Рішення

від 26.10.2023 по справі 922/1021/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2023м. ХарківСправа № 922/1021/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за первісним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський міжрайагропостач" (62501, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Обізна, 11) про та за зустрічним позовом до про стягнення 7080606,87 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський міжрайагропостач" (62501, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Обізна, 11) 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ Амфора" (49040, м. Дніпро, вул. Джинчарадзе, 4, секція 1) визнання недійсним договоруза участю представників:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - не з`явився,

відповідача (ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач") (позивач за зустрічним позовом) - Козуб О.І., адвокат

відповідача за зустрічним позовом (ТОВ "ПМТЗ Амфора") - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський міжрайагропостач" про стягнення заборгованості за договором поставки № AMF 21/019_4 від 09.03.2021 на суму 7080606,87 грн. з урахуванням договору про відступлення права вимоги від 02.12.2022.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_1 у січні 2023 року звертався з відповідним позовом до Машівського районного суду Полтавської області.

Ухвалою від 16.01.2023 Машівським районним судом Полтавської області у відкритті провадження відмовлено, оскільки, враховуючи суб`єктний склад сторін спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Праву на судовий захист або доступ до суду кореспондує положення частини 1 коментованої статті, яке є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. N 9-зп5 дав офіційне тлумачення такого змісту: "частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене; частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі".

Окрім того, Конституційний Суд України в мотивувальній частині цього рішення зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Забезпечення справедливого судового розгляду кожній особі, право якої порушено, - це вихідне, засадниче підґрунтя, висловлене в праві, яке характеризує ефективність права, тобто принцип права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Лошенко проти України" (Заява N 11447/04) від 11 грудня 2008 року7 нагадує, що вирішальним при оцінці ефективності засобу юридичного захисту є те, чи заявник може подати таку скаргу до національних судів, вимагаючи певного виправлення ситуації; іншими словами, чи існує засіб захисту, здатний задовольнити його скарги, надаючи пряме та швидке виправлення ситуації (див. рішення у справі "Девеєр проти Бельгії", від 27 лютого 1980 року, Серія A, N 35, с. 16, п. 29). Суд також встановив, що засіб є "ефективним", якщо його можна використати як для прискорення вирішення справи судами, так і для забезпечення скаржника адекватним відшкодуванням за затримки, які вже сталися (див. рішення у справах "Кудла проти Польщі" N 30210/96, п. 157 - 159, ЄСПЛ 2000-XI та "Міфсуд проти Франції" [ВП], N 57220/00, п. 17, ЄСПЛ 2002-VIII).

У п. 3 Рішення у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) від 30 жовтня 1997 року N 5-зп8 Конституційний Суд України також визначив, що безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного. А згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року N 9-рп/20129, ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Отже, через положення ч. 1 коментованої статті реалізується принцип доступності правосуддя.

У рішенні у справі "Науменко проти України" (заява N 41984/98) від 9 листопада 2004 року10 Європейський Суд з прав людини, спираючись на свою прецедентну практику, зокрема справу "Рябих проти Росії"11 (заява N 52854/99, рішення від 24.07.2003 р.), повторює, що ст. 6 § 1 кожному гарантує право подавати позови до суду щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, це реалізує "право на суд", складовим аспектом якого є право доступу до суду - право почати судовий процес щодо цивільних питань.

В рішенні у справі "Пономаренко проти України"12 (Заява N 13156/02) від 14 червня 2007 року (п. 36) Європейський Суд з прав людини повторює, що відповідно до його прецедентної практики п. 1 статті 6 передбачає "право на суд", яке включає не тільки право ініціювати провадження, але також і право домогтися "вирішення" спору судом (див., mutatis mutandis, рішення у справі Multiplex v. Croatia, заява N 58112/00, від 10 липня 2003 року, п. 45). Для того, щоб це право було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка становить втручання у його чи її права (див. рішення у справі Belletv. France, від 4 грудня 1995 року, п. 36).

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи13. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Важлива в цьому аспекті для застосування коментованої статті правова позиція, висловлена у ч. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 2483 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_5 і ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 2483 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 2483 ЦПК України) від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001: "Відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод".

