Рішення

від 18.10.2023 по справі 910/7011/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.10.2023Справа № 910/7011/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголіга" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 56; ідентифікаційний код 38169909)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Буд" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, літ. А, оф. 369; ідентифікаційний код 42539998)

про стягнення 1 816 344,16 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Максименко К.М.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголіга" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Буд" про стягнення заборгованості за договором поставки № ДГ-3 від 25.01.2021 у розмірі 1 816 344,16 грн, з яких: 938 362,60 грн основного боргу, 255 974,32 грн інфляційних втрат, 69 506,96 грн трьох відсотків річних, 458 664,02 грн пені та 93 836,26 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/7011/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 07.06.2023.

У засідання суду 07.06.2023 з`явився представник позивача.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 07.06.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2023 відкладено підготовче провадження на 26.06.2023.

У підготовчому засіданні 26.06.2023 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 26.06.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 відкладено судове засідання на 27.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 відкладено судове засідання на 04.10.2023.

У судовому засіданні 04.10.2023 представником позивача подані додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що належним розміром пені, який підлягає стягненню з відповідача є 165 424,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 відкладено судове засідання на 18.10.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 18.10.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 18.10.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

18.10.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерголіга" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старк Буд" було укладено договір поставки №ДГ-3, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати (поставляти) товари у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти вказані товари та сплатити за них на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. та 4.5. договору ціна одиниці товару та вартість кожної партії товарів вказується у рахунку на оплату товару та у видаткових накладних, що передаються з кожною партією товарів. Оплата вартості кожної партії товарів здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника, зазначений в рахунках на оплату товарів, не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття покупцем товарів.

Згідно з п. 5.2.2. договору покупець зобов`язаний оплачувати отримані товари у строки та порядку, що визначені цим договором.

Положеннями п. 7.3. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку сплати за товари більш ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

У п. 7.4. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку сплати за товари більше ніж на 30 календарних днів, покупець зобов`язаний додатково оплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Згідно з п.8.1. та п.8.2. договору набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Даний договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір припинити дію договору за 15 календарних днів до закінчення строку його дії.

На виконання умов вказаного договору позивач з 25.01.2021 по 26.09.2022 здійснив поставку товарів відповідачу на загальну суму 4 145 490,26 грн, що підтверджується видатковими накладними №26 від 25.01.2021, №29 від 27.01.2021, №80 від 19.02.2021, №147 від 24.03.2021, №185 від 08.04.2021, №241 від 27.04.2021, №246 від 29.04.2021, №247 від 29.04.2021, №248 від 29.04.2021, №281 від 14.05.2021, №344 від 31.05.2021, №349 від 03.06.2021, №415 від 23.06.2021, №416 від 23.06.2021, №431 від 25.06.2021, №432 від 25.06.2021, №433 від 25.06.2021, №434 від 25.06.2021, №435 від 25.06.2021, №447 від 30.06.2021, №471 від 07.07.2021, №496 від 15.07.2021, №504 від 20.07.2021, №513 від 22.07.2021, №532 від 29.07.2021, №581 від 16.08 2021, №591 від 19.08.2021, №606 від 31.08.2021, №607 від 31.08.2021, №608 від 31.08.2021, №609 від 31.08.2021, №610 від 31.08.2021, №667 від 22.09.2021, №694 від 30.09.2021, №695 від 30.09.2021, № 696 від 30.09.2021, №697 від 30.09.2021, №698 від 30.09.2021, №766 від 29.10.2021, №767 від 29.10.2021, №830 від 24.11.2021, №832 від 24.11.2021, №838 від 29.11.2021, №31 від 25.01.2022, №158 від 30.06.2022, №160 від 30.06.2022, №167 від 11.07.2022, №204 від 29.07.2022, №219 від 22.08.2022, №269 від 26.09.2022.

Позивач у позовній заяві зазначає, що ТОВ "Старк Буд" оплатило ТОВ "Енерголіга" за поставлені товари лише 3 207 127,66 грн, у зв`язку з чим ТОВ "Енерголіга" зверталося до ТОВ "Старк Буд" з претензією №58 від 28.03.2023, в якій просило сплатити заборгованість.

03.04.2023 ТОВ "Старк Буд" було здійснено оплату на суму 2 000,00 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду заборгованості ТОВ "Старк Буд" перед ТОВ "Енерголіга" становить 938 362,60 грн, які просить стягнути з відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 255 974,32 грн інфляційних втрат, 69 506,96 грн трьох відсотків річних, 458 664,02 грн пені та 93 836,26 грн штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В частині 1 статті 265 Господарського кодексу України зазначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України внормовано, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - зі ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що згідно з наявними в матеріалах справи видатковими накладними №26 від 25.01.2021, №29 від 27.01.2021, №80 від 19.02.2021, №147 від 24.03.2021, №185 від 08.04.2021, №241 від 27.04.2021, №246 від 29.04.2021, №247 від 29.04.2021, №248 від 29.04.2021, №281 від 14.05.2021, №344 від 31.05.2021, №349 від 03.06.2021, №415 від 23.06.2021, №416 від 23.06.2021, №431 від 25.06.2021, №432 від 25.06.2021, №433 від 25.06.2021, №434 від 25.06.2021, №435 від 25.06.2021, №447 від 30.06.2021, №471 від 07.07.2021, №496 від 15.07.2021, №504 від 20.07.2021, №513 від 22.07.2021, №532 від 29.07.2021, №581 від 16.08 2021, №591 від 19.08.2021, №606 від 31.08.2021, №607 від 31.08.2021, №608 від 31.08.2021, №609 від 31.08.2021, №610 від 31.08.2021, №667 від 22.09.2021, №694 від 30.09.2021, №695 від 30.09.2021, № 696 від 30.09.2021, №697 від 30.09.2021, №698 від 30.09.2021, №766 від 29.10.2021, №767 від 29.10.2021, №830 від 24.11.2021, №832 від 24.11.2021, №838 від 29.11.2021, №31 від 25.01.2022, №158 від 30.06.2022, №160 від 30.06.2022, №167 від 11.07.2022, №204 від 29.07.2022, №219 від 22.08.2022, №269 від 26.09.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 145 490,26 грн.

Матеріли справи не містять жодних заперечень щодо кількості, якості чи комплектності поставленого товару від покупця.

Відповідно до п. 4.2. та 4.5. договору ціна одиниці товару та вартість кожної партії товарів вказується у рахунку на оплату товару та у видаткових накладних, що передаються з кожною партією товарів. Оплата вартості кожної партії товарів здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника, зазначений в рахунках на оплату товарів, не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття покупцем товарів.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України внормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за поставлений товар позивачу за здійснену поставку, однак, всупереч встановлених сторонами умов договору, відповідач в обумовлений термін оплату позивачу за поставлений товар в загальному розмірі 938 362,60 грн не здійснив.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 938 362,60 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, строк виконання зобов`язання відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України настав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 938 362,60 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивач нараховує 255 974,32 грн інфляційних втрат, 69 506,96 грн трьох відсотків річних та 93 836,26 грн штрафу.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 69 506,96 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Судом встановлено, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 255 974,32 грн.

Відповідно до п. 7.4. договору у випадку порушення покупцем строку сплати за товари більше ніж на 30 календарних днів, покупець зобов`язаний додатково оплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 93 836,26 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 458 664,02 грн.

За змістом з частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частини 1 статті 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями п. 7.3. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку сплати за товари більш ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем до позовної заяви долучений розрахунок суми пені з якого вбачається, що позивач нараховує пеню в період з 24.02.2022 по 28.04.2023, суд здійснивши перевірку розрахунку зазначає, що він є арифметично хибним.

Суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №308/3956/15-ц.

Відповідачем до суду не було подано контр розрахунок пені.

Разом з тим, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 165 424,51 грн за період 24.02.2022 по 26.04.2023, суд встановив, що сума пені є арифметично правильною та обґрунтованою, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 165 424,51 грн пені.

Отже, вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 23.10.2023 року до 01.11.2023 року включно на лікарняному, суд здійснює процесуальну дію у перший робочий день після виходу з лікарняного - 02.11.2023 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Буд" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, літ. А, оф. 369; ідентифікаційний код 42539998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголіга" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 56; ідентифікаційний код 38169909) основну суму боргу у розмірі 938 362 (дев`ятсот тридцять вісім тисяч триста шістдесят дві) грн 60 коп., 3% річних у розмірі 69 506 (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот шість) грн 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 255 974 (двісті двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн 32 коп., штраф у розмірі 93 836 (дев`яносто три тисячі вісімсот тридцять шість) грн. 26 коп., пеню у розмірі 165 424 (сто шістдесят п`ять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 51 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 25 053 (двадцять п`ять тисяч п`ятдесят три) грн 59 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.11.2023

Суддя І.О. Андреїшина