ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.10.2023Справа № 910/10963/23Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА"
до Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ №12"
про застосування наслідків недійсності правочину
представники сторін:
від позивача: Кушнір Р.Ю.
від відповідача: Мироненко О.О., Сірий І.М.
РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ №12" про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів з ТДВ "УНІВЕРСАМ №12" одержаних за договором про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 в розмірі 900000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані визнанням недійсним в судовому порядку договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 та приписами ст. 216, 236 ЦК України.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10963/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.08.2023.
16.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 17.08.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження з ініціативи суду строку для подання відзиву до 16.08.2023 та долучено відзив до матеріалів справи, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.09.2023.
14.09.2023 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 14.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 28.09.2023.
27.09.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 28.09.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.10.2023.
05.10.2023 від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Представник позивача у судовому засіданні 26.10.2023 надав пояснення по суті позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.10.2023 надав пояснення по суті заперечень на позов.
У судовому засіданні 26.10.2023 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позиція позивача
Позивач зазначає, що на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору про тимчасове розміщення об`єкту 31.01.2020, сплатив на користь відповідача 900000,00 грн, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи довідку банківської установи від 21.04.2023.
Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/9047/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 визнано недійсним договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 укладений між сторонами та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020.
Позивач зазначає, що оскільки договір визнано недійсним в судовому порядку, то відповідно до ст. 216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 900000,00 грн.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що за своєю правовою природою договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 є змішаним господарським договором з елементами договорів про спільну діяльність, підряду, інвестування та доручення, а суд в рішенні від 07.06.2022 у справі № 910/9047/21 встановив, що оспорюваний договір є неукладеним як договір суборенди землі.
Відповідач при формуванні позовних вимог не заявляв у позовних вимогах моменту недійсності договору, а тому моментом недійсності договору є момент його вчинення.
Позиція відповідача, викладена у відзиві, щодо обов`язку позивача відшкодувати відповідачу вартість того, що одержано за договором (сплатити за користування земельною ділянкою) через відсутність зустрічного позову та з огляду на практику Верховного Суду.
Позиція відповідача.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке:
- між сторонами був укладених прихований договір суборенди землі, укладений з порушенням вимог законодавства;
- оскільки за недійсним договором позивач користувався земельною ділянкою, це унеможливлює повернення позивачем відповідачу одержаного, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача сплаченої позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою;
- договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою;
- відповідно до ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання в судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Також у відзиві відповідач просив стягнути з позивача 15000,00 грн витрат на правову допомогу.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що твердження відповідача про те, що укладений між сторонами договір є змішаним з елементами договорів про спільну діяльність, підряду, інвестування та доручення суперечить обставинам, встановленим під час розгляду справи 910/9047/21.
Хибними також є твердження відповідача про можливість проведення між сторонами двосторонньої реституції у разі фактичного користування майном.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
31.01.2020 між Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ №12" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" (генеральний інвестор) укладено договір про тимчасове розміщення об`єкту (далі - договір) відповідно до п.2.1. якого його предметом є діяльність сторін на засадах спільної участі щодо розміщення об`єкту на земельній ділянці згідно умов договору та подальшого використання об`єкту в підприємницькій діяльності генеральним інвестором зі сплатою компенсації витрат замовнику та сплатою за надані замовником послуги, пов`язані із знаходженням МАФу на території замовника /надані послуги/.
Відповідно до п. 1.1. договору терміни та скорочення, що використовуються в договорі слід розуміти та тлумачити наступним чином:
1.1.1. земельна ділянка - земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999.
1.1.2. об`єкт - тимчасові споруди/МАФи/, що планується побудувати на території земельної ділянки замовника.
1.1.3. тимчасове розміщення об`єкту - весь комплекс робіт по проектуванню та спорудженню об`єкту (тимчасових споруд).
1.1.4. будівельний майданчик - частина земельної ділянки орієнтовною площею 300 кв.м.
Згідно із п. 2.2. договору замовник надає для тимчасового розміщення об`єкту дозвіл на використання частини земельної ділянки (без зміни землекористувача), а генеральний інвестор здійснює фінансування тимчасового розміщення об`єкту та, після монтажних та будівельних робіт, отримання необхідної документації - використовує об`єкт у підприємницькій діяльності та сплачує замовнику компенсацію витрат замовнику на оплату послуг, на протязі двох років одинадцяти місяців після чого сторони вирішують питання щодо подальшої співпраці.
Згідно із п.3.1. договору для повного, своєчасного та структурованого виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору сторони домовилися здійснити його реалізацію у наступні етапи: І етап - здійснення перед проектних робіт та підготовка завдання на проектування щодо об`єкту (п. 3.1.1. договору); II етап - розробка проектної документації, її затвердження та погодження в порядку, що передбачений Законодавством, отримання дозволу, інших необхідних документів/паспорту прив`язки тощо/на проведення необхідних робіт (п. 3.1.2. договору); IV етап - тимчасове розміщення об`єкту (п. 3.1.4. договору); V етап - замовник отримує щомісячно 60 000 грн щомісячно компенсації та плати за послуги. Послуги за перший рік перебування готового для використання в підприємницькій діяльності об`єкту на території та 90 000 грн щомісячно компенсації за плати за послуги, починаючи з тринадцятого календарного місяця з моменту підписання акту завершення будівельних робіт (п. 3.1.5. договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору сплатив на користь відповідача 900000,00 грн, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи довідку АТ КБ "Приватбанк" від 21.04.2023 № ТС6NC1RFGL2F1GP1, відповідно до якої позивач через ОСОБА_1 за період з 31.07.2020 по 02.12.2021 сплатив на рахунок відповідача, зазначений в договорі, 900 000,00 грн з призначенням платежу: "оплата за оренду зг договору від 30.01.2020".
У підготовчому засіданні 17.08.2023 представник відповідача підтвердив отримання коштів, сторони зазначили, що інших договорів між ними не укладалось.
Рішенням Господарського суду міста Києва 07.06.2022 у справі № 910/9047/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023, визнано недійсним договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Універсам №12" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА", зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020.
01.06.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 1-06 про застосування наслідків недійсності правочину, у якій просив у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги повернути одержані за договором кошти у розмірі 900000,00 грн.
Оскільки вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду, у якому, з посиланням на приписи ст.ст. 216, 236 ЦК України, просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів з відповідача, одержаних за договором про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 в розмірі 900000,00 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва 07.06.2022 у справі № 910/9047/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023, визнано недійсним договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Універсам №12" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА", зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Так, рішенням у справі № 910/9047/21 встановлено, що укладений між сторонами договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 є удаваним правочином та вчинений сторонами з метою приховання договору суборенди земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, яка перебуває в користуванні Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ №12" на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 31.08.1999.
При вирішенні спору суд повинен керуватися правилами вчинення та виконання сторонами договору суборенди земельної ділянки.
Суди встановили, що в оспорюваному договорі не погоджено місцезнаходження земельної ділянки, яка передається в суборенду, а лише вказано - "земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999", а також не конкретизовано площу, яка передана в користування відповідачу, що суперечить вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Крім того, оспорюваний договір також суперечить вимогам ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про оренду землі".
Отже, факти встановлені рішенням суду у справі № 910/9047/21 щодо того, що укладений між сторонами договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 є удаваним правочином та вчинений сторонами з метою приховання договору суборенди земельної ділянки повторного доведення не потребують.
Як встановлено судом вище, на виконання умов договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 позивач сплатив на користь відповідача 900000,00 грн, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи довідку АТ КБ "Приватбанк" від 21.04.2023 № ТС6NC1RFGL2F1GP1, відповідно до якої позивач через ОСОБА_1 за період з 31.07.2020 по 02.12.2021 сплатив на рахунок відповідача, зазначений в договорі, 900 000,00 грн з призначенням платежу: "оплата за оренду зг договору від 30.01.2020".
