Постанова

від 01.11.2023 по справі 752/9054/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи 752/9054/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14076/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Ольшевська І.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок-98» про стягнення грошових коштів за неналежний товар та моральної шкоди за продаж неналежного товару,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року,

встановив:

у травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну та моральну шкоду, завдану йому внаслідок продажу товару неналежної якості.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 17 квітня 2023 року він через мережу Інтернет оформив замовлення на купівлю браслета - вимірювача тиску та інших параметрів стану людини від ТОВ «Світанок-98». Вказував, що після отримання товару на пошті ним було виявлено невідповідність придбаного товару заявленим характеристикам, у зв`язку з чим він звернувся до продавця з вимогами про повернення товару та коштів. Разом з тим, контактні телефонні номери відповідача не відповідають, на лист-вимогу про повернення коштів відповідь також не надійшла. З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з відповідача на його користь вартість товару та доставки в розмірі 664 грн. 70 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження порушення відповідачем його прав. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилався на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідачем було порушено його споживчі права і він має право на розірвання договору та повернення сплаченої суми коштів. Однак, такі доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Положеннями ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості визначені у статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

В даному випадку позивачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що придбаний ним у відповідача товар є неналежної якості, містить недоліки або не відповідає заявленим характеристикам.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріали справи не містять відомостей про предмет договору купівлі-продажу, укладеного 17 квітня 2023 року між позивачем та відповідачем. Позивачем не надано доказів про якісні показники товару, які були заявлені продавцем.

При зверненні до суду з позовом позивачем на підтвердження своїх вимог було надано копію конверту, в якому до нього надійшов товар. З експрес накладної на конверті вбачається, що відповідач ТОВ «Світанок-98» є відправником, а ОСОБА_1 одержувачем відправлення «Браслет пульсоксиметр» (а.с.4). При цьому з вказаної накладної вбачається відсутність заборони огляду відправлення. Позивач не вказував у зв`язку з чим він був позбавлений можливості оглянути придбаний товар до його оплати при отриманні відправлення.

Також при звернення до суду з позовом позивачем було надано фото товару, яке не є належним доказом у справі. З вказаної фотографії неможливо встановити що саме на ній зображено. Матеріали справи не містять доказів про те, які характеристики товару було заявлено при укладенні договору купівлі-продажу, та яким характеристикам не відповідає отриманий позивачем товар.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді