Рішення

від 31.10.2023 по справі 300/3985/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2023 р. справа № 300/3985/23

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитюк Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього грошового забезпечення позивачу за період затримки розрахунку;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 по 15.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які відслужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, у Збройних Силах України з 21.05.2013 по 14.08.2018 на посаді командира зенітного кулеметного відділення окремого радіологічного взводу військової частини НОМЕР_1 , у військовій частині НОМЕР_2 . У період з 25.10.2017 по 30.04.2018 брав участь в антитерористичній операції, в районах її проведення в м. Часів Яр, с. Успенівка Донецької області. У відповідності до витягу з наказу військової частини НОМЕР_2 від 14.08.2018 №194 позивача звільнено у запас відповідно до п. 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за пунктом "к". Позивач зазначає, що під час проходження військової служби йому за період з 21.05.2013 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. 30.09.2021 позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Відповідачем 29.05.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення. Враховуючи, що відповідачем за період з 15.08.2018 (день після звільнення) по 15.02.2019 на користь позивача підлягає стягнення середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву (а.с.32-33).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с. 39-43). У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача вказав, що до спірних правовідносин не повинні застосуватися загальні норми трудового права щодо оплати праці, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач вказав, що вимоги статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України стосуються зобов`язань роботодавця щодо оплати праці за умови наявності вини в затримці здійснення таких виплат. При цьому, представник відповідача звернув увагу на те, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Таким чином до дати виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 , позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав, наказ не оскаржував, тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Представник позивача подала відповідь на відзив, у якій спростовує факти, викладені відповідачем у відзиві, просить позов задовольнити (а.с.51-53).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №194 від 14.08.2018, сержанта ОСОБА_1 , командира зенітного кулеметного відділення окремого радіолокаційного взводу військової частини НОМЕР_1 , наказом командувача військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.07.2018 №43-РС звільнено у запас за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". 14.08.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , знято з усіх видів забезпечення та вважати таким, що направлений до Надвірнянського РВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.10).

30.09.2021 позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та нарахування та виплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 21.05.2013 по 28.02.2018 включно, базовий місяць січень 2008 року.

Відповідачем 29.05.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби у період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу в сумі 84243,97 грн (а.с.24).

Позивач вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.12.2015 до 28.02.2018, із урахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Постановою Верховного суду від 04.04.2023 у справі №300/5628/21 підтверджено право позивача на отримання грошового забезпечення у розмірі, передбаченому чинними законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання постанови суду від 04.04.2023 у справі №300/5628/21, відповідачем 29.05.2023 нарахована та виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 84243, 97 грн, що підтверджується відповідною довідкою від 18.06.2023.

Отже, в/ч НОМЕР_1 здійснило остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 14.08.2018, а лише 29.05.2023, тобто несвоєчасно.

Не виконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача із списків особового складу в/ч НОМЕР_1 - 14.08.2018 і здійснення такого 29.05.2023 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.

Таким чином, час затримки становить з 14.08.2018 по 29.05.2023 1750 календарних днів, за які відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованих у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі № 580/2427/19, про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За встановлених фактичних обставин справи, суд при вирішенні цієї справи враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з такого.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 (справа № 6-195цс14) та від 23.01.2015 (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постановах від 16.04.2020 (справа № 316/2896/14-а) та від 28.01.2021 (справа № 580/2427/19).

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 29.05.2023, тобто після внесених 19.07.2022 змін у частину 1 статті 117 КЗпП України, у відповідності до якої стягненню на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, суд дійшов висновку, що позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за шість місяців.

Суд звертає увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеній Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою відповідачем 29.05.2023 грошової компенсації на виконання постанови суду від 04.04.2023, то з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 183 календарних дні (з 29.11.2022 по 29.05.2023 остаточний день розрахунку).

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 14.08.2018 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 27.06.2023 №0.03070058548.1 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 1703,60 грн, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченого ним суми судового збору у розмірі 536,80 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Крім того, представником позивача заявлено клопотання про відшкодування судових витрат по справі.

Дослідивши матеріали клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також наявні у матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Зі змісту клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до клопотання доказів, вбачається, що позивачем понесені витрати за підготування та направлення до суду адміністративного позову, підготування та подання до суду процесуальних документів, в т. ч. відповідь на відзив та клопотань, пояснень на суму 2500 грн.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Відповідно до п. 10 ч.6 ст.12 КАС України, незначної складності є справи щодо інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що підготування та направлення до суду адміністративного позову, підготування та подання до суду процесуальних документів, в т. ч. відповідь на відзив не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, крім того, позов задоволено частково, а також адвокатом не здійснювалося підготування та подання до суду клопотань, пояснень, через що суд дійшов висновку про те, що клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 1250 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденногогрошового забезпеченняна день звільнення з військової служби 14.08.2018 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) частину судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок та частину витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 1250 (одну тисячу двісті п`ятдесят) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.