Ухвала

від 02.11.2023 по справі 947/20020/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/2463/23

Справа № 947/20020/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження справи № 12022160000000179 від 16.03.2022 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.10.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стосовно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в с. Маломихайлівка Покровського району Дніпропетровської області, громадянка України, має середню освіту, малолітню дитину на утриманні, офіційно не працевлаштована, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопрушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15 ч.4 ст.190, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28 ч.4 ст.190 КК України,

встановив:

Київським районним судом м. Одеси розглядається кримінальне провадження №12022160000000179 від 16.03.2022 рокуза обвинуваченням:

- ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України;

- ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України;

- ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України;

- ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України;

- ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України;

- ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України;

- ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України;

ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 та залишено без змін раніше визначений альтернативний запобіжний захід у виді застави, у розмірі 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 536800 гривень, строком до 29.12.2023 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, вказує на відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку дії запобіжного заходу. Також захисник звертає увагу, що в обвинуваченої наявні міцні соціальні зв`язки, вона має постійне місце проживання в м. Одесі в квартирі, яку вийняла її родина для можливості перебування обвинуваченої під домашнім арештом, має сім`ю та малолітню дитину на утриманні.

Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_5 , які не заявляли клопотання про здійснення розгляду за їх участю.

Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явився, клопотань про відкладення судового засідання не заявляв, одночасно заявив клопотання про здійснення розгляду за його відсутності.

Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Оскільки апеляційні скарги щодо обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 до суду апеляційної інстанції не надходили, ухвала місцевого суду перевіряється в межах поданої апеляційної скарги.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону.

Так, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15 ч.4 ст.190, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28 ч.4 ст.190 КК України.

Вказані кримінальні правопорушення відповідно до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачена, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, та вчинити інше кримінальне правопорушення, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, суд при прийнятті рішення врахував особу обвинуваченої та міцність її соціальних зв`язків.

Судом першої інстанції вірно враховано положення п.3 ч.5 ст.182 КПК, якими регламентовано розмір застави в кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.

Апеляційний суд не може не погодитися з доводами сторони захисту стосовно того, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.

Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.

Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).

Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).

Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та виконання покладених на неї обов`язків.

Колегія суддів наголошує, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченій дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.

Твердження сторони захисту про незаконність оскарженої ухвали внаслідок можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої, в розумінні ст.ст.199, 331 КПК, суд першої інстанції перевірив чи не зменшились раніше встановлені ризики та чи з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування останньої від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих та інших учасників у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченої більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачена не може не розуміти тяжкість інкримінованих їй злочинів, та можливого суворого покарання, у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження.

Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченої від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченої, дають достатні підстави припускати, що остання може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, враховуючи воєнний стан та можливості перетнути державний кордон.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих, свідків та інших учасників в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Колегія суддів визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченої на потерпілих, свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, оскільки покази тих осіб, яких можливо необхідно буде додатково допитати, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачена може здійснювати незаконний вплив на потерпілих, свідків та інших обвинувачених осіб в тому числі, схиляючи його до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи її участь у даному провадженні - співорганізатор злочинної організації.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченій злочинів, дані про її особу, яка є непрацевлаштованою, обвинувачується у вчинені близько 65 епізодів шахрайських дій, відповідно до обвинувачення є співорганізатором злочинної групи, колегія суддів вважає, що існує ризик того, що обвинувачена може продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК.

Доводи сторони захисту про відсутність підтвердження існування ризиків апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченій, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останній кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченій на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння нею інших кримінальних правопорушень та переховування від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Доводи сторони захисту про неврахування судом першої інстанції особи обвинуваченої, наявності місця проживання в м. Одесі в орендованій квартирі її родичами та міцності її соціальних зв`язків, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки стороною захисту вказані не підтверджені документально.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Колегія суддів також визнає необґрунтованими доводи сторони захисту стосовно незаконності оскаржуваного рішення в частині визначення розміру застави, оскільки такий розмір визначений у відповідності до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої під вартою. Стороною захисту також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування останніх під вартою.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту та скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.10.2023 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , в межах кримінального провадження №12022160000000179 від 16.03.2022 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4