Постанова від 18.10.2023 по справі 367/4137/23

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 367/4137/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/13829/2023Головуючий у суді першої інстанції Л. В. МерзлийСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 18 жовтня 2023 року місто Київ

Справа № 367/4137/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Мазурик О.Ф., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Пасічник К. В.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Благодійна організація Благодійний фонд

«Відродження захисників України»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 рокув частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалене у складі судді Мерзлого Л. В., в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області,

у с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, у якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» від 31 березня 2023 року за № 42-К, поновити його на роботі на посаді водія транспортних засобів у Благодійній організації благодійний фонд «Відродження захисників України» з 31.03.2022, а також стягнути з Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2022 по 23.05.2023 включно в сумі 131 243,75 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що 26.11.2021 він був прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів у Благодійну організацію благодійний фонд «Відродження захисників України», запис 07 у трудовій книжці. Заробітну плату позивач отримував на банківську карту, що підтверджується випискою по картці за період з 01.12.2021р. по 01.05.2023р. про рух коштів по категорії «зарплата, БФ «Відродження захісників України». Виписка сформована онлайн та підписана електронним цифровим підписом фахівця АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» з печаткою. Згідно виписки за листопад 2021року позивач отримав 1366,67 грн за 3 робочих дні, за грудень 2021року позивач отримав 10022,25 грн (16.12.2021аванс та 05.01.2022зарплата), за січень 2022 року позивач отримав 10022,25 грн (18.01.2022 аванс, 02.02.2022 зарплата), за лютий 2022 року позивач отримав 10022,25 грн (16.02.2022 аванс, 01.03.2022 зарплата), за березень 2022 року позивач отримав 10022,25 грн (16.03.2022 аванс, 01.04.2022 зарплата). 01.04.2022 року на банківську карту позивача надійшло 2 419,16 грн (сума компенсації за невикористану відпустку) Середньомісячна заробітна плата позивача складала 10 022,25 грн. Без згоди позивача 31.03.2022 його було незаконно звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 К3пП України за згодою сторін, що вбачасться із запису 08 у трудовій книжці з посиланням на наказ 42-К від 31.03.2022, чим грубо порушені вимоги КЗпП України та права позивача. Позивач вказу на те, що не виявляв бажання звільнятись з роботи, більш того, не міг написати заяви про звільнення 31.03.2022, оскільки у перші дні вторгнення і військових дій та окупації Бучанського району - 04 березня 2022 він виїхав з України на законних підставах як член сім?ї загиблого, задля безпеки своєї єдиної дитини. Відмітка в закордонному паспорті свідчить про те, що позивач перетнув кордон України 04.03.2022 (виїхав), а повернувся 08.04.2023. Після повернення в Україну, позивач звернувся до роботодавця аби продовжувати виконувати свої трудові обов?язки. Однак, йому повідомили про звільненення із займаної посади з 31.03.2022. Про своє звільнення позивач не знав та не міг знати. Наказ про звільнення позивач отримав поштою 23.05.2023 (експрес-накладна 59000971944320 від 23.05.2023) на свою вимогу. Разом з наказом позивач отримав і трудову книжку. Зазначає про те, що оскільки, позивач не виявляв бажання звільнятись з роботи, не писав заяви про звільнення, а тому вважає таке звільнення незаконним. Також позивач вказував на неврахування і недотримання роботодавцем положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, який набув чинності 24 березня 2022 року та містить норми, що діють протягом дії військового стану в Україні, а тому позивач не міг навіть допустити, що вже 31.03.2022 був звільнений.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» від 31 березня 2023 року за № 42-К. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія транспортних засобів у Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» з 31.03.2022. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 липня 2023 року заяву Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові по справі №755/12623/19 та не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме ч. 2, ч. 5 ст. 235 КЗпП України. Судом невірно тлумачаться положення ч. 5 ст. 235 КЗпП України. Також вказав на те, що судом залишено поза увагою факт затримки видачі копії наказу про звільнення на рік та відсутність доказів спроб відповідача направити копію наказу про звільнення у встановленому законом порядку. Суд у порушення норм закону необґрунтовано послався на обов`язок позивача доводити те, що саме через затримку видачі копії наказу про звільнення з вини відповідача, він не міг реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця, що завдало йому майнової шкоди.

