Рішення

від 02.11.2023 по справі 910/12360/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2023Справа № 910/12360/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛЮШН" (01033, м. Київ, вул. Іллі Еренбурга, буд. 3-А, оф.7, ідентифікаційний код 41518940)

до Дочірнього підприємства "ІТЕРА ТРЕЙД" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 6, 2-й поверх, офіс 203, ідентифікаційний код 32708595)

про стягнення 37 146,10 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛЮШН" з позовом до Дочірнього підприємства "ІТЕРА ТРЕЙД" про стягнення заборгованості за договором №001-20-010 на постачання природного газу від 12.12.2019 у розмірі 37 146,10 грн.

Позов обґрунтований тим, що після розірвання вказаного договору відповідач безпідставно не повернув позивачу залишок передоплати, здійсненої на виконання умов договору поставки, тому позивач просить стягнути з ДП «Ітера Трейд» таку передоплату у сумі 37 146,10 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селін Трейд" (далі - споживач) та Дочірнім підприємством «Ітера Трейд» (далі-постачальник) був укладений договір на постачання природного газу № 001-20-010.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов`язується передати, а споживач прийняти та оплатити природний газ з рахуванням вартості замовленої/перевищеної потужності та небалансів (далі за текстом - газ) на умовах вказаного договору.

Згідно з п. 4.5 договору фактична кількість поставленого по даному договору природного газу визначається згідно щомісячних актів прийому-передачі природного газу між постачальником та споживачем, складених актів про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період між оператором ГРМ/ГТС та споживачем відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем. Акти прийому-передачі природного газу складаються по одному примірнику для кожної із сторін та датуються останнім календарним днем місяця поставки.

У пункті 6.1 договору сторони домовилися, що ціна на природній газ, який буде поставлений протягом дії даного договору, встановлюється сторонами в додаткових угодах, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 6.3 договору визначено, що розрахунок за поставку природного газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на розрахунковий рахунок постачальника на умовах 100% оплати вартості місячного обсягу газу не пізніше ніж за 5 днів до місяця поставки газу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє в частині поставки природного газу з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення ( п. 11.1 договору).

За вищезазначеним Договором Відповідачем було поставлено позивачу природний газ на загальну суму 68,64 грн, зокрема, у січні 2023 року відповідачем поставлено природний газ позивачу на загальну суму 68 гривень 64 копійок, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі № 5 від 31 січня 2023 року.

У зв`язку із закінченням опалювального сезону, між сторонами було досягнуто згоди шляхом усної домовленості щодо повернення передоплати позивачу в повному обсязі.

На виконання такої домовленості, відповідачем було повернуто частину передоплати позивачу в сумі 211 306,36 грн 27 березня 2023 року та в сумі 183 056,53 грн 28 березня 2023 року.

Позивач звертався до відповідача із вимогою про повернення передплати, зокрема, лист вих. №08/03 від 28 березня 2023 року, проте відповідач не виконав вимогу позивача і на момент подачі цього позову не повернув передплату за договором.

31 травня 2023 року відповідачем та позивачем підписано додаткову угоду до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди розірвати договір та визначили, що останній день дії договору 31 травня 2023 року.

На момент розірвання договору заборгованість відповідача перед позивачем склала 37146,10 грн, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 29.03.2023 року, підписаним сторонами.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на момент подачі цього позову сума боргу відповідача перед позивачем за договором становить 37 146,10 гривень, а саме сума, що сплачена позивачем за договором разом з початковим сальдо становила 431 577,63 грн, а вартість поставленого природного газу склала 68,64 грн. Різниця між сплаченою позивачем вартістю поставленого природного газу та фактичною вартістю поставленого природного газу становить 431 508,99 грн та сума повернених коштів відповідачем склала 394 362,89 грн (211 306,36 грн+183 056,53 грн).

Таким чином, позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач повинен повернути позивачу суму в розмірі 37 146,10 грн (431 508,99 грн - 394 362,89 грн).

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного договору поставки позивач сплатив відповідачу вартість замовленого газу на загальну суму 431 577,63 грн (з урахуванням наявного початкового сальдо) в якості попередньої оплати.

Проте, відповідач поставив природний газ позивачу на загальну суму 68,64 грн, а саме:

- у січні 2023 року - на суму 68,64 гривень, що підтверджується актом приймання-передачі № 5 від 31 січня 2023 року.

Отже судом встановлено, що непоставленим позивачу залишився газ на суму 431 508,99 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що частину сплачених ТОВ "ЕНЕРДЖІ СОЛЮШН" коштів за договором № 001-20-010 від 12.12.2019 відповідач (ДП «Ітера Трейд») повернув позивачу в сумі 394 362,89 грн.

З приводу повернення решти попередньої оплати в сумі 37 146,10 грн позивач звертався до відповідача з відповідною вимогою, зокрема, листом вих. № 08/03 від 28 березня 2023 року, проте, відповідач таку вимогу не виконав, коштів у повному обсязі не повернув.

Поряд з цим встановлено, що 31.05.2023 року сторони підписали додаткову угоду до договору поставки, в якій вони дійшли згоди про розірвання договору № 001-20-010 від 12.12.2019 та визначили, що останнім днем дії договору є 31 травня 2023 року.

Таким чином судом встановлено, що на момент розірвання договору поставки № 001-20-010 від 12.12.2019 заборгованість відповідача перед позивачем з попередньої оплати склала 37 146,10 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами положень чинного законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати. Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/45382/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вже встановлено судом, позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення залишку передоплати за договором № 001-20-010 від 12.12.2019, а отже, ним, як покупцем, було реалізоване його права на повернення належних йому коштів у сумі 37 146,10 грн, відповідно - у продавця виникло грошове зобов`язання з повернення покупцю попередньої оплати на вказану суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у розмірі 37 146,10 грн на користь позивача, а доказів її погашення у визначеному законом порядку відповідачем не надано, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 37 146,10 грн попередньої оплати.

У даному випадку неповернення відповідачем попередньої оплати в розмірі 37 146,10 грн прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 по справі N 910/5444/17, від 30.10.2018 р. по справі № 917/63/18.

Поряд з цим суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Тобто зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

У даному випадку суд встановив, що грошові кошти в сумі 37 146,10 грн були перераховані позивачем на підставі договору постачання газу, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов`язанням. При цьому нормами цивільного законодавства врегульовано порядок повернення таких коштів за договором купівлі-продажу (ст. 670 ЦК України), а отже, позов належить задовольнити на підставі норм зобов`язального права, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути Дочірнього підприємства "ІТЕРА ТРЕЙД" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 6, 2-й поверх, офіс 203, ідентифікаційний код 32708595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ СОЛЮШН" (01033, м. Київ, вул. Іллі Еренбурга, буд. 3-А, оф.7, ідентифікаційний код 41518940) заборгованість у розмірі 37 146 (тридцять сім тисяч сто сорок шість) грн 10 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.11.2023

Суддя І.О. Андреїшина