Постанова

від 01.11.2023 по справі 500/3675/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3675/23 пров. № А/857/16585/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2023р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській обл. про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Осташ А.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 43 хв. 14.08.2023р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 14.08.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

22.06.2022р (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 (в особі представника адвоката Фігурського М.А.) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про збільшення позовних вимог, просив поновити строк звернення до суду із розглядуваним позовом; визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача Головного управління /ГУ/ ДПС у Тернопільській обл. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54 від 07.11.2019р. в розмірі 26539 грн. 26 коп.; зобов`язати податковий орган скасувати заборгованість ФОП ОСОБА_1 по сплаті єдиного соціального внеску та привести у відповідність картку особового рахунку платника податків ФОП ОСОБА_1 (а.с.1-8, 31, 46-47).

Згідно ухвали суду від 06.07.2023р. розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи (а.с.33-34).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Тернопільській обл. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54 від 07.11.2019р.; зобов`язано податковий орган внести зміни до даних облікової картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення заборгованості по сплаті єдиного внеску в сумі 26539 грн. 26 коп. (а.с.71-76).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Тернопільській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.104-108).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач, будучи зареєстрованим фізичною особою підприємцем, перебуваючи на загальній системі оподаткування, зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у відповідності до вимог Закону України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Сума податкових зобов`язань з єдиного внеску за період, в якому ФОП ОСОБА_1 набув статус «особа з інвалідністю» (а саме IV квартал 2019 року жовтень та листопад 2019 року) в розмірі 1836 грн. 12 коп. виникне під час подання звітності з єдиного внеску відповідно до форми звітності, чинної на момент її подання.

За даними інформаційної системи позивач не подавав звітність з єдиного внеску за періоди 2017-2022 років.

Відтак, апелянт правомірно на підставі даних інформаційної системи сформував та надіслав позивачу спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму. При цьому, законодавчо передбачених підстав для звільнення позивача від сплати вказаного боргу не має.

Представником позивача - адвокатом Фігурським М.А. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.135-138).

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформаційних баз даних ГУ ДПС у Тернопільській обл. позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), починаючи з 28.03.2001р., по теперішній час перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець (а.с.57-60).

Також із 08.11.2019р. позивач набув ознаки «особа з інвалідністю».

Починаючи з 01.01.2017р., позивач обрав на загальну систему оподаткування; звітність з єдиного внеску за період 2017-2022 років останній не подавав.

Станом на 31.10.2019р. по інтегрованій картці платника податків, яка обліковувалась в ГУ ДПС у Тернопільській обл., по коду класифікації доходів бюджету 71040000 у ФОП ОСОБА_1 сума боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування склала 26539 грн. 26 коп.

Така заборгованість виникла в результаті автоматичного нарахування єдиного внеску ІС «Податковий блок» у розмірі мінімального страхового внеску.

На підставі цих відомостей та у відповідності до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., відповідач ГУ ДПС у Тернопільській обл. сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54 від 07.11.2019р., яку направив 14.11.2019р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкодовий ідентифікатор 4600309260718) на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 (а.с.29).

Вказаний лист повернуто органом поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання 18.12.2019р. (а.с.28).

Оскільки ФОП ОСОБА_1 не оскаржив вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54 від 07.11.2019р., тому на підставі ст.ст.3, 5, 12 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.ст.12, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податковий орган сформував узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54У від 07.11.2019р. на суму 25539 грн. 26 коп., яку передав на примусове виконання до органу державної виконавчої служби (а.с.13).

Окрім цього, відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.06.2020р. у справі № 500/1203/20 позов ФОП ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Тернопільській обл. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54 У від 04.02.2019р. на суму 18276 грн. 72 коп.

Вказане рішення суду набрало законної сили 27.10.2020р. (а.с.41-43).

Відповідно до представлених документів позивач був працевлаштованим протягом періоду 2017-2022 років.

Зокрема, в спірний період позивач працював у ТзОВ «ФК «Астек-Інвест», де отримував заробітну плату за основним місцем праці; на вказані виплати роботодавець нараховував та сплачував за позивача обов`язкові відрахування із заробітної плати (в тому числі і єдиний внесок) (а.с.14 і на звороті).

Отже, станом на 31.10.2019р. за позивачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) в сумі 26539 грн. 26 коп., яка виникла в результаті автоматичного нарахування єдиного внеску ІС «Податковий блок» у розмірі мінімального страхового внеску (а.с.13).

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таке правове врегулювання дає підстави для висновку про те, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як ФОПи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність, не отримують доходів від такої, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Оскільки метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена спірна вимога (2017-2019 роки), нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Вказане свідчить про те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону № 2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

Враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на факт звільнення позивача від сплати єдиного внеску та відсутність підстав для його нарахування, суд дійшов до висновку про невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) критеріям правомірності.

Окрім цього, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

З огляду на викладене, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, з метою повного захисту порушених прав та інтересів позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати ГУ ДПС у Тернопільській обл. внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26539 грн. 26 коп., яку відповідач вимагає сплатити оскаржуваною вимогою № Ф-2355-54 від 07.11.2019р.

Такий спосіб захисту прав та інтересів позивача відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов`язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Розглядуваний спір стосується правомірності винесення відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за умови відсутності здійснення позивачем підприємницької діяльності, отримання від неї доходу, а також за умови працевлаштування останнього.

Також із урахуванням попереднього звернення позивача до суду із аналогічними позовними вимогами за попередній період, відсутності скасування заборгованості по попередньому судовому рішенню, останній просить суд застосувати такий спосіб захисту як зобов`язання контролюючого органу внести коригування до особового рахунку платника шляхом виключення спірної суми недоїмки із інтегрованої картки платника податків.

В частині наявності правових підстав для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску колегія суддів враховує наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, частиною 2 ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Отже, нормами вказаного закону регламентується база оподаткування як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.11 ст.8 наведеного Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка (з 01.01.2016р. у розмірі 22 відсотка) визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.ч.2, 3 ст.9 цього Закону).

Частиною 8 ст.9 вказаного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Аналіз наведених норм вказує на те, що в разі якщо платником внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписи абз.1 п.2 ч.1 ст.7 зазначеного Закону змінені згідно із Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016p. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який зобов`язав платника єдиного внеску визначити базу нарахування ЄСВ не менше мінімальної величини, при цьому факт неотримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванню та сплаті.

Відповідно до ст.2 розділу 3 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів № 814 від 28.12.2020р.), ФО-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

Звітним періодом є календарний рік.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».

За обліковою категорією (фізична особа-підприємець) Звіти за 2017-2019 роки позивачем не були подані до контролюючого органу у строки, визначені законом, не було нараховано та сплачено суми ЄСВ за вказані роки.

Згідно пп.2 п.2 p.VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Матеріалами справи стверджується, що вказане нарахування боргу з ЄСВ здійснено відповідачем за період 2017-2019 років у сумі мінімального розміру страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; (п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до ч.5 ст.8 цього Закону єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

В 2017 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 грн. згідно Закону України № 1801-VІІ від 21.12.2016р. «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3723 грн. згідно Закону України № 2246-VIII від 07.12.2017р. «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

В 2019 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 4173 грн. згідно Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018р. «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Звідси, розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2017 рік становила 8448 грн. (3200 грн. х 22 % = 704 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.) х 12 місяців).

Розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2018 рік склала 9828 грн. 72 коп. (3723 грн. х 22 % = 819 грн. 06 коп. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р.) х 12 місяців).

Розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2019 рік становила 8262 грн. 54 коп. (4173 грн. х 22 % = 918 грн. 06 коп. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2019р. по 30.09.2019р.) х 9 місяців).

При цьому, загальна сума боргу (недоїмки) з ЄСВ згідно спірної вимоги склала 26539 грн. 26 коп. (станом на 31.10.2019р.).

Відповідно до вимог ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п.3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

За приписами п.4 розділу VI цієї Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.

Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Разом з тим, питання, яке є предметом судового розгляду в цій справі, стосується порядку сплати ЄСВ фізичною особою - підприємцем, який є найманим працівником, та за якого роботодавець сплачує ЄСВ до Пенсійного фонду України.

Зокрема, згідно представлених доказів за звітні періоди 2017-2019 років суми ЄСВ за позивача сплачувалися його роботодавець ТзОВ «ФК «Астек-Інвест» (код ЄДРПОУ 35833605), в розмірі не менше мінімального (а.с.8-9).

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є застрахованою особою, платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а відтак саме на страхувальника-роботодавця покладено обов`язок систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

У зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, у позивача не виникав обов`язок щодо сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54У від 07.11.2019р., якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019р. в сумі 26539 грн. 26 коп., сформована відповідачем без дотримання вимог закону, а тому є наявними правові підстави для її скасування.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019р. у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020р. у справі № 480/4656/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Окрім цього, згідно із п.4.1.4 пп.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, а тому відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки).

Додатково колегія суддів звертає увагу на допущені неточності та недоліки під час формування спірної вимоги: остання датована 07.11.2019р., сума боргу визначена в ній станом на 23.06.2022р. (а.с.13).

Щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Справа в адміністративному суді може бути порушена за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки у розумінні ст.4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Такий спір характеризується, зокрема, тим, що у ньому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і такий спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ст.5 КАС України).

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з приписами ст.71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Статтею 72 цього Кодексу визначено, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій; від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків; від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; за наслідками податкового контролю; для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.

Згідно ст.74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до пункту 41.2 статті 41 цього Кодексу.

Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021р. (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин), є нормативно-правовим актом, який визначає правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до вказаного Порядку:

п.2 розділу І оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення облікових показників в ІКП, який ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку; інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

п.1 розділу ІІ - з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.

З наведеного слідує, що метою відкриття та ведення органами ДПС особових рахунків за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, є облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету.

Аналіз наведених положень вказує на те, що облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДПС в ІКП за своєю юридичною природою не є тими діями суб`єкта владних повноважень, які породжують для платників податків будь-які правові наслідки.

Отже, саме по собі відображення в інтегрованій картці платника відповідних даних не породжує для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права і обов`язки.

Таким чином, дії відповідача по обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску в інтегрованій картці платника неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

Водночас, колегія суддів визнає, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» запроваджені способи оскарження рішень контролюючих органів - адміністративний та судовий, які повною мірою дають можливість платнику внеску захистити порушене права.

Звідси, в разі прийняття відповідачем відповідного рішення (зокрема, вимоги про сплату боргу) позивач вправі її оскаржити в установленому порядку.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Таким чином, лише в разі невиконання податковим органом свого обов`язку щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом після скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) в останнього виникає право на звернення до суду із відповідним позовом.

За таких умов колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги щодо зобов`язання податкового органу внести коригування до особового рахунку ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку такого платника недоїмки з єдиного внеску є передчасними, а тому такі не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправною та скасувати винесену ГУ ДПС у Тернопільській обл. вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54У від 07.11.2019р.; решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

В порядку ст.139 КАС України та виходячи із результату апеляційного розгляду слід здійснити розподіл судових витрат.

Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду із розглядуваним позовом ФОП ОСОБА_1 не сплатив судовий збір в загальному розмірі 1073 грн. 60 коп. (за одну майнову вимогу).

Оскільки за результатами апеляційного розгляду заявлений позов задоволено частково, підстави для стягнення з позивача до бюджету суми несплаченого судового збору за подання позовної заяви є відсутніми.

В свою чергу, понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ДПС у Львівській обл.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи в частині позовних вимог, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки в частині повного задоволення позову не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській обл. задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2023р. в адміністративній справі № 500/3675/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати винесену Головним управлінням ДПС у Тернопільській обл. вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2355-54У від 07.11.2019р., згідно якої заборгованість (недоїмка) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 03.06.2022р. складає 26539 грн. 26 коп., нарахованого як особі, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Понесені апелянтом Головним управлінням ДПС у Тернопільській обл. судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 02.11.2023р.