Рішення

від 26.10.2023 по справі 300/4799/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2023 р. справа № 300/4799/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Гомельчука С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , в інтересах якого діє представник Фреїшин Тетяна Михайлівна, до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення звільненому ОСОБА_1 за період затримки розрахунку;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрухунку при звільненні за період з 27.02.2018 по 31.08.2018 з урахуванням індексації, нарахованої на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 300/7244/21;

- стягнути судові витрати з правової допомоги.

Адміністративний позов обгрунтований тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України з 29.01.2013 по 26.02.2018, на посаді молодшого спеціаліста групи секретного документального забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.02.2018 № 51 ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2018 № 8-РС у запас відповідно до ч.6 статті 26 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) та направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського МВК м. Івано-Франківськ. З 26.02.2018 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Позивач вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу та на дату звернення до суду відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати за період з 29.01.2013 по 26.02.2018 індексації грошового забезпечення. На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 300/7244/21 та згідно виконавчого листа ВЧ № 4604 16.12.2022 нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення. Так, відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення у сумі 42299,67 грн 16.12.2022. Відтак, на думку позивача, період затримки розрахунку при звільненні з 27.02.2018 по 16.12.2022 (1753 календарних днів). Проте, з урахуванням приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" затримка розрахунку при звільненні становить 185 календарних днів. (період з 27.02.2018 по 31.08.2018 ).

Наголосив, що справа про виплату середнього грошового забезпечення йому, як військовослужбовцю, який проходив військову службу протягом 2013-2018 років, в тому числі в зоні АТО, продовжує станом на теперішній час проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 - мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО й ООС), відповіднодо Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. № 65/2022 ), має виняткове значення для позивача, оскільки в цей період він добровільно виконував та виконує свій військовий обов`язок перед державою та народом України, згідно підписаного контракту, й відповідно повинен був отримати всі належні мені виплати (оплату праці) у строк, передбачений законодавством України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 14.08.2023. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду згідно з розрахунково-платіжною відомістю №165 від 14.12.2022 здійснено добровільну виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірі 42 943,83 грн. Крім того, позивач лише у листопаді 2021 року, тобто тільки через З,5 роки після звільнення, яке відбулось 26.02.2018, звернувся до військової частини з питанням нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Отже, спір щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення виник через три роки після звільнення позивача, а відповідно в момент звільнення позивача такого спору не існувало, оскільки він до відповідача з жодними заявами протягом року після звільнення не звертався. Вважає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відтак, позивачу було надано право, передбачене спеціальним законодавством, залишатись на військовій службі та отримувати грошове забезпечення до моменту проведення всіх необхідних розрахунків з ним, проте ОСОБА_1 не скористався ним. Тому пред`явлена вимога у позовній заяві щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Вважає, що питання проходження служби військовослужбовцями і виплати їм грошового забезпечення регулюється окремим законодавством і на них не поширюється норми статей 116 і 117 КЗпП. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

16.08.2023 представником позивача надано відповідь на відзив, яку обґрунтовано тим, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Наголосила, що судовим рішенням від 11.08.2022 у справі 300/7244/21, яке набрало законної сили, установлено право позивача на виплату індексації грошового забезпечення за відповідний період (кошти виплачено лише 16.12.2022).

Пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14.01.2021 у справі № 9901/584/19). Зважаючи на викладене, зазначає про релевантність застосування до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер Вказує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Ухвалою суду 19.09.2023 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.10.2023.

Ухвалою суду від 03.10.2023 підготовче провадження у справі закрито. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25.10.2023.

25.10.2023 розгляд справи відкладено на 26.10.2023.

Від представника позивача надійшла заява щодо розгляду справи без його участі, в порядку письмового провадження.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за доцільне розглянути дану справу в порядку письмового провадження за правилами загального провадження, на підставі наявних у суду матеріалів, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, у Збройних Силах України з 29.01.2013 по 26.02.2018 на посаді молодшого спеціаліста групи секретного документального забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Брав безпосередню участь у проведенні АТО на теиторії Донецької та Луганської областей з 24.10.2017 по 02.02.2018.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.02.2018 № 51 ОСОБА_1 , молодшого спеціаліста групи секретного документального забезпечення військової частини НОМЕР_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2018 року № 8-РС у запас відповідно до ч.6 статті 26 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) та направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського МВК м. Івано-Франківськ. З 26.02.2018 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, та зараховано до оперативного резерву першої черги за спеціальністюмолодший спеціаліст, ВОС-909137А.

Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 06 років, пільгова 06 років 07 місяців.

Також у наказі зазначено: "Щорічну основну відпустку за 2018 рік не використав. Грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік не отримав.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 723 % посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань, предбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294, в розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161 в розмірі 60% місячного грошового забезпечення за прослужені дні лютого 2018 року та грошову компенсацію за 3 (три) доби невикористаної щорічної відпустки за 2018 рік.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 07.06.2018р. № 260 (зі змінами) не отримав. Постійним або службовим житлом не забезпечувався.".

Як встановлено судом, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018 з встановленням січня 2008 року як базового місяця. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №300/7244/21 скасовано.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 26 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2013 року відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На виконання постанови суду та відповідно до виконавчого листа, 16.12.2022 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірі 42299,67 грн, що підтверджується наявною у справі випискою з банківського рахунку.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом з метою захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовдносинам, суд зазначає про таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Пунктом 1 статті 2 Закону України №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (п. 4 ст. 2 Закону України №2232-XII).

Відповідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 7 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом пункту 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 встановлено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Отже, закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Матеріалами справи, зокрема витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.02.2018 № 51 підтверджується, що ОСОБА_1 , молодшого спеціаліста групи секретного документального забезпечення військової частини НОМЕР_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2018 року № 8-РС у запас відповідно до ч.6 статті 26 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту)(а.с.16).

Роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116,117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.

Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";

"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Вказані питання врегульовані Кодексом законів про працю України".

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зробила наступний висновок: "Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Беручи до уваги коментований висновок Великої Палати Верховного Суду, не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно ч. 2 ст.116 КЗпП України відповідач зобов`язаний був здійснити з позивачем повний розрахунок у день виключення його зі списків особового складу військової частини, тобто 26.02.2018. Водночас, остаточний розрахунок з позивачем проведено 16.12.2022.

Суд зазначає, що першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку є день наступний за днем виключення зі списків особового складу військової частини, а саме 27.02.2018.

Аналогічний правовий висновок вказано у постанові Верховного Суд у справі № 240/9951/19 від 22.06.2023.

Як слідує з матеріалів справи, із позивачем проведено остаточний розрахунок 16.12.2022 із затримкою в 1753 календарні дні.

Разом з тим, згідно за приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX текст статті 117 визначено викласти в такій редакції:"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців."

Виходячи з викладеного, позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців слід здійснити з 27.02.2018 по 27.08.2018 (06 місяців 00 днів).

Відтак, остаточна виплата всіх належних ОСОБА_1 сум здійснена військовою частиною з порушенням строків, установлених статтею 116 КЗпП України, тому суд робить висновок про наявність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2018 по 27.08.2018.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо доводів відповідача, що позивач на момент зільнення не заявляв вимог щодо нарахування та виплати індексації, а звернувся лише у листопаді 2021 року, суд зазначає, що вважає їх необґрунтованими, оскільки відсутність зауважень з боку позивача при звільненні не позбавляють його права на отримання виплат, які відповідно до норм чинного законодавства мають йому бути нараховані та виплачені.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Водночас, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у цьому провадженні), сформовану у рішенні від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії". Зокрема, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до частини 1статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положеньстатті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів в повному обсязі правомірності своїх дій.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрат на правову допомогу на загальну суму 3200 грн, суд зазначає таке.

Стаття 132 КАС України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини 3 статті 132 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У силу вимог пункту 1 частини 3 зазначеної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано копії:

- договору про надання правової допомоги від 10.07.2023, за яким позивач доручив, а ОСОБА_2 прийняла на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором;

- ордера серії АТ №1046645 від 21.07.2023 на надання правничої (правової) допомоги;

- актів про надання правничої допомоги від 21..07.2023 та від 16.08.2023, якими зафіксовано наступні види робіт: підготовка адвокатського запиту щодо отримання від відповідача довідок - 700 грн, 0,35 хв, підготовка та подання позову - 1800 грн, 1,5 год, підготовка відповіді на відзив - 700 грн, 0,35 хв;

- квитанцій про оплату правової допомоги на загальну суму 3200 грн.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд вважає, що розрахунок правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.

При цьому, обсяг робіт та час, витрачений на підготовку позову та опрацювання документів за наявності сталої судової практики, є явно неспівмірними зі складністю виконаних адвокатом робіт.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд дійшов висновку, що розмір витрат зазначений представником позивача не є пропорційним, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Відтак, до стягнення на користь позивача з відповідача, як суб`єкта владних повноважень, за рахунок його бюджетних асигнувань належать витрати на суму 2500,00 гривень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Позаяк позовні вимоги належать до часткового задоволення, а позивач згідно з квитанцією від 24.07.2023 підтвердив сплату судового збору на суму 858,88 гривень, то на користь ОСОБА_1 слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 773 грн судових витрат, що пропорційно становить 90% від задоволених позовних вимог.Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення звільненому ОСОБА_1 за період затримки розрахунку.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрухунку при звільненні за період з 27.02.2018 по 27.08.2018 з урахуванням індексації, нарахованої на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 300/7244/21.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 773 (сімсот сімдесят три) гривні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя Гомельчук С.В.