Рішення

від 18.10.2023 по справі 916/2500/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2500/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Крайнюк А.В.,

розглянувши справу № 916/2500/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД» (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Київська, 281; код ЄДРПОУ 38900726)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ ЛОГІСТІК» (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Дерибасівська, 33, каб. 412; код ЄДРПОУ 41172543)

про стягнення 12 381 585,84 грн;

представники сторін:

від позивача Рибакова Н.А.,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ ЛОГІСТИК» про стягнення 12 381 585,84 грн, з яких: 11 299 835,82 грн основного боргу, 55 725,00 грн 3% річних, 1 003 425,35 грн пені, 22 599,67 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 2701-1 від 27.01.2023.

Ухвалою від 19.06.2023 позовну заяву (вх. № 2652/23 від 12.06.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів доказів, копії яких додано до заяви; належних доказів відправлення позовної заяви з додатками відповідачу листом з описом вкладення (відповідно до вимог даної ухвали).

27.06.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 30.06.2023 позовну заяву (вх. № 2652/23 від 12.06.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2500/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2023, запропоновано відповідачу подати відзив.

На стадії підготовчого провадження судове засідання протокольною ухвалою від 31.07.2023 було відкладено на 21.08.2023.

Протокольною ухвалою від 21.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 04.09.2023.

04.09.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.10.2023.

Протокольною ухвалою від 04.10.2023 суд за клопотанням представника позивача про надання додаткового часу для підготовки до судових дебатів відклав розгляд справи на 18.10.2023.

У судовому засіданні, яке відбулось 18.10.2023, представник позивача просив задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

18.10.2023, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

27.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІ ЛОГІСТІК» як постачальником було укладено Договір поставки № 2701-1 (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю металопродукцію, іменовану надалі «Товар», а покупець прийняти його та оплатити на умовах даного Договору.

Договір набирає чинності з 27.01.2023 і діє по 31.12.2023, а в частині порядку врегулювання спору, встановленого даним Договором, порядку застосування штрафних санкцій, виконання грошових зобов`язань за даним Договором до повного виконання вказаних зобов`язань (п. 9.1. Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що номенклатурний перелік, асортимент, кількість Товару вказується в рахунку. Товар постачається Покупцю за ціною, передбаченою Постачальником, діючою на момент зарахування грошових коштів Покупця на відповідний розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% вартості Товару, узгодженого до поставки, в українській національній валюті.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.2. Договору).

Оплата товару здійснюється на підставі наданих постачальником рахунків для попередньої оплати (п. 5.4. Договору).

У відповідності з п. 3.8. Договору постачальник здійснює поставку товару, при наявності вільних потужностей і технічних можливостей, протягом 30 календарних днів з моменту зарахування попередньої оплати для стандартного товару, і 60 календарних днів для товару з додатковими технічними вимогами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 2 від 27.01.2023 на суму 11 299 835,82 грн (а.с. 8).

30.01.2023 позивач перерахував відповідачу 11 299 835,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1569 від 30.01.2023 (а.с. 9).

14.04.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію № 159-2023 від 14.04.2023, в якій просив негайно виконати умови Договору поставки № 2701-1 від 27.01.2023.

Як вказав позивач, станом на 29.05.2023 товар ним так і не отримано, відповіді на претензію відповідачем не надано, що і стало підставою для звернення до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цім Кодексом.

Як встановлено судом, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів поставки.

Відповідно до частини 1, 2 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, у Договорі поставки сторони узгодили умови розрахунків, відповідно до яких позивач мав здійснити попередню оплату у розмірі 100 % вартості товару (п. 5.1. Договору). У свою чергу, відповідач зобов`язався поставити товар протягом 30 календарних днів з моменту зарахування попередньої оплати для стандартного товару, і 60 календарних днів для товару з додатковими технічними вимогами (п. 3.8. Договору).

27.01.2023 відповідач виставив позивачу рахунок № 2 на суму 11 299 835,82 грн, який позивачем було оплачено 30.01.2023.

З урахуванням вказаних обставин, відповідач мав здійснити на користь позивача поставку товару у строк до 31.03.2023.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази поставки товару позивачу, у зв`язку з чим позивач цілком правомірно у відповідності з ч. 2 ст. 693 ЦК України може вимагати, зокрема, повернення суми попередньої оплати, з урахуванням чого позовні вимоги про стягнення з відповідача 11 299 835,82 грн попередньо сплачених коштів підлягають задоволенню.

Крім попередньо сплачених коштів, позивач також заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 003 425,35 грн, нараховану за період з 01.04.2023 по 31.05.2023, 3 % річних у розмірі 55 725,00 грн, нараховані за той самий період, а також інфляційні втрати у розмірі 22 599,67 грн, нараховані за квітень 2023 року.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного Кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За наведеними вище положеннями ГК та ЦК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

З огляду на вищевикладене, у зв`язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 003 425,35 грн визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (що узгоджується зі статтями 253, 254 ЦК України).

Можливість проведення попередньої оплати товару, правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Отже закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18".

Слід зазначити, що позивач та відповідач у Договорі не узгоджували розмір та порядок нарахування передбачених статтею 536 та частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України процентів за користування чужими грошовими коштами, що дає суду підстави вважати, що заявлені до стягнення суми (55 725,00 грн 3% річних, 22 599,67 грн інфляційних втрат) нараховані позивачем в порядку ст. 625 ЦК України як міра відповідальності за прострочення зобов`язання.

Між тим, статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність за невиконання саме грошового зобов`язання.

Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Зобов`язання щодо поставки товару не є грошовим, відтак, відсутні підстави для застосування приписів ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 55 725,00 грн 3% річних та 22 599,67 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, у зв`язку з чим суд приймає рішення про стягнення з відповідача 11 299 835,82 грн основного боргу та відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 55 725,00 грн 3% річних, 1 003 425,35 грн пені, 22 599,67 грн інфляційних втрат.

При розподілі судових витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД» (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Київська, 281; код ЄДРПОУ 38900726) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ ЛОГІСТІК» (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Дерибасівська, 33, каб. 412; 41172543) про стягнення 12 381 585,84 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ ЛОГІСТІК» (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Дерибасівська, 33, каб. 412; 41172543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМБУД» (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Київська, 281; код ЄДРПОУ 38900726) 11 299 835,82 грн основного боргу, 169 497,54 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 18 жовтня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 30 жовтня 2023 р.

Суддя Р.В. Волков