Постанова
від 19.10.2023 по справі 509/4535/20
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2556/23

Справа № 509/4535/20

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трофімова» про розірвання договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

15 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Трофімова» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5243 га на території Молодіжненської сільської ради, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом видавник: Білоброва О.М., приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстровано в реєстрі за №442 від 06.12.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713692251237, номер запису про право власності 29295305, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 148339362 від 06.12.2018.

10 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Трофімова» був укладений договір оренди даної земельної ділянки, який належним чином був зареєстрований , відповідно до умов договору передбачено односторонній порядок розірвання договору, позивач повідомив відповідача про розірвання договору, однак відповідач дані вимоги договору не виконував, а тому позивач просить суд розірвати договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,5243 га, кадастровий номер 5123782000:01:003:0076, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі адвокат Куценко Я.М. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача ТОВ «Трофімова» у судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки. Клопотання про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про дату судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача ОСОБА_1 адвоката Нестерову О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Крім того, частиною 1 ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно положень статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Законом України «Про оренду землі» виділено три види розірвання договору оренди землі, які не є тотожними:

1) розірвання договору за згодою сторін договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін (частина третя статі 31 Закону України «Про оренду землі»);

2) дострокове розірвання договору оренди землі на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частина третя статті 31 Закону України «Про оренду землі»). Підстави для дострокового розірвання через суд закріплені в частині першій статті 32 Закону України «Про оренду землі» та полягають у невиконанні орендарем своїх обов`язків, визначених положенням закону або договору;

3) розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (частина четверта статті 31 Закону).

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5243 га на території Молодіжненської сільської ради, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом видавник: Білоброва О.М., приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстровано в реєстрі за №442 від 06.12.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713692251237, номер запису про право власності 29295305, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 148339362 від 06.12.2018.

10 квітня 2019 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Трофімова» (орендар) укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, строк дії договору 7 (сім) років.

Відповідно до розділу 13 договору оренди земельної ділянки сторонами узгоджено умови розірвання договору в односторонньому порядку, а саме заява орендодавця надана не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення поточного сільськогосподарського року.

22 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Трофімова» із заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, згідно пункту 6 розділу 13 вказаного договору.

Листом ТОВ «Трофімова» від 21 лютого 2020 року №25, ОСОБА_1 повідомлено, що припинення договору оренди земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено та у відповідності до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» можливо у 2026 році.

Оскільки ТОВ «Трофімова» відмовляється розірвати договір оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 за захистом своїх прав звернувся до суду та просить розірвати договір.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції вірно вказав, що сторони виконують всі умови договору, доказів того, що з боку відповідача були порушені умови договору оренди суду не надано, а тому розірвання договору оренди землі в одностороннім порядку, в даному випадку є несправедливим, та призведе до істотного дисбалансу між договірними правами та обов`язками сторін.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскільки ОСОБА_1 подав більш ніж за три місяці відповідачу заяву про бажання розірвати договір оренди земельної ділянки, що передбачено розділом 13 вказаного договору, є законні підставі для задоволення його позовних вимог та розірвання договору оренди земельної ділянки від 10.04.2019.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись із таким твердженням та вважає за необхідне зазначити наступне.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у постанові 01 лютого 2021 року у справі №727/10298/18-ц, провадження №61-16543св20 дійшов висновку, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Так, частинами 2-5 ст. 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити в захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п`ятої ст. 13 ЦК України (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Згідно рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2021 від 28.04.2021 суд дійшов висновку, положення ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України не обмежують конституційного права власника володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю з урахуванням наявних меж здійснення права власності . Зазначена норма, має на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав.

Частина третя статті 16 ЦК України надає суду можливість діяти на власний розсуд (дискреційно) щодо відмови в задоволенні позову за результатами розгляду справи по суті, тому цей припис, не містить перешкод для судового захисту цивільного права та інтересу особи навіть у разі порушення нею частин другої-п`ятої статті 13 ЦК України. З цих міркувань Конституційний Суд України вважає частину третю статті 16 ЦК України домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав.

Конституційний Суд України вважає, що приписи ч. 3 ст. 16 ЦК України не допускають дискримінації учасників цивільних відносин, оскільки ці приписи може бути застосовано до будь-якого учасника цивільних відносин у разі, коли він порушує межі здійснення цивільних прав, зокрема, шляхом зловживання належними йому суб`єктивними цивільними правами.

Судовий захист передбачає здійснення правосуддя з метою захисту або відновлення порушених оспорюваних прав і свобод. Право на судовий захист не є абсолютним, однак держава має забезпечити доступ до правосуддя в такий спосіб або такою мірою, щоб саму суть цього права не було порушено.

Договір оренди земельної ділянки між сторонами укладено 10 квітня 2019 року, із строком дії на 7 років, а 22 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Трофімова» із заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, в односторонньому порядку, що є дискримінаційним та явно несправедливим по відношенню до відповідача.

Так, відповідач ТОВ «Трофімова» мав право розраховувати на користування спірною земельною ділянкою протягом всього терміну дії договору оренди. Також мав право розраховувати на отримання доходів від своєї господарської діяльності. З метою забезпечення ефективного та цільового використання земельної ділянки відповідач здійснив необхідні заходи щодо планування сільськогосподарських робіт на весь термін дії договору.

Апеляційним судом також враховується, що відповідач добросовісно користується земельною ділянкою, своєчасно виплачує оренду плату, дотримується режиму природоохоронного використання земля, використовує земельну ділянку тільки за цільовим призначенням. Доказів протилежного позивачем не надано.

Тому, апеляційний суд погоджується із посиланням відповідача про те, що розірвання договору оренди земельної ділянки, в односторонньому порядку, встановлює для відповідача правову невизначеність, неможливість повноцінного планування використання земельної ділянки в повному циклі, порушує базові засади цивільного та земельного законодавства України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Несправедливі умови договору, це умови які призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов`язками сторін.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-330цс16, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Таким чином, доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням.

При цьому, в п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 01 листопада 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк

СудОдеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення19.10.2023
Оприлюднено06.11.2023
Номер документу114631358
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —509/4535/20

Постанова від 19.10.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 15.05.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 21.02.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 08.11.2021

Цивільне

Овідіопольський районний суд Одеської області

Кириченко П. Л.

Рішення від 06.12.2021

Цивільне

Овідіопольський районний суд Одеської області

Кириченко П. Л.

Ухвала від 17.09.2020

Цивільне

Овідіопольський районний суд Одеської області

Кириченко П. Л.

Ухвала від 17.09.2020

Цивільне

Овідіопольський районний суд Одеської області

Кириченко П. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні