Постанова

від 30.10.2023 по справі 524/11180/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/11180/21 Номер провадження 22-ц/814/3589/23Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Чемерис А.К.

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 березня 2023 року, ухвалене суддею Кривич Ж.О., повний текст рішення складено 21 березня 2023 року

у справі за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів, -

В С Т А Н О В И В:

25 листопада 2021 року Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 239722,63 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 у період з 01.11.2018 року по 31.10.2021 року був власником будівлі виробничо-складської бази на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30.07.2012 року державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори, серія ВРС №213397 від 30.07.2012 року. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №254164389 від 23.04.2021 року відповідач відчужив об`єкт нерухомого майна будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_3 : 11/100 частки будівель виробничо-складської бази на підставі договору купівлі-продажу частки у праві власності на будівлі виробничо-складської бази, посвідченого 17.07.2020 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., серія та номер: р. №2094 та 6/25 частки будівель виробничо-складської бази на підставі договору купівлі-продажу частки у праві власності на будівлі виробничо-складської бази, посвідченого 11.01.2021 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., серія та номер: №59. Крім того, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №254164389 від 23.04.2021 року відповідач відчужив об`єкт нерухомого майна будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_4 : 4/25 частки будівель виробничо-складської бази на підставі договору дарування частки у праві власності на будівлі виробничо-складської бази, посвідченого 01.10.2020 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., серія та номер: р. № 2977. Об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, загальною площею 674 кв.м., кадастровий номер 5310436100:04:001:0181, вид використання для експлуатації та обслуговування будівель виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 . З дня набуття права власності на об`єкт будівель виробничо-складської бази відповідачем не оформлено право користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Так, у період з 01.11.2018 року по 31.10.2021 року ОСОБА_2 використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об`єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б отримати у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст.125,126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

27.02.2023 року Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області зменшила позовні вимоги. Просила суд стягнути з відповідача на свою користьбезпідставно збережені кошти в розмірі 225064,96 грн. (а.с. 94-96).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 березня 2023 року позовні вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти у розмірі 225064,96 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області сплачений судовий збір у розмірі 3375,97 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, отже, використовував земельну ділянку без виникнення права власності або права користування, тому позовні вимоги про стягнення з нього безпідставно збережених коштів у розмірі 225 064 грн. підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дійсно 30.07.2012 року на підставі свідоцтва про право на спадщину ВРС №213397 він отримав у власність будівлю виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно технічної документації, фактична загальна площа земельної ділянки, що знаходиться під забудовами, складає 21 993,2 кв.м. або 0,2132 га. Зазначає, що з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості з об`єктивних причин не мав можливості укласти договір оренди на земельну ділянку, що знаходиться під забудовою та яка фактично ним використовувалася. Вважає, що, оскільки на момент розгляду справи земельна ділянка під будівлею виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 , не є сформованою, позовні вимоги є безпідставними.

У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської областіпросить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання Полтавського апеляційного суду 30.10.2023 року не з`явився відповідач ОСОБА_5 , 27.10.2023 року до суду надійшла його заява про розгляд справи у його відсутність.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанціїобставин вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30.07.2012 року державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори, серія ВРС № 213397 від 30.07.2012 року, будівля виробничо-складської бази на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 (а.с. 9).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №254164389 від 23.04.2021 року відповідач відчужив об`єкт нерухомого майна будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 : 11/100 частки будівель виробничо-складської бази на підставі договору купівлі-продажу частки у праві власності на будівлі виробничо-складської бази, посвідченого 17.07.2020 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., серія та номер: р. №2094, та 6/25 частки будівель виробничо-складської бази на підставі договору купівлі-продажу частки у праві власності на будівлі виробничо-складської бази, посвідченого 11.01.2021 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., серія та номер: №59 (а.с. 11-16).

Крім того, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №254164389 від 23.04.2021 року відповідач відчужив об`єкт нерухомого майна будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 : 4/25 частки будівель виробничо-складської бази на підставі договору дарування частки у праві власності на будівлі виробничо-складської бази, посвідченого 01.10.2020 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., серія та номер: р. №2977 (а.с. 11-16).

Об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, загальною площею 674 кв.м., кадастровий номер 5310436100:04:001:0181, вид використання - для експлуатації та обслуговування будівель виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 .

З дня набуття права власності на об`єкт будівель виробничо-складської бази відповідачем не оформлено право користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

У період з 01.11.2018 року по 31.10.2021 року ОСОБА_2 використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б отримати у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст. 125,126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право на земельну ділянку у набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі, шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

Підставою для звернення позивача із позовом є відшкодування збитків, а не виконання договірних зобов`язань.

Розмір безпідставно збережених коштів позивач підтвердив розрахунком, правильність якого відповідач не спростував.

Земельна ділянка має визначену площу та межі, інформація про неї внесена до Держземкадастру, отже, земельна ділянка є сформованою.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних правових підстав, на якій цей об`єкт розміщений.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а)громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_6 (лат. superficiessolocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року у справі №924/856/20.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлові приміщення у відповідача виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні приміщення.

Незважаючи на те, що нежитлові приміщення не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі №902/794/17, від 04 лютого 2019 року у справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року у справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/519/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачем у власність будівель, які безпосередньо пов`язані із земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 набув у власність будівлю виробничо-складської бази, що розташована на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30.07.2012 року державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори, серія ВРС №213397 від 30.07.2012 року.

Отже, з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ОСОБА_2 як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому, саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, відповідач ОСОБА_2 використовує спірну земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статті 125 ЗК України.

Отже, встановивши, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 01 листопада 2018 року до 01 вересня 2021 року користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкти розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, не сплачуючи коштів за її використання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь Кременчуцької міської ради 225 064,96 грн. є правильними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка під належною ОСОБА_2 будівлею виробничо-складської бази не була сформована як об`єкт цивільних прав, то такі доводи не заслуговують на увагу колегії суддів з врахуванням наступного.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першої-четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/519/20.

У статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» закріплено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Статтею 20 цього ж Закону наголошено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом цього спору є земельна, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5310436100:04:001:0181.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а сторони не заперечували, що саме на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 розташована будівля виробничо-складської бази, що належала у спірний період відповідачу ОСОБА_2 , і саме за земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , закріплено кадастровий номер 5310436100:04:001:0181. Протилежного матеріали справи не містять.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що земельна ділянка була сформована у спірний період, однак інформація про неї до 17 липня 2020 року не була внесена до Державного земельного кадастру.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру не має.

При цьому, колегія суддів враховує правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі №646/4738/19, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру не є обов`язковим та взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 не оформив у передбаченому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій розташовано належний йому об`єкт нерухомості, користувався земельною ділянкою площею 0,6128 га за відсутності правових підстав, не сплачуючи позивачу належні йому кошти.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що він користується виключно земельною ділянкою площею 0,21932 га, на якій розташована належна йому будівля виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням викладеного, за результатами розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що до правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час набуття права власності на об`єкт нерухомості, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Отже, встановивши фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за її користування у відповідний період; площу земельної ділянки; період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави; суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір збережених відповідачем коштів без достатньої правової підстави складає 225064,97 грн.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛвід 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у цій справі суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2023 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов