Рішення

від 30.10.2023 по справі 922/3549/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2023м. ХарківСправа № 922/3549/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Грищенко А.А., адвокат, довіреність № 2-81д від 20.02.23 р.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування», місто Київ,

до Комунального підприємства «Балаклійський водоканал», Харківська область, Ізюмський район, місто Балаклія,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство «Укргазвидобування», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Балаклійський водоканал», про стягнення збитків у розмірі 409 963,79 грн. у зв`язку із не оформленням та не реєстрацією податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Акціонерного товариства «Укргазвидобування» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - документа, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 00,01 грн. (1 копійка); - документів (опис вкладеного до цінного листа із відміткою поштової установи), що підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви № ШГВ5359/003.1.14-1 від 27.07.2023 року; - відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. 28 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3549/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3549/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 24279 від 08 вересня 2023 року), що прийнятий до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 21 вересня 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 25437 від 19 вересня 2023 року), що прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 21 вересня 2023 року. Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався, хоча судом були створені відповіді умови. 25 вересня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, встановлено відповідачеві строк на подання заперечень на відповідь на відзив до 09 жовтня 2023 року. Як вбачається із відстеження відправлення ухвали-повідомлення від 25 вересня 2023 року про встановлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив (трек номер 0600226374091) вона отримана 03 жовтня 2023 року. Тобто, судом створені відповідачу всі умови для подання заперечень, однак останній не реалізував своє право та не подав до суду означеної заяви по суті справи. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України, спір вирішено в межах процесуальних строків до ГПК України.

2. АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У позові зазначено, що між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» в особі ГПК «Шебелинкагазвидобування» (правонаступника АТ «Укргазвидобування») укладено договір № 105 від 01.04.2005 року (надалі «Договір») на відпуск води з комунального водопроводу та прийом стоків в комунальну каналізацію. Відповідно до листа № 28 від 25.01.2023 року відповідач повідомив про припинення надання послуг з водопостачання та водовідведення за Договором № 105 від 01.04.2023 року з 31.12.2022 року. Тобто, на даний час договірні відносини із відповідачем за договором припинені, однак свої зобов`язання з реєстрації податкових накладних відповідач на протязі строку дії Договору та на даний час не виконав. Так, на виконання умов Договору в період з 2019 року по 2022 рік відповідач здійснив надання послуг з водопостачання на суму 1328697,15 грн. з них загальна сума ПДВ 409963,79 грн., що вбачається із Актів прийому-здачі виконаних робіт (послуг). Як вказує позивач, він зобов`язання з оплати виконаних робіт виконав в повному обсязі в сумі 2459782,82 грн., про що свідчать платіжні доручення за переліком, наведеним у позові. Однак, відповідач не здійснював формування, подання та реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), тим самим унеможливлював віднесення позивачем сума ПДВ до податкового кредиту. Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим кодексом термін. Отже, з дати оформлення актів приймання-передачі послуг, що засвідчують факт отримання позивачем послуг (за правилом першої події), у відповідача виник обов`язок реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за вказаними операціями з жовтня 2019 року по березень 2022 року. Однак, в порушення приписів п. 187.1. ст. 187 ПК України відповідачем не були зареєстровані податкові накладні в ЄРПН. Таким чином, на думку позивача, відповідач в порушення вимог ПК України не зареєстрував податкові накладні в ЄРПН, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі 409963,79 грн. Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України та ст. 224 ГК України є порушення зобов`язання.

08 вересня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 24279). Відповідач зазначає, що починаючи з 2016 року він має податковий борг, який станом на 31 серпня 2023 року складає 15959870,68 грн., що повністю позбавляє та унеможливлює його права на реєстрацію податкових накладних в ЄРПН. Також, у відзиві зазначено про відсутність вини з боку відповідача, адже за відповідними договорами між державними органами з Державного бюджету України було відсутнє виділення субвенції і у зв`язку із цим виник податковий борг. У відзиві вказано, що позивач мав повне право на самостійну реєстрацію податкових накладних на підставі п. 201.11. ст. 201 ПК України, адже підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами. Керуючись умовами укладеного Договору, позивач та відповідач щомісячно складали акти прийому-здачі виконаних робіт (послуг) за водовідведення, облік яких обраховувався на рівні обсягів спожитих ним послуг з централізованого водопостачання, визначених виключно на підставі показників засобів обліку. Відповідач вважає, що позивач втратив право на стягнення заборгованості по незареєстрованим податковим накладним у період жовтня 2019 року липень 2020 року. Крім того, відповідач посилається на форс-мажорні обставини. З дня окупації (лютий 2022 року) Балаклійської територіальної громади, викликаної внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф та до часу деокупації відповідач не здійснював господарської діяльності визначеної Статутом. Лише з 12 вересня 2022 року відповідач відновив свою діяльність. Отже, зважаючи на настання форс-мажорних обставин відповідач, з об`єктивних підстав, жодним чином не міг виконувати свої зобов`язання за Договором у період з лютого по вересень 2022 року, у тому числі зобов`язань щодо складання та реєстрації податкових накладних.

19 вересня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 25437). Позивач вважає, що відповідачем не надано доказів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Також, у відповіді на відзив зазначено, що у позивача відсутні прилади обліку господарського-побутових стічних вод та поверхневих стоків. Відповідно до умов Договору на відпуск води з комунального водопроводу та прийом стоків в комунальну каналізацію їх обсяги визначаються відповідачем розрахунковим шляхом. Отже, позивачем не мав законних підстав для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної. Посилання відповідача на пропущення строків позовної давності позивачем - вважає безпідставними. Так само, позивач зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів неможливості проведення реєстрації податкових накладних за період з жовтня 2019 року по лютий 2022 року через існування форс-мажорних обставин.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі матеріалів справи суд встановив, що 01 квітня 2005 року між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» в особі ГПУ «Шебелинкагазвидобування», правонаступника АТ «Укргазвидобування» (позивач, абонент за Договором) та Комунальним підприємством «Балаклійський водоканал» (відповідач, водоканал за Договором) укладено договір № 105.