Таким чином, з урахуванням того, що Машівським районним судом Полтавської області на підставі ухвали від 16.01.2023 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження, оскільки, було встановлено, що за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, предметом спору та характером спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства, з метою недопущення порушення прав позивача на доступ до правосуддя, Господарським судом Харківської області було прийнято рішення про можливість розгляду даної справи в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачеві строк десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме: докази сплати судового збору за вимогу майнового характеру - 106209,10 грн. або докази звільнення позивача від сплати судового збору.

28.03.2023 до Господарського суду Харківської області надійшла заява позивача про усунення недоліків (вх. №7493), до якої останній додав посвідчення ОСОБА_1 . Чорнобильській АЕС, тобто громадянина, який евакуйований із зони відчуження у 1986 році.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1044/23. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою 30.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 18.06.2023.

Ухвалою від 15.06.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29 червня 2023 року о 12:30 год.

27.06.2023 від відповідача надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження. Дане клопотання відповідач обґрунтовує неотриманням позовної заяви та судової кореспонденції, оскільки, ТОВ «Вовчанський міжрайагропостач» хоча і зареєстрований за адресою у місті Вовчанську Харківської області, але фактично там не знаходиться, так як місто Вовчанськ знаходиться у зоні активних бойових дій та під постійними обстрілами, а до недавнього часу перебувало під окупацією, у зв`язку з чим, до теперішнього часу відповідач не отримував ні позовної заяви з додатками, ні ухвал суду по цій справ.

Ухвалою від 29.06.2023 клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, яке надійшло 27.06.2023, задоволено. Судом ухвалено рішення щодо повернення до стадії підготовчого провадження.

Підготовче провадження по справі №922/1021/23 було продовжено на 30 днів до 27.09.2023 та відкладено підготовче засідання протокольною ухвалою суду, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 16.08.2023.

14.07.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський міжрайагропостач" надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ АМФОРА", в якому просить визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 02.12.2022.

14.07.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 16.08.2023 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву від 14.07.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський міжрайагропостач" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ АМФОРА". Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Підготовче засідання у справі №922/1021/23 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 12.10.2023 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) в судове засідання 26.10.2023 не з`явився.

Представник відповідача (ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач") (позивач за зустрічним позовом) в судовому засіданні 26.10.2023 заперечував проти первісного позову в повному обсязі; підтримав зустрічні позовні вимоги повністю.

Представник відповідача за зустрічним позовом (ТОВ "ПМТЗ Амфора") в судове засідання 26.10.2023 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Між, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ АМФОРА" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вовчанський міжрайагропостач», було укладено договір поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року (далі - договір), згідно умов якого ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" зобов`язувався здійснити поставку товару, яка зазначена у специфікації, а відповідач за первісним позовом зобов`язувався сплатити грошові кошти за поставлений товар на умовах передбачених в договорі та специфікації до нього.

Відповідно до п. 2.2 договору поставки - загальна вартість товару складає 24627723,18 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4104620,53 грн., що є еквівалентом 746055,00 Євро на дату підписання даного договору поставки та специфікації № 1 за курсом 33,0106 грн / Євро.

03.09.2021 року ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" здійснило поставку товару по договору поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року, про що свідчать, як вказує позивач за первісним позовом, підписані представниками сторін видаткові накладні та акти прийому-передачі.

Свої зобов`язання з поставки товару на адресу відповідача за первісним позовом ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" виконало в повному обсязі.

Відповідно до п. 8.2.6 договору - остаточний розрахунок в розмірі 3301060,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 550176,67 грн., що є еквівалентом 100000,00 Євро на дату підписання договору поставки за курсом 33,0106грн./Євро, здійснюється відповідачем за первісним позовом в термін до 31.01.2022 року.

Як вказує позивач за первісним позовом останній строк належної оплати товару сплинув 31.01.2022 року, свої зобов`язання з оплати товару відповідач за первісним позовом не виконав. Заборгованість за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року складає 3301060,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 550176,67 грн.

02.12.2022 року між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення прав вимоги.

За умовами договору про відступлення прав вимоги ОСОБА_1 набув право вимоги до боржника зокрема за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року укладеним між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач".

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року, укладеного між первісним кредитором та ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" (ЄДРПОУ 00907668) (далі за текстом - боржник), в обсягах і на умовах, встановлених договором поставки між Первісним кредитором і боржниками.

У результаті передачі права вимоги за цим договором зобов`язання Первісного кредитора перед Новим кредитором за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року вважаються погашеними.

Первісний кредитор зобов`язаний передати Новому кредитору документи, що засвідчують право вимоги, зазначене в п.1 договору (договір поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року).

Первісний кредитор та Новий кредитор зобов`язані повідомити боржників про перехід прав Первісного кредитора до Нового кредитора на свій розсуд та у строки, які вважатимуть доцільними.

У відзиві на первісну позовну заяву ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" вказує, що з тексту прохальної частини позову та ціни позову вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 7080606,87 грн. Однак, в мотивувальній частині позову відсутній розрахунок вищезазначеної суми, як це передбачено вимогами п.3 ч.3 ст.162 ГПК України; позивач обмежився лише вказівкою, що відповідач не виконав свої зобов`язання в розмірі 3301060,00 грн з оплати товару за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021р., що не відповідає прохальній частині позову, в якій позивач просить стягнути заборгованість в сумі 7080606,87 грн.

Як вказує відповідач за первісним позовом, мотивувальна частина позову містить розрахунок штрафної санкції в розмірі 1723930,63 грн, окрім цього, серед додатків до позову є Інфляційні витрати (додаток № 13) та Подвійна облікова ставка (додаток № 14), однак на них відсутній підпис позивача, а самі розрахунки не містять докладний опис та розшифровку наведених цифр. Не зважаючи на те, що в мотивувальній частині позову йдеться про штрафну санкцію, а в додатках йдеться про інфляційні втрати та подвійну облікову ставку, позивач не заявляє стосовно них ніяких позовних вимог, у зв`язку з чим вищезазначені розрахунки не стосуються предмету спору у цій справі, яким є лише стягнення заборгованості.

Таким чином, як вказує відповідач за первісним позовом, зміст позовних вимог (предмет позову) не відповідає його обґрунтуванням (підставам позову).

Свої позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості позивач обґрунтовує положеннями договору поставки № АМР 21/019 4 від 09.03.2021р., укладеного між відповідачем та ТОВ "ПМТЗ АМФОРА", з посиланням на те, що до позивача перейшли всі права та обов`язки за зазначеним договором поставки на підставі договору про відступлення права вимоги від 02.12.2022р.

В якості доказу належного повідомлення відповідача про перехід прав та обов`язків від первісного кредитора ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" до позивача, як нового кредитора, останній додав до позову претензію від 02.12.2022р. та копію експрес-накладної ТОВ "Нова пошта" № 59000891670409 від 02.12.2022р.

Однак, як вказує відповідач за первісним позовом, згідно інформації, зазначеній в експрес-накладній № 59000891670409 від 02.12.2022р., поштове відправлення було здійснено на невідому адресу : Харківська обл., с. Старий Салтів, відділення № 100 та невідомому отримувачу - ОСОБА_7 . Хоча згідно реєстраційних даних сам відповідач та його директор і учасники зареєстровані у м. Вовчанськ Харківської області. Окрім цього, прізвище директора відповідача - ОСОБА_8.

Після перевірки відповідачем на сайті «Нова пошта» інформації щодо поштового відправлення 59000891670409 було встановлено, що зазначене відправлення взагалі було отримано 21.11.2022 року, тобто значно раніше, ніж зазначено у експрес-накладній: дата відправки «субота 02.12.2022р.», а плановий час доставки «понеділок 09.12.2022р.».

При цьому, як вказує відповідач за первісним позовом, фактично 02.12.2022р. - це п`ятниця (а не субота), 09.12.2022р. - це також п`ятниця (а не понеділок), відділення отримувача - це відділення №2 по вул. Пластова, 7 у м. Львів (а не відділення № 100 у с. Старий Салтів Харківської області), телефони, вказані у накладній не співпадають з фактичними телефонами відправника та отримувача.

Таким чином, за твердженнями відповідача за первісним позовом, експрес-накладна № 59000891670409 від 02.12.2022 має явні ознаки фальсифікації, у зв`язку з чим не є належним та допустимим доказом у цій справі.

Враховуючи вищенаведене, відповідач за первісним позовом позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає повністю у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог, судом встановлено наступне.

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, свої позовні вимоги позивач за первісним позовом обґрунтовує положеннями договору поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021р., укладеного між ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" та ТОВ "ПМТЗ АМФОРА", з посиланням на те, що до ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом) перейшли всі права та обов`язки за зазначеним договором поставки на підставі договору про відступлення права вимоги від 02.12.2022р.

Як зазначено в пункті 13.7 договору поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021р. "Передача прав та обов`язків за даним Договором однією із Сторін до третіх осіб допускається виключно ЗА УМОВИ ПИСЬМОВОГО ПОГОДЖЕННЯ цього з іншою Стороною."

Тобто згідно положень ч.1 ст.516 ЦК України та умов Договору (пункт 13.7) заміна кредитора у Договорі поставки № АМР 21/019 4 від 09.03.2021р. на нового кредитора, яким себе вважає позивач за первісним позовом, можлива виключно за письмовою згодою ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" (відповідача за первісним позовом).

Так, позивач за зустрічним позовом вказує, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, обов`язковість якої передбачена у договорі поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021р., є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.12.2022, оскільки суперечить частині 1 ст.516 ЦК України.

Таким чином, на переконання позивача за зустрічним позовом, наявні підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.12.2022р. на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, у зв`язку з відсутністю згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, оскільки обов`язковість такої згоди була передбачена договором.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 712 ЦКУ регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. ст. 655, 692 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, матеріалами справи та сторонами підтверджено, що між, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ АМФОРА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вовчанський міжрайагропостач", було укладено договір поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року (далі - договір), згідно умов якого ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" зобов`язувався здійснити поставку товару, яка зазначена у специфікації, а ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" зобов`язувався сплатити грошові кошти за поставлений товар на умовах передбачених в договорі та специфікації до нього; загальна вартість Товару складає 24627723,18 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4104620,53 грн., що є еквівалентом 746055,00 Євро на дату підписання даного договору поставки та специфікації № 1 за курсом 33,0106 грн / Євро.

03.09.2021 року ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" здійснило поставку товару по договору поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року, про що свідчать підписані представниками сторін видаткові накладні та акти прийому-передачі.

Відповідно до п. 8.2.6 договору - остаточний розрахунок в розмірі 3301060,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 550176,67 грн., що є еквівалентом 100000,00 Євро на дату підписання договору поставки за курсом 33,0106 грн./Євро, здійснюється ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" в термін до 31.01.2022 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

02.12.2022 року між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 набув право вимоги до боржника зокрема за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року укладеним між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач".

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 року, укладеного між Первісним кредитором та ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" (ЄДРПОУ 00907668) (далі за текстом - боржник), в обсягах і на умовах, встановлених договором поставки між Первісним кредитором і боржниками.

Згідно ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, як зазначено в пункті 13.7 договору поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021 передача прав та обов`язків за даним договором однією із Сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою Стороною.

Отже, зобов`язання за договором поставки складається не тільки з обов`язків сторін, а й прав, тому передача права вимоги, що виникає на підставі такого договору має відбуватись відповідно до умов договору та Закону.

Ні позивачем за первісним позовом, ні відповідачем за зустрічним позовом (ТОВ "ПМТЗ Амфора") не було надано до суду доказів письмового погодження ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" про заміну кредитора за договором поставки.

Згідно з положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписом ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч.1 ст.207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч.1 ст.516 ЦК України.

Оскільки, договір відступлення права вимоги від 02.12.2022 укладений між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ОСОБА_1 було вчинено без письмової згоди ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач", як було передбачено п. 13.7 договору поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021, то в даному випадку, договір відступлення права вимоги вчинено з порушеннями положень ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що зустрічні позовні вимоги ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02.12.2022 укладеного між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ОСОБА_1 є законними та обгрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Відтак, оскільки, в судовому порядку визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 02.12.2022 укладений між ТОВ "ПМТЗ АМФОРА" та ОСОБА_1 , то, в даному випадку, у ОСОБА_1 відсутнє право вимоги щодо стягнення з ТОВ "Вовчанський міжрайагропостач" заборгованості за договором поставки № АМР 21/019_4 від 09.03.2021, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні вимог по первісному позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, натомість, зустрічний позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати у вигляді судового збору за первісним позовом покладаються на позивача за первісним позовом; судовий збір за зустрічним позовом покладається солідарно на відповідачів за зустрічним позовом в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісних позовних вимог - відмовити повністю.

Зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 02.12.2022 укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ Амфора".

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 15.11.2000 року) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМТЗ Амфора" (49040, м. Дніпро, вул. Джинчарадзе, будинок 4, секція 1, код ЄДРПОУ 37805737) судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "01" листопада 2023 р.

Суддя Л.В. Шарко