Крім того апелянт вказав на невірне застосування судом ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ, оскільки у нього не було підстав шукати іншу роботу, вважаючи, що трудовий договір дійсний, принаймі дія його призупинена за ініціативою роботодавця відподно до вказаного закону.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» - Копанчук М. В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає її безпідставною, рішення суду першої інстанції в частині його оскарження позивачем просив залишити без змін як законне та обґрунтоване, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Положеннями частин першої та другої статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 на підставі його заяви від 22 листопада 2021 року та наказу (розпорядження) №38-К від 24 листопада 2021 року було прийнято на роботу в Благодійну організацію благодійний фонд «Відродження захисників України» на посаду «Водій транспортного засобу», на умовах основної роботи, з 8 годинним робочим днем та посадовим окладом у розмірі 12 450,00 грн., що підтверджується копією наказу та копією трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 .

Згідно наказу № 43-К від 01.04.2022 «Про скорочення штату» за підписом директора Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» ОСОБА_2 у зв`язку з повномасштабною війною в Україні та окупацією м. Ірпінь, в якому знаходиться Фонд, наказано з 16.04.2022 скоротити: посаду бухгалтера, посаду менеджера із зв`язків з громадськістю. У зв`язку із втратою транспортного засобу вивести із штатного розкладу посаду водія транспортних засобів. Внести відповідні зміни до штатного розпису. Повідомити працівникам, які підлягають скороченню про їх звільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно наказу №42-К від 31.03.2022 ОСОБА_1 звільнено з роботи за згодою сторін з посади водія транспортних засобів з 31.03.2022 відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Зазначено у наказі, що бухгалтеру необхідно провести остаточні розрахунки та виплатити компенсацію за не використану відпустку. Підставою вказаного наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 31.03.2022.

Згідно запису, який міститься в трудовій книжці ОСОБА_1 серія та номер НОМЕР_1 , 31.03.2022 ОСОБА_1 звільнений з роботи за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача те, що заяву про звільнення з роботи ОСОБА_1 не подавав.

Згідно інформації про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , Благодійною організацією благодійний фонд «Відродження захисників України» ОСОБА_1 останній платіж було здійснено 01.04.2022.

Наказом № 49-К від 27.09.2022 «По особовому складу» за підписом директора Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» ОСОБА_2 , останнього звільнено з посади директора Фонду на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі заяви ОСОБА_2 та протоколу №27/09/22 Загальних зборів учасників Фонду від 26.09.2022.

Судом встановлено, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а тому наказ директора Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» №42-К від 31.03.2022, суд першої інстанції визнав незаконним та скасував його, оскільки спосіб захисту порушеного права позивачем було обрано вірно.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року в частині визнання незаконним та скасовання наказу Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» від 31 березня 2023 року за № 42-К та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді водія транспортних засобів у Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» з 31.03.2022 сторонам не оскаржується, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня по 23 травня 2023 року.

Так, відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за змістом частини 5 статті 235 КЗпП України закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню, чого не відбулося з позивачем.

Колегія суддів вважає такі висновки суду законними і обґрунтованими, такими що відповідають встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зявляючи вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач послався на ч. 5 ст. 235 КЗпП України.

Так, частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

При цьому, вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

Причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Таким чином, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі:

- незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу;

- затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу;

- несвоєчасного укладення трудового договору;

- унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату.

Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю.

Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

У справі, яка переглядається апеляційним судом відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця.

Причинами того, що працівник не тримав трудову книжку у період з 31.03.2022 по 23.05.2023 є його перебування за кордоном у період з 04.03.2022 по 08.04.2023, куди він поїхав не повідомивши роботодався про зміну місця проживання, що позбавило Фонд надати наказ про звільнення та трудову книжку працівнику після його звільнення, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Пребуваючи за кордоном у вказаний період (у зв`язку із військовими діями, які відбувалися у Бучанському районі Київської області за місцезнаходженням роботодавця), позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності у нього бажання працевлаштуватися на іншу роботу, і що затримка видачі трудової книжни відповідачем перешкодила йому у цьому. Сам позивач в позовній заяві посилається на ту обставину, що йому не було відомо про його звільнення з роботи до квітні 2023 року, до поверненя в Україну. А тому колегія суддів вважає, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини справи не свідчать про наявність протиправних дій відповідача, що призвели до вимушеного прогулу працівника ОСОБА_1 , тобто затримка видачі трудової книжки не перешкодила його працевлаштуванню.

Судом вастановлено, що на свою вимогу позивач безперешкодно отримав засобами поштового зв`язку наказ про звільнення з роботи та трудову книжку.

Суд погоджується, що встановлені у цій справі обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України, тому висновок суду про те, що затримка видачі трудової книжки відбулася не з вини роботодавця, є правильним.

Право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

Жодного доказу на підтвердження того, що позивачем вживалися будь-які дії із запропонованих працівнику Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» для врегулювання трудових відносин в умовах воєнного стану, зокрема звернення до Благодійної організації благодійний фонд «Відродження захисників України» із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку матеріали справи не містять. Таких доказів не подано і до суду апеляційної інстанції. Таким чином позивач, виїхавши 04.03.2022 за межі Украіни і перебуваючи за кордоном по 08 квітня 2023 року, та вважаючи, що він є працівником (водієм) Фонду, не подав до Фонду будь-якої заяви щодо його відсутності на роботі понад рік.

Зокрема позивачем не надано доказів того, що саме через затримку видачі йому копії наказу про звільнення з вини роботодавця, він не зміг реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця, що завдало йому майнової шкоди (про що зазначено в позовній заяві), а тому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такого прогулу з вини роботодавця не відбулося.

При цьому суд вірно вказав, що норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року не покладають на роботодавця певні обов?язки, а лише визначають можливі варіанти його поведінки в умовах воєнного стану, як і варіанти поведінки працівника. А призупинення дії трудового договору може здійснюватися, також, за ініціативою працівника, окрім того на прохання працівника протягом періоду дії воєнного стану роботодавець може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». С такими заявами позивач до Фонду не звертався.

Отже, не реалізація працівником свого права на отримання трудової книжки у день звільнення, відсутність доказів вини роботодавця у невиконанні обов`язку по видачі трудової книжки працівнику унеможливлює покладення на останнього відповідальності у вигляді сплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки для застосування частини п`ятої статті 235 КЗпП України необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки, проте враховуючи, що таких обставин під час розгляду справи встановлено не було доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню як необгрунтовані.

Відтак при перегляді справи колегією суддів не встановлено затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця та підстав виплати середнього заробітку у зв`язку з цим.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегія суддів враховує, що позивач був обізнаний про необхідність виходу на роботу, проте, знаходячись за межами України, не повідомив роботодавця про своє місце знаходження, а саме поштову адресу, за якою останній мав би змогу надіслати наказ про звільнення та трудову книжку, не вживав заходів щодо отримання вказаних документів.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Загалом наведені у апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними, вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2022 року по 23 травня 2023 року, оскільки в цей час позивач не перебував у вимушеному прогулі, а виїхав за кордон через агресію Російської Федерації.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2022 року по 23 травня 2023 року є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору та фактично зводяться до незгоди позивача із ухваленим судом рішенням в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та невірним тлумаченням норм закону.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що затримка видачі трудової книжки сталася не з вини роботодавця ти не призвела до вимушеного прогулу працівника.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині його перегляду апеляційним судом відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2022 року по 23 травня 2023 року залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2022 року по 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 01 листопада 2023 року.

Судді

Л. Д. Поливач

О.Ф. Мазурик

О. І. Шкоріна