Постанова

від 31.10.2023 по справі 520/18341/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 520/18341/21

адміністративне провадження № К/990/30901/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 (суддя Мельников Р.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 (судді: Бегунц А.О. (головуючий), Курило Л.В. Мельнікова Л.В.) у справі №520/18341/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДТРАНСГАЗ» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДТРАНСГАЗ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 00161120728 від 09.08.2021, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) в загальному розмірі 9066063,75 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями у сумі 7252851 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 1813212,75 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки про порушення Товариством вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

4. Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджено належно оформленими первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача чи його контрагентів, як і не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій виключно з наміром отримати неправомірну податкову вигоду у вигляді безпідставного формування податкового кредиту. Відсутні в матеріалах справи і вироки, що набрали законної сили стосовно посадових осіб контрагентів.Також, суди виходили з того, що основним підґрунтям доводів контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, фактично було непідтвердження здійснення господарських операцій з огляду на відсутність чи недостатність основних засобів, працівників, складських приміщень, тощо, проте такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані обставини обґрунтовано виключно податковою інформацією, отриманою в результаті аналізу даних, наявних в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки від 19.07.2021 №12418/20-40-07-28-09/42172933, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2018 по 31.03.2021, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог пп. «а» п. 198.1, абз. 1 та 2 пп. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7252851 грн, у тому числі за травень 2019 року на суму 182854 грн, за липень 2019 року на суму 538663 грн, за серпень 2019 року на суму 51750 грн, за жовтень 2019 року на суму 634496 грн, за грудень 2019 року на суму 136690 грн, за січень 2020 року на суму 244944 грн, за липень 2020 року на суму 2500016,57 грн, за вересень 2020 року на суму 1727703 грн, за жовтень 2020 року на суму 185734 грн, за грудень 2020 року на суму 1050000 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в акті перевірки вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами ТОВ «Ідеаліс», ТОВ «Пром Стаф», ТОВ «Роял Елістар», ТОВ «Матадор Ойл», ТОВ «Пулстарт», ТОВ «Днепрторгпрайм К» не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки факт постачання товарів (послуг) від вказаних контрагентів не підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами (видаткові накладні мають недоліки в заповнення, що недають змогу ідентифікувати осіб, що приймали участь в господарських операціях), відсутні товарно - транспортні накладні, за результатами аналізу даних наявних в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС та узагальнених податкових інформацій було встановлено відсутність чи наявність у недостатній кількості у вказаних контрагентів трудових, матеріальних ресурсів (основних засобів, земельних ділянок, транспортних засобів, складських приміщень, тощо) для проведення відповідних господарських операцій, не встановлено придбання продукції по ланцюгу постачання, відсутність декларування послуг з оренди складських приміщень, навантажувально - розвантажувальних робіт, незнаходження юридичних осб за місцезнаходженням, наявність порушених кримінальних справ, в яких фігурантами є контрагенти ТОВ «Ідеаліс» та ТОВ «Пром Стаф».

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Судами встановлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Ідеаліс», ТОВ «Пром Стаф», ТОВ «Роял Елістар», ТОВ «Матадор Ойл», ТОВ «Пулстарт», ТОВ «Днепрторгпрайм К» на підставі договорів поставки, купівлі - продажу та оренди.

Судами також встановлено, що позивачем в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано копії документів, зокрема, договори, додаткова угода, специфікація, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, акти прийому - передачі техніки.

Придбані товарно - матеріальні цінності та орендована техніка позивачем були використані у власній господарській діяльності, що підтверджено документально і які спричинили реальні зміни майнового стану позивача. Зокрема позивачем були укладені договори на виконання робіт з такими замовниками: ТОВ НВП БАРХАН договір №03/04 від 03.04.2019 про надання послуг; ТОВ «Будівельник» договір субпідряду № 3-Д/2020 СП від 02.04.2020; договір субпідряду № 9-ЗПБ/2020СП від 02.04.2020; договір №6-ЗПБ/2020СП від 02.04.220; договір субпідряду №10 ЗПБ/2020 СП від 02.04.2020. У вказаних договорах предметом є: роботи по облаштуванню майданчиків зовнішнього бурового підрядника по свердловинам замовника. Територія розташування майданчиків - Харківська область. Відповідно до вказаних договорів було виконано роботи по облаштуванню дванадцяти майданчиків. І саме при виконанні вказаних робіт і було використано орендовані техніку, придбані запасні частини, гуму (шини), паливно - мастильні матеріали.Виконанння відповідних робіт підтверджено первинними документами, що були долучені позивачем до матеріалів справи.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 (справа №806/1339/15), від 22.01.2019 (справа №826/18174/13-а), від 31.03.2020 (справа №520/8893/18), від 14.05.2019 (справа № 825/3990/14), від 13.07.2022 (справа № 520/223/20), від 25.08.2022 (справа №826/5101/17), від 28.12.2022 (справа №520/1284/19), що свідчить про неправильне застосування приписів підпункту «а» п. 198.1 абз. 1,2 пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зокрема, відповідач вказує, що Верховний Суд дотримується позиції, що основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи. При цьому відповідач також вказує, що під час проведення перевірки позивачем не було надано первинні документи, які підтверджують правомірність включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними від 24.09.2020 № 330, №339-34.

