Рішення

від 01.11.2023 по справі 910/13932/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2023Справа № 910/13932/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСАН-ТРАНС" (вул. Петра Каракая, 34, м. Калуш, Калуський р-н, Івано-Франківська обл., 77300)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЬЕФ ЛТД" (вул. Алматинська, 2/1, м. Київ, 02090)

про стягнення 222 974,01 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОСАН-ТРАНС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЬЕФ ЛТД" про стягнення 222 974,01 грн., а саме 174 150,00 грн. основного боргу, 43 875,00 грн. інфляційних втрат, 4 949,01 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди № 01-11-СТ-21 від 01.11.2021 року в частині своєчасної сплати орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13932/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала Господарського суду від 27.12.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Алматинська, 2/1, м. Київ, 02090, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно п. 94 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку» № 270 від 05 березня 2009 року у разі вручення рекомендованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження поштових відправлень з використанням абонентської поштової скриньки згідно з укладеним договором датою вручення вважається дата їх вкладення до скриньки.

При цьому як визначено підпунктом 3.5.2.3 Порядку пересилання поштових відправлень (далі - Порядок), затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» № 211 від 12 травня 2006 року, дія якого, згідно з пунктом 1.2 поширюється на національного оператора поштового зв`язку, виконання функцій якого покладене на Українське державне підприємство поштового зв`язку «Укрпошта», у разі вручення адресованого юридичній особі рекомендованого поштового відправлення з повідомленням про вручення із використанням абонентської поштової скриньки датою вручення поштового відправлення вважається дата вкладення його до скриньки. На бланку повідомлення ф. 119 зазначається прізвище представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти (відповідно до реєстру ф. 11).

За таких обставин, враховуючи викладену в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 807/1671/16 правову позицію суд зазначає, що про відкриття провадження у справі № 910/13932/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 31.12.2022 року поштового відправлення № 0105493297003 відповідачу шляхом вкладення до абонентської скриньки згідно з заявою/договором.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 27.12.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЬЕФ ЛТД" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОСАН-ТРАНС" (позивач у справі, орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕЛЬЕФ ЛТД" (відповідач у справі, орендар за Договором) укладено Договір оренди № 01-11-СТ-21 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне користування (оренду) техніку: Екскаватор гусеничний JCB JS 240 LC, державний номер НОМЕР_1 (далі - Техніка).

Орендар використовує Техніку та обладнання для оперативної фінансово-господарської діяльності відповідно до її призначення (п. 1.2. Договору).

Розділами 2-9 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення, строк оренди, орендну плату та порядок розрахунків, права і обов`язки сторін, відповідальність сторін, вирішення спорів, термін дії договору та іншу умови Договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

У відповідності до п. 8.1 Договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно даного Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 Цивільного кодексу України).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі (частина 1 статті 799 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно копії свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 , що предмет оренди - Екскаватор гусеничний, реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки JCB JS 240 LC, 2004 року випуску, належить власнику Товариству з обмеженою відповідальністю "КОСАН-ТРАНС".

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування Технікою та обладнанням з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі Техніки та обладнання. Техніка та обладнання, що передається в оренду, повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання Сторонами даного Договору.

Орендодавець зобов`язаний передати орендарю в оренду Техніку та обладнання у відповідності до умов даного Договору та згідно акту приймання-передачі Техніки та обладнання (п. 5.2.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав в оренду, а орендар прийняв наступну техніку: Екскаватор гусеничний JCB JS 240 LC, державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується підписаним без зауважень та скріпленим печатками сторін Актом № 1 передачі техніки в оренду до Договору оренди № 01-11-СТ-21 від 01 листопада 2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання Техніки в оренду, її характеристики та подальше користування сторонами не заперечувався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ТОВ «Рельеф ЛТД» техніки - Екскаватора гусеничного JCB JS 240 LC, державний номер НОМЕР_1 , на підставі Договору, а відповідачем як орендарем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами частини 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно п. 3.1 Договору строк оренди: з 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2021 року включно. Техніка може бути повернута орендодавцю з оренди до закінчення терміну оренди, про що сторони складають відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору розмір орендної плати визначається згідно додатків до даного Договору.

За умовами пункту 4.3 Договору орендна плата нараховується з дня підписання Акту прийому-передачі Техніки та обладнання в оренду до дня повернення Техніки та обладнання з оренди орендодавцю по відповідному Акту прийому-передачі.

Згідно пункту 4.4. Договору нарахування орендної плати буде здійснюватися орендарем з дня підписання сторонами акту приймання-передачі Техніки та обладнання.

Орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця не пізніше 10-ти банківських днів з моменту підписання сторонами Актів наданих послуг, остаточний розрахунок здійснюється згідно Актів наданих послуг згідно умов Договору. Відповідно до п. 4.6. остаточний розрахунок здійснюється згідно Актів наданих послуг згідно умов Договору (п.п.4.5, 4.6 Договору).

Так, у Додатку № 1 до Договору 01 листопада 2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи, сторони погодили, що орендна плата сплачується за час фактичного перебування Техніки в оренді (використання техніки) (п. 1), розмір орендної плати визначається згідно акту наданих послуг оренди в розмірі 900,00 грн. (дев`ятсот гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ - 150,00 грн. (сто п`ятдесят гривень 00 копійок) за годину роботи техніки (п.2), згідно відпрацьованих годин техніки, складається акт кожного 15 та 30-31 числа місяця (п.3), орендна плата сплачується щомісячно (п.4).

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати за Договором матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.

Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо підтвердження факту користування об`єктом оренди шляхом складання актів наданих послуг.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору у період листопада 2021 року сторонами складені та підписані складались та передавались відповідачу щомісячні Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором, а саме: № КТ-0000209 від 15.11.2021 року на суму 114 300,00 грн. з ПДВ за наслідками відпрацювання 127 год., № КТ-0000250 від 30.11.2021 року на суму 59 850,00 грн. з ПДВ за наслідками відпрацювання 66,5 год., всього на загальну суму 174 150,00 грн.

Наразі, як встановлено судом, вказані Акти за листопад 2021 року підписані без зауважень повноважними представниками орендодавця та орендаря, і скріплені печатками сторін. При цьому, доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем зобов`язань з надання техніки в оренду з боку орендаря відсутні.

Окрім цього докази опротестування відповідачем актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання щодо надання техніки - екскаватора гусеничного в оренду у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), а відповідачем, свою чергу, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Таким чином, підписання орендарем (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з оренди екскаватора.

Окрім цього на підтвердження факту надання послуг оренди позивачем надані копії податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суми здійсненої поставки, а саме №№ 8 від 15.12.2021 року та № 30 від 30.11.2021 року. Копії вказаних податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як орендодавця, так і орендаря щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку послуг оренди.

Відповідно до п.201.7 ПК як у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Отже, надані позивачем складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за фактом надання позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Рельеф ЛТД» послуг оренди техніки додатково підтверджують як факт виникнення зобов`язань останнього з оплати їх вартості, так і згоду з їх змістом та обсягом.

Також, як встановлено судом, позивачем для здійснення оплати за Договором були виставлені відповідачеві відповідні рахунки - фактури № КТ-000254 від 15.11.2021 року на суму 114 300,00 грн. та № КТ-0000271 від 30.11.2021 року на суму 59 850,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

За умовами п. 5.1.2 Договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати оренду плату згідного Договору.

При цьому як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач у визначені п. 4.5 Договору строки, а саме за актом № КТ-0000209 від 15.11.2021 року до 29.11.2021 року включно, за актом № КТ-0000250 від 30.11.2021 року - до 14.12.2021 року включно, сплату орендної плати не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Рельеф ЛТД» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в загальній сумі 174 150,00 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не спростовано, останній свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду техніки - екскаватора гусеничного на загальну суму 174 150,00 грн. у встановлений строк всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору оренди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, які останній просив суд стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним або розірвання Договору оренди №01-11-СТ-21 від 01.11.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору оренди на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Поряд із цим, як встановлено судом за матеріалами справи, між орендарем та орендодавцем 31.12.2021 було складено Акт звірки взаємних розрахунків за 2021 рік, копія якого надана позивачем, за змістом якого, зокрема, за ТОВ "РЕЛЬЕФ ЛТД" рахується заборгованість на користь ТОВ "КОСАН-ТРАНС" по рахунку-фактурі КТ-0000254 від 15.11.2021 на суму 114 300,00 грн. та по рахунку-фактурі КТ-0000271 від 30.11.2021 на суму 59 850,00 грн.

Вказаний акт звірки підписано директором ТОВ "КОСАН-ТРАНС" Косаним В.С. та директором ТОВ "РЕЛЬЕФ ЛТД" Гондорчином С.Ф., повноваження яких підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також скріплено печатками сторін.

Господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків, за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими вони підписані, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюються судом як обставина, що свідчить про визнання заборгованості за Договором у загальній сумі 174 150,00 грн. та останнім не заперечується.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати орендних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 174 150,00 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 4 949,01 грн. за період з 30.11.2021 по 15.11.2022, та інфляційні втрати у розмірі 43 875,00 грн. за період з грудня 2021 по жовтень 2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, становить 4 950,32 грн. процентів річних та 44 579,49 грн. втрат від інфляції, а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату орендної плати підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 4 949,01 грн. процентів річних та 43 875,00 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 1 ст. 27, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЬЕФ ЛТД" (вул. Алматинська, 2/1, м. Київ, 02090; код ЄДРПОУ 38307605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСАН-ТРАНС" (вул. Петра Каракая, 34, м. Калуш, Калуський р-н, Івано-Франківська обл., 77300; код ЄДРПОУ 38472681) 174 150,00 грн. (сто сімдесят чотири тисячі сто п`ятдесят грн. 00 коп.) основного боргу, 4 949,01 грн. (чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять грн. 01 коп.) процентів річних, 43 875,00 грн. (сорок три тисячі вісімсот сімдесят п`ять грн. 00 коп.) втрат від інфляції та 3 344,61 грн. (три тисячі триста сорок чотири грн. 61 коп.) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 01 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон