Рішення

від 30.10.2023 по справі 166/1057/23

РАТНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 166/1057/23

провадження № 2/166/210/23

категорія: 35

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2023 року смт Ратне

Ратнівський районний суд Волинської області в складі головуючого судді Свистун О.М.,

за участю секретаря судового засідання Заєць Н.П.,

представника відповідача Ващука Д.М.,

розглянувши врежимі відеоконференціїцивільну справуза позовомІвано-Франківського національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання,

встановив:

Ректор Івано-Франківського національного медичного університету (далі Університету) М.Рожко 03 серпня 2023 року звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , який мотивує тим, що наказом ректора університету № 281-с від 10.08.2011 відповідача зараховано студентом першого курсу медичного факультету за спеціальністю "Лікувальна справа" за державним замовленням. Між сторонами 02 березня 2011 року укладено угоду № 27 про підготовку фахівців з вищою освітою (далі Угода), згідно з якою відповідач зобов`язується прибути після закінчення Університету на місце працевлаштування відповідно до направлення і відпрацювати не менше трьох років після закінчення навчання в інтернатурі, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.

Згідно з протоколом офіційного розподілу випускників Університету 2017 року випуску відповідача направлено на роботу в Ратнівську ЦРЛ на посаду лікаря-хірурга, яке йому було вручено особисто, про що свідчить його розписка про отримання документів.

Наказом ректора Університету № 246-с від 23.06.2017 відповідачу присвоєно кваліфікацію лікаря зі спеціальністю "лікувальна справ", видано диплом спеціаліста.

Управлінням Західного офісу Державної аудиторської служби в Івано-Франківській області була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Університету за період роботи з 01.01.2019 по 30.09.2022. Згідно з актом ревізії від 28.02.2023 за № 04-21/01 було встановлено порушення, що призвели до матеріальної шкоди державному бюджету в зв`язку із невідпрацюванням випускниками університету за направленням, зокрема і ОСОБА_1 .

Відповідно до листа КНП "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської селищної ради № 414/0110/2-23 від 17.04.2023 ОСОБА_1 , лікар-інтерн зі спеціальністю "Хірургія", згідно з наказом КНП "Ратнівська центральна районна лікарня" № 357-ОС від 31.07.2020 звільнений з роботи з 31 липня 2020 року у зв`язку із закінченням інтернатури, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Вищевикладене свідчить про відмову відповідача відпрацювати не менше трьох років в державній установі охорони здоров`я, що за умовами угоди тягне за собою обов`язок відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання.

Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання ОСОБА_1 2017 року випуску вартість навчання відповідача становить 128154,42 грн, у тому числі стипендія - 34886,15 грн.

Просить стягнути із ОСОБА_1 кошти, затрачені на його навчання в Університеті, в розмірі 128154,42 грн та судові витрати.

Ухвалою суду від 10.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Представник відповідача 11 вересня 2023 року скерував на адресу суду заяву, в якій просив застосувати у справі строк позовної давності, оскільки перебіг позовної давності розпочався з 01 серпня 2020 року, тобто з наступного дня після звільнення 31 липня 2020 року відповідача з Ратнівської ЦРЛ у зв`язку з закінченням інтернатури.

Ухвалою суду від 12.10.23 поновлено відповідачеві строк для подання відзиву на позов, прийнято до розгляду відзив на позов, продовжено відповідачеві строк для подання заперечення на відповідь на відзив.

Представник відповідача 02 жовтня 2023 року подав відзив на позов, в якому зазначив, що дійсно між сторонами 02 березня 2023 року було укладено угоду про підготовку фахівців із вищою освітою із зобов`язанням відповідача, зокрема відшкодувати вартість навчання у разі відмови їхати за призначенням до місця направлення та відпрацювати не менше трьох років. Вважає, що зобов`язання із відшкодування витрат у зв`язку із невідпрацюванням за направленням виникло у ОСОБА_1 із моменту підписання угоди, тобто з 02 березня 2023 року, відтак безпідставним є розрахунок витрат, починаючи із 2011 року. Крім цього, вказав, що розрахунок витрат не містить дати його проведення, не підтверджений належними і допустимими доказами, зокрема відповідними платіжними дорученнями/інструкціями, договорами та іншими первинними документами.

Просить відмовити у задоволенні позову, застосувати строк позовної давності.

Позивач 06 жовтня 2023 року скерував до суду відповідь на відзив, де із покликанням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові №607/363/17 вказав, що покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`зяку щодо оплатного відпрацювання за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту та відповідає інтересам суспільства щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах. Відповідно до чинних на час виникнення спірних правовідносин ч.2 ст.54 Закону України "Про освіту", п.14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого Постановою КМУ №992 від 22.08.1996, п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ України №367 від 25.12.1997, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випусник зобов`язаний відшкодувати у встановленому законом порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Відповідач не виконав умоваи укладеної ним із Університетом угоди, не відрацював три роки як молодий фахівець за державним замовленням після проходження інтернатури, чим порушив договірні зобов`язання.

Щодо розрахунку фактичних витрат на навчання вказав, що наданий час не розроблено порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угод про працевлаштування. Однак розрахунок таких витрат здійснюється використанням даних бухгалтерської звітності на підставі звітів про виконання показників плану використання бюджетних коштів за КПКВК 2301070 "Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров`я, підготова наукових та науково-педагогічних кадрів закладами фахової перевищої та вищої освіти" за 2012-2017 роки. До таких витрат включаються оплата праці професорсько-викладацького складу, заробітна плата адмінуправлінського, обслуговуючого та учбово-допоміжного персоналу; нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг та енергоносіїв та інших послуг, виходячи із фактичних витрат за рахунок виділених із державного бюджету коштів.

Із цих же підстав, покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №607/3693/17, вважає, що відповідач зобов`язаний відшкодувати академічну стипендію в розмірі 34886,15 грн, яку він отримав упродовж навчання.

На думку позивача, Університет звернувся із позовом до суду у межах строку позовної давності. Вважає заяву відповідача про застосування строків позовної давності безпідставною з огляду на п.п.12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, що передбачають продовження на строк дії, відповідно, карантину та воєнного, надзвичайного стану строків, зокрема визначених статтею 257 цього Кодексу.

Просить позов задовольнити.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у поданій заяві просив справу розглянути за його відсутності, позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав із підстав, зазначених у відзиві на позов. Крім цього, зазначив, що чинним на даний час Законом України «Про вищу освіту» не передбачено зобов`язання випускника навчального закладу, який здобував освіту за державний кошт, відпрацювати три роки у державному медичному закладі за направленням. Визнав, що дійсно ОСОБА_1 отримував стипендію, однак у якому розмірі не пам`ятає.

Дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про таке.

ОСОБА_1 10 серпня 2011 року був зарахований до Університету на спеціальність «лікувальна справа».

Сторони 02 березня 2012 року уклали угоду №27 про навчання за кошти державного бюджету з зобов`язанням ОСОБА_1 прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.

Відповідач у 2017 році закінчив Університет та був направлений за розподілом для проходження інтернатури до КНП «Ратнівська ЦРЛ» на посаду лікаря-хірурга. ОСОБА_1 був зарахований на посаду лікаря-інтерна з спеціальністю «Хірургія» (наказ КНП «Ратнівська ЦРЛ» від 28 липня 2017 року №289-ОС) та звільнений у зв`язку із закінченням терміну навчання в інтернатурі з 31 липня 2020 року (наказ від 31 липня 2020 року №357-ОС).

ОСОБА_1 із 01 серпня 2020 року до роботи на посаді лікаря хірурга КНП «Ратнівська ЦРЛ» не приступив, від працевлаштування на вказаній посаді відмовився, про що свідчить акт Ратнівської ЦРЛ від 07.08.2020. Вказану обставину представник відповідача визнав.

Вступаючи, на навчання за державним замовленням та укладаючи відповідну угоду, відповідач був обізнаний із необхідністю проходження інтернатури та відпрацювання певного строку після закінчення навчання.

Відповідно доч. 1 ст. 72 ЗаконуУкраїни «Про вищу освіту» фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Кабінет Міністрів України Постановою від 22 серпня 1996 року № 992 затвердив Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі-Порядок), підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якого передбачено, що цей Порядок поширюється на осіб, які навчаються за спеціальністю медичного профілю.

Згідно з пунктом 4 Порядку керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1.

Відповідно до Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Указ Президента № 77/96) особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до Державного бюджету повну вартість навчання.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі-Порядок працевлаштування № 367), пунктом 6 цього Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року в справі №607/3693/17 висловила думку про те, що у випадку укладення між сторонами угоди про підготовку фахівця з вищою освітою, в якій передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) вартість витрат замовника на його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

На переконання Великої Палати Верховного Суду покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах.

Водночас, вирішуючи питання щодо дії застосовуваних до спірних правовідносин норм права, суд бере до уваги, що у випадку, якщо частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.

Як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти,була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 02 березня 2012 року, регулюються саме нею.

Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.

Відповідно дочастини другої статті 52 ЗаконуУкраїни «Про освіту» (в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди від 02 березня 2012 року),пункту 2 УказуПрезидента № 77/96, пункту 14 Порядку (редакція чинна на час укладення угоди) тапункту 21 Порядкупрацевлаштування №367(редакціячинна начас укладенняугоди)випускник маєобов`язоквідшкодувати увстановленому порядкудо Державногоабо місцевогобюджетів вартістьйого навчаннята компенсуватизамовникові йогонавчання всівитрати замовникана навчання за таких умов: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої.

Відтак ОСОБА_1 , уклавши 02 березня 2012 року угоду із зобов`язанням відпрацювати три роки у місці направлення й не виконавши цього зобов`язання, повинен відшкодувати вартість навчання.

Крім цього, пунктом 21 чинного Порядкупрацевлаштування № 367 передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа №607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа №607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа №607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (справа №598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа №607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа №607/7122/17-ц).

Згідно з розрахунком Університету за період навчання з 2011 року по 2017 рік на навчання відповідача було затрачено 93268,27 грн та виплачено стипендію у розмірі 34886,15 грн, загалом 128154,42 грн.

Законодавством не врегульований порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування. Суд погоджується із доводами позивача про використання у даному випадку даних бухгалтерської звітності Університету та за аналогією закону чинних нормативно-правових актів, зокрема Методики розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, затвердженої постановою КМУ від 20.05.2013 №346, Нормативів чисельності студентів (курсантів), аспірантів (ад`юнктів), докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата наук, слухачів, інтернів, клінічних ординаторів на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівнів акредитації та вищих навчальних закладах післядипломної освіти державної форми власності, затверджених постановою КМУ від 17.08.2022 №1134, наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, міністерства економіки України від 23.07.2010 №736/902/758 «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами».

Розрахунок фактичних витрат на навчання одного студента здійснюється із використанням даних бухгалтерської звітності на підставі звітів про виконання показників плану використання бюджетних коштів за КПКВК 2301070 «Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров`я, підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів закладами фахової перед вищої та вищої освіти» за 2012-2017 роки. До витрат на навчання включені: оплата праці працівників бюджетних установ (професорсько-викладацького складу, адмінуправлінського, обслуговуючого та учбово-допоміжного персоналу), нарахування на заробітну плату (відрахування до Пенсійного фонду із заробітної плати), оплата комунальних послуг та енергоносіїв (в т.ч. оплата теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу, інших комунальних послуг) та інших послуг, виходячи із фактичних витрат (суми коштів, що виділені з державного бюджету на поточний рік).

Представник відповідача, заперечуючи проти вказаного розрахунку, будь-яких клопотань, як-от, про призначення експертизи, не заявив.

При цьому, незважаючи на укладення угоди у 2012 році, ОСОБА_1 , порушивши її умови, зобов`язаний відшкодувати витрати за увесь період навчання, тобто з 2011 року по 2017 роки.

Відтак позовні вимоги Університету про стягнення із ОСОБА_1 128154, 42 грн витрат на навчання є підставними й підлягають до задоволення.

Вирішуючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов такого висновку.

Згідно із ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Установлено, що із позовом Університет звернувся до суду 03 серпня 2023 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті, адресованому суду.

Представник відповідача вважає, що перебіг позовної давності за вимогами Університету розпочався 01 серпня 2020 року, тобто з дня, наступного за звільненням 31 липня 2020 року ОСОБА_1 із КНП «Ратнівська ЦРЛ» у зв`язку із закінченням інтернатури. З такими доводами суд погоджується.

При цьому, початок перебігу позовної давності не може залежати від результатів перевірки учбового закладу будь-яким контролюючим органом, зважаючи на те, що Університет мав усі можливості перевірити прибуття випускника до місця роботи.

За звичайних обставин трирічний строк позовної давності мав би закінчитися 01 серпня 2023 року. Проте визначаючи момент закінчення трирічного строку позовної давності у даній справі, суд керується положеннями п. 19 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану, що введений із 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.22, строки, визначені, зокрема статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Беручи до уваги тривалість воєнного стану із часу його запровадження дотепер, відтак трирічний строк позовної давності за вказаним позовом не сплив.

Повністю задовольняючи позовні вимоги, суд на підставі ст.141 ЦПК України стягує із відповідача процесуальні витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 257, 526, 610, 626 ЦК України, суд

ухвалив:

Позов Івано-Франківського національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягненнякоштів занавчаннязадовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківський національний медичний університет" 128154 (сто двадцять вісім тисяч сто п`ятдесят чотири) гривні 42 коп витрат на навчання та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Державний вищий навчальний заклад "Івано-Франківський національний медичний університет", вул. Галицька, 2 м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ - 02010758.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Дата складення повного рішення 16 год 00 хв 30 жовтня 2023 року.

Суддя Ратнівського

районного суду О.М.Свистун