Всупереч висновкам Верховного Суду судами не враховано вказані висновки судів, а також доводи контролюючого органу щодо, неможливості постачання товару (послуг) контрагентами в силу відсутності в них відповідних трудових та матеріальних ресурсів.

9. Товариством надано відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, в якому позивач вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання позивачем вимог норм Податкового кодексу України при формуванні даних податкового обліку та зазначає, що фактичне здійснення операцій підтверджується наявними у справі первинними документами, складеними з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим, Товариство просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 вересня 2023 року (справа № 120/6732/22).

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи основною підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем податкового кредиту за господарськими операми з контрагентами слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій з огляду на не підтвердження таких належно оформленими первинними документами (видаткові накладні мають недоліки в заповнення, що недають змогу ідентифікувати осіб, що приймали участь в господарських операціях), не наданння товарно - транспортних накладних в підтвердження транспортуванння товарів.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи, зокрема і видаткові накладні, а також договори, специфікація, товарно - транспортні накладні, акти прийому - передачі техніки, які в повному обсязі містять дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару та отримання відповідних послуг. При цьому позивачем до матеріалів справи було долучено і товарно - транспортні накладні (ТТН), про відсутність яких контролюючим органом було зазначено в акті перевірки.

При цьому жодних доказів того, що ТТН до перевірки позивачем не надавались чи, що первинні документи позивачем складені всупереч вимог чинного законодавства, відповідачем до суду як першої так і апеляційцної інстанції надано не було, матеріали справи таких не містять.

Відносно покликань відповідача на те, що під час проведення перевірки позивачем не було надано акти надання послуг, які підтверджують правомірність включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними від 24.09.2020 № 330, №339-34, то як встановлено судами у позивача наявні та надані до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підтверджують правомірність формуванння податкового кредиту по господарським операціям з оренди техніки у контрагента ТОВ «Пулстарт».

Отже, контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Натомість судами було встанловлено, що Товариством для оперативних потреб здійснено придбання наступних товарно-матеріальних цінностей: гідроциліндр підйому відвалу, гідророзподільник, ніж відвалу, фракціонбортовий, насос підйому кабіни, ресора передач, колодки гальмові для ЗІЛу, барабан гальмовий задній, камера гальмовна з пружинами, кран роз`єднувальний, гідроциліндр, супорт гальмівний, головна передача зад. моста, штанга реактивна, механізм блокування МОД в зборі, чашка диференціала КАМАЗ моста заднього, ресора передня для МАЗа, лист ресори, устрій натяжний компресора, радіопровод охолодження, шестерня відомо приводна, фільтр масляний грубої очистки ЯМЗ, маховик ЯМЗ, акумулятор, форсунки, скло для МАЗу, клапан підйому платформи, кран підйому платформи, сидіння для водія МАЗ, гідроциліндр КС, диференціал КРАЗ, коробки роздаточні, фланець укріплення валу, шестерня переднього ходу, вал вторинний, муфта зубчаста, картер заднього моста. ГУР МАЗ в зборі, механізм рульовий МАЗ з розподільником, насос колісний для МАЗу, диск колісний, барабан гальмовний для МАЗу, вал рульового управління для МАЗу, розподільник повітря, камера гальмовна, елемент КПР регулятора сил МАЗу, підшипник вижимний для КАМАЗу, наконечник лівий в зборі, шестерня заднього моста, колесо б/диск в зборі, автогума.

Придбання зазначених запчастин відображено у відповідній оборотно-сальдовій відомості, а зберігання здійснювалось на складі.

Матеріалами справи підтверджено, що підприємством позивача під склад орендовані приміщення, а саме складський майданчик загальною площею 2384 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Фабрична, 38А, у ТОВ "УКРГАЗБУД", про що укладено договір оренди №1-04/19 від 01.04.2019. Плата за оренду зафіксована на момент укладення договору оренди, територіальне розташування складу відповідає усім господарським вимогам, а саме склад розташований біля залізниці.