В період з жовтня 2019 року по лютий 2022 року між сторонами існували взаємовідносини за Договором, що підтверджується актами прийому-передачі робіт (послуг), рахунками та платіжними документами. На момент виникнення спірних правовідносин сторони були платниками ПДВ, що ними не заперечується. Як зазначається позивачем та не заперечується відповідачем, за цей період відповідач не реєстрував податкові накладні.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). За приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг. За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних / розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відтак, за загальним правилом, приписи пункту201.10 статті 201 Податкового кодексу Українине передбачають можливості включення споживачем послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання надавачем (постачальником) послуг обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

Тобто, відсутність факту реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних з боку платника податку відповідачем, не дає права позивачу на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє відповідача від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Отже, згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України на відповідача покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента - позивача на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Судом встановлено, що відповідачем надавались позивачу послуги з водовідведення. Однак, відповідач встановленого Податковим кодексом України обов`язку щодо реєстрації податкових накладних не виконав (протиправна поведінка, що виражена у бездіяльності). З наведених вище норм вбачається, що такі порушення відповідача позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 409 963,79 грн., тобто позивач поніс збитки (шкідливий результат такої поведінки - збитки). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою (бездіяльністю щодо не реєстрації податкових накладних) та збитками є прямим саме від невиконання відповідачем свого обов`язку із реєстрації податкових накладних у позивача виник збиток. Вина у бездіяльності відповідача повністю полягає на ньому. Посилання відповідача на наявність податкового боргу та відсутності грошових коштів (відсутність їх надходження від відповідних органів) не є обставинами у відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, що звільняють від відшкодування збитків. Відповідач не надав жодних доказів, що вказують на вчинення ним активних дій щодо намагання зареєструвати податкові накладні. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що відповідач такого обов`язку не здійснив.

Окремо, суд зазначає, що обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед позивачем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18). Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність складу господарського правопорушення, а отже і про наявність підстав для стягнення збитків із відповідача у розмірі 409 963,79 грн. у зв`язку із не оформленням та не реєстрацією податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Щодо заперечень відповідача стосовно можливості включення позивачем рахунків до податкового кредиту згідно п. 11 ст. 201 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне. Для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту без отримання податкової накладної є рахунок, який виставляється платнику податку на послуги, вартість яких визначається за показниками приладів, тобто приладів обліку саме на водовідведення. Відповідач вказує на те, що позивач отримував рахунки-фактури від відповідача за надані послуги з водопостачання та водовідведення, вартість яких була визначена за показниками приладу обліку води, містили загальну суму платежу, суму податку та податковий номер відповідача, у зв`язку з чим позивач мав включити зазначені рахунки до податкового кредиту. В свою чергу, суд зазначає, що п. 1.3 Договору встановлено, що кількість стічних вод, приймається у кількості, що дорівнює кількості використаної води. У випадку коли вода входить до складу продукції або втрачається в процесі виробництва, то кількість стічних вод визначається відповідними розрахунками з врахуванням безповоротних втрат води на підставі технологічних нормативів. Позивачем зазначено, а відповідачем не було спростовано, що у позивача прилади обліку на водовідведення відсутні. У представлених до суду актах також не міститься відомості про попередні та поточні показання приладів обліку. Враховуючи те, що прилади обліку на водовідведення у позивача не встановлені, відповідач обов`язку щодо реєстрації податкових накладних про надані послуги з водовідведення не виконав, чим позбавив позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Відповідно посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21 констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, поширюються саме на правовідносини, що є предметом судового розгляду у даній справі. Так само, відповідачем не доведено, що форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань. Тим паче, останній акт було складено 11 лютого 2022 року, тобто до виникнення обставин, що підтверджені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року. Тобто, означені події позаяк не могли впливати на відповідача, тобто виконання ним обов`язку із реєстрації податкової накладної. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. При цьому, в кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести доказами, що саме в її конкретному випадку мають місце ці обставини, що зумовлені загальновідомими подіями. Таким чином, на переконання суду, відповідач не надав доказів, які б підтвердили поширення на нього форс-мажорних обставин.

Відповідно посилання відповідача на те, що за актами у період жовтня 2019 року липень 2020 року позивачем пропущено строк позовної давності, суд зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від30.03.2020№540-IX доРозділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України(Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тобто, строки, визначеністаттею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії відповідного карантину». Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"зі змінами, внесенимиПостановою КМУ № 956 від 13.10.2020р., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 р. Надалі було ухваленопостанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відповідно до п. 1 цієїПостанови(в актуальній редакції) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленогопостановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р.№ 641Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029). При цьому, додатково,Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України(Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356), зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії». Тобто, строки, визначеністаттею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії воєнного стану». Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 рокуза№ 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що досі триває. Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що з 19 грудня 2020 року має місце введення карантину, а з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан, що зумовлюють продовження строку позовної давності, що визначений устатті 258 ЦК України. Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності.

4. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Укргазвидобування» задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «Балаклійський водоканал» (64207, Харківська область, Ізюмський район, місто Балаклія, вулиця Вторчорметова, будинок 6; код ЄДРПОУ: 33394709) на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28; код ЄДРПОУ: 30019775) збитки у розмірі 409963,79 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 6149,46 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" листопада 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко