Постанова
від 19.10.2023 по справі 521/13010/19
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1214/23

Справа № 521/13010/19

Головуючий у першій інстанції Леонов О.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Малиновської (Хаджибейської) районної адміністрації Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, правонаступником якої є Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради, та Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, правонаступником якої є Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради, та Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 05 листопада 2019 року (т.1, а.с. 209-225) просив суд:

стягнути з Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради шляхом списання коштів з рахунку Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради через Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 426225,60 грн;

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між позивачем та ТОВ «СПМК 603 «Вентиляція» укладено договір про поділ в натурі нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності, нежитлових будівель розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . З метою реалізації права на присвоєння поштової адреси виділеному у власність об`єкту нерухомого майна позивач звернувся з відповідною заявою до Малиновської районної адміністрації в Одеської міської ради, додавши необхідний пакет документів. Проте, відповідач Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, без наведення належних правових підстав, рішення про присвоєння об`єкту поштової адреси не прийняв, необґрунтовано вказав на недостатність поданих на розгляд матеріалів і наявність в них розбіжностей. Зазначені обставини свідчать про неправомірність дій суб`єкта владних повноважень та наявність підстав для його зобов`язання прийняти відповідне розпорядження в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправною відмову ОСОБА_1 у наданні адреси об`єкту нерухомого майна та видачі розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018, оформлену листами Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.03.2018 за №Н-499, від 08.06.2018 за №Н-499/2,3. Зобов`язав Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради видати розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018 про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна згідно Довідки з Адресного реєстру м. Одеси від 12.02.2018 за №376669/1. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Дане рішення Одеського окружного адміністративного суду було оскаржене Малиновською районною адміністрацією у апеляційному порядку.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі №1540/3224/18 апеляційну скаргу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року залишено без змін.

Таким чином, тільки після вирішення вищезазначеного спірного питання в судовому порядку 29 травня 2019 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради видала розпорядження №234/01-06 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна нежитловій будівлі за адресою; АДРЕСА_1 .

Тобто з моменту звернення позивача до Малиновської районної адміністрації, а саме 22 лютого 2018 року із заявою про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна до моменту видачі Малиновською районною адміністрацією відповідного розпорядження, а саме 29 травня 2019 року, пройшло загалом більше ніж 1 рік і 3 місяці, а не 10 робочих днів, як передбачено п. 4.4. Положення про адресний реєстр міста Одеси.

За цей час, поки позивач всіма можливими для нього способами намагався реалізувати своє законне право розпоряджатися своїм власним майном, ним була понесена як матеріальна, так і моральна шкода.

Позивач зазначив, що протиправність та незаконність відмови Малиновської районної адміністрації у видачі розпорядження про присвоєння поштової адреси встановлена та доведена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року, що набрало законної сили.

Внаслідок такої протиправної відмови Малиновської районної адміністрації Позивач, права якого були порушені, не мав можливості реалізувати своє право розпорядження майном, утвореного внаслідок поділу частки в натурі, а саме здійснити державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, здійснити приєднання та підключення до електричної мережі і укласти договір про постачання електричної енергії з електропостачальником, укласти договір водопостачання та водовідведення, згідно умов чинного законодавства України, для того, щоб здати в оренду зазначений об`єкт нерухомого майна з метою отримання реального прибутку.

06 лютого 2018 року між ОСОБА_1 (за договором Сторона-1) та Приватним підприємством «Молочко» (за договором ПП «Молочко», Сторона-2) було укладено попередній договір №06-02/18 (надалі попередній договір) згідно п. 1 якого Сторони зобов`язуються в майбутньому, але в будь-якому разі упродовж 20 днів після державної реєстрації права власності ОСОБА_1 як на окрему одиницю на нерухоме майно, утворене у результаті поділу в натурі нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 629,8 кв.м за договором про поділ в натурі нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 02.12.2017 за №1309 і не пізніше «01» квітня 2018 року укласти договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 629, 8 кв.м.

Відповідно до п. 2 попереднього договору у строк до 01 квітня 2018 року позивач зобов`язувався: здійснити дії з присвоєння окремої адреси об`єкту, утвореного в результаті поділу; зареєструвати право власності на об`єкт, утворений у результаті поділу, як на окрему одиницю; укласти договори із постачальниками комунальних послуг на здійснення водопостачання та водовідведення, забезпечення електричною енергією, вивезення сміття та ін.; укласти договір оренди зі Стороною-2 на умовах, визначених цим договором.

Згідно із п. 6 Попереднього договору позивач зобов`язувався надіслати ПП «Молочко» підготовлений проект основного договору до 25 березня 2018 року.

Відповідно до п. 4 Попереднього договору розмір орендної плати за використання об`єкта встановлений за домовленістю сторін і становить не менше, ніж 54 (п`ятдесят чотири) грн за 1 кв.м, що в сумі становить 34009, 20 грн (тридцять чотири тисячі дев`ять гривень двадцять копійок) за 1 місяць.

Однак через те, що Малиновська районна адміністрація не видавала розпорядження про присвоєння окремої поштової адреси нежитловим будівлям, що належать позивачу, ним були порушені вищезазначені умови попереднього договору та не дотримані встановлені цим договором строки. ПП «Молочко» неодноразово надавало додатковий час позивачу для виконання своїх зобов`язань за попереднім договором, що підтверджується копіями листів, що додаються, надісланих ПП «Молочко» та позивачем.

ПП «Молочко» було надано позивачеві достатньо часу для того, щоб у позивача була можливість здійснити всі необхідні дії з присвоєння адреси окремому об`єкту, здійснити реєстрацію права власності на належні йому нежитлові будівлі, здійснити всі необхідні дії для виконання взятих ним на себе зобов`язань за попереднім договором, але строки, передбачені цим договором, були позивачем значно перевищені, а не укладання з позивачем основного договору оренди, що було передбачено попереднім договором, перешкоджало здійсненню ПП «Молочко» своєї господарської діяльності.

Тому ПП «Молочко» було вимушене припинити своє зобов`язання за попереднім договором з укладання основного договору оренди нежитлового приміщення у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 182 ГКУ, що підтверджується відповідним повідомленням від 09.11.2018.

Позивач вказує, що оскільки у нього не було можливості здати належні йому об`єкти нерухомості в оренду, тому він поніс значні майнові збитки.

З метою встановлення розміру упущеної вигоди ОСОБА_1 було здійснено замовлення на виконання робіт по визначенню найбільш ймовірної вартості величини ринкової орендної плати за користування належних йому нежитлових будівель, що підтверджується договором №10/7.630 про проведення незалежної оцінки від 10.07.2019, укладеним позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «АМК ТРАСТ», актом прийому-передачі виконаних робіт з оцінки майна до договору №10/7.630 про проведення незалежної оцінки від 10.07.2019, складеним 17 липня 2019 року, а також квитанцією №6-1121С/1 від 12.07.2019. Вартість проведення незалежної оцінки відповідно до вищезазначених документів, що була сплачена позивачем, складає 3 000 (три тисячі) грн.

За результатами проведеної незалежної оцінки (що підтверджується висновком (мовою оригіналу) «Маркетинговое исследование аренды ставок на складские и промышленные помещения в Одессе для определения наиболее вероятной величины рыночной арендной платы за использование нежилых помещений мастерской-склада лит. «Б» общей площадью 629, 8 кв.м, расположенного по адресу: АДРЕСА_1 » вих. 1707/1 від 17.07.2019) найбільш ймовірна величина ринкової орендної плати за використання нежитлових приміщень майстерні-складу літ. «Б» загальною площею 629,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , складає 48-56 грн/кв.м/місяць.

Строк, протягом якого належні позивачу приміщення загальною площею 629.8 кв.м могли здаватись в оренду ПП «Молочко» відповідно до укладеного між ним та позивачем попереднього договору №06-02/18 від 06.02.2018 складає майже 1 рік 2 місяці.

Вираховуючи розмір упущеної вигоди, позивач вважає, що доцільнішим буде виходячи з мінімальної величини ринкової орендної плати, встановленою вищезазначеною незалежною оцінкою, а саме 48грн/кв.м/місяць.

Тобто розмір упущеної вигоди, яку міг отримати позивач за період з 01.04.2018 по 29.05.2019, складає 423 225 (чотириста двадцять три тисячі двісті