Окрема думка

від 12.10.2023 по справі 922/1839/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

12 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1839/19

судді Верховного Суду Рогач Л. І.

на ухвалу Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 922/1839/19

за позовом ОСОБА_1 (замінено приватне підприємство "Орієнтир МВ") до Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо" про стягнення коштів.

Суть спору

У цій справі позивач просив стягнути з Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" (далі - відповідач) заборгованість в загальному розмірі 1 419 481,75 грн за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.10.2019 (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги були задоволені повністю.

Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подало Комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо" (далі - КП "Салтівське трамвайне депо"), зазначивши, що є правонаступником відповідача, але, в порушення статей 50, 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд не вирішив питання щодо можливого залучення його до участі у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 було закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою КП "Салтівське трамвайне депо" на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, враховуючи,, що правонаступництво не відбулося і відповідач як юридична особа не припинив своє існування.

Постановою Верховного Суду від 11.01.2023 касаційну скаргу КП "Салтівське трамвайне депо" задоволено; ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №922/1839/19 скасовано, а справу передано на розгляд суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що апеляційний господарський суд залишив поза увагою, що право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання не лише про їхні права та (або) обов`язки, а ще й про інтереси (стаття 254 ГПК України) внаслідок чого, не встановивши всіх обставин справи з урахуванням доданого до матеріалів апеляційної скарги наказу від 23.04.2014 №489, дійшов передчасних висновків про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, зокрема, що судовим рішенням не вирішувалося питання про інтереси скаржника.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 (колегія суддів: Здоровко Л.М., Бородіна Л.І., Лакіза В.В.) рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2019 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у КП "Салтівське трамвайне депо" виник законний інтерес до вирішення питань щодо прав та обов`язків відповідача перед іншою особою (позивачем) в межах даної справи №922/1839/19, зокрема, відносно питань заборгованості за зобов`язаннями відповідача, і судове рішення може вплинути на права та обов`язки КП "Салтівське трамвайне депо". Враховуючи зазначене, судова колегія апеляційної інстанції зазначила про необхідність залучення КП "Салтівське трамвайне депо" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Позивач у касаційній скарзі просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/1839/19; закрити провадження у справі № 922/1839/19 за апеляційною скаргою КП "Салтівське трамвайне депо" на рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2019.

Зазначав про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 917/663/20, від 23.07.2020 у справі №910/8259/16, від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц, від 17.01.2023 у справі № 914/2390/21, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 17.10.2022 у справі №904/6084/21, від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, від 19.10.2022 у справі №910/14224/20.

Ухвала Верховного Суду

Верховний Суд ухвалою від 12.10.2023 касаційне провадження закрив.

Вказав, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Аргументував тим, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 922/1839/19.

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду

Відповідно до змісту частини третьої статті 33 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Дійсно, у справі №905/1397/21, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався спір про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промспецбуд" від 22.04.2020, оформленого протоколом від 22.04.2020 №22/04.

Водночас об`єктом касаційного перегляду у цій справі була ухвала суду апеляційної інстанції, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Ухвала суду мотивована тим, що оскаржуване рішення господарського суду Донецької області в мотивувальній частині не містить будь-яких висновків, суджень або посилань суду на права, інтереси та обов`язки фізичної особи; в резолютивній частині рішення суду не йдеться про порушення безпосередньо прав, інтересів та обов`язків такої особи. Постанова Верховного Суду від 22.03.2023 у цій справі містила висновок щодо права на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі.

Тобто у справі №905/1397/21 при здійсненні касаційного перегляду Верховний Суд аналізував правовідносини з приводу права на апеляційне оскарження рішення суду особою, яка не брала участі у справі, проте зазначала про її заінтересованість у результатах вирішення спору та ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов.

Так само і у справі № 922/1839/19 КП "Салтівське трамвайне депо" як особа, яка не брала участі у справі звернулось з апеляційною скаргою на рішення вважаючи, що це рішення може вплинути його інтереси, отже за змістовним критерієм ці справи є подібними, а тому, на моє переконання, є встановлені законом підстави для розгляду касаційної скарги по суті. Натомість підстав для закриття касаційного провадження немає.

Так, у справі № 905/1397/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України, для закриття апеляційного провадження, оскільки в мотивувальній або резолютивній частинах рішення відсутні висновки про права та обов`язки скаржниці, а отже відсутні підстави для висновку про те, що судом у справі №905/1397/21 було вирішено безпосередньо питання про права, інтереси та (або) обов`язки апелянта.

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення

Згідно із частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Водночас судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Доведення цих обставин покладено на скаржників, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, а також від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21 (на неврахування висновків якої зокрема посилається і скаржник).

Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі №12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10).

Отже конструкція вказаної правової норми процесуального закону не передбачає подвійного тлумачення, її правильне застосування є очевидним і не викликає розумних сумнівів, а практика застосування Верховним Судом положень частини першої статті 264 в системному зв`язку зі статтями 17, 254 ГПК України є сталою та послідовною.

Слід зазначити, що основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України), водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Дія 97" проти України", § 47).

До того ж ЄСПЛ указав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України", § 53, 55).

Як зазначалось вище, коло осіб, які мають право на оскарження судового рішення, законодавчо обмежено відповідними критеріями (вирішення судом питання про їх (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок) та наявністю у такої особи правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, який має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

На моє переконання, невиправдане розширення кола осіб, які можуть оскаржити судове рішення, зокрема з підстав ймовірного припущення про можливість впливу на їх інтерес у майбутньому, суперечитиме загальним засадам судочинства, принципами правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом.

Направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 вказав про передчасність закриття апеляційного провадження та на необхідність з`ясувати всі обставини справи, які можуть зумовлювати виникнення у КП "Салтівське трамвайне депо" право на апеляційне оскарження.

Разом із цим, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не вказав, спір про право у яких правовідносинах, учасником яких є скаржник, наявний або які судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах містяться в оскаржуваному судовому рішенні. Не встановив суд також і обставин, з якими закон пов`язує універсальне правонаступництво КП "Салтівське трамвайне депо" або обставин, які свідчили б про набуття цим підприємством статусу учасника спірних матеріально-правових відносин, а тому суд першої інстанції не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки КП "Салтівське трамвайне депо". Відповідно останнє не мало права апеляційного оскарження судового рішення на підставі статті 254 ГПК України, а суд апеляційної інстанції не вправі був розглядати апеляційну скаргу по суті.

У зв`язку із викладеним не погоджуюсь з мотивами, наведеними в ухвалі, а тому вважаю, що Верховний Суд, не мав підстав закривати касаційне провадження, а мав здійснити розгляд касаційної скарги, за наслідками якого скасувати постанову суду апеляційної інстанції, як прийняту в порушення приписів статті 254 ГПК України за відсутності підстав для апеляційного перегляду.

Суддя Лариса РОГАЧ