Рішення

від 26.10.2023 по справі 916/2944/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2944/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А., за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши матеріали справи № 916/2944/23

за позовом: Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009; код 03528552), в інтересах держави,

в особі: Міністерства охорони здоров`я України (вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01601; код - 00012925)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРФАЛЛА - 7" (вул. 40 років Перемоги, буд. 6-А, кв. 3; м. Роздільна, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67400; код - 42812018)

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" (Французький бульвар, 85, м. Одеса, 65058; код - 01982181).

про витребування нерухомого майна

з підстав незаконного володіння

Представники:

від прокуратури: Тунік В.М.

від позивача: Дяк Ю.М.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: 11.07.2023 року Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовом, в інтересах держави, в особі Міністерства охорони здоров`я України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРФАЛЛА - 7" (далі відповідач) яким просить суд витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРФАЛЛА-7» будівлю пристрою літнього кінотеатру, загальною площею 241,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 Ж (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 45627549) на користь держави в особі Міністерства охорони здоров`я України.

14.07.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова", призначив дату та час підготовчого засідання та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

03.10.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

Копії Ухвал по справі, що направлялись відповідачу за адресою реєстрації повернулись до суду не врученими з відміткою поштового відділення: „адресат відсутній за вказаною адресою. Тому, за приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження по справі.

На підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України у зв`язку із ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи прокурор та представник Міністерства охорони здоров`я України позов підтримали.

В С Т А Н О В И В :

На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.01.2006 у справі № 2-143/06, за Виробничо-комерційною фірмою «Аврора» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю визнано право власності на будівлю пристрою літнього кінотеатру, загальною площею 241,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85

Далі, ВКФ «Аврора», на підставі договору купівлі-продажу № 1832 від 06.04.2007 передала право власності на зазначену будівлю ТОВ «Золотий вік «ЛТД» (Т. 1 а.с. 29-30). При цьому, ТОВ «Золотий вік «ЛТД» змінило адресу будівлі пристрою літнього кінотеатру та зареєструвало право власності на нежитлові приміщення літери А, площею 241,1 кв. м за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 Ж. Підставою реєстрації було свідоцтво про право власності САС № 187380 від 27.08.2008, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 841 від 06.06.2008, замість договору купівлі-продажу від 06.04.2007; дублікат свідоцтва серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 11.02.2009 року.

Далі, зазначене приміщення на підставі договору купівлі-продажу № 3118 від 29.08.2012 року (Т. 1 а.с. 50-52) продано ОСОБА_1 та після його смерті перейшло у спадок його сина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину № 1504 від 21.11.2017 року (Т. 1 а.с. 53).

На сьогодні, власником будівлі пристрою літнього кінотеатру, загальною площею 241,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «ФАРФАЛЛА-7», на підставі акту приймання-передачі об`єкта нерухомості № б/н від 15.02.2019 року. Зазначене майно передане ТОВ «ФАРФАЛЛА-7» в якості внеску до статутного капіталу товариства.

Позов ґрунтується на тому, що оскільки, рішення суду від 27.01.2006 на підставі якого за ВКФ «Аврора» було зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Тому, посилаючись на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 388 ЦК України, заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси просить суд витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРФАЛЛА-7» будівлю пристрою літнього кінотеатру, загальною площею 241,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 Ж (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 45627549) на користь держави в особі Міністерства охорони здоров`я України.

Так, Приморським районним судом м. Одеси 27.01.2006 року винесено рішення у цивільній справі № 2-143/06 (Т. 1 а.с. 25-28). Зазначеним рішенням суду задоволено позов ВКФ «Аврора» до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: санаторію ім. Чкалова та КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» та визнано за позивачем право власності на будівлю пристрою літнього кінотеатру, загальною площею 241,1 кв. м, розташовану в м. Одесі по Французькому бульвару, 85.

В подальшому, Постановою Одеського апеляційного суду від 20.04.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси задоволено та рішення суду першої інстанції від 27.01.2006 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено (Т. 1 а.с. 56-41).

На даний час, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 1 а.с. 21-24), власником державного майна, загальною площею 241,1 кв. м за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 Ж є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРФАЛЛА-7» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 15.02.2019 року. При цьому, що ТОВ «ФАРФАЛЛА-7» Одеським апеляційним судом були залучені до участі у справі та приймали участь у справі.

Відповідно до листа Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївській областях № 10-07-04287 від 17.09.2021 року (Т. 1 а.с. 72), Регіональне відділення не укладало та не погоджувало укладання договору оренди щодо вказаного нерухомого майна. Таким чином, оскільки на момент прийняття рішення суду від 27.01.2006 року, спірне майно перебувало у державній власності, отже зазначена будівля літнього кінотеатру вибула з державної власності поза волею власника - Міністерства охорони здоров`я України.

Статтею 41 Конституції України кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Положеннями частини першої статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник, згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Положеннями частини п`ятої статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Разом з тим, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України, а саме щодо набуття права власності на безхазяйну річ та на самочинно збудоване нерухоме майно. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з правилами частини першої статті 388 ЦК України, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з незаконного володіння.

Вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння, судам слід встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження№ 14-132цс 18).

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати не майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому законний власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння, як складова права власності на нерухоме майно, завжди належить власникові майна.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна, незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 по справі № 910/10987/18 дійшов висновку, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, у ст. 1 Першого Протоколу підкреслюється: «мирне володіння» означає, що порушення принципу, встановленого у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності особи. Наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використовувати власність, ненадання відповідних дозволів або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади. Позбавлення володіння - найсерйозніше обмеження права власності.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі «Маркс проти Німеччини» визначено мету ст. 1 Першого Протоколу - визнання права будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном. У рішенні у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» визначено основні вимоги стосовно застосування ст. 1 Першого Протоколу щодо захисту права власності. Як встановив Суд, положення ст. 1 Першого Протоколу передбачають такі правила захисту права власності: перша норма, виражена в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і встановлює принцип безперешкодного користування майном, друга норма, зафіксована в другому реченні того ж абзацу, регулює випадки позбавлення власності, встановлюючи певні умови; у третій нормі, що зафіксована в другому абзаці, за державами-учасницями визнається право контролю над володінням власністю відповідно до загальних інтересів та право на запровадження законів, необхідних для цього.

Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, серія А, № 24). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи влади мають певну свободу розсуду.

За встановлених у справі обставин, ТОВ «ФАРФАЛЛА-7» не могло бути законним (добросовісним) власником будівлі пристрою літнього кінотеатру загальною площею 241,1 кв. м, що розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 Ж, оскільки зазначений об`єкт нерухомого майна вибув із державної власності на підставі рішення суду, яке надалі було скасоване судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність волевиявлення законного власника державного майна на його відчуження. Таким чином, спірне нерухоме майно вибуло з власності держави незаконно.

З огляду на викладене, такий спосіб втручання у право власності, як повернення спірного майна у власність держави, шляхом витребування з чужого незаконного володіння, є пропорційним легітимній меті, логічним та виправданим.

На підставі викладеного позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити

2.Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРФАЛЛА-7» (вул. 40 років Перемоги, буд. 6-А, кв. 3; м. Роздільна, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67400; код - 42812018) будівлю пристрою літнього кінотеатру, загальною площею 241,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 Ж (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 45627549) на користь держави в особі Міністерства охорони здоров`я України (вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01601; код - 00012925).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРФАЛЛА-7» (вул. 40 років Перемоги, буд. 6-А, кв. 3; м. Роздільна, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67400; код - 42812018) на користь Одеської обласної прокуратури: 31 507 гривень 88 коп. - сплачений судовий збір за подачу позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UА808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.10.2023р.

Суддя О.А. Демешин

30 жовтня 2023 р.