Рішення
від 31.10.2023 по справі 906/1195/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1195/22 (906/680/23)

Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О. за участю секретаря судового засідання Фещенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квазар-99" про визнання недійсними договору від 10.12.2018 за № 10122018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання", та договору відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квазар-99" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання", у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3"-,

за участю представників сторін:

- від позивача: не з`явилися;

- від відповідача 1 - не з`явилися;

- від відповідача 2 - не з`явилися;

- від відповідача 3 - не з`явилися,-

у провадженні Господарського суду Житомирської області (суддя Костриця О.О.) перебуває справа №906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (далі - боржник, ТОВ "Агро-Сем 3", відповідач 1).

18.05.2023 до господарського суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - позивач, ТОВ "Суффле Агро Україна") до ТОВ "Агро-Сем 3", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання" (далі - ТОВ "Дніпропостачання", відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квазар-99" (далі - ТОВ "Фірма "Квазар-99", відповідач 3) про визнання недійсними договору від 10.12.2018 № 10122018, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Дніпропостачання", та договору про відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладеного між ТОВ "Фірма "Квазар-99" та ТОВ "Дніпропостачання".

Ухвалою господарського суду від 24.05.2023 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження щодо її розгляду у межах справи №906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06.07.2023 о 12:00 год (а.с. 47-48).

04.07.2023 до господарського суду надійшла заява ТОВ "Фірма "Квазар-99" із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 56-57).

Ухвалою господарського суду від 06.07.2023 прийнято заяву ТОВ "Фірма "Квазар-99" із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду в наступному судовому засіданні; продовжено строк розгляду справи по суті на підставі частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 12.09.2023 о 10:00 год (а.с. 70-71).

Ухвалою господарського суду від 12.09.2023, зокрема постановлено здійснювати розгляд справи № 906/1195/22 (906/680/23) за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05.10.2023 об 11:20 год (а.с. 98-99).

Ухвалою господарського суду від 05.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/680/23 за позовом ТОВ "Суффле Агро Україна" до ТОВ "Агро-Сем 3", ТОВ "Дніпропостачання", ТОВ "Фірма "Квазар-99" про визнання недійсними договору від 10.12.2018 № 10122018, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Дніпропостачання", та договору про відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладеного між ТОВ "Фірма "Квазар-99" та ТОВ "Дніпропостачання" до судового розгляду по суті у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 31.10.2023 о 10:40 год (а.с. 123-124).

Представник позивача у судове засідання 31.10.2023 не з`явився. 27.10.2023 на електронну пошту господарського суду надійшла заява представника ТОВ "Суффле Агро Україна" адвоката Стельмаха Ю.М. про проведення судового засідання без участі представника позивача.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Представник відповідача 2 у судове засідання не з`явився. 24.10.2023 до господарського суду повернулась копія ухвали від 05.10.2023, яку 09.10.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією було надіслано на адресу ТОВ "Дніпропостачання", з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Представник відповідача 3 у судове засідання не з`явився. 24.10.2023 до господарського суду повернулась копія ухвали господарського суду від 05.10.2023, яку 09.10.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією було надіслано на адресу ТОВ "Фірма "Квазар-99", з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України в редакції станом на дату надсилання ухвали господарського суду від 05.10.2023, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частинами 3, 7 статті 120 ГПК України в редакції станом на дату надсилання ухвали господарського суду від 05.10.2023, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила), і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил).

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99-2 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 99-3 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення (пункт 116 Правил).

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Установлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористалась правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15).

Крім цього, стаття 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Нормами статті 4 цього Закону передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Враховуючи направлення 09.10.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією ухвали господарського суду від 05.10.2023 на адреси ТОВ "Дніпропостачання" та ТОВ "Фірма "Квазар-99", вказані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернення даної ухвали господарського суду від 05.10.2023 з відмітками відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою", господарський суд дійшов висновку про належне повідомлення ТОВ "Дніпропостачання" та ТОВ "Фірма "Квазар-99" про час та місце судового засідання.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.

Згідно з частиною 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Розглянувши заяву представника ТОВ "Суффле Агро Україна" адвоката Стельмаха Ю.М. в частині проведення судового засідання без участі представника позивача, господарський суд дійшов висновку задовольнити вказане клопотання, провести судове засідання за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 31.10.2023 судом оглянуто матеріали справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", долучено до матеріалів справи пояснення ТОВ "Суффле Агро Україна" від 29.06.2023, що містяться в матеріалах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" (т. 13 а.с. 1-51).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області,-

ВСТАНОВИВ:

10.12.2018 між ТОВ "Дніпропостачання" (постачальник) та ТОВ "Агро-Сем 3" (покупець) укладено договір № 10122018 (а.с. 32-34).

Відповідно до пунктів 1.1.-1.3. договору постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність покупця) на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати на умовах, визначених цим договором нафтопродукти (далі - товар).

Асортимент товару, його кількість, ціна погоджуються постачальником та покупцем перед поставкою та зазначаються у відвантажувальних документах (видаткових накладних), які являються специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та складають невід`ємну частину цього договору.

Якість товару, що поставляється, повинна відповідати технічним умовам та державним стандартам, які діють на території України, та підтверджуватись паспортом якості та/або сертифікатом відповідності, виданими виробником товару.

Згідно з пунктами 2.1.-2.3 договору загальна ціна договору визначається загальною вартістю поставленого товару протягом строку дії цього договору. Вартість окремої партії товару погоджується постачальником та покупцем перед її поставкою та фіксується у видаткових накладних.

Покупець оплачує товар в порядку 100% передплати вартості відповідної партії поставки. Постачальник має право поставити погоджену партію товару без попередньої оплати. В цьому випадку покупець зобов`язаний оплатити вартість товару у термін, що не перевищує 10 календарних днів з дати поставки товару.

Розрахунок покупцем за товар здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. В графі "призначення платежу" покупець зобов`язаний вказувати, що платіж здійснюється на підстав цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.2. договору товар поставляється погодженими партіями, що підтверджується видатковими накладними на товар, які підписуються представниками обох сторін. Поставка товару за цим договором здійснюється в рамках наступного базису поставки: СРТ- пункт призначення, вказаний покупцем, поставка транспортом і за рахунок постачальника.

12.12.2018 між ТОВ "Дніпропостачання" (продавець) та ТОВ "Агро-Сем 3" (покупець) підписано видаткову накладну від 12.12.2018 № 16 на суму 1 367 817,96 грн (а.с. 35).

Також, у матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні від 12.12.2018 № 0012 та від 12.12.2018 № 0012-2 (а.с. 36-37).

25.04.2022 між ТОВ "Дніпропостачання" (первісний кредитор) та ТОВ "Фірма "Квазар" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (а.с. 38-39).

В порядку та умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору належні первісному кредитору право вимоги заборгованості за договором № 10122018 від 10.12.2018, а саме: право вимоги до боржника - ТОВ "Агро-Сем-3" на суму 1 367 817,96 грн (пункт 1.1. договору).

Цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв`язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим договором та законодавством України, первісним кредитором новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором за заборгованістю по основного договору, укладеному між ТОВ "Дніпропостачання" та відповідними юридичними особами, зазначеними в пункті 1.1 даного договору (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 1.3. договору за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати замість первісного кредитора від юридичних осіб, зазначених в пунктах 1.1. даного договору, належного та реального виконання наступних обов`язків: повернення грошових коштів в загальному розмірі 1 367 817,96 грн, отриманих ними згідно з відповідними основними договорами, укладеними між ТОВ "Дніпропостачання" та відповідними юридичними особами, зазначеними в пункті 1.1. даного договору.

Відповідно до пункту 1.4. договору до нового кредитора переходять всі без винятку права та обов`язки первісного кредитора за відповідними основними договорами в частині повернення грошових коштів в загальному розмірі 1367817,96 грн.

Новий кредитор зобов`язаний перерахувати первісному кредитору відшкодування в розмірі 1 367 817,96 грн впродовж п`ятдесяти років з дати підписання цього договору. Первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору всі документи в момент підписання договору, які підтверджують право вимоги, що передається за цим договором, в день укладання даного договору. Підписанням даного договору новий кредитор підтверджує факт передання всіх оригіналів документів, які підтверджують наявність та підстави заборгованості, зазначеної в пункті 1.1. даного договору та не має будь-яких претензій до первісного кредитора щодо повноти, комплектності та якості поданих документів (розділ 2 договору).

Позивачем зазначено, що договір від 10.12.2018 за № 10122018, укладений між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Дніпропостачання", та договір відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладений між ТОВ "Фірма "Квазар-99" та ТОВ "Дніпропостачання", підлягають визнанню недійсними з огляду на наступне.

Щодо суб`єктного складу сторін оспорюваних договорів.

Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агро-Сем 3" є ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), що підтверджується публічними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ТОВ "Дніпропостачання" створене 27.02.2014 ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . Основним видом діяльності ТОВ "Дніпропостачання" є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. 21.11.2018 новим директором ТОВ "Дніпропостачання" став ОСОБА_3 , який також обіймав посаду в іншій компанії, що передала право вимоги - ТОВ "Енергобудмаш"

12.02.2019 ОСОБА_3 став засновником ТОВ "Дніпропостачання".

Підприємство декілька разів змінювало адресу реєстрації.

З 06.02.2020 ТОВ "Дніпропостачання" знаходиться в стані припинення. 27.07.2021 у ТОВ "Дніпропостачання" анульоване свідоцтво ПДВ за рішенням контролюючого органу за ненадання декларацій протягом року.

Будь-яких реальних доказів здійснення ТОВ "Дніпропостачання" господарської діяльності в публічних джерелах інформації не має. ТОВ "Дніпропостачання" згадується в судових рішеннях, прийнятих у межах кримінальних проваджень.

ТОВ "Фірма "Казар-99" створене 27.09.1999 та за період діяльності змінило 6 видів діяльності, 4 офіційні місцезнаходження, 9 засновників та 5 директорів.

При заснуванні 27.09.1999 основним видом діяльності ТОВ "Фірма "Казар-99" були посередницькі послуги при купівлі-продажі і здавання в найм (в оренду) нерухомого майна виробничо-технічного призначення. 21.05.2002 змінено вид діяльності на конструкторські організації, віднесені до числа наукових установ, 01.04.2006 - на дослідження та розробки, 04.07.2006 на дослідження і розробки в галузі природничих наук, 17.04.2007 - на вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.

17.12.2009 засновниками ТОВ "Фірма "Квазар-99" стають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка також була керівником ТОВ "Лан-Снаб" (код 31614611), що входить до ОСОБА_6 та зараз також знаходиться у стадії банкрутства. Отже, щонайменше із 17.12.2009 підприємство попадає під непрямий контроль ОСОБА_1

03.10.2012 засновниками ТОВ "Фірма "Казар-99" стає ТОВ "Заготзерно-Новогупалівка" (кінцевий бенефіційарний власник: ОСОБА_1 ), а директором - ОСОБА_7 , наступний директор як ТОВ "Лан - Снаб", так і його юридичного "клона".

В подальшому учасники ТОВ "Фірма "Казар-99" неодноразово змінювалися. Серед них були ОСОБА_8 , який має юридичне відношення до 33 різних юридичних осіб різного профілю та географічного розташування, ОСОБА_9 , який має юридичне відношення до 49 різних юридичних осіб різного профілю та географічного розташування, ОСОБА_10 - до 27 юридичних осіб, а також ОСОБА_11 , яка, крім того, що мала юридичне відношення до деяких підприємств ОСОБА_6 , мала також юридичне відношення до деяких компаній, діяльність яких супроводжується постійними кримінальними провадженнями. Так, ОСОБА_11 була учасником та керівником ТОВ "Черняхів-Агротрейд" (код 35684792), була учасником ТОВ "СТ Агроінвест" (код 37595668) та є учасником ТОВ "Іванків Агро-2015" (код 39827239) - фігурантів ряду кримінальних справ. ОСОБА_11 була також учасником ТОВ "Українка" (код 30791393), що є боржником у справі про банкрутство за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" та входить у Групу Кисіля (через цивільну дружину ОСОБА_12 - власника підприємства). ОСОБА_11 була також керівником іншого підприємства Групи Кисіля (через цивільну дружину ОСОБА_12 - власника підриємства) ТОВ "Козацькі лани" (код 37714472). Отже, ОСОБА_11 є особою, пов`язаною із ОСОБА_13 .

19.06.2019єдиним власником та керівником ТОВ "Фірма "Казар-99" стає і до даного часу є ОСОБА_14 , а підприємство в черговий раз змінює місцезнаходження на м. Запоріжжя.

ОСОБА_14 є одночасно учасником і керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Дошка пошани" (код 36906951) (рекламне агентство у м. Києві), ТОВ "Гранд Престиж Плюс" (код 38032149) (підприємство із ремонту комп`ютерів і периферійного устаткування у м. Рівне), ТОВ "СДТ-Груп" (код 41643188) (вантажний перевізник у м. Києві), ТОВ "ВОУРЕН СМАРТ" (код 41778013) (риболовецька компанія у м. Миколаєві), а також ТОВ "Рейдем" (код 41846706) (виноградник у м. Вінниця, був керівником ТОВ "НВГІ "Марком" (код 35863100) (компанія з оптової торгівлі будівельними матеріалами у м. Дніпро).

ТОВ "Фірма "Квазар-99" є фігурантом кримінального провадження № 32015040650000002 від 12.02.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 112 Кримінального кодексу України.

Статус платника податку на додану вартість ТОВ "Фірма "Квазар-99" анульовано 07.07.2021 за рішенням контролюючого органу через відсутність поставок та ненадання декларацій. Податковий борг становить понад 2 млн грн та виник за те, що ТОВ "Фірма "Квазар-99" експортувало зерно нерезидентам, підконтрольним ОСОБА_1 , та не повернуло в Україну валютну виручку, в результаті чого фактично було вимушене припинити діяльність.

Щодо нетипових умов оспорюваного договору від 10.12.2018 № 10122018.

На виконання умов договору від 10.12.2018 № 101222018 ТОВ "Дніпропостачання" нібито поставило боржнику 42 755 літрів дизельного палива на загальну суму 1 367 817,96 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № 16 від 12.12.2018 та товарно-транспортні накладні № 0012, 0012-2 від 12.12.2018. Боржником не сплачено жодних коштів на виконання умов договору. ТОВ "Дніпропостачання" не вчинено жодних дій щодо стягнення заборгованості, а у подальшому безоплатно відступлено ТОВ "Фірма "Квазар-99" право вимоги до боржника.

Предметом договору є дизельне пальне, однак сторони не передбачили виробника пального, постачальник не надав сертифікату якості.

Товарно-транспортні накладні містять лише дату їх вчинення. Разом з тим, жодна товарно-транспортна накладна не містить дати навантаження та розвантаження вантажу у пункті приймання. Крім цього, є об`єктивні сумніви, що директори відповідачів особисто були присутніми при цих операціях.

Таким чином, вказані товарно-транспортні накладні не підтверджують фактичне транспортування товару, а отже не підтверджують рух активів, що є обов`язковою вимогою реальності господарської операції.

Умовами спірного договору визначено 100% передплату. Разом з тим, договір не містить банківських реквізитів ТОВ "Дніпропостачання".

ТОВ "Дніпропостачання" не доведено, що воно було належним власником товару, який нібито поставило. ТОВ "Дніпропостачання" не мало достатніх ресурсів для здійснення господарської діяльності, не мало матеріально-технічної бази, що підтверджується даними YouControl.

Щодо договору відступлення права вимоги від 24.04.2023.

Договір від імені ТОВ "Дніпропостачання" укладено директором Бабичем Є.О., хоча з 06.02.2020 товариство знаходиться в стані припинення, у зв`язку з чим повноваження органів управління товариства перейшли до ліквідаційної комісії чи ліквідатора.

Дійсних вимог до боржника, які були відступлені, не існує, оскільки документи, додані ТОВ "Фірма "Квазар-99" до заяви з вимогами до боржника не підтверджують реальне здійснення господарських операцій. Таким чином, договір відступлення як похідний договір також підлягає відступленню.

Пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги відповідач 3 зобов`язався компенсувати ТОВ "Дніпропостачання" відступлене право вимоги в сумі 1367817,96 грн протягом 50 років, тобто до 2072 року. Отже, відступлення права вимоги здійснено фактично безоплатно.

При цьому, реквізити договору відступлення права вимоги не містять банківських рахунків, на які на момент укладення договору можливо сплатити кошти.

Всі кредиторські вимоги всі конкурсні кредитори у справах про банкрутства підприємств Групи Кисіля придбали на умовах відстрочення оплати на 50 років, а це - кілька десятків різних кредиторів та первинних кредиторів, сотні договорів на кілька сотень мільйон гривень, всі вимоги за якими були відступлені у абсолютно хаотичному та зрозумілому лише Кисілю порядку, коли одна компанія може і відступити право вимоги і отримати аналогічне від іншої. Очевидно, що це не може бути співпадінням та правдою, мати законну ділову мету.

ТОВ "Дніпропостачанння" було безкоштовно відступлено право вимоги до боржника на суму 1 367 817,96 грн, при тому, що ТОВ "Дніпропостачанння" не мало коштів навіть для сплати заборгованості на суму 99 967,11 грн, стягнутої рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2017 у справі № 904/8698/17.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Положення пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються незалежно від суб`єктного складу сторін, якщо одна із сторін перебуває в процедурі банкрутства.

Окрім того, виходячи із диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника.

Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 64026320/20, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).

У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до боржника - ТОВ"Агро-Сем 3" на суму 14 613 384,31 грн (четверта черга), 3 333 923,86 грн (шоста черга), 24 810,00 грн судового збору (перша черга), 60 300,00 грн сума авансування винагороди арбітражному керуючому за три місяці виконання повноважень (перша черга).

Господарський суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є заява ТОВ "Суффле Агро Україна" з вимогами про визнання недійсними як правочину, стороною якого є боржник (договір від 10.12.2018 № 10122018), так і правочину, що був вчинений без участі боржника та стороною якого він не є, однак предметом якого є передача (відчуження) права вимоги до боржника, тобто предметом якого є не актив, а пасив боржника (договір про відступлення права вимоги), а правовими підставами для недійсності цих угод стали як визначені ЦК України загальні вимоги щодо недійсності правочину, так і підстави, визначені спеціальними нормами статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Отже, ТОВ "Суффле Агро Україна" ініційовано передбачений статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства спір про визнання недійсним правочину, укладеного боржником, стороною якого є боржник, спір щодо майна боржника.

За викладених обставин враховуючи відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", позовні вимоги кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до ТОВ "Агро-Сем 3", ТОВ "Дніпропостачання", ТОВ "Фірма "Квазар-99" про визнання недійсними договору від 10.12.2018 за № 10122018, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Дніпропостачання", та договору відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладеного між ТОВ "Фірма "Квазар-99" та ТОВ "Дніпропостачання", підлягають розгляду у порядку позовного провадження у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Суффле Агро".

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 4 ГПК України, юридичні та фізичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямований на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого використання права на зло, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що:

1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло;

2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);

3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів добросовісності та з метою використати право на зло для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочину недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із пунктом 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (стаття 230 ЦКУ) чи насильства (стаття 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника. У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).

Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника. Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла наступних висновків:

"Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися."

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам.

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і відповідно до статей 3,13, 203 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Щодо підтвердження дійсності господарської операції з постачання 42755,00 літрів палива дизельного Євро сорт Е клас К5 (ДТ-Е-К5 за договором купівлі-продажу від 10.12.2018 № 10122018, судом встановлено наявність у матеріалах справи копій видаткової накладної від 16.12.2018 № 16 на суму 1 367 817,96 грн (а.с. 35) товарно-транспортних накладних від 12.12.2018 № 0012 та від 12.12.2018 № 0012-2 (а.с. 36-37).

Враховуючи положення договору від 10.12.2018 № 10122018 та наявні на підтвердження господарських операцій за ним документи, за своєю правовою природою договір від 10.12.2018 № 110122018 є змішаним договором та містить елементи договору поставки та купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Визначальною ознакою господарської операції з поставки (купівлі-продажу) є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

Видаткова накладна є первинним бухгалтерським документом в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому, стаття 1 вказаного ж Закону дає наступне визначення поняття господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Разом з тим, саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару.

Господарський суд погоджується з доводами позивача, що сторони не передбачили у договорі, видаткових накладних виробника дизельного пального. Відсутні докази надання постачальником сертифікату якості дизельного пального.

Умовами спірного договору визначено 100% передплату. Разом з тим, договір не містить банківських реквізитів ТОВ "Дніпропостачання". Боржником не сплачено жодних коштів на виконання умов договору. ТОВ "Дніпропостачання" не вчинено жодних дій щодо стягнення заборгованості, а у подальшому безоплатно відступлено ТОВ "Фірма "Квазар-99" право вимоги до боржника.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.5. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568) договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1. У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов`язки сторін, відповідальність тощо.

Відповідно до пункту 3.7. вказаних Правил, на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми.

Заявка на перевезення вантажів автотранспортом повинна містити: реквізити Договору перевезення, період дії заявки, погоджений сторонами графік подачі автомобілів до пунктів навантаження, прізвище, ім`я та по батькові, посада особи, що відповідає за використання наданих автомобілів, найменування вантажу, адреса навантаження, адреса розвантаження, маса вантажу, рід упаковки, кількість місць, відстань перевезення, дані особи, що проводить експедирування вантажу (за наявності), графік приймання вантажу в пункті розвантаження, спосіб навантаження і розвантаження, виконавець, розрахунок попередньої вартості перевезення, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи Замовника, що відповідає за заявку, дані особи перевізника, яка прийняла заявку, посада, прізвище, ім`я та по батькові і номер службового телефону особи, що відповідає за використання замовленого автотранспорту, дати і години подачі автотранспорту із зазначенням найменування вантажу, маси брутто, кількості місць і роду упаковки, адреси розвантаження (закінчення роботи), відстань перевезення, використання автотранспорту з оплатою за авт.-годину у загальній кількості авт.-годин та інші дані.

Стаття 1 Правил дає наступне визначення поняття товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до пункту 8.25. Правил, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред`явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Відповідно до пункту 11.1. Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Таким чином, товарно-транспортна накладна є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує господарську операцію із перевезення вантажів, що має обов`язково містити дату та місце її вчинення та дані та інформацію, що дають можливість однозначно ідентифікувати вантаж, автомобіль пункти навантаження та розвантаження за усім шляхом руху (транспортування) вантажу.

Судом встановлено, що товарно-транспортні накладні містять лише дату їх вчинення. Разом з тим, жодна товарно-транспортна накладна не містить дати навантаження та розвантаження вантажу у пункті приймання. Крім цього, є об`єктивні сумніви, що директори відповідачів особисто були присутніми при цих операціях.

З огляду на викладене, господарський суд погоджується з твердженнями позивача про те, що з великою вірогідністю оформлення купівлі-продажу товару з подальшим його постачанням здійснювалося без наміру отримання подальшого прибутку та створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, без наміру його реального виконання та фактичного руху товарів та грошових коштів, тобто "про людське око", що відповідає результату цих безтоварних операцій - відсутності оплати заборгованості з боку ТОВ "Агро-Сем 3".

Укладення боржником договору від 10.12.2018 № 10122018 зумовило виникнення додаткової заборгованості боржника перед кредиторами, спрямоване на зменшення його активів, виникнення штучної кредиторської заборгованості.

Щодо договору від 25.04.2022 про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Дніпропостачання" та ТОВ "Фірма "Квазар-99", господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, положеннями статей 512-514 ЦК України визначено, серед іншого, що заміна кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) можлива за наявності наступних умов:

- наявності дійсного зобов`язання, право вимоги за яким відступається;

- зазначення в договорі відступлення права вимоги підстав та розміру зобов`язання, що відступається.

Як було встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів реальності здійснення господарських операцій за договором від 10.12.2018 № 10122018, що свідчить про відсутність дійсних вимог ТОВ "Дніпропостачання" до боржника, які можна було б відступити ТОВ "Фірма "Квазар-99".

Крім того, відповідно до пункту 2.2.1 договору відступлення права вимоги від 25.04.2022 ТОВ "Фірма "Квазар-99" зобов`язалося перерахувати ТОВ "Дніпропостачання" відшкодування у розмірі 1 367 817,96 грн впродовж 50 років з дати підписання цього договору.

Отже, відступлення права вимоги здійснено фактично безкоштовно. Договір від 25.04.2022 про відступлення права вимоги навіть не містить не містить інформації про банківські рахунки, на які на момент укладення договору можливо сплатити кошти.

Фактично безоплатне відступлення права вимоги очевидно не має жодної ділової мети та лише підтверджує недійсність господарських операцій.

Також, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 щодо визнання недійсним договору, вчиненого боржником без економічної мети, з метою створення "дружньої" кредиторської заборгованості, господарський суд вважає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини, є достатньо обґрунтованими та такими, що вказують на фраудаторність оспорюваних правочинів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

За приписами статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Господарський суд враховує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є одноособовим засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агро-Сем 3".

За умовами укладеного з ТОВ "Дніпропостачання" договору від 25.04.2022 про відступлення права вимоги, ТОВ "Фірма "Квазар-99" набуло право вимоги до ТОВ "Агро-Сем 3" на загальну суму 1367817,96 грн за договором №10122018 від 10.12.2018.

Разом з тим, ТОВ "Фірма "Квазар-99" є заінтересованою особою стосовно боржника. У різні періоди керівниками та / або засновниками товариства були особи, які здійснювали керівництво підприємствами ОСОБА_6 , а саме:

- 17.12.2009 засновниками ТОВ "Фірма "Квазар-99" стають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка також була керівником ТОВ "Лан-Снаб" (код 31614611), яке входить до ОСОБА_6 та зараз також знаходиться у стадії банкрутства.

- 03.10.2012 засновниками ТОВ "Фірма "Казар-99" стає ТОВ "Заготзерно-Новогупалівка" (кінцевий бенефіціарний власник: ОСОБА_1 ), а директором - ОСОБА_7 , наступний директор як ТОВ "Лан - Снаб".

- один з багатьох керівників ТОВ "Фірма "Квазар-99" ОСОБА_11 також була учасником ТОВ "Українка" (код 30791393), що є боржником у справі про банкрутство за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" та входить у Групу Кисіля (через цивільну дружину ОСОБА_12 - власника підприємства). ОСОБА_11 була також керівником іншого підприємства Групи Кисіля ТОВ "Козацькі лани" (код 37714472) (через цивільну дружину ОСОБА_12 - власника підприємства). Отже, ОСОБА_11 є особою, пов`язаною із ОСОБА_13 .

Господарський суд також враховує, що ТОВ "Дніпропостачання" наявне у нього право вимоги до ТОВ "Агро-Сем 3" на загальну суму 1 367 817,96 грн за договором купівлі-продажу № 10122018 від 10.12.2018, було фактично безоплатно відступлено заінтересованій щодо боржника юридичній особі - ТОВ "Фірма "Квазар-99", що може свідчити про заінтересованість ТОВ "Дніпропостачання" щодо боржника та ТОВ "Фірма "Квазар-99".

Щодо ТОВ "Дніпропостачання" суд також зауважує, що з 06.02.2020 ТОВ "Дніпропостачання" знаходиться в стані припинення. 27.07.2021 у ТОВ "Дніпропостачання" анульоване свідоцтво ПДВ за рішенням контролюючого органу за ненадання декларацій протягом року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2017 у справі № 904/8698/17 стягнуто з ТОВ "Дніпропостачання" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" 99 967,11 грн кредитної заборгованості, 98 364,34 грн заборгованості по процентам; 330,00 грн заборгованості по комісії за управління овердрафтом, 0,75 грн заборгованості по комісії за невикористаний ліміт овердрафту, 2979,93 грн судового збору.

Неможливість добровільного погашення ТОВ "Дніпропостачання" визначеної судовим рішенням заборгованості за кредитним договором, також підтверджує нереальність здійснення постачання боржнику бензину на загальну суму 1367817,96 грн без попередньої оплати.

Будь-які реальні докази здійснення ТОВ "Дніпропостачання" господарської діяльності у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, господарський суд вважає, що відповідачі діяли спільно, умисно, очевидно недобросовісно, з порушенням принципів цивільного обороту, виключно із метою формування у майбутньому штучної дружньої кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо будь-якого з підприємств ОСОБА_6 .

Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам ТОВ "Агро Сем 3", що у розумінні норм ЦК України є зловживанням правом.

Враховуючи наявність заінтересованості у вказаних правочинах та пов`язаність осіб, можна зробити висновок що сторони оспорюваних договорів були обізнані про фінансовий стан та наміри контрагентів, рішення про укладення договорів приймалось за обізнаності та на підставі волевиявлення спільного контролера юридичних осіб.

Невчинення кредитором - ТОВ "Дніпропостачання" будь-яких дій по стягненню заборгованості протягом майже 4 років також свідчить про цілеспрямоване використання сторонами укладеного раніше договору для протиправної мети та спрямованість зазначеного договору на формування штучної кредиторської заборгованості виключно для заявлення грошових в межах справи про банкрутство з метою подальшого здійснення впливу на комітет кредиторів та задоволення вимог кредиторів, які є очевидно пов`язаними із боржником, наслідком чого стане зменшення суми погашення кредиторської заборгованості реальних кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу).

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Відповідачами не надано до суду жодних доказів спростування викладених ТОВ "Суффле Агро Україна" у позовній заяві доводів. Крім того, при огляді справи про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" судом встановлено, що ТОВ "Агро Сем 3" та ТОВ "Фірма "Квазар-99" всупереч вимог ухвал господарського суду неодноразово не надано докази на підтвердження вимог до боржника, що виникли на підставі спірних договорів.

За наведених обставин, враховуючи доведеність фраудаторності оспорюваного договору від 10.12.2018 № 10122018, наведені порушення загальних засад цивільного законодавства, укладення боржником договору із заінтересованою особою, зважаючи на положення частини 1, 3 статті 215, частини 1, 5 статті 203 ЦК України, господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договору від 10.12.2018 № 10122018, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Дніпропостачання".

Враховуючи викладене, зважаючи на недійсність договору купівлі-продажу від 10.12.2018 № 10122018, укладення договору від 25.04.2022 про відступлення права вимоги між заінтересованими особами, наведені порушення загальних засад цивільного законодавства, з огляду на положення частини 1, 3 статті 215, частини 1, 5 статті 203 ЦК України, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладеного між ТОВ "Дніпропостачання" та ТОВ "Фірма "Квазар-99".

Також господарський суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За частиною 2 статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

З огляду на викладене всі інші доводи та міркування учасників судового процесу прийняті судом до уваги як такі, що не спростовують висновків суду.

З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Звертаючись до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5368,00 грн, відповідно до платіжної інструкції №15966 від 15.05.2023.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів - 1, 2 у рівних частинах за розгляд вимоги про визнання недійсним договору від 10.12.2018 № 10122018, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Дніпропостачання", та на відповідачів 2,3 у рівних частинах за розгляд вимоги про визнання недійсним договору від 25.04.2022 про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Дніпропостачання" та ТОВ "Фірма "Квазар-99".

Керуючись статтями 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір від 10.12.2018 за № 10122018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання" (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Героїв України, буд. 94, офіс 212, ідентифікаційний код 39115849).

3. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 25.04.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання" (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Героїв України, буд. 94, офіс 212, ідентифікаційний код 39115849) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квазар-99" (69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 53, ідентифікаційний код 30544250).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, ідентифікаційний код 34863309) 1342,00 грн витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квазар-99" (69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 53, ідентифікаційний код 30544250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, ідентифікаційний код 34863309) 1342,00 грн витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропостачання" (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Героїв України, буд. 94, офіс 212, ідентифікаційний код 39115849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, ідентифікаційний код 34863309) 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.11.23

Суддя Костриця О.О.


Дата ухвалення рішення	31.10.2023
Оприлюднено	06.11.2023
Номер документу	114649662
Судочинство	Господарське
Суть	банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3

Костриця О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 31.10.2023 по справі 906/1195/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —906/1195/22

Рішення
від 31.10.2023 по справі 906/1195/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