Постанова

від 30.10.2023 по справі 380/18484/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/18484/22 пров. № А/857/13026/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів:Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року (суддя Коморний О.І., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 19.06.2023),

в адміністративній справі №380/18484/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сімбо Капітал до Головного управління ДПС у Львівській області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У грудні 2022 року позивач ТОВ Сімбо Капітал звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.11.2022 року №12619/13-01-07-05, яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 133148,00 грн. і нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 33287,00 гривень.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області форми В1 від 25.11.2022 року №12619/13-01-07-05 на суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 133148,00 гривень та на суму штрафних санкцій в розмірі 33287,00 гривень.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції рішення прийняте без врахування фактичних обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, а тому підлягає рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що перевіркою достовірності і правильності визначення суми податкового кредиту та врахування при розрахунку показника рядка 19 Декларації встановлено завищення податкового кредиту всього у сумі 133148 грн за червень 2022 року, що призвело до завищення на цю ж суму показника рядка 19 Декларації. Тому ТОВ «Сімбо Капітал» безпідставно включило до складу податкового кредиту з податку на додану вартість в рядок 11.1 «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи за основною ставкою» Декларації з податку на додану вартість за травень 2022 року суму ПДВ в розмірі 133148 грн., оскільки за травень 2022 року відсутня реєстрація ВМД, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) за травень 2022 року у сумі 133148 грн. У позовній заяві платник посилався на тимчасову митну декларацію від 25.05.2022 року ІМ ЕЕ №иА209000/2022/957906. Зауважує скаржник, що при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з ПДВ на підставі тимчасових митних декларацій не відбувається, а здійснюється лише за умови наявності належним чином оформленої митної декларації. Враховуючи наведене, в порушення вимог п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4, п.200.7, п.200.8, п.200.9 ст. 200 ПК України, завищено податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2022 року у сумі 133148 грн., що призвело до завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2022 року у сумі 133148 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення суду від 19.06.2023 та постановити нову постанову, якою відмовити повністю у задоволені позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ТОВ Сімбо Капітал є юридичною особою, яке зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 41767017 та перебуває на податковому обліку Головного управління ДПС у Львівській області.

Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах, про що складено акт №14778/13-01-07-05/41767017 від 14.11.2022 (а.с. 13).

Згідно висновку акту перевірки встановлено порушення ТОВ Сімбо Капітал п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4, п.200.7, п.200.8, п.200.9 ст.200 ПК України, в результаті чого підприємством завищено суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2022 в сумі 133148,00 гривень.

За результатами акту перевірки №14778/13-01-07-05/41767017 від 14.11.2022 Головним управленням ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2022 форми В1 №12619/13-01-07-05 на суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 133148,00 гривень та на суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 33287,00 гривень (а.с. 9).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову, з врахуванням наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Перевіряючи правомірність прийняття Головним управленням ДПС у Львівській області податкового повідомлення-рішення від 25.11.2022 форми В1 №12619/13-01-07-05 в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд враховує наступне.

Відповідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абз.2 п.44.6 ст.44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Отже, ведення бухгалтерського обліку власної господарської діяльності є складовою податкового обов`язку платника податків, пов`язаного з обчисленням податку.

Судим розглядом встановлено, що в ході перевірки ТОВ Сімбо Капітал встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2022 в сумі 133148,00 гривень, у зв`язку з безпідставним включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість в рядок 11.1 Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи за основною ставкою Декларації з податку на додану вартість за травень 2022 року суму ПДВ в розмірі 133148,00 гривень, оскільки за травень 2022 відсутня реєстрація ВМД, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) за травень 2022 в сумі 133148,00 гривень.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції обґрунтовано врахував наступне.

ТОВ Сімбо Капітал у травні 2022 здійснювало придбання автобетономішалки марки Renault Premium 380 mixer, 2012 року випуску, по імпортному контракту укладеному з контрагентом - нерезидентом Sprint Commercials LTD (Великобританія).

Позивачем оформлено тимчасові митні декларації та сплачено ПДВ на суму 133147,80 гривень, та завершено митне оформлення на суму ПДВ 136965,90 гривень, що відображено в єдиному вікні для міжнародної торгівлі на веб-сайті Державної митної служби України.

Вказані обставини не заперечуються і не спростовуються відповідачем.

ТОВ Сімбо Капітал віднесено до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість рядок 11.1 Декларації Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи за основною ставкою суму ПДВ 133147,80 гривень.

Відповідно до Розрахунку бюджетного відшкодування (ДЗ Декларації) за червень 2022 (уточнюючий розрахунок від 22.08.2022), сума що підлягає бюджетному відшкодуванню сформовано за рахунок імпортних операцій та сплати ПДВ Державній митній службі України у травні 2022 на суму 133148,00 гривень, а саме 25.05.2022, про що свідчить оформлена тимчасова митна декларація від 25.05.2022 ІМ ЕЕ №UA209000/2022/957906 (а.с. 28).

Тимчасова митна декларація від 25.05.2022 ІМ ЕЕ №UA209000/2022/957906 зазначена у рядку 40 митної декларації ІМ 40 ДЕ №UA209180/2022/030166 від 01.06.2022 (а.с. 29).

Згідно додатку №2, поданого до декларації з ПДВ за травень 2022 та уточнюючих розрахунків від`ємне значення сформовано за травень 2022 у рядку 19 та відповідно 21 сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в загальній сумі (462166,00 грн.) та в подальшому відображено у складі податкового кредиту у рядку 16.1 від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду: значення рядка 21 попереднього звітного періоду Податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2022.

Підпункт в п.185.1 ст.185 ПК України визначає, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Відповідно до ч.1 ст.260 Митного кодексу України, якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

Частина 10 ст.260 МК України встановлює, що оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.261 МК України, у разі подання відповідно до ст.259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Відповідно до п.20 ч.1 ст.4 МК України, митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Правовий аналіз наведених норм Митного кодексу України вказує на те, що митне законодавство України під терміном митна декларація передбачає декілька її видів, а саме митна декларація, заповнена у звичайному порядку, попередня митна декларація, тимчасова митна декларація, періодична митна декларація, додаткова декларація.

Незважаючи на те, що ст.4 МК України окремо не містить визначення поняття тимчасова митна декларація, аналіз норм цього Кодексу, а також Положення про митні декларації та Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, дає підстави для висновку про те, що тимчасова митна декларація є заявою, в якій зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів і в якій містяться відомості про товари, що переміщуються через митний кордон, тобто є митною декларацією. Для оформлення всіх видів митних декларацій (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, попередньої, тимчасової митної декларації періодичної та додаткової митних декларацій) використовуються бланки єдиного адміністративного документа.

Отже, правильним є висновок окружного суду, що декларування і сплата митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, у тому числі імпортний податок на додану вартість, здійснюється декларантом на підставі тимчасової митної декларації й уточняється, у разі потреби, на підставі додаткової декларації, що спростовує відповідні доводи скаржника.

За визначенням п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. (п.п.а п.198.1, п.198.2 ст.198 ПК України).

Відповідно по п.187.8 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України визначає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПК України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до ПК України.

Згідно з п.201.12 ст.201 ПК України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин, з моменту подання платником податків тимчасової митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у нього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати податку на додану вартість, але після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету, а не від стадії або завершення митних процедур, як помилково вважає контролюючий орган.

При цьому тимчасова митна декларація (як один із видів митних декларацій), оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту на відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Відповідно до частин 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та фактичних обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно формував податковий кредит з податку на додану вартість на підставі тимчасової митної декларації, водночас відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та не довів правомірність прийняття спірного рішення, а відтак податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області форми В1 від 25.11.2022 року №12619/13-01-07-05 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції приймаються до уваги висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому у відповідності до приписів статті 316 КАС України немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року в адміністративній справі №380/18484/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сімбо Капітал до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин С. М. Шевчук