Рішення

від 18.10.2023 по справі 910/4348/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.10.2023Справа № 910/4348/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД"

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

про звільнення майна з під арешту

за участю представників: згідно протоколу судового засідання;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у м. Києві про звільнення майна з під арешту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що арешт на нерухоме майно - об`єкт нерухомості нежитловий будинок, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4, був накладений органом досудового слідства під час процесу досудового слідства у кримінальній справі відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України (1960 року), що призвів до порушення прав та законних інтересів позивача, а відтак розгляд питання про скасування арешту має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.04.2023.

19.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшло клопотання про закриття провадження по справі.

19.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 20.04.2023 судом на підставі частини 5 статті 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.06.2023.

25.04.2023 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" надійшла Відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" про витребування доказів задоволено та витребувано у Головного управління Національної поліції у м. Києві інформацію та копії документів, що стосуються кримінальної справи №56-3173 та відкладено підготовче провадження на 21.06.2023.

21.06.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.06.2023 судом на підставі частини 5 статті 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.07.2023.

12.07.2023 через електронну пошту суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшло повідомлення по справі.

18.07.2023 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" про витребування доказів та відкладено підготовче засідання на 06.09.2023.

25.07.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшло повідомлення по справі.

30.08.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві надійшло клопотання про долучення витребуваних документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 06.09.2023 представник позивача не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У підготовчому засіданні 06.09.2023 представник відповідача не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.10.2023.

07.09.2023 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 18.10.2023 представник позивача надав усні пояснення щодо предмету спору та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

У судовому засіданні 07.06.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 13.08.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" є власником об`єкта нерухомості нежитлового будинку, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 15.08.2012 на об`єкта нерухомості нежитлового будинку, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4, яка належить позивачу накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 12874634).

Підставою для накладення арешту відповідно до вказаної довідки є Постанова слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві - Боднюк М.В. від 14.08.2012.

Відповідно до постанови слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві - Боднюк М.В. від 14.08.2012 вказаний арешт було накладено в рамках кримінальної справи № 56-3173.

16.11.2022 позивач звернувся з клопотанням про скасування арешту до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Листом від 14.12.2022 за вх. № 1346/12/52-22 Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві повідомило, що досудове слідство у кримінальній справі № 56-3173 було зупинене на підставі п. 3 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України (ред. 1960 року) до вступу в дію змін до Кримінального процесуального кодексу України (2012 року), тому відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились та, як наслідок, досудове розслідування не здійснювалося. Також, було рекомендовано звернутися до суду.

ТОВ "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" звернулося із Клопотанням про скасування арешту до Печерського районного суду міста Києва. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.02.2023 у справі № 757/6298/23-к відмовлено у відкритті провадження за клопотанням адвоката Гаращенка І.В., поданого в інтересах ТОВ "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" про скасування арешту майна у кримінальній справі № 56-3173 та роз`яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Листом № 10926/125/52/05-23 від 10.07.2023 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило, що згідно даних, які містяться в Інформаційній підсистемі «Кримінальна статистика» Національної поліції України, кримінальна справа № 56-3173 відповідно до норм діючого на той час Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) була порушена 13.07.2012 Прокуратурою Печерського району міста Києва за ч. 2 ст. 233 КК України та в подальшому розслідувалась слідчим відділом Печерського районного управління Головного управління МВС в м. Києві. 22.10.2012 слідчим слідчого відділу Печерського РУГУ МВС України в м. Києві Боднюк М.В. досудове розслідування кримінальної справи було зупинене на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК (1960 року). В подальшому після початку дії Кримінального процесуального кодексу України (2012 року) відомості по кримінальній справі № 56-3173 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, і, відповідно, проводитись слідчі дії та прийматись процесуальні рішення у період з 22.10.2012 по теперішній час не могли.

Зважаючи на вказане, приймаючи до уваги той факт, що арешт на майно накладено в межах кримінальної справи на підставі положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, яка на даний час зупинена, вирішення питання про зняття арешту з майна виходить за межі компетенції слідчого судді, враховуючи, що наявність арешту порушує права позивача, як власника майна, на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, ТОВ "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" звернулося до суду з даним позовом.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом позивачу на праві приватної власності належить об`єкт нерухомості нежитловий будинок, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4.

Вказане підтверджується Договором купівлі-продажу нежилого будинку від 30.08.2010, який засвідчений приватним нотаріусом Маковецькою О.А. за № 4071371. Відомості щодо визначення цієї угоди недійсною - в матеріалах справи відсутні.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Проте, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Як вбачається із матеріалів справи, , 15.08.2012 на об`єкта нерухомості нежитлового будинку, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4, яка належить позивачу накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 12874634) на підставі постанови слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві - Боднюк М.В. від 14.08.2012 вказаний арешт було накладено в рамках кримінальної справи № 56-3173.

Судом встановлено, що листом № 10926/125/52/05-23 від 10.07.2023 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило, що згідно даних, які містяться в Інформаційній підсистемі «Кримінальна статистика» Національної поліції України, кримінальна справа № 56-3173 відповідно до норм діючого на той час Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) була порушена 13.07.2012 Прокуратурою Печерського району міста Києва за ч. 2 ст. 233 КК України та в подальшому розслідувалась слідчим відділом Печерського районного управління Головного управління МВС в м. Києві. 22.10.2012 слідчим слідчого відділу Печерського РУГУ МВС України в м. Києві Боднюк М.В. досудове розслідування кримінальної справи було зупинене на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК (1960 року). В подальшому після початку дії Кримінального процесуального кодексу України (2012 року) відомості по кримінальній справі № 56-3173 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, і, відповідно, проводитись слідчі дії та прийматись процесуальні рішення у період з 22.10.2012 по теперішній час не здійснювались.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України 2012 року у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Проте, суд звертає увагу, що після початку дії Кримінального процесуального кодексу України (2012 року) відомості по кримінальній справі № 56-3173 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, слідчі дії не проводилися та не приймалися процесуальні рішення у період з 22.10.2012 по теперішній час.

Суд зазначає, що арешт на майно - нежитловий будинок, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4, яка на праві власності належить позивачу, було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Згідно із частиною 3 статті 174 КПК України 2012 року прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.

Проте, слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає.

Однак, нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Водночас, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.

Отже, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі № 727/2878/19 зазначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним. Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності.

Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Частинами 3,5 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду .

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи викладене вище, а також принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також наведені норми чинного законодавства України, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про скасування арешту, з метою захисту прав законного власника такого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Належних та достовірних доказів на спростування обставин, викладених позивачем, відповідач суду не надав, жодного змістовного та обґрунтованого заперечення проти позову не навів.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та скасування арешту накладеного Постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Боднюк М.В. про накладення арешту на майно від 14.08.2012 у кримінальній справі № 56-3173, зареєстрованого Першою київською державною нотаріальною конторою 15.08.2012 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 12874634 на об`єкт нерухомості нежитловий будинок, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4, який на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД".

Разом з тим, за приписами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Ухвалюючи рішення в даній справі, судом не було встановлено неправомірних дій відповідача щодо не скасування арешту, у той час, як саме по собі рішення спрямоване на усунення процесуальних колізій між судами різних юрисдикцій. З огляду на вказане, суд не вбачає підстав покладати тягар відшкодування судових витрат на відповідача.

Беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. на лікарняному, повний текст судового рішення по справі №910/4348/23 виготовлено 31.10.2023.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги - задовольнити.

2.Скасувати арешт накладений Постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Боднюк М.В. про накладення арешту на майно від 14.08.2012 у кримінальній справі № 56-3173, зареєстрованого Першою київською державною нотаріальною конторою 15.08.2012 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 12874634 на об`єкт нерухомості нежитловий будинок, літ "В", площею 490,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Інженерний, 4, який на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД" (01133, місто Київ, бульвар Марії Приймаченко, будинок 1/27, кімната 204; ідентифікаційний код: 36303106).

3.Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛІНВЕСТБУД".

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.10.2023.

Суддя І.В. Приходько