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 року у справі №921/96/18 зазначив таке:"Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов`язання за цим договором - припинятися на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин.".
Так, у даному випадку, неможливо повернути користування земельною ділянкою, яке здійснювалось позивачем.
Відповідно, таке користування земельною ділянкою хоч і здійснювалось на підставі недійсного правочину, однак не може бути безоплатним, оскільки використання землі в Україні є платним.
Як встановлено судом під час розгляду справи № 910/9047/21, договір виконувався обома сторонами, оскільки відповідачем було надано земельну ділянку, а позивач здійснював користування нею та сплачував орендну плату.
Тобто грошові кошти у розмірі 900 000,00 грн, які сплачувались з призначенням платежу "оплата за оренду зг договору від 30.01.2020" є відшкодуванням за користування земельною ділянкою.
Суд зазначає, що оскільки під час розгляду справи про визнання недійсним договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 встановлено, що останній є удаваним правочином та вчинений сторонами з метою приховання договору суборенди земельної ділянки, то при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності правочину суд повинен керуватися правилами вчинення та виконання сторонами договору суборенди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Відповідно до ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Оскільки правовідносини між сторонами регулюються законодавством про оренду землі, а ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначає особливі правові наслідки недійсності правочину, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для застосування наслідків недійсності договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 900 000,00 грн, сплачених за суборенду земельної ділянки.
Суд також враховує, що згідно з положеннями процесуального законодавства позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Статями 2, 14 ГПК України закріплений принцип диспозитивності у господарському процесі.
У розумінні ст. 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства означає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, суд зазначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі.
Саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.
Отже, враховуючи відображений у ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, господарський суд при розгляді позову обмежений з`ясуванням наявності правових підстав для захисту права позивача саме з наведених ним у позові підстав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 910/16343/21.
Так, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги та визначаючи спосіб захисту свої прав, просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку що у даному випадку, враховуючи зміст спірних правовідносин, відсутні правові підстави для застосування наслідків недійсності договору шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 900000 грн, сплачених як орендна плата за користування земельною ділянкою.
Щодо посилань позивача на те, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним господарським договором з елементами договорів про спільну діяльність, підряду, інвестування та доручення, то вказані доводи є помилковими та досліджувались під час розгляду справи № 910/9047/21, де суди обох інстанцій зазначили, що цей правочин не містить ознак ані договору надання послуг, ані інвестиційного договору, ані договору про спільну діяльність і не є жодним з них.
Щодо тверджень позивача на те, що суд в рішенні № 910/9047/21 встановив, що оспорюваний договір є неукладеним як договір суборенди землі через відсутність істотних умов договору оренди землі, то вказані твердження не відповідають дійсним обставинам, з огляду на таке.
Так, подаючи апеляційну скаргу в межах справи 910/9047/21 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА", серед іншого, посилалось на те, що відсутність у оспорюваному договорі необхідних умов, які є обов`язковими (істотними) для договорів оренди землі свідчить про неукладення договору оренди землі.
В той же час, суди вказали, що дослідивши правову природу оспорюваного договору та встановлені обставини, названий договір містить усі загальні ознаки, притаманні договору оренди земельної ділянки та не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
Отже, з урахуванням того, що суди у справі 910/9047/21 встановили, що оскаржуваний договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 за своєю суттю є прихованими договором суборенди, який у свою чергу, укладений з порушенням вимог законодавства про оренду землі, доводи відповідача про неукладеність його як договору суборенди не заслуговують на увагу та зводяться до повторного дослідження та надавання оцінки обставинам, які вже були досліджені.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд зазначає, що ним надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли під час вирішення даного спору, а інші доводи, викладені у позові, відповіді на відзив, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
ВИСНОВКИ СУДУ
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" до Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ №12" про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів в розмірі 900000,00 грн.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Відповідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив до стягнення з позивача 15000,00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем надано у матеріали справи ордер серії АА № 1337257 на ім`я адвоката Мироненко О.О., копії: договору про надання правової допомоги № 44 від 09.08.2023, укладений між позивачем та Адвокатським бюро Олега Мироненка, додаткової угоди № 1 від 09.08.2023, платіжної інструкції № 11/08/202373 від 11.08.2023 на суму 15000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2023 між Адвокатським бюро Олега Мироненка та відповідачем укладено договір про надання правової допомоги № 44, відповідно до п. 1.1 якого за цим договором адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнту роз`яснення і консультації з питань цивільного, господарського, адміністративного, кримінального права та процесу, а також виконувати необхідні юридично значимі дії щодо представництва і захисту законних прав та інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в тому числі, але не виключно: в судах усіх рівнів та спеціалізацій, а клієнт зобов`язаний оплачувати таку правову допомогу в порядку і розмірі, передбаченому у розділі 5 договору.
Згідно з п. 1.3. договору надання бюро правової допомоги клієнту в межах цього договору може здійснюватись на підставі додаткових угод, що укладаються сторонами в межах даного договору.
09.08.2023 між Адвокатським бюро Олега Мироненка та відповідачем укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої клієнт надає, а адвокатське бюро приймає наступне доручення:
- ознайомлення з матеріалами справи, розроблення правової позиції, підготовка та складання відзиву на позовну заяву та інших необхідних процесуальних документів у справі № 910/10963/23, яка розглядається в Господарському суді міста Києва, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" (код ЄДРПОУ: 43406596) до Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам № 12" про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення 900000,00 грн, одержаних за договором про тимчасове розміщення об`єкту від 3 1.01.2020 (п. 1.2 додаткової угоди № 1);
- представництво Адвокатським бюро інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва під час розгляду справи № 910/10963/23 про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення 900000,00 грн, одержаних за Договором про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 року без обмеження кількості судових засідань, тривалості судового процесу, обсягу підготовлених процесуальних документів та вчинених представницьких дій (п. 1.2 додаткової угоди № 1).
За виконання доручення, зазначеного в п. 1 даної додаткової угоди, клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар в грошовій сумі в розмірі 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок, протягом 3 ( трьох) банківських днів з дати підписання сторонами цієї додаткової угоди (п. 2 додаткової угоди).
У п. 4 додаткової угоди сторони погодили, що доручення клієнта за даною додатковою угодою вважається виконаним адвокатським бюро, а його виконання вважається прийнятим клієнтом, в дату ухвалення Господарським судом міста Києва судового рішення за наслідками розгляду позовної Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" (код ЄДРПОУ: 43406596) до Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам № 12" про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення 900000,00 грн, одержаних за договором про тимчасове розміщення об`єкту від 3 1.01.2020.
Відповідно до платіжної інструкції № 11/08/202373 від 11.08.2023 відповідач сплатив на користь АБ Олега Мироненка 15000,00 грн за надання правової допомоги.
З матеріалів справи вбачається , що адвокатом Мироненко О. підготовлено на подано до Господарського суду міста Києва відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та Мироненко О. був присутній в судових засіданнях під час розгляду даної справи.
Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт
У відповідності до наведеної норми Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, позивачем не надано суду заперечень щодо понесених відповідачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на спростування їх співмірності.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки у задоволенні позовних вимог у даній справі відмовлено повністю, то суд дійшов висновку про те, що з позивача підлягають стягненню витрати відповідача на оплату правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ УА" (03148, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 172, ідентифікаційний код 43406596) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ №12" (03134, місто Київ, вулиця Жолудєва, будинок 4, ідентифікаційний код 02904415) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2023.
Суддя С.О. Турчин
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 26.10.2023 |
Оприлюднено | 06.11.2023 |
Номер документу | 114650252 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань спільної діяльності |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Турчин С.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні