 10 числа поточного (розрахункового) місяця. Одночасно, підписання та направлення актів приймання-передачі наданих послуг сторонами в договорі не передбачалось, а тому не підписання таких актів не може бути підставою для відстрочення чи звільнення відповідача від сплати вартості орендних платежів.

При цьому, судом критично оцінюються доводи відповідача про розірвання договору, так як сторони з цього приводу згоди не дійшли та позивачем не було підписано угоду від 28.06.2022 про розірвання договору оренди, що направлялась йому відповідачем.

Так, приписами статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно із п.13.2. договору (в редакції додаткової угоди №3) одностороння відмова від цього договору не допускається, за винятком випадків, передбачених п.13.3.-13.5. договору.

Відповідно до 13.3. орендодавець має право застосовувати до орендаря оперативно-господарську санкцію (відповідно до ст.236 Господарського кодексу України) у вигляді розірвання цього договору в односторонньому порядку та вимагати дострокового повернення приміщень у випадку, якщо:

- сплата орендної плати прострочена орендарем більш ніж на 1 (один) місяць;

- орендар не виконує інші свої зобов`язання за цим договором.

Орендодавець має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку та вимагати повернення приміщень у випадку, якщо орендар не згоден з переглядом орендодавцем розміру орендної плати;

Одночасно, суд враховує те, що пунктом 13.4. договору (в редакції додаткової угоди №3) сторонами передбачено, що орендар має право вимагати дострокового розірвання цього договору з повним поверненням авансового платежу у випадках, якщо використання орендованих приміщень неможливо (або обмежує статутну діяльність орендаря, якщо такі обставини виникли після підписання договору і орендар не знав або не міг знати про їх існування) на протязі більше 10 робочих днів.

Згідно із п.13.5. договору у випадку дострокового розірвання чинного договору з ініціативи орендаря, останній повідомляє письмовим повідомлення орендодавця про таке розірвання не менше ніж за 30 календарних днів.

Разом з тим, відповідач не посилався в листі від 29.06.2022 за вих.№29-06/1 на вказаний пункт, а також не надав доказів наявності обставин щодо неможливості використання орендованих приміщень на протязі більше 10 робочих днів.

Також суд не приймає до уваги лист відповідача від 08.06.2022 за вих.№08-06/1, в якому останній просив позивача достроково розірвати договір оренди з 24.06.2022, в зв`язку з відсутністю господарської доцільності у подальшому користуванні, який як зазначає відповідач було передано представнику позивачу нарочно, оскільки доказів вручення (направлення) його останньому відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано та позивачем заперечується отримання такого листа.

Доказів розірвання договору в судовому порядку матеріали справи також не містять.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір оренди №250620 від 25.06.2020 розірвано не було.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанови Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі № 910/17876/19, від 31.03.2021 року у справі № 910/17881/19, від 08.12.2021 року у справі № 910/5953/17, від 15.12.2021 року у справі № 910/4908/21).

Також одним із принципів цивільного права є принцип заборони суперечливої поведінки. Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п. 6 частини першої Цивільного кодексу України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 30.11.2021 року у справі № 910/4224/21).

Добросовісність поведінки орендаря визначається у виконанні обов`язку, передбаченого договором, у вигляді сплати суми орендної плати та інших платежів.

Суд зазначає, що відповідач укладаючи договір оренди розумів його умови, зокрема і в частині строку його дії та обов`язку зі сплати платежів незалежно від того чи використовує він таке приміщення в господарській діяльності.

Також відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що настання форс-мажорних обставин унеможливило використання ним орендованого приміщення за визначеним у договорі цільовим призначенням, тому відповідач має бути звільнений від сплати орендної плати та сервісного обслуговування за період з травня по червень 2022 року відповідно до ч.6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Поряд цим, за умовами п.10.1.-10.5. (в редакції додаткової угоди №3) договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажор). Умови звільнення сторін договору від відповідальності в результаті дії форс-мажорних обставин не розповсюджуються на грошові зобов`язання сторін, які виникли до настання форс-мажорних обставин. Під обставинами непереборної сили визнаються зовнішні і надзвичайні події, які не існували під час підписання даного договору та виникли поза волею сторін, при умові, що сторони не могли перешкодити настанню таких наслідків за допомогою засобів, застосування яких справедливо вимагати і очікувати від сторони, що зазнала дій обставин непереборної сили. Обставини непереборної сили визнаються, але не обмежуються ними, наступні події: землетруси, повені, пожежі, епідемії, військові дії, страйки. Сторона, що зазнала дії обставин непереборної сили, зобов`язана негайно (але не пізніше 3 робочих днів) письмово повідомити іншу сторону про виникнення, вид та імовірну (можливу) тривалість подій. Якщо обставини непереборної сили будуть тривати більше трьох місяців, сторони повинні вирішити подальшу долю даного договору.

Так, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено та воєнний стан триває на даний час.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Дійсно, Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію РФ проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку в конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (п.43 постанови Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22).

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зазначив, що для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, у матеріалах справи немає ані доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини в порядку та строк визначені пунктом 10.4. договору, ані доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України саме для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання ним зобов`язань за договором оренди шляхом видачі відповідного сертифіката.

Суд зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Відтак, лише одне передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Введення воєнного стану в країні не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна в травні та червні 2022 року в розумінні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача проти позову із посиланням на неможливість виконання ним своїх зобов`язань через форс-мажорні обставини.

Підсумовуючи наведене суд приходить до висновку, про те, що позивачем доведено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати орендної плати та плати за сервісне обслуговування, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене вище, а також приймаючи до уваги умови договору, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 645 850,00 грн, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Крім того, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 139 729,04 грн пені, 19 456,06 грн 3% річних, 88 719, 67 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 11.12.2021 до 19.06.2023.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку зі сплати коштів позивачу не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язань, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідачем не наведено обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку 3% в сумі 19 456,06 грн за період з 11.12.2021 по 19.06.2023 та встановлено, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не було враховано приписів ст. 253, ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (щодо того, що перебіг строку починається з наступного дня від настання певної дати/події), в зв`язку з чим невірно визначено дати, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати коштів за оренду та сервісне обслуговування.

З урахуванням викладеного вище, судом здійснено перерахунок 3% річних, при цьому обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме:

Період боргуСума боргу, грнПеріод нарахування 3%Сума 3% грнгрудень 2021 року36 250, 0011.12.2021-19.06.20231 656,58січень 2022 року50 800, 0011.01.2022-19.06.20232 192,05лютий 2022 року50 800, 0011.02.2022-19.06.20232 062,62березень 2022 року50 800, 0011.03.2022-19.06.20231 945,71квітень 2022 року50 800, 0012.04.2022-19.06.20231 812,10травень 2022 року50 800, 0011.05.2022-19.06.20231 691,01червень 2022 року50 800, 0011.06.2022-19.06.20231 561,58липень 2022 року50 800, 0012.07.2022-19.06.20231 432,14серпень 2022 року50 800, 0011.08.2022-19.06.20231 306,88вересень 2022 року50 800, 0013.09.2022-19.06.20231 169,10жовтень 2022 року50 800, 0011.10.2022-19.06.20231 052,19листопад 2022 року50 800, 0011.11.2022-19.06.2023922,75грудень 2022 року50 800, 0013.12.2022-19.06.2023789,14 Всього19 593,85Отже, вимога позивача, про 3% річних є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 19 456,06 грн.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за вказаний період розмір інфляційних втрат складає 106 949,20, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Тому, вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 88 719, 67 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 9.2. та 9.3. договору в редакції до 14.12.2021 визначено, що у випадку неналежної або несвоєчасної сплати орендної плати, встановленої цим договором, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період стягнення пені, від суми простроченого платежу, за кожний день такого прострочення. У випадку несвоєчасної сплати орендарем плати за сервісне обслуговування приміщень орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період стягнення пені, від суми простроченого платежу, за кожний день такого прострочення.

Пунктами 9.2. та 9.3. договору в редакції додаткової угоди №3 від 15.12.2021 встановлено, що у випадку неналежної або несвоєчасної сплати орендної плати, встановленої цим договором, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день такого прострочення. У випадку несвоєчасної сплати орендарем плати за сервісне обслуговування приміщень орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості по оплаті сервісних послуг за кожний день такого прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З пунктів 9.2. та 9.3. договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені (від суми простроченого платежу за кожен день прострочення), однак не визначено строк нарахування пені, а відтак згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування пені обмежується піврічним терміном.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені в сумі 139 729,04 грн за загальний період з 11.12.2021 по 11.06.2023 та встановлено, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не було враховано приписів ст. 253, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (щодо того, що перебіг строку починається з наступного дня від настання певної дати/події), в зв`язку з чим невірно визначено дати, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати коштів за оренду та сервісне обслуговування.

З урахуванням викладеного вище, судом здійснено перерахунок пені, при цьому обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме:

Період боргуСума боргу, грнПеріод нарахування пеніСума пені грнгрудень 2021 року36 250, 0011.12.2021-11.06.20223 821,64січень 2022 року50 800, 0011.01.2022-11.07.20226 666,63лютий 2022 року50 800, 0011.02.2022-11.08.20227 988,82березень 2022 року50 800, 0011.03.2022-11.09.20229 366,68квітень 2022 року50 800, 0012.04.2022-11.10.202210 563,62травень 2022 року50 800, 0011.05.2022-11.11.202211 913,64червень 2022 року50 800, 0011.06.2022-11.12.202212 804,38липень 2022 року50 800, 0012.07.2022-11.01.202312 804,38серпень 2022 року50 800, 0011.08.2022-11.02.202312 873,97вересень 2022 року50 800, 0013.09.2022-11.03.202312 526,03жовтень 2022 року50 800, 0011.10.2022-11.04.202312 734,79листопад 2022 року50 800, 0011.11.2022-11.05.202312 665,21грудень 2022 року50 800, 0013.12.2022-11.06.202312 595,62 Всього139 325,41Отже, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 139 325,41 грн, а позов у цій частині частковому задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 418 000, 00 грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період користування майном у період з січня по травень 2023 року, суд зазначає таке.

Прийняття майна в оренду зумовлює виникнення обов`язків, зокрема, повернення орендованого майна у встановлений строк.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача, відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Отже, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Наведений правовий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Так, як установлено судом вище 31.12.2022 закінчився строк дії оренди, згідно договору, що укладений між сторонами та орендар мав звільнити приміщення та повернути їх орендодавцю за актом прийому-передачі не пізніше 1 робочого дня після закінчення строку оренди (пункт 6.4. договору), тобто до 02.01.2023.

Відповідно до п.6.5. договору у випадку припинення цього договору, орендар зобов`язаний в одноденний строк повернути орендодавцю приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, у випадку необхідності орендар зобов`язаний здійснити ремонтні роботи для приведення приміщень в належний стан, а орендодавець, в свою чергу, повинен прийняти вказані приміщення по акту прийому передачі приміщень. Приміщення вважаються поверненими з моменту підписання акту прийому-передачі приміщень.

Так, пунктом 6.6. договору, в редакції додаткової угоди №3, сторонами погоджено, що у випадку, якщо орендар по закінченню строку оренди ухиляється від повернення приміщень орендодавцю, не звільняє його, не підписує акт прийому-передачі, орендодавець має право: а) заблокувати доступ до приміщень орендаря, його працівників та відвідувачів; б) самостійно звільнити приміщення від майна орендаря з передачею його на відповідальне зберігання до моменту передачі орендарю за рахунок орендаря із складанням відповідно акту; в) здійснити ремонті роботи для приведення приміщень в належний стан із наступною компенсацією вартості таких робіт орендарем; г) передавати звільнене приміщення в оренду іншим орендарям.

Як убачається з матеріалів справи відповідач достроково (02.07.2022) намагався повернути позивачеві орендовані приміщення ще до закінчення строку дії договору та направляв на підпис акт прийому-передачі (повернення) приміщення №2 від 28.06.2022, однак сторонами не було погоджено розірвання договору та порядок повернення приміщення, зокрема, позивач у листі від 11.07.2022 за вих.№11/07/22-1, зазначив, що дострокове розірвання договору, з підписанням відповідного додаткового договору можливе після виконання наступних умов:

- погашення відповідачем існуючої заборгованості по орендній платі та платі за сервісне обслуговування;

- складання сторонами спільного акту поточного стану приміщень, наявних пошкоджень та необхідних відновлюваних робіт відповідно до п.7.4. договору;

- проведення відповідачем необхідних відновлюваних робіт або сплати погодженої суми компенсації таких робіт.

Разом з тим, акт прийому-передачі (повернення) приміщення обома сторонами підписано не було.

Одночасно, як зазначено судом вище, в пункті 6.6. договору сторонами погоджено дії орендодавця по закінченню строку дії договору, якщо орендар ухиляється від повернення приміщень, а саме орендар має право: 1) заблокувати доступ до приміщень орендаря, його працівників та відвідувачів, 2) самостійно звільнити приміщення від майна орендаря з передачею його на відповідальне зберігання до моменту передачі орендарю за рахунок орендаря із складанням відповідно акту, 3) здійснити ремонті роботи для приведення приміщень в належний стан із наступною компенсацією вартості таких робіт орендарем та 4) передавати звільнене приміщення в оренду іншим орендарям.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що починаючи з моменту закінчення строку дії оренди (31.12.2022) та по травень 2023 року відповідач ухилявся від повернення орендованих приміщень, а позивач звертався до відповідача відносно повернення орендованого приміщення та підписання акту прийому-передачі.

Разом з тим, як установлено судом вище, а також зазначається самим позивачем відповідач мав намір повернути орендовані приміщення ще раніше.

Доказів того, що після закінчення строку дії оренди відповідач користувався приміщенням, а також не звільнив його від майна матеріали справи також не містять.

Окрім цього, як зазначено судом вище навіть в разі наявності речей відповідача в орендованому приміщенні в позивача наявне право самостійно звільнити приміщення від такого майна, а також передати звільнене приміщення в оренду іншим орендарям, як і наявне право здійснити ремонті роботи для приведення приміщення в належний стан та вимагати компенсацію таких витрат у орендаря (пункт 6.6. договору).

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що відповідач ухилявся від повернення орендованих приміщень та умисно цього обов`язку не виконав, як і не доведено використання відповідачем орендованих раніше приміщень після закінчення строку дії оренди, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 418 000, 00 грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період користування майном у період з січня по травень 2023 року задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 645 850,00 грн основного боргу, 139 325,41 грн пені, 19 456,06 грн 3% річних та 88 719, 67 грн інфляційних втрат.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРНИЙ ХАБ» (01034, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 33-Б, ідентифікаційний код 33750983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР КОМЕРЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ» (03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 16, ідентифікаційний код 38638859) 645 850 (шістсот сорок п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн 00 коп. основного боргу, 139 325 (сто тридцять дев`ять тисяч триста двадцять п`ять) грн 41 коп. пені, 19 456 (дев`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 06 коп. 3% річних, 88 719 (вісімдесят вісім тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн 67 коп. інфляційних втрат та 13 400 (тринадцять тисяч чотириста) грн 27 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань