Рішення

від 03.11.2023 по справі 910/10887/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2023Справа № 910/10887/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-економічний центр "Інфосервіс"

про стягнення 49 514,65 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-економічний центр "Інфосервіс" (далі - відповідач, Центр) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 49 514,65 грн., з яких: 48 400,00 грн. - основний борг, 824,25 грн. - інфляційні втрати, 290,40 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач вказував на те, що у зв`язку з розірванням укладеного між сторонами договору про надання послуг впровадження програмного продукту від 12.11.2020 року № 826-02 виникли підстави для повернення Центром на користь Товариства авансового платежу в сумі 48 400,00 грн. Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку з повернення означеного авансового платежу, позивач нарахував та заявив до стягнення з Центру компенсаційні виплати у вищевказаних розмірах.

Ухвалою від 12.07.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/10887/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.08.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Центру від 24.08.2023 року № 01/24/08, в якому останній заперечив роти задоволення позовних вимог з огляду на те, що з 12.11.2020 року по 21.02.2023 року між сторонами було підписано чотири додаткових угоди до договору про надання послуг впровадження програмного продукту від 12.11.2020 року № 826-02, у тому числі додаткову угоду від 08.01.2021 року № 2 та додаткову угоду від 01.09.2021 року № 3, на які Товариство посилалося у позовній заяві. Крім того, додаткова угода від 12.11.2020 року № 1 укладена одночасно з договором № 826-02, а всі надані позивачем акти надання послуг та платіжні доручення містять посилання саме на основний договір від 12.11.2020 року № 826-02. Разом із тим, Товариством надані докази фактичної сплати ним на користь Центру лише 665 000,00 грн., у той час як відповідачем виконані роботи за вищенаведеним правочином на загальну суму 715 000,00 грн. Отже, відповідач повністю виконав свої договірні зобов`язання, а за позивачем виникли заборгованість у розмірі 50 000,00 грн. Враховуючи викладене, центр зауважив, що будь-які зобов`язання відповідача перед позивачем на момент повідомлення Товариством про розірвання договору від 12.11.2020 року № 826-02 були відсутні. Крім того, відповідач зазначив, що у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7800/23 зі спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

04.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства від 31.08.2023 року № UI-0245/23 на відзив на позовну заяву, в якій останнє вказало про те, що вимоги Товариства до Центру в межах справи № 910/10887/23 стосуються лише відносин сторін за додатковою угодою від 12.11.2020 року № 1 та полягають у зобов`язанні відповідача повернути позивачу здійснену ним переплату в розмірі 48 400,00 грн.

02.11.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшли додаткові письмові пояснення позивача від 01.11.2023 року.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.11.2020 року між Центром (виконавець) та Товариством (замовник) укладено договір про надання послуг впровадження програмного продукту № 826-02 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, надати послуги впровадження програмних продуктів "BAS ERP" та "Documentov", а замовник зобов`язався прийняти та оплатити послуги впровадження програмних продуктів у порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі.

Вказаний правочин, а також, зокрема, додаткова угода від 12.11.2020 року № 1 до нього підписані уповноваженими представниками сторін, а також скріплені печатками цих суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктом 2.2 Договору концептуальні вимоги замовника до впровадження програмних продуктів визначені у додатку 2, а етапи впровадження програмних продуктів - у додатку 3 "План график услуг внедрения АСУП на 2020-2022 годы".

Вимоги до впровадження програмних продуктів та черговість етапів впровадження конкретизуються у додаткових угодах до договору (пункт 2.3 договору).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що загальна вартість (ціна) послуг впровадження програмних продуктів за цим Договором становить 3 000 000,00 грн., що дорівнює 106 530,30 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату підписання цього Договору. Договірна ціна уточняється шляхом підписання додаткових угод на певний обсяг послуг впровадження програмних продуктів та визначається сторонами на підставі твердого кошторису до певної додаткової угоди. Зазначена вартість (ціна) послуг є лімітом коштів на впровадження програмних продуктів.

Згідно з пунктом 3.2 цієї угоди замовник здійснює поетапну оплату послуг впровадження програмних продуктів в наступному порядку: авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості певного етапу послуг впровадження програмних продуктів замовник сплачує виконавцю протягом 5 банківських днів з моменту виставлення виконавцем замовнику рахунку (пункт 3.2.1 Договору); остаточний розрахунок у розмірі 50 % від вартості послуг впровадження програмних продуктів замовник сплачує виконавцю на підставі підписаного обома сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 3.2.2 Договору). Строки поетапної оплати визначені в кошторисах.

При цьому, відповідно до пункту 4.2 наведеного правочину впровадження програмних продуктів здійснюється поетапно. Перелік етапів визначений додатком 3. Черговість виконання етапів встановлюється додатковими угодами.

Отже, вищенаведеними умовами Договору передбачено, що надання виконавцем послуг за Договором та їх оплата замовником здійснюється поетапно, згідно з додатковими угодами до Договору.

Відповідно до умов пункту 11.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 28.04.2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

За поясненнями сторін, на виконання зазначених умов Договору між ними було укладено декілька додаткових угод, в яких наведені контрагенти узгодили перелік, опис, кількість та вартість послуг, що надаються в рамках конкретного етапу надання послуг з впровадження програмних продуктів.

Так, зокрема, відповідно до додаткової угоди від 12.11.2020 року № 1 (далі - додаткова угода № 1), яка відповідає першій черзі надання послуг з впровадження програмних продуктів за Договором, замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок надати послуги з впровадження першої черги системи автоматизації підприємства, а саме автоматизацію бізнес-процесів виробництва згідно зі специфікацією (додаток № 1).

Пунктом 4 додаткової угоди № 1 визначено, що результатом виконання першої черги (автоматизація бізнес-процесів виробництва серійної продукції) є впровадження модулів управління виробництвом серійної продукції програми "BAS ERP" та програми "Documentov" та їх інтеграція відповідно до вимог замовника.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди № 1 вартість етапів першої черги визначена в додатку № 2 до цієї додаткової угоди та становить 715 000,00 грн.

Відповідно до кошторису вартості етапів першої черги впровадження програмних продуктів, який є додатком № 2 до додаткової угоди № 1, загальна вартість послуг першого етапу складає 715 000,00 грн.

Суд зазначає, що за умовами пункту 6.1 Договору факт надання послуг впровадження програмних продуктів засвідчується актом приймання-передачі, що підписується по завершенню певного етапу. Етап вважається завершеним в разі підписання акту приймання передачі робіт замовником.

Акт приймання-передачі наданих послуг є документом, що засвідчує належне та своєчасне виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (пункт 6.2 означеного правочину).

Судом встановлено, на виконання умов додаткової угоди № 1 в межах першого етапу надання послуг з впровадження програмних продуктів відповідачем надано, а позивачем прийнято послуги загальною вартістю 715 000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями складених та підписаних, зокрема, електронними підписами сторін без зауважень актів надання послуг від 15.12.2020 року № 591 на суму 28 000,00 грн., від 24.12.2020 року № 598 на суму 102 000,00 грн., від 18.01.2021 року № 4 на суму 135 000,00 грн., від 26.01.2021 року № 9 на суму 66 000,00 грн., від 31.03.2021 року № 147 на суму 384 000,00 грн.

При цьому, як вбачається зі змісту вказаних актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання визначених у них послуг з боку замовника відсутні.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов додаткової угоди № 1 позивач сплатив вартість послуг першого етапу (в рамках першої черги впровадження програмних продуктів) у загальному розмірі 665 000,00 грн., про що свідчать надані Товариством копії платіжних доручень від 19.11.2020 року № 1878142496 на суму 98 000,00 грн., від 01.12.2020 року № 1880243794 на суму 16 500,00 грн., від 10.12.2020 року № 1883179599 на суму 31 500,00 грн., від 17.12.2020 року № 1884496935 на суму 228 000,00 грн., від 24.12.2020 року № 1886092308 на суму 14 000,00 грн., від 29.12.2020 року № 1886466798 на суму 51 000,00 грн., від 29.01.2021 року № 1893082916 на суму 16 500,00 грн., від 29.01.2021 року № 1893082917 на суму 67 500,00 грн. та від 06.05.2021 року № 1913446762 на суму 142 000,00 грн. з відповідним призначенням платежів щодо сплати авансу за додатковою угодою № 1.

Судом також встановлено, що Центр виставив Товариству рахунок від 29.12.2022 року № 496 на оплату послуг з впровадження ПП згідно додатку № 2 до додаткової угоди № 1 на суму 196 800,00 грн., який відповідно до платіжного доручення від 30.12.2022 року № 226178 був оплачений позивачем на суму 98 400,00 грн. (аванс 50 % за послуги з впровадження програмного продукту згідно рахунку № 496 від 29.12.2022 року за Договором). Означені обставини не заперечувалися сторонами у поданих заявах по суті справи.

Отже, загальна сума оплачених Товариством в рамках першої черги впровадження програмних продуктів за додатковою угодою № 1 грошових коштів склала 763 400,00 грн., тоді як різниця між сумою, сплаченою позивачем в якості попередньої оплати на виконання умов додаткової угоди № 1, у загальному розмірі 763 400,00 грн., та вартістю фактично наданих відповідачем в рамках першого етапу послуг на загальну суму 715 000,00 грн., становить 48 400,00 грн.

Разом із тим, згідно з пунктом 7.2.3 Договору при порушенні виконавцем строків надання послуг понад 20 днів, або незадовільної якості послуг виконавця, або якщо замовник не бачить доцільності в подальшому впровадженні програмних продуктів, замовник має право в односторонньому порядку розірвати Договір, попередньо письмово повідомивши про це виконавця за 7 днів до такого розірвання. У цьому випадку отриманий виконавцем від замовника авансовий платіж за певний етап не залишається виконавцю та підлягає поверненню до дати розірвання Договору.

За приписами статті 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, відповідно до умов пункту 7.2.3 Договору позивач наділений правом розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку, зокрема, якщо замовник не бачить доцільності в подальшому впровадженні програмних продуктів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, керуючись умовами пункту 7.2.3 Договору, прийняв рішення зупинити впровадження програмного продукту та розірвати Договір, про що повідомив відповідача листом від 03.02.2023 року № 0029/23.

Зважаючи на розірвання Договору, листом від 23.02.2023 року № UI-0047/23 Товариство звернулося до Центру з проханням повернути замовнику сплачені останнім грошові кошти за платіжним дорученням від 30.12.2022 року № 226178.

У відповідь на означене звернення Центр направив позивачу лист від 02.03.2023 року № 002/03/23, в якому повідомив про те, що у рахунку від 29.12.2022 року № 496 відповідачем було помилково зазначене посилання на його виставлення на підставі додаткової угоди № 1 (роботи за якою були у повному обсязі виконані Центром та оплачені замовником), а сплачені Товариством за платіжним дорученням кошти на суму 98 400,00 грн. були зараховані відповідачем як 50 % передоплата послуг з впровадження програмного продукту згідно з додатком № 2 до додаткової угоди від 01.09.2021 року № 3 до Договору.

Не погоджуючись із одностороннім зарахуванням перерахованих позивачем коштів на оплату послуг з впровадження програмного продукту згідно з додатком № 2 до додаткової угоди від 01.09.2021 року № 3 до Договору, листом від 22.03.2023 року № UI-0088/23 Товариство звернулося до Центру із претензією про повернення надмірно сплачених замовником коштів за додатковою угодою № 1 у розмірі 48 400,00 грн.

Зважаючи на залишення Центром цієї претензії без задоволення, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з означеним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Разом із тим, як було зазначено вище, позивач, керуючись умовами пункту 7.2.3 Договору, прийняв рішення зупинити впровадження програмного продукту та розірвати Договір, про що листом від 03.02.2023 року № 0029/23 повідомив відповідача. Зокрема, у вказаному листі Товариство зазначило, що внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України підприємство позивача зазнало значних матеріальних втрат, внаслідок чого продовження впровадження програмного продукту буде надмірним матеріальним навантаженням. При цьому, у вказаному листі позивач висловив мотивовану відмову від підписання актів про надання послуг від 03.12.2021 року № 579, від 17.01.2022 року № 2, від 17.01.2022 року № 3 та від 25.01.2022 року № 4 на загальну суму 248 000,00 грн. стосовно наданих відповідачем послуг в межах третього етапу впровадження програмного продукту на виконання умов додаткової угоди від 01.09.2021 року № 3.

Факт надсилання вказаного листа на адресу Центру підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 03.02.2023 року, поштової накладної від 03.02.2023 року № 0829700190999 та фіскального чека від 03.02.2023 року.

У той же час, матеріали справи не містять жодних заперечень Центру щодо розірвання Договору внаслідок односторонньої відмови позивача.

Відповідності до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно з частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року в справі № 904/7804/16.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Із наведеними приписами законодавства узгоджується передбачене умовами пункту 7.2.3 Договору припинення цього правочину внаслідок його дострокового розірвання за ініціативою замовника, яке реалізовано Товариством шляхом направлення на адресу Центру відповідного повідомлення від 03.02.2023 року № 0029/23. Зважаючи на вищевикладене, оскільки позивач реалізував своє право, передбачене пунктом 7.2.3 Договору та відмовився від Договору, і така одностороння відмова позивача не потребує узгодження з відповідачем, вищенаведений правочин був розірваний за ініціативою замовника.

При цьому, за змістом пункту 7.2.3 Договору у випадку розірвання Договору за ініціативою замовника, отриманий виконавцем від замовника авансовий платіж за певний етап не залишається виконавцю та підлягає поверненню до дати розірвання договору.

За умовами частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Враховуючи наведене та беручи до уваги положення пункту 7.2.3 Договору, суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний був повернути на користь Товариства різницю між сумою сплаченого авансу за перший етап надання послуг та вартістю фактично наданих відповідачем послуг цього етапу в сумі 48 400,00 грн. до моменту розірвання Договору.

Проте з матеріалів справи вбачається, що всупереч вищенаведеним положенням Договору та приписам чинного законодавства Центр цієї суми у встановлений строк Товариству не повернув, заборгувавши таким чином останньому 48 400,00 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що з 12.11.2020 року по 21.02.2023 року між сторонами було підписано чотири додаткових угоди до договору про надання послуг впровадження програмного продукту від 12.11.2020 року № 826-02, у тому числі додаткову угоду від 08.01.2021 року № 2 та додаткову угоду від 01.09.2021 року № 3. Відтак, за змістом заперечень відповідача та адресованого позивачу листа виконавця від 02.03.2023 року № 002/03/23, зважаючи на те, що вказані додаткові угоди не є самосійними правочинами та укладені між сторонами у справі на виконання Договору, а також враховуючи, що послуги за додатковою угодою № 1 були повністю виконані Центром та оплачені Товариством у попередні періоди, сума надмірно сплачених позивачем 30.12.2022 року коштів за додатковою угодою № 1 підлягає зарахуванню в рахунок оплати наданих відповідачем послуг за додатковою угодою № 3.

Однак такі заперечення не беруться судом до уваги та не спростовують обґрунтованості позовних вимог Товариства з огляду на таке.

Цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений у статтях 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, у пунктах 4.2 та 3.2 Договору сторони погодили, що впровадження програмних продуктів здійснюється поетапно. Перелік етапів визначений додатком 3, а черговість виконання етапів встановлюється додатковими угодами. У свою чергу, замовник здійснює поетапну оплату послуг впровадження програмних продуктів, а строки поетапної оплати визначаються у кошторисах до додаткових угод до Договору.

З урахуванням наведених вище норм права, сторони скористалися наданою їх законодавцем можливістю врегулювати у Договорі свої правовідносини щодо визначення порядку та умов надання послуг і їх оплати на власний розсуд, встановивши етапність та черговість як надання послуг з впровадження програмних продуктів за Договором, так і їх оплати.

Відтак, з огляду на узгоджені сторонами умови Договору, виконання сторонами своїх зобов`язань за цим правочином здійснюється в рамках кожного окремого етапу впровадження програмного продукту відповідно до умов відповідних додаткових угод, якими встановлюються перелік та кількість послуг, які має надати виконавець на певному етапі та в рамках конкретної додаткової угоди, строк їх виконання, а також вартість таких послуг, умови та строк їх оплати.

При цьому, оскільки згідно з умовами Договору оплата послуг з впровадження програмних продуктів є поетапною, то в кожному платіжному дорученні, акті виконаних робіт та рахунку на оплату міститься посилання на конкретний етап надання послуг та відповідний пункт кошторису до відповідної додаткової угоди.

Суд звертає увагу, що поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні визначено Законом України "Про платіжні послуги" (який набрав чинності та був введений в дію на час сплати позивачем у грудні 2022 року на користь відповідача спірних грошових коштів).

За умовами частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про платіжні послуги" платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем.

Згідно з частинами 1, 2 статті 45 Закону України "Про платіжні послуги" платіжна інструкція може бути відкликана:

1) платником - під час дебетового або кредитового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника, за умови погодження з надавачем платіжних послуг платника, а в разі ініціювання дебетового переказу - додатково, за умови погодження з отримувачем;

2) отримувачем - під час дебетового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника, за умови погодження з надавачем платіжних послуг платника;

3) стягувачем або обтяжувачем - до моменту списання коштів з рахунку платника;

4) платником - до настання дати валютування, за умови надання розпорядження про відкликання платіжної інструкції до кінця операційного часу, що передує даті валютування.

Після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.

Згідно з пунктом 41 постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг" від 29.07.2022 № 163 платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно Товариству як особі, що здійснює відповідний платіж.

Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі (частина 1 статті 49 Закону України "Про платіжні послуги"). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок надавача платіжних послуг вважається виконаним, а внесення змін до призначення платежу відповідного платіжного документа є неможливим.

При цьому, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 року в справі № 904/12527/16, від 26.12.2019 року в справі № 911/2630/18.

За результатом дослідження наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень на загальну суму 763 400,00 грн., на підставі яких позивач здійснив попередню оплату вартості послуг першого етапу впровадження програмних продуктів, судом встановлено, що Товариством було перераховано на користь відповідача означені грошові кошти із зазначенням у призначенні вказаних платіжних документів посилань саме на оплату авансу за впровадження програмного продукту згідно з додатковою угодою № 1. Тобто вказані грошові кошти були сплачені позивачем на умовах попередньої оплати в рахунок оплати послуг, які визначені у додатковій угоді № 1 (у тому числі кошти, перераховані 30.12.2022 року за платіжним дорученням № 226178 згідно рахунку від 29.12.2022 року № 496 за Договором, який містить пряме посилання на додаток № 2 до додаткової угоди № 1), та за відсутності доказів наявності згоди уповноваженого представника позивача на зміну призначення платежів, зарахування Центром цих платежів в рахунок погашення заборгованості за надані послуги за іншими додатковими угодами, у тому числі за додатковою угодою № 3 (в межах третього етапу), не ґрунтується на нормах закону.

Отже, сума коштів у розмірі 48 400,00 грн., стягнення якої є предметом позову в даній справі, сплачена позивачем платіжним дорученням від 30.12.2022 року № 226178 на загальну суму 98 400,00 грн., зважаючи на заперечення позивача щодо її зарахування в рахунок оплати послуг, наданих за іншими етапами впровадження програмного продукту, підлягає поверненню Товариству як надмірно сплачена саме за додатковою угодою № 1.

Суд зауважує, що предметом позову в даній справі є правовідносини сторін, які виникли у процесі виконання умов саме додаткової угоди № 1 в частині надання послуг в рамках першої черги впровадження програмного продукту, а за змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року в справі № 161/2823/19.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 року в справі № 824/399/17-а).

З огляду на викладене, оскільки позовні вимоги у даній справі стосуються лише правовідносин сторін за додатковою угодою № 1 до Договору, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог та відповідно відсутні підстави для дослідження обставин виконання чи невиконання сторонами умов додаткової угоди № 3 в частині наявності або відсутності у Товариства заборгованості перед Центром за надані послуги з впровадження програмного продукту в рамках третього етапу.

Посилання відповідача на те, що у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7800/23 зі спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, також не свідчить про відсутність підстав для задоволення позову Товариства чи залишення його без розгляду на підставі статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як встановлено судом, предметом спору між Товариством та Центром в рамках справи № 910/7800/23 було стягнення з відповідача авансового платежу та нарахованих за його несвоєчасне повернення компенсаційних виплат за додатковою угодою № 2 до Договору. Відтак, предмет та підстава позову в справі № 910/7800/23 та у справі № 910/10887/23 відрізняються.

Разом із тим, суд зазначає, що згідно з положеннями статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17.

Оскільки сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 48 400,00 грн. (що складає суму фактично переплачених Товариством грошових коштів за додатковою угодою № 1 до Договору) підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач не надав жодних документів, які свідчать про добровільне повернення цієї суми Товариству внаслідок розірвання Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Центру про стягнення вказаної суми коштів, у зв`язку із чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 290,40 грн., нарахованих у період з 13.03.2023 року по 24.05.2023 року на суму неповернутих грошових коштів у розмірі 48 400,00 грн., а також інфляційних втрат на суму 824,25 грн., нарахованих протягом березня-квітня 2023 року включно на означену суму боргу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло, у тому числі, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року в справі № 14-16цс18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам Договору, а також не перевищує обрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат протягом вказаного Товариством у позовній заяві спірного періоду.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог Товариства про стягнення з відповідача 290,40 грн. 3 % річних та 824,25 грн. інфляційних втрат.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження добровільної оплати заявлених до стягнення спірних сум грошових коштів.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-економічний центр "Інфосервіс" (04116, місто Київ, вулиця Ванди Василевської, будинок 13, корпус 1; код ЄДРПОУ 37354371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ" (08292, Київська область, місто Буча(пн), вулиця Леха Качинського, будинок 3; код ЄДРПОУ 30568931) 48 400 (сорок вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 290 (двісті дев`яносто) грн. 40 коп. 3 % річних, 824 (вісімсот двадцять чотири) грн. 25 коп. інфляційних втрат, а також 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03.11.2023 року.

Суддя В.С. Ломака