Ухвала

від 31.10.2023 по справі 927/1430/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

31 жовтня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1430/23

Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали позовної заяви №5/Ю від 12.10.2023

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екокомплекс «Залив»,

код ЄДРПОУ 44573124, вул. Залізнична, 39, смт Клесів, Сарненський район, Рівненська область, 34550

Відповідач: ОСОБА_1 ,

РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса: АДРЕСА_1

Предмет спору: стягнення 110 066,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екокомплекс «Залив» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 110 066,00 грн безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок несанкціонованого доступу до рахунку позивача на підставі платіжної інструкції № 63 від 11.05.2023 грошові кошти у розмірі 110 066,00 грн були зараховані на рахунок ФОП ОСОБА_1 з призначенням платежу «оплата за товар згідно рахунку-фактури №100301». Однак позивач не укладав будь-яких договорів із ФОП ОСОБА_1 , у тому числі не надавав рахунків на оплату, тобто відсутні будь-які господарські відносини між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , а відтак ці кошти є безпідставно набутими останньою. Оскільки на вимогу позивача ФОП ОСОБА_1 добровільно не повернула отримані кошти, але на момент пред`явлення позову припинила свою підприємницьку діяльність, позивач просить суд стягнути їх з відповідача як з фізичної особи на підставі ст. 1212 ЦК України.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 20.10.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу триденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду, шляхом подання до суду та відповідачу у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, заяви про усунення недоліків, яка повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу.

Вказану ухвалу суду від 20.10.2023 було доставлено в Електронний кабінет представника позивача 20.10.2023 о 20:36, а отже, з урахуванням положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, останнім днем для подання позивачем заяви про усунення недоліків позовної заяви є 26.10.2023.

24.10.2023 представник позивача через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про усунення недоліків, до якої додав попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, а також докази направлення цих документів відповідачу.

Разом з тим, розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, з огляду на наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що внаслідок несанкціонованого доступу до рахунку позивача на підставі платіжної інструкції № 63 від 11.05.2023 грошові кошти у розмірі 110 066,00 грн були зараховані на рахунок ФОП ОСОБА_1 з призначенням платежу «оплата за товар згідно рахунку-фактури №100301». Однак позивач не укладав будь-яких договорів із ФОП ОСОБА_1 , у тому числі не надавав рахунків на оплату, тобто відсутні будь-які господарські відносини між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , а відтак ці кошти є безпідставно набутими останньою. Оскільки на вимогу позивача ФОП ОСОБА_1 добровільно не повернула отримані кошти, але на момент пред`явлення позову припинила свою підприємницьку діяльність, позивач просить суд стягнути їх з відповідача як з фізичної особи на підставі ст. 1212 ЦК України.

Судом зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого 28.08.2023 державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, на яку також посилається позивач, зазначила, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Разом з тим, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц).

Зі змісту позовної заяви слідує, що спір у цій справі виник не у зв`язку із здійсненням господарської діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та не у зв`язку з укладенням, зміною, розірванням і виконанням правочинів у господарській діяльності, між сторонами взагалі відсутні будь-які господарські відносини, про що сам зазначив позивач у позовній заяві в обґрунтування своїх вимог.

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що оскільки цей спір не виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності відповідача, за суб`єктним складом сторін він підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Оскільки обставини у справах № 910/8729/18 та №927/1430/23 не є подібними, то й висновок Великої Палати Верховного Суду у тій справі не є релевантним до цієї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

За приписами ч. 3, 4 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Згідно з ч. 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз`яснюється, що цей спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Керуючись ст. 4, 20, 175, 233-235 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 31.10.2023. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун