Рішення

від 29.03.2023 по справі 910/7350/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.03.2023Справа № 910/7350/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІЛЬНЕ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "КВАЗАР" вул. Набережно-Корчуватська, 136-Л, м. Київ, 03045

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" (Общества с ограниченной ответственностью) "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш" вул. Уїздна буд.5 прим.1, м. Чехов, Московська область, Російська Федерація, 142300

про стягнення 10151141,00 руб.рф.

Представники сторін:

від позивача: Савон О.Ю.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "КВАЗАР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" (Общества с ограниченной ответственностью) "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш" (Російська Федерація) про стягнення 10151141,00 руб. рф., що в еквіваленті становить 5 925 424,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Контракту № 15 від 07.06.2021 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Засобами електронного зв`язку від позивача 05.09.2022 року надійшла заява б/н від 02.09.2022 року про усунення недоліків, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2022 року за результатами розгляду клопотання б/н від 02.09.2022 про усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7350/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 12.10.2022 року.

Проте, у зв`язку із запровадженням тимчасово на період з 12 по 14 жовтня 2022 року дистанційного режиму роботи для працівників апарату Господарського суду міста Києва, відповідно до Наказу Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 року "Про запровадження дистанційного режиму роботи для працівників апарату Господарського суду міста Києва", 12.10.2022 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 року підготовче засідання було призначено на 07.12.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 року у зв`язку з неявкою відповідача підготовче засідання відкладено на 19.01.2023 року та зобов`язано позивача направити на електронну пошту відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" (Общества с ограниченной ответственностью "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш") info@etransmash.ru усі ухвали по даній справі та їх переклади на російську мову, надавши суду відповідні докази.

Проте, у зв`язку із відключенням електроенергії згідно з графіком від ДТЕК "Київські Регіональні Електромережі" у місті Києві 19.01.2023 року судове засідання не відбулося.

Від позивача засобами електронного зв`язку на адресу суду 19.01.2023 року надійшло клопотання б/н від 03.01.2023 року про долучення до матеріалів справи доказів надсилання позовної заяви з додатками та ухвали суду від 07.12.2022 року на електронну адресу відповідача. Документи долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду від 23.01.2023 року підготовче засідання призначено на 23.02.2023 року.

Судом повідомлено, що через канцелярію суду 15.02.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 14.02.2023 року про повторне долучення до матеріалів справи доказів надсилання позовної заяви з додатками та ухвали суду від 07.12.2022 року на електронну адресу відповідача. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/73503/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.03.2023 року.

Так, через канцелярію суду 20.03.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 16.03.2023 року про долучення документів, а саме доказів надсилання копії ухвали суду від 23.02.2023 року з перекладом на російську мову на електронну адресу відповідача. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем станом на час розгляду справи 29.03.2023 року суду не надано.

У підготовчі судові засідання 07.12.2022 року та 23.02.2023 року, а також судове засідання з розгляду справи по суті 29.03.2023 року з`явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Разом з тим, 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" та продовження строку дії воєнного стану в Україні згідно Указів Президента України "Про продовження дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року та № 58/2023 від 06.02.2023 року, затвердженого Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на території України з 5:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення судових документів.

В свою чергу про дату, час і місце проведення судових засідань відповідач також повідомлявся шляхом розміщення інформації про призначення підготовчих засідань та засідання з розгляду справи №910/7350/22 по суті на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

При цьому судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вище викладене, повідомлення відповідача про розгляд даної справи є можливим шляхом його ознайомлення з даною ухвалою, як в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/, так і з публікацією відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

В той же час, у мережі Інтернет на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш" судом встановлено реквізити електронної пошти вказаного товариства - info@etransmash.ru.

З огляду на наведене та з метою дотримання основних засад господарського судочинства суд вбачав за необхідне вжити всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи №910/7350/22 та призначені засідання, зокрема, шляхом направлення позивачем примірника позовної заяви з додатками, ухвали суду про відкриття провадження та усіх послідуючих ухвал по даній справі та їх перекладів на російську мову на наявну в мережі Інтернет електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш".

Відтак, судом прийнято до уваги факт додаткового направлення ухвал суду від 09.09.2022 року, 07.12.2022 року, 23.02.2023 року уповноваженим представником позивача на електронну адресу відповідача - info@etransmash.ru з перекладом на російську мову, у зв`язку з чим останній був обізнаний в розгляді даної справи.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Поряд із цим суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 12.04.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи по суті 29.03.2023 року до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 29.03.2023 року за відсутності уповноваженого представника відповідача виключно за наявними матеріалами.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.03.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.03.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" (Общества с ограниченной ответственностью "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш") (покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" (постачальник за договором, позивач у справі) укладено Контракт №15 (далі - Контракт), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати запасні частини для рухомого складу і документів на нього в повному обсязі у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити на умовах даного контракту товари в кількості, асортименті і по цінам, вказаним у специфікації, яка являється невід`ємною частиною даного контракту.

Розділами 2-10 Контракту сторони узгодили ціну та загальну суму контракту, порядок розрахунків та платежів, приймання товарів за кількістю та якістю, санкції, форс- мажор, строк дії контракту, вирішення спорів, додаткові умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 8.1 Контракту останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2021 року.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Окрім того, частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Так, згідно з пунктом 9.1 Контракту до відносин сторін за даним контрактом застосовується право країни постачальника.

Вказаний Контракт підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами пунктів 4.1 - 4.5 Контракту базис поставки на умовах Інкотермс в редакції 2010 року DAP: м. Брянськ, РФ. Відвантаження товару здійснюється автотранспортом постачальника упродовж строку дії цього Контракту. Датою відвантаження вважається дата оформлення експортної митної декларації країни постачальника. Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про готовність товару до відвантаження шляхом направлення повідомлення за допомогою факсу за 10 календарних днів до відвантаження товару. Постачальник зобов`язується при відправленні оформленого на експорт товару надати того ж дня по факсу покупцю наступні товаросупроводжувальні документи: рахунок-фактуру, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR), експортну декларацію.

Перехід ризиків з постачальника на покупця відбувається в момент передання товару на складі постачальника на умовах DAP: м. Брянськ, РФ (п.4.6 Контракту).

Так, сторонами у Специфікаціях № 1 від 07.06.2021 року, № 2 від 01.07.2021 року, № 3 від 10.08.2021 року, № 4 від 13.09.2021 року, № 5 від 11.11.2021 року до Контракту сторони узгодили найменування, кількість та вартість товару, яка склала 2 716 358,00 руб.рф., 1 252 00,00 руб.рф., 2 575 188,00 руб.рф., 2 779 511,00 руб.рф., 1 628 169,00 руб.рф. відповідно, а також строк поставки - протягом 30 календарних днів від підписання Специфікацій, та умови оплати - упродовж 180 днів з моменту отримання товару.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 зазначеної статті перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася згідно Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", та згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року№ 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

З урахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 11 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Контракту позивачем у червні - листопаді 2021 року було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Контрактом товар - запчастини на загальну суму 10 151 141,00 руб.рф., що підтверджується копіями наявних в матеріалах справи міжнародних товарно - транспортних накладних (CMR), а саме: №008185 від 11.06.2021 року, б/н від 02.07.2021 року, № 008188 від 13.08.2021 року, № 810279 від 21.09.2021 року.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується відповідними відмітками в графі 24 вказаних міжнародних товарно - транспортних.

Окрім цього, на підтвердження факту здійснення поставки товару у період червень - листопад 2021 року та перетину останнім кордону позивачем надані до матеріалів справи копії відповідних митних декларацій (форма МД-2): № UA100070/2021419268 від 11.06.2021 року, № UA100330/2021/419810 від 02.07.2021 року, № UA100330/2021/420995 від 13.08.2021 року, № UA100330/2021/421971 від 21.09.2021 року, № UA100330/2021/423662 від 12.11.2021 року.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

У відповідності до пункту 5.3 Контракту постачальник зобов`язаний передати товар за якістю та кількістю у відповідності до специфікацій на товар, що є невід`ємною частиною контракту. Приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється у відповідності до нормативно - технічної документації виробника.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару (запчастин для рухомого складу) за спірними міжнародними товарно - транспортними накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Контракту, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар» умов Контракту з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Контракту позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару (запасних частин до рухомого складу) відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" загальною вартістю 10 151 141,00 руб.рф., а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Контракту, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).

Водночас судом встановлено відсутність в матеріалах справи копії міжнародної товарно - транспортної накладної (CMR) на підтвердження транспортування та доставки автомобільним транспортом товару згідно специфікації № 5 від 11.11.2021 року на суму 1 628 169,00 руб.рф., за умови надання позивачем на підтвердження факту поставки за вказаною специфікацією № 5 від 11.11.2021 року копії митної декларації (форма МД-2) № UA100330/2021/423662 від 12.11.2021 року, згідно якої товар доставлено 22.11.2021 року.

При цьому як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо поставки товару згідно специфікації № 5 від 11.11.2021 року на суму 1 628 169,00 руб.рф., а також здійснення доставки зазначеного товару автомобільним транспортом з боку відповідача як покупця відсутні.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду доказів, які заперечують факт виконання позивачем зобов`язань за Контрактом та Специфікацію № 5 від 11.11.2021 року в частині передачі вантажу для міжнародного перевезення та доставки його відповідачеві.

Враховуючи вищевикладене, за результатом оцінки судом наданих сторонами доказів та матеріалів справи в сукупності, наявні у справі справи матеріали розцінюються судом як належні, достатні та достовірні у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України докази, на підставі яких можливо встановити факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань з поставки товару за специфікацією № 5 від 11.11.2021 року, обумовленого Контрактом в обсязі, зазначеному в митній декларації № UA100330/2021/423662 від 12.11.2021 року, та, відповідно, прийняття покупцем (відповідачем) виконання поставки товару без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Ціна товару, що поставляється, встановлюється в рублях РФ і вказана у специфікаціях до даного контракту (п. 2.4 Контракту).

Загальна сума Контракту визначається загальною вартістю товару за всіма Специфікаціями до даного контракту (п.2.3 Контракту).

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п.п. 2.1, 2.2 Контракту поставлений за даним контрактом товар оплачується по погодженій сторонами ціні, вказаній у специфікаціях на товар і сформованій на умовах DAP м. Брянськ, РФ, на мовах ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. В ціну товару включені ціна тари, пакування, маркірування, навантажувальних робіт, оформлення сертифікатів походження, митного оформлення, і інші видатки, передбачені базисними умовами поставки на умовах DAP.

У відповідності до п.п. 3.1- 3.4 Контракту оплата товару здійснюється у рублях РФ шляхом безготівкового переказу у строк та згідно умов, вказаних у специфікаціях.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Контрактом товару матеріали справи не містять.

При цьому, позивачем для оплати товару за Контрактом були виставлені покупцеві інвойси: № 164 від 08.07.2021 року на суму 1 916 273,00 руб.рф., № 198 від 02.07.2021 року на суму 1 252 000,00 руб.рф., № 260 від 12.08.2021 року на суму 2 575 188,00 руб.рф., № 324 від 16.09.2021 року на суму 2 779 511,00 руб.рф., № 416 від 12.011.2021 року на суму 1 628 169,00 руб.рф., копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Контракту та Специфікацій №№ 1-5 строк свої зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у загальній сумі 10 151 141,00 руб. рф.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Контракту відповідач не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Контрактом у загальному розмірі 10 151 141,00 руб. рф, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Контрактом, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Контракту № 15 від 07.06.2021 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Контракту на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Контрактом на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Контрактом у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Контрактом товар підлягають задоволенню в загальній сумі 10 151 141,00 руб.рф.

Також суд зазначає, що згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку покупця є сплата суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором поставки, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц та від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Енерготрансмаш" (Общества с ограниченной ответственностью "Научно производственное предприятие "Энерготрансмаш") (142300, Російська Федерація, Московська обл., м. Чехов, вул. Уїздна, буд. 5, прим. 1; ОГРН 1193443008362, ИНН/КПП: 3459078857/345901001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" (03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 136-Л; код ЄДРПОУ 36177373) 10 151 141,00 руб. рф (десять мільйонів сто п`ятдесят одну тисячу сто сорок один рубль рф 00 коп.) боргу та судовий збір у розмірі 88 881,36 грн. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 36 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 30 жовтня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон