Рішення

від 03.11.2023 по справі 910/12871/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2023Справа № 910/12871/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 452 060,50 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 452 060,50 грн., з яких: 437 603,00 грн. - основний борг, 13 707,85 грн. - інфляційні втрати, 749,65 грн. - 0,3 % річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 17.11.2022 року договору поставки № 53-124-01-22-18723.

Ухвалою від 17.08.2023 року господарський суд міста Києва залишив вказану позовну заяву без руху та надав Товариству строк для усунення її недоліків.

21.08.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства від 21.08.2023 року про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 25.08.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/12871/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

15.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Компанії від 08.09.2023 року № 45-30-1794/15161, в якому остання визнала позовні вимоги Товариства в частині стягнення з відповідача 437 603,00 грн. основного боргу, проте заперечила проти вимог позивача про стягнення з Компанії 749,65 грн. 0,3 % річних та 13 707,85 грн. інфляційних втрат, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Крім того, у відзиві Компанія просила врахувати, що втрата нею значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання. Також відповідач просив суд, у разі прийняття рішення про повне чи часткове задоволення позову, зменшити на підставі приписів статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України розмір заявлених Товариством до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат на 90 %, а також відстрочити виконання судового рішення у даній справі на 1 календарний рік з моменту його ухвалення.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.11.2022 року між Компанією та Товариством укладено договір поставки № 53-124-01-22-18723 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим Договором строки товар, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити даний товар згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до Договору), та є невід`ємною частиною Договору. Предметом поставки по даному Договору є товар: код 39830000-9 згідно ДК 021:2015 (продукція для чищення).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відповідними печатками.

За умовами пункту 1.3 Договору місцем виконання цього Договору є місто Нетішин Хмельницької області.

Відповідно до пункту 3.5 цієї угоди датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що ціна товару по Договору становить 469 725,00 грн. без ПДВ. Всього ціна Договору: 469 725,00 грн. без ПДВ. Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по Договору визначається специфікацією № 1 (додаток № 1 до Договору).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач відповідно до наявних у матеріалах справи копій підписаних між уповноваженими представниками сторін видаткових накладних від 13.12.2022 року № Вп-0000558 на суму 460 351,00 грн. та від 21.12.2022 року № Вп-0000571 на суму 9 374,00 грн. поставив у власність відповідача погоджений між контрагентами товар загальною вартістю 469 725,00 грн. Вказані товаророзпорядчі документи підписані уповноваженими представниками сторін Договору без жодних зауважень чи заперечень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов укладеного між сторонами Договору. Факт поставки відповідачу товару належної якості за Договором на суму 469 725,00 грн. був визнаний Компанією у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця (пункт 5.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2022 року постачальник оформив ярлик № Я-3-89-24 на придатну продукцію, поставлену за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 на суму 460 351,00 грн., а 27.12.2022 року Компанія оформила ярлик № Я-3-98-24 на придатну продукцію, поставлену за видатковою накладною від 21.12.2022 року № Вп-0000571 на суму 9 374,00 грн.

Отже, зважаючи на встановлений пунктом 5.1 Договору строк оплати товару та дати оформлення відповідних ярликів на придатну продукцію, суд дійшов висновку про те, що товар, поставлений Компанії за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 на суму 460 351,00 грн., мав бути оплачений покупцем до 20.02.2023 року включно (18.02.2023, 19.02.2023 року - субота, неділя, вихідні дні), а товар, поставлений відповідачу за видатковою накладною від 21.12.2022 року № Вп-0000571 на суму 9 374,00 грн., мав бути оплачений покупцем до 27.02.2023 року включно (25.02.2023, 26.02.2023 року - субота, неділя, вихідні дні).

Проте, в порушення вищевказаних положень Договору відповідач отриману від позивача продукцію в установлений Договором строк оплатив не у повному обсязі, перерахувавши Товариству за платіжними дорученнями від 26.04.2023 року № 3421 на суму 6 890,00 грн., від 26.04.2023 року № 3422 на суму 9 408,00 грн., від 26.04.2023 року № 3423 на суму 1 828,00 грн., від 26.04.2023 року № 3425 на суму 4 112,00 грн. та від 26.04.2023 року № 3433 на суму 9 884,00 грн. грошові кошти у загальному розмірі лише 32 122,00 грн. (з відповідним призначенням платежу на погашення заборгованості за товар, поставлений за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558), та заборгувавши таким чином позивачу 437 603,00 грн. Наведені обставини були визнані відповідачем у відзиві на позовну заяву від 08.09.2023 року № 45-30-1794/15161.

Зважаючи на викладені обставини, а також враховуючи залишення Компанією без задоволення адресованих їх Товариством претензій про добровільну сплату заборгованості за Договором, позивач для захисту своїх прав звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом, в якому просив суд стягнути з покупця суму основного боргу за Договором в розмірі 437 603,00 грн., а також нараховані постачальником на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 8.4 Договору компенсаційні виплати.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 437 603,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, а також визнана Компанією в установленому процесуальним законом порядку, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення цієї суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Зважаючи на неналежне виконання Компанією своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з покупця 0,3 % річних у загальному розмірі 749,65 грн., нарахованих на відповідні суми основного боргу за кожною спірною видатковою накладною у період з 20.02.2023 року по 14.08.2023 року, з яких: 345,94 грн. - 0,3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 460 351,00 грн. за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 у період з 20.02.2023 року по 25.04.2023 року; 390,69 грн. - 0,3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 428 229,00 грн. за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 у період з 26.04.2023 року по 14.08.2023 року; 13,02 грн. - 0,3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 9 374,00 грн. за видатковою накладною від 21.12.2022 року № Вп-0000571 у період з 27.02.2023 року по 14.08.2023 року.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 13 707,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведені суми заборгованості покупця протягом вказаних періодів, з яких: 7 839,78 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу в розмірі 460 351,00 грн. за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 у період з березня по квітень 2023 року включно; 5 584,11 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу в розмірі 428 229,00 грн. за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 у період з травня по червень 2023 року включно; 283,96 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу в розмірі 9 374,00 грн. за видатковою накладною від 21.12.2022 року № Вп-0000571 у період з березня по червень 2023 року включно.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання (якщо інший розмір таких процентів не встановлений, зокрема, договором).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на положення пункту 8.4 Договору, за яким у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми.

Водночас, при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум 0,3 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, що призвело до заявлення суми процентів річних у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що проценти річні можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.

Як було зазначено вище, зважаючи на встановлений пунктом 5.1 Договору строк оплати товару та дати оформлення відповідних ярликів на придатну продукцію, товар, поставлений Компанії за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558, мав бути оплачений покупцем до 20.02.2023 року включно (18.02.2023, 19.02.2023 року - субота, неділя, вихідні дні), а першим днем прострочення оплати цього товару є 21.02.2023 року. Разом із тим, товар, поставлений відповідачу за видатковою накладною від 21.12.2022 року № Вп-0000571, мав бути оплачений покупцем до 27.02.2023 року включно (25.02.2023, 26.02.2023 року - субота, неділя, вихідні дні), а першим днем прострочення оплати такого товару є 28.02.2023 року.

Проте наведеного позивачем при здійсненні розрахунку заявленої до стягнення суми процентів річних враховано не було.

Зважаючи на зазначені обставини, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних дат виникнення прострочення відповідача по кожному взятому на себе зобов`язанню окремо, а також здійсненого відповідачем 26.04.2023 року платежу), є 645,79 грн., з яких: 242,16 грн. - 0,3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 460 351,00 грн. за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 у період з 21.02.2023 року по 25.04.2023 року; 390,69 грн. - 0,3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 428 229,00 грн. за видатковою накладною від 13.12.2022 року № Вп-0000558 у період з 26.04.2023 року по 14.08.2023 року; 12,94 грн. - 0,3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 9 374,00 грн. за видатковою накладною від 21.12.2022 року № Вп-0000571 у період з 28.02.2023 року по 14.08.2023 року.

Водночас нарахована позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 13 707,85 грн. не перевищує обрахованої судом суми цих компенсаційних виплат за дійсний період прострочення, а відповідачем обґрунтованого контррозрахунку заявленої до стягнення суми цих компенсаційних виплат не надано.

Отже, стягненню з Компанії на користь позивача підлягають 0,3 % річних у розмірі 645,79 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 707,85 грн., тоді як у задоволенні вимог постачальника про стягнення з відповідача 103,86 грн. 0,3 % річних за Договором слід відмовити.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру 0,3 % річних та інфляційних втрат на 90 %, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проте сплата інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу, тоді як відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи наведені обставини, зважаючи на встановлений пунктом 8.4 Договору інший розмір процентів - 0,3 %, що є в 10 разів меншим від встановленого законом розміру означених процентів річних, а також беручи до уваги часткове задоволення відповідних вимог Товариства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення компенсаційних виплат.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 1 рік, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 року в справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 року в справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 року в справі № 16-рп/2009.

За частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відтак, саме на заявника у контексті приписів статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів наведених ним причин неможливості виконання рішення суду, в разі задоволення позовних вимог, а посилання на тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які давали б достатні підстави для відстрочення виконання судового рішення. У той же час, надані відповідачем довідки банківських установ про наявність рахунку і залишок коштів не свідчать про відсутність у Компанії достатньої суми грошових коштів, у тому числі й на інших банківських рахунках чи в касі підприємства, для повного погашення спірної заборгованості, яка не є значною.

Суд зазначає, що введення в Україні воєнного стану, складне фінансове становище відповідача, відсутність достатніх коштів, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, на переконання суду не є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення. Судом також враховано, що Договір був укладений між сторонами, а товар за спірними видатковими накладними був поставлений відповідачу вже після введення в Україні воєнного стану.

Крім того, долучені відповідачем до відзиву докази не можуть підтверджувати обставини реальності виконання рішення суду в даній справі після закінчення терміну, на який Компанія просила відстрочити його виконання.

Судом також враховані майнові інтереси стягувача та взято до уваги, що надання відповідачу відстрочки виконання рішення суду може призвести до недотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на даний час підстави для відстрочення виконання рішення у справі відсутні, а тому суд відмовляє у задоволенні викладеної у відзиві Компанії від 08.09.2023 року № 45-30-1794/15161 заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної оплати поставленого йому за Договором товару чи нарахованих компенсаційних виплат.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд із цим, статтею 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини 3 статті 2 та частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 року в справі № 910/14479/21 дійшов висновку, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства та інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа. Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи. Запровадження законодавцем можливості повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу в передбачених частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо. При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, відповідно до вимог частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.

У свою чергу Закон України "Про судовий збір" передбачає порядок розрахунку, сплати, повернення тощо судового збору за подання позовної заяви, в тому числі яка містить декілька позовних вимог. Відтак арифметично розрахувати суму судового збору при ухваленні судового рішення (в тому числі при частковому визнанні позову, яка стосується майнової вимоги), і підлягає сплаті/поверненню, у разі наявності, зокрема передбачених частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, підстав, з урахуванням положень статей 4, 5, 7 Закону України "Про судовий збір", є можливим з огляду на вищевказані міркування та не потребує додаткових навичок, зусиль, знань у тій чи іншій галузі права, так як стосуються звичайного математичного обрахунку суми судового збору за подання позову, який має декілька позовних вимог щодо стягнення грошової суми.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що нормами чинного законодавства передбачено обов`язок суду повернути позивачу з бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

У той же час, відповідно до частин 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід також зазначити, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 452 060,50 грн. було сплачено до Державного бюджету України судовий збір в загальній сумі 7 154,86 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 26.04.2023 року № 3622.

Водночас за розгляд позовної заяви про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 452 060,50 грн. відповідно до положень підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" підлягав сплаті судовий збір в сумі 6 780,91 грн. (1,5 відсотка ціни позову). Таким чином, судовий збір в сумі 373,95 грн. позивачем сплачено надмірно.

Відтак, сплачений позивачем судовий збір у даній справі, у зв`язку з його внесенням в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також визнанням позову відповідачем в частині стягнення основного боргу в розмірі 437 603,00 грн. до початку розгляду справи по суті, підлягає поверненню Товариству з державного бюджету в розмірі 3 655,97 грн. (що складає суму 50 відсотків судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову за вимогою щодо стягнення основного боргу, в розмірі 3 282,02 грн., та переплаченої суми судового збору в розмірі 373,95 грн.).

Решта судового збору в розмірі 3 498,89 грн. підлягає розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог Товариства.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 130, 232, 233, 236-239, 240, 241, 247, 252, 331 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (30100, Хмельницька область, місто Нетішин, вулиця Енергетиків, будинок 20; код ЄДРПОУ ВП 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" (07320, Київська область, Вишгородський район, село Сухолуччя, вулиця Травнева, будинок 1-Б; код ЄДРПОУ 43527454) 437 603 (чотириста тридцять сім тисяч шістсот три) грн. 00 коп. основного боргу, 645 (шістсот сорок п`ять) грн. 79 коп. 0,3 % річних, 13 707 (тринадцять тисяч сімсот сім) грн. 85 коп. інфляційних втрат, а також 3 498 (три тисячі чотириста дев`яносто вісім) грн. 09 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" (07320, Київська область, Вишгородський район, село Сухолуччя, вулиця Травнева, будинок 1-Б; код ЄДРПОУ 43527454) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 655 (три тисячі шістсот п`ятдесят п`ять) грн. 97 коп., сплачений на підставі платіжної інструкції від 26.04.2023 року № 3622 на загальну суму 7 154,86 грн.

6. У задоволенні заяви Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03.11.2023 року.

Суддя В.С. Ломака