Позивачем також було придбано паливно мастильні матеріали для заправки техніки. Придбене позивачем пальне доставляється в цистернах та розливається в баки техніки, а частина зберігається в ємкості на майданчиках, при цьому Товариство має відповідну ліцензію на зберігання палива. Водночас, такі транспортні засоби як самоскиди та тягачі з напівпричепами постійно знаходяться в дорозі задля здійснення господарської діяльності та для безперебійної роботи машин у випадку закінчення палива закуплені картки на заправку Дизельного палива. При цьому, придбання палива для забезпечення оперативної діяльності підприємства відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 203 "Паливо". Використання палива фіксується у подорожніх листах та змінних рапортах.

Також судами встановлено, що орендована позивачем техніка, придбані запчастини, паливно -мастильні матеріали фактично використано позивачем у межах господарської діяльності, а саме в межах укладених договорів з контагентами ТОВ НВП БАРХАН, ТОВ "Будівельник" на виконання робіт по облаштуванню дванадцяти майданчиків зовнішнього бурового підрядника по свердловинам замовника в Харківській області.

Таким чином судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що товари і послуги, поставлені на користь Товариства від контрагентів ТОВ «Ідеаліс», ТОВ «Пром Стаф», ТОВ «Роял Елістар», ТОВ «Матадор Ойл», ТОВ «Пулстарт», ТОВ «Днепрторгпрайм К» призначені для використання у власній господарській діяльність позивача і використані в оподатковуваних операціях та в межах власної господарської діяльності.

Факт використання придбаних позивачем товарів та послуг у господарській діяльності Товариства контролюючим органом не ставиться під сумнів та не спростовується, а ні в акті перевірки, а ні в касаційній скарзі.

Також слід звернути увагу на те, що акт перевірки не містить опису допущених позивачем порушень, які призвели до невизнання контролюючим органом сформованого позивачем податкового кредиту по господарських операціях з контрагентом ТОВ «Днепрторгпрайм К».

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи однією з підстав для невизнання контролюючим органом формування позивачем податкового кредиту за господарськими операми з контрагентами слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій з огляду на результати опрацювання податкової інформації, зібраної відповідно до статей 72, 74 Податкового кодексу України та Єдиного реєстру податкових накладних. За результатами аналізу податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС та узагальнених податкових інформацій було встановлено відсутність у контрагентів позивача достатніх трудових, матеріальних ресурсів (основних засобів, земельних ділянок, транспортних засобів, складських приміщень, тощо) для проведення відповідних господарських операцій, не встановлено придбання продукції по ланцюгу постачання, відсутність декларування послуг з оренди складських приміщень, навантажувально - розвантажувальних робіт, незнаходження юридичних осб за місцезнаходженням, наявність порушених кримінальних справ, в яких фігурантами є контрагенти ТОВ «Ідеаліс» та ТОВ «Пром Стаф».

Як вже зазначалось вище з огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

При цьому на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано будь - яких належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального Закону.

Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг (робіт) чи поставки товару позивачу, обумовленого укладеними договорами, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів ТОВ «Ідеаліс» та ТОВ «Пром Стаф» суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки, контролюючим органом не надано доказів наявності вироків, що набрали законної сили стосовно посадових осіб контрагентів, а також де б досліджувались господарські операції між позивачем та контрагентами в рамках таких кримінальних провадженнях. Слід зазначити, що матеріали справи не місять і жодних відомостей про рух кримінальних справ за участі вказаних контрагентів, з яких би можливо було встановити які саме правовідносини, з якими контрагентами та за який період є предметом розслідування в таких кримінальних провадженнях, зазначених відомостей не містить і акт перевірки.

При прийнятті рішень у цій справі суди попередніх інстанцій також правильно виходили з того, що порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути самостійною підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) податкової дисципліни, на підтвердження доводів щодо неможливості придбання та зберігання контрагентами продукції, що в подальшому була поставлена позивачу, належних, достовірних та достатніх доказів надано не було. Згідно акту перевірки, контролюючий орган дійшов вищевказаних висновків також виключно на підставі інформації наявної в інформаційних базах даних контролюючого органу, посилань на документи акт перевірки не містить, до матеріалів справи відповідні докази не долучено.

Суди попередніх інстанцій також правильно виходили з недоведеності відповідачем обставин та не надання доказів, які б свідчили про штучний (фіктивний) характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання виключно необґрунтованої податкової вигоди.

Отже колегія суддів зазначає, що належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Висновки ж судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції погоджується з ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

11. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 (справа №806/1339/15), від 22.01.2019 (справа №826/18174/13-а), від 31.03.2020 (справа №520/8893/18), від 14.05.2019 (справа № 825/3990/14), від 13.07.2022 (справа № 520/223/20), від 25.08.2022 (справа №826/5101/17), від 28.12.2022 (справа №520/1284/19) та інші, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях судів касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентами проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 слід залишити без задоволення.

14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №520/18341/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова І.А. Васильєва