Постанова

від 25.10.2023 по справі 755/613/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 755/613/21 Головуючий у суді першої інстанції - Арапіна Н.Є.

Номер провадження № 22-ц/824/10915/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-24» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ЖБК «Арсеналець-24» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відповідно до якого просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальних послуги за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року у розмірі 36 196,79 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати вартості за надані житлово-комунальні послуги за період з вересня 2007 року по 17 квітня 2019 року у розмірі 16 268,05 грн, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати вартості за надані житлово-комунальні послуги за період з вересня 2007 року по 17 квітня 2019 року у розмірі 1 085,90 грн та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та не є членом ЖБК у зв`язку із наявними боргами за житлово-комунальні послуги.

Вказано, що відповідно ч.1 Розділу І Статуту ЖБК «Арсеналець-24», затвердженого рішенням загальних зборів членів ЖБК «Арсеналець-24», протокол №41 від 20 грудня 2016 року, ЖБК організовано з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного дев`ятиповерхового будинку на 116 квартир за кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.

Проте, відповідач не виконує зобов`язання по оплаті наданих житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 36 196,79 грн.

Позивач посилається на те, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються статутом ЖБК і не потребують укладення окремого договору. Зазначено, що договір укладається між ЖБК та виконавцем послуг, тобто відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг між позивачем та відповідачем не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, ЖБК «Арсеналець-24» просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року позовні вимоги ЖБК «Арсеналець-24» задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Арсеналець-24» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року у розмірі 36 196,79 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати вартості за надані житлово-комунальні послуги за період з вересня 2007 року по 17 квітня 2019 року у розмірі 16 268,05 грн, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати вартості за надані житлово-комунальні послуги за період з вересня 2007 року по 17 квітня 2019 року у розмірі 1 085,90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Арсеналець-24» витрат на правничу допомогу у розмірі 7 950 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Арсеналець-24» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув дану справу за відсутності належного повідомлення її як відповідача по справі та ухвалив незаконне рішення.

Апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі без обов`язкового застосування строку позовної давності, який пропущений позивачем без поважних причин. Вказано, що навіть за умови доведеності позовних вимог, суд мав відмовити у їх задоволенні за період до 31 грудня 2017 року, оскільки позовна заява була направлено до суду першої інстанції лише 31 грудня 2020 року. Апелянтка просить застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог ЖБК«Арсеналець-24».

ОСОБА_1 також вказує на те, що ні позивач в позовній заяві, ні суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначили і не обґрунтували дату і підстави настання у неї обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг з 01 квітня 2010 року, а інфляційних втрат та трьох відсотків річних з вересня 2007 року, хоча відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вона набула права власності на квартиру 13 квітня 2013 року.

Апелянт також зазначає про те, що вона неодноразово зверталась до ЖБК із проханням надати статут ЖБК, доказів їх повноважень на укладення договору із нею як споживачем послуг, проте ЖБК вказані документи не надавало, а тому апелянт вважає, що саме позивач допустив прострочення зобов`язання у відносинах із нею щодо предмета спору.

Крім того, доводами апеляційної скарги також є те, що апелянт не погоджується із сумою стягнутої правничої допомоги, оскільки вказаний розмір не ґрунтується на належних і допустимих доказах.

ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі також посилається на те, що частину документів щодо ЖБК вона отримала лише 07 липня 2023 року від свого представника, а тому вважає, що строк виконання нею обов`язку зі сплати комунальних платежів настав лише 07 липня 2023 року.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ЖБК«Арсеналець-24» відмовити повністю, вирішити питання судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 грудня 2020 року (а.с.50).

Згідно з довідкою відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА №13947584 від 15 січня 2021 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з вересня 2005 року (а.с.59).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець-24» зареєстровано 09.01.1984 за № 1 067 120 000 009027. Основний вид діяльності: управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (а.с.26-28).

Відповідно ч. 1 Розділу І Статуту Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-24», затвердженого рішенням загальних зборів членів ЖБК «Арсеналець-24», протокол №41 від 20 грудня 2016 року, ЖБК організовано з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного дев`ятиповерхового будинку на 116 квартир за кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (а.с.8-25).

Згідно п. 15 Розділу ІІІ Статуту, житлово-будівельний кооператив здійснює експлуатацію та ремонт належного йому житлового фонду, прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу. Платня за користування тепловою та електричною енергією, газом, водопроводом та каналізацією в будинку кооперативу проводиться по тарифам встановленим для державного житлового фонду.

Згідно довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 36 196,79 грн (а.с.31-33).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ЖБК «Арсеналець-24», мотивував своє рішення тим, що у зв`язку із тим, що відповідачкою не надано до суду доказів в підтвердження того, що нею належним чином сплачувалися комунальні послуги в оспорюваний період (з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року), а також враховуючи, що позивачем доведено належними та достатніми доказами обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача суми боргу за надані послуги, ця вимога підлягає задоволенню. Також суд вказав, що за прострочення виконання грошового зобов`язання до задоволення також підлягають позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з вересня 2007 року по 17 квітня 2019 року.

Апеляційний суд не може повністю погодитись із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов`язує.

Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказаний правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до положень п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до положень ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

2) Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у встановленому законодавством порядку, складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт, без додаткової оплати отримувати від виконавця відповідної послуги чи іншої уповноваженої на розподіл комунальної послуги особи детальний розрахунок розподілу обсягу спожитих комунальних послуг між споживачами багатоквартирного будинку.

Водночас, індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

На підставі вимог ст.ст.66, 67, 162 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється, виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги/водопостачання, газ, та інші послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами у відповідності до кількості проживаючих в квартирі осіб.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Внаслідок неналежного виконання протягом тривалого часу зобов`язань щодо оплати комунальних послуг у відповідача перед позивачем за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 36 196,79 грн.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині правомірності заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, які надані за адресою АДРЕСА_2 , апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: адресою АДРЕСА_2 й зобов`язана утримувати майно, що їй належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Успадкувавши зазначену квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_1 успадкувала також зобов`язання, які були пов`язані із вказаним нерухомим майном, зокрема й щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Таким чином, позивачем було належним чином підтверджено своє право вимоги до відповідача по справі.

Разом з тим, ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі заявила про застосування строку позовної давності до позовних вимог ЖБК «Арсеналець-24».

Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що відповідач по справі була неналежним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки поштова кореспонденція, адресована ОСОБА_1 , повернулась на адресу районного суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.64).

Таким чином, за відсутності належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний вирішити подану заяву відповідача про застосування позовної давності.

З поданої позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року, а також просило стягнути три відсотки річних та інфляційні втрати за період з вересня 2007 року по 17 квітня 2019 року.

З позовною заявою ЖБК «Арсеналець-24» звернулось 30 грудня 2020 року.

Враховуючи дату звернення до суду із позовною заявою 31 грудня 2020 року, то три роки позовної давності від дня звернення становлять період з 31 грудня 2017 року по 31 грудня 2020 року.

Однак, апеляційний суд також враховує наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.

Відповідно до п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом 31 грудня 2020 року, тобто в період дії карантину й тоді, коли строки позовної давності були продовжені, то враховуючи зазначене, строк позовної давності має становити період з березня 2017 року по грудень 2020 року.

Дослідивши надану довідку про нарахування та сплату заборгованості по комунальним послугам за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року, апеляційний суд встановив, що в 18 серпня 2017 року відповідач по справі здійснив оплату комунальних послуг на суму 5 000 грн (а.с. 33), тим самим визнавши наявну заборгованість по комунальним послугам.

Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, враховуючи переривання строку позовної давності 18 серпня 2017 року, належним строком позовної давності, за який позивач має право на стягнення заборгованості по комунальним послугам слід вважати з 18 серпня 2014 року по 31 грудня 2020 року.

Апеляційний суд також враховує, що позивач просить стягнути заборгованість станом на квітень 2019 року.

Враховуючи інформацію відповідно до довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 01 квітня 2010 року по 17 квітня 2019 року у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за вказаний період позовної давності з 18 серпня 2014 року по 30 грудня 2020 року у розмірі 31 416,71 грн. ( 36008.15 - 4591,44 грн нарахована заборгованість станом на 17 серпня 2014 року) .

Колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаного розміру заборгованості.

Щодо розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат, то апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, апеляційний суд встановив, що позивач має право на стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 352,29 грн та інфляційних втрат у розмірі 11 284,39 грн.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, відповідно до яких позивач просив стягнути три проценти річних у розмірі 1085,90 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 16 268,05 грн, то суд доходить висновку про стягнення наступних сум: інфляційних втрат у розмірі 11 284,39 грн, а також трьох процентів річних у розмірі 1085,90 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині стягнення витрат на правову допомогу, то апеляційний суд враховує наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Апеляційний суд враховує викладені норми процесуального права, обставини справи, надані документи та керується закріпленим статтею 11 ЦПК України принципом пропорційності у цивільному судочинстві, який включає в себе врахування: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін; час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Подаючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що розмір судових витрат, які стягнув суд першої інстанції, не підтверджений відповідними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7 950 грн. На підтвердження понесення таких витрат позивач до позовної заяви додав:

- договір № 09/19 про надання правової (правничої) допомоги від 26 червня 2019 року, який укладений між ЖБК «Арсеналець-24» та АБ «Законне рішення Тимофія Багана» (а.с.46-48);

- платіжне доручення № 70 на суму 3150 грн (а.с.49);

- звіт № 1 від 24 грудня 2019 року наданих послуг згідно договору про надання правової (правничої) допомоги № 09/19 від 26.06.2019 року (а.с.51);

- додатковий договір № 14/20 до договору № 09/19 від 26.06.2019 року про надання правової (правничої) допомоги від 21 вересня 2020 року (а.с.52);

- платіжне доручення № 114 на суму 4800 грн (а.с.53);

- звіт № 2 від 29 грудня 2020 року наданих послуг згідно додаткового договору № 14/20 від 21.09.2020 року (а.с.54).

Згідно п. 1.1. договору № 09/19 про надання правової (правничої) допомоги від 26 червня 2019 року, бюро приймає доручення клієнта щодо надання клієнту правової (правничої) допомоги стосовно стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) заборгованості за управління житловим будинком (утримання будинку) та за спожиті житлово-комунальні послуги на користь клієнта.

Вартість послуг щодо складання документів визначається за домовленістю сторін - становить 450 грн за годину роботи (надання послуг) бюро (п. 4.1 договору).

Вартість послуг щодо представництва та захисту інтересів клієнта у судах визначається за домовленістю сторін та становить 450 грн за одне судове засідання (п. 4.2 договору).

Загальна вартість послуг за даним договором щодо складання процесуальних документів, представництва та захисту інтересів клієнта у Дніпровському районному суді міста Києва визначається за домовленістю сторін та становить 3 150 грн (п. 4.3. договору).

Згідно платіжного доручення № 70 від 27 червня 2019 року ЖБК «Арсеналець-24» сплатило АБ «Арсеналець-24» за правову допомогу 3 150 грн.

Як вбачається зі звіту № 1 від 24 грудня 2019 року наданих послуг згідно договору про надання правової (правничої) допомоги № 09/19 від 26.06.2019 року, Бюро надало клієнту послуги відповідно до умов договору, а клієнт прийняв наступні послуги:

1. Зустріч з клієнтом, вивчення документів, узгодження правової позиції у справі (3 год.) - 1 350 грн.

2. Аналіз законодавства та судової практики, підготовка заяви про видачу судового наказу, збирання доказів (4 год.) - 1 800 грн.

Загальна вартість послуг становить 3 150 грн.

21 вересня 2020 року між ЖБК «Арсеналець-24» та АБ «Законне рішення Тимофія Багана» було підписано додатковий договір № 14/20 до договору № 09/19 від 26.06.2019 року про надання правової (правничої) допомоги, згідно п. 1.1. якого у зв`язку із поверненням позовної заяви ЖБК «Арсеналець-24» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №755/392/20 сторони домовилися укласти даний додатковий договір стосовно продовження дії договору № 09/19 від 26.06.2019 року та прийняття Бюро доручення клієнта щодо надання клієнту правової допомоги стосовно стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за управління житловим будинком (утримання будинку) та за спожиті житлово-комунальні послуги на користь клієнта шляхом подання відповідної позовної заяви.

Вартість послуг щодо складання документів за даним додатковим договором визначається за домовленістю сторін та становить 600 грн за годину роботи (надання послуг) бюро (п. 3 додаткового договору).

Сторони домовились, що клієнт при підписанні цього додаткового договору окрім коштів, що були сплачені згідно договору № 09/19 від 26.06.2029 року, сплачує бюро вартість послуг щодо підготовки та подання позовної заяви у розмірі 4 800 грн (п. 5 додаткового договору).

Згідно платіжного доручення № 114 від 18 грудня 2020 року ЖБК «Арсеналець-24» сплатило АБ «Законне рішення Тимофія Багана» 4 800 грн.

Згідно звіту № 2 наданих послуг від 29 грудня 2020 року, бюро надало клієнту наступні послуги:

1. Зустріч з клієнтом, вивчення документів, узгодження правової позиції у справі (3 год.) - 1 800 грн.

2. Аналіз законодавства та судової практики, збирання доказів, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості (5 год.) - 3000 грн.

Загальна вартість послуг становить 4 800 грн, які оплачені клієнтом 18 грудня 2020 року.

З огляду на вищезазначене, колегія судді вважає, що позивачем було надано суду належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Відповідно до положень ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вказані положення закону, а також той факт, що суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, а саме на 81,76 %, то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає правнича допомога пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 6 500 грн (81,76% від суми 7 950 грн).

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки апеляційним судом задоволено позовні вимоги частково, а саме на 81,76%, то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1 718,59 грн.

Однак, враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено на 18,24%, то до стягнення з позивача на користь відповідача підлягає судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 575,10 грн.

Враховуючи взаємозалік сум судового збору, що підлягає до стягнення, апеляційний суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 143,49 грн (1718,59-575,10).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-24».

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-24» (ЄДРПОУ 22908757, 02218, м. Київ, вул. Райдужна, 47) заборгованість за надані житлово-комунальних послуги за період з серпня 2014 року по 30 грудня 2020 року у розмірі 31 416,71 грн, три проценти річних у розмірі 1085,90 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 11 284,39 грн, що разом становить суму 43 787 грн (сорок три тисячі сімсот вісімдесят сім гривень). .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-24» (ЄДРПОУ 22908757, 02218, м. Київ, вул. Райдужна, 47) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6 500 грн ( шість тисяч п`ятсот гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-24» (ЄДРПОУ 22908757, 02218, м. Київ, вул. Райдужна, 47) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 143,49 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді :

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв