Рішення

від 02.11.2023 по справі 922/3880/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3880/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 27; код ЄДРПОУ: 09322277) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтапетроліум" (61144, м. Харків, вул. Бучми, 10; код ЄДРПОУ: 39523925) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

31.08.2023 Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтапетроліум", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Нафтапетроліум" заборгованість за договором банківського рахунку №957162 від 17.04.2015 у розмірі 39 469,15 грн., а також позивач просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором банківського рахунку №957162 від 17.04.2015 в частині своєчасної та в повному обсязі сплати комісії за щомісячне обслуговування банком тарифного пакету.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головне управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю"Нафтапетроліум" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3880/23. Вирішено розгляд справи №922/3880/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України).

В той же день, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адреси відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтапетроліум" (61144, м. Харків, вул. Бучми, 10) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/3880/23 від 04.09.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію 13.09.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

14.09.2023 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/3880/23 від 04.09.2023 було повторно направлено на адресуТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтапетроліум", а саме: 61144, м. Харків, вул. Бучми, 10, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію 26.09.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

Додатково 14.09.2023 секретарем судового засідання було сформовано телефонограму на номер телефону відповідача, вказаний позивачем в позовній заяві як засіб зв`язку з відповідачем, однак відповідну телефонограму відповідачем прийнято не було оскільки зазначений номер не обслуговується.

Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 02.11.2023 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

17.04.2015 між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (сторона 1, банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтапетроліум" (сторона 2, клієнт) було укладено договір банківського рахунку №957162 (надалі - Договір) (а.с.17-19 т.1).

Відповідно до п.1.1. Договору, банк зобов`язався надати клієнту послуги з розрахунково-касового обслуговування, які пов`язані з переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійснення інших операцій передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язується оплачувати вартість таких послуг та надає банку право користуватись тимчасово вільними коштами клієнта на власний розсуд.

Згідно з п.2.1 Договору, банк протягом трьох банківських днів після надання всіх необхідних документів зобов`язується відкрити клієнту рахунки № НОМЕР_1 у гривні та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов цього договору, законодавства України, в т ч. нормативно правових актів Національного Банку України.

Порядок здійснення банком за цим Договором операцій з розрахунково-касового обслуговування визначається законодавством України, зокрема: Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", іншими нормативно - правовими актами України, в тому числі нормативно - правовими актами Національного банку України (п.2.2.Договору).

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що оплата за послуги надані банком клієнту відповідно до переліку операцій з розрахунково-касового обслуговування, здійснюється згідно з Тарифами за послуги ТВБВ №10026/092 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (Додаток №1 до цього договору, який є його невід`ємною складовою частиною), які можуть бути змінені Банком в порядку, визначеному умовами цього договору (далі - тарифи).

Відповідно до п.3.1 Договору вартість послуг банку визначена в тарифах у вигляді суми тарифу - вартості послуги.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що при настанні термінів оплати вартості наданих банком послуг з розрахунково-касового обслуговування клієнт доручає банку здійснювати договірне списання коштів в передбаченому тарифами розмірі, що необхідний для оплати наданих банком послуг з обслуговування рахунку (ів) клієнта, а також інших поточних рахунків клієнта відкритих в АТ «Ощадбанк» або тих, що будуть відкриті протягом строку дії цього договору.

Сплата клієнтом коштів за надані банком поступі здійснюється одночасно з проведенням операції авансом або не пізніше визначеного числа місяця наступного за звітнім відповідно до Додатку 1 до цього договору.

Згідно з п.4.2.6 Договору банк має право отримувати від клієнта оплату вартості за надані послуги відповідно тарифів.

Відповідно до п.4.3 Договору клієнт зобов`язаний, зокрема:

- виконувати умови Договору та вимоги законодавства України, в тому чисті нормативно - правових актів Національного банку України (п.п.4.3.3),

- сплачувати вартість послуг банку згідно з тарифами в порядку, визначеному Розділом 3 цього Договору (п.п.4.3.10),

- своєчасно поповнювати рахунок(ки) грошовими коштами, у разі відсутності або недостатності коштів на рахунку(ах) з метою належного виконання своїх обов`язків за цим Договором щодо сплати на користь банку вартості наданих ним послуг, в тому числі з метою забезпечення можливості здійснення банком права договірного списання коштів у сумі, необхідній для повної оплати послуг, а також в інших випадках, визначених цим Договором, для реалізації банком права договірного списання коштів з рахунку(ів) (п.п.4.3.11);

- щорічно до 15 січня наступного за звітним року підтверджувати в письмовій формі залишок коштів на Рахунку(ах) станом на 1 січня. У випадку неотримання Банком підтвердження залишків коштів на Рахунку(ах) Клієнта протягом зазначеного строку, залишок коштів вважається підтвердженим (п.п.4.3.12);

- оплачувати вартість послуг із здійснення операцій з купівлі, продажу (в тому числі обов`язкового продажу) та/або обміну (конвертації) безготівкової іноземної валюти за кошти клієнта у розмірі, визначеному тарифами банку (п.п.4.3.13);

- відшкодувати банку витрати по сплаті комісійних винагород банків-кореспондентів, у т.ч. за перерахування коштів з рахунку(ів) на поточний(і) рахунок клієнта, відкрнтий(і) в іншому банку протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання від банку відповідного рахунку (п.п.4.3.14).

У відповідності до п.6.4 Договору за несвоєчасне поповнення рахунку(ів) відповідно до умов підпункту 4.3.11 цього Договору, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані банком послуги, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка від належної до сплати суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.9.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. Дія Договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не попередить в письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не менше ніж за один місяць до закінчення відповідного строку дії Договору.

Додатком №1 до Договору встановлено тарифи за послуги банку (а.с.20-24 т.1).

Згідно з п.2.1.2.1 Додатку №1, щомісячне обслуговування тарифного пакету становить 299,00 грн. в місяць, при цьому, комісія повинна бути сплачена не пізніше 5 числа наступного місяця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року №568 «Питання акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка набрала чинності 10.07.2019, змінено тип публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Доказів попередження жодної із сторін в письмовій формі іншу сторону про припинення дії спірного Договору не менше ніж за один місяць до закінчення відповідного строку дії Договору чи розірвання сторонами спірного Договору матеріали справи не містять.

Відтак, дію Договору на підставі п.9.1 Договору було неодноразово автоматично продовжено.

В подальшому, позивач надіслав на адресу відповідача лист від 08.07.2020 №100.32-16/1-407, яким повідомлено ТОВ «Нафтапетроліум» про наявність заборгованості за надані банком послуги на підставі Договору та висловлено вимогу щодо погашення боргу. Однак вказаний лист повернувся адресату за закінченням терміну зберігання (а.с.25-26 т.1).

Як стверджує позивач, відповідачем в порушення умов Договору несвоєчасно виконано зобов`язання щодо сплати комісії за обслуговування протягом строку дії Договору, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 22 756,05 грн.

На суму простроченої заборгованості позивач нарахував відповідача пеню у розмірі 5 642,25 грн., інфляційні збитки у розмірі 9 154,07 грн. та 3% річних у розмірі 1 916,78 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ зі змінами та доповненнями, банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Як свідчать матеріали справи, 17.04.2015 між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтапетроліум" (клієнт) було укладено договір банківського рахунку №957162, відповідно до п.1.1. якого, банк зобов`язався надати клієнту послуги з розрахунково-касового обслуговування, які пов`язані з переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійснення інших операцій передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язався оплачувати вартість таких послуг та надає банку право користуватись тимчасово вільними коштами клієнта на власний розсуд.

Таким чином, укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України, статтями 11, 202, 509 ЦК України і відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу положень частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (частина 2 статті 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини 2 статті 1067 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що оплата за послуги надані банком клієнту відповідно до переліку операцій з розрахунково-касового обслуговування, здійснюється згідно з Тарифами за послуги ТВБВ №10026/092 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (Додаток №1 до цього договору, який є його невід`ємною складовою частиною), які можуть бути змінені банком в порядку, визначеному умовами цього Договору.

Згідно з п.2.1.2.1 Додатку №1, щомісячне обслуговування тарифного пакету становить 299,00 грн. в місяць, при цьому, комісія повинна бути сплачена не пізніше 5 числа наступного місяця.

Як стверджує позивач, у відповідача наявний борг зі сплати комісії за обслуговування банком тарифного пакету протягом строку дії Договору у сумі 22 756,05 грн.

На підтвердження зазначено позивач надав банківську виписки по особовому рахунках відповідача за період з 17.04.2015 по 29.08.2023 (а.с.8-16 т.1).

Як вбачається з вищезазначених банківської виписки по особовому рахунку відповідача, останнім частково сплачено комісію за обслуговування банком тарифного пакету протягом періоду з 17.04.2015 по 29.08.2023. Останній платіж за Договором відповідачем було здійснено 06.01.2022.

Доказів погашення відповідачем суми комісії у розмірі 22 756,05 грн. за обслуговування банком тарифного пакету, в тому числі у строки погоджені сторонами, матеріали справи не містять.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідач, уклавши договір банківського рахунку, добровільно став стороною такого договору, а відтак на відповідних умовах зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань.

Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми заборгованості за комісією а обслуговування тарифного пакету суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до умов Договору.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм чинного законодавства, дослідивши всі обставини, що мають значення для справи, надавши їм відповідну правову оцінку та врахувавши факт неналежного виконання відповідачем умов Договору, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за обслуговування тарифного пакету у розмірі 22 756,05 грн. позивачем належним чином обґрунтована, заявлена у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак підлягає задоволенню в цій частині.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 642,25 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 6.4. Договору.

Так, у відповідності до п.6.4 Договору за несвоєчасне поповнення рахунку(ів) відповідно до умов підпункту 4.3.11 цього Договору, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані банком послуги, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка від належної до сплати суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства і умов Договору.

З огляду на зазначене, вимога позивач про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 642,25 грн. є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 9 154,07 грн. та 3% річних у розмірі 1 916,78 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки також містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж,і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства і умов Договору.

З огляду на зазначене, вимоги позивач про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 9 154,07 грн. та 3% річних у розмірі 1 916,78 грн. є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю"Нафтапетроліум" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Нафтапетроліум" (61144, м. Харків, вул. Бучми, 10; код ЄДРПОУ: 39523925) на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 27; код ЄДРПОУ: 09322277) заборгованість за договором банківського рахунку №957162 від 17.04.2015 зі сплати комісії за щомісячне обслуговування тарифного пакету у розмірі 22 756 (двадцять дві тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн. 05 коп., пеню у розмірі 5 642 (п`ять тисяч шістсот сорок дві) грн. 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 9 154 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят чотири) грн. 07 коп., 3% річних у розмірі 1 916 (одна тисяча дев`ятсот шістнадцять) грн. 78 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "02" листопада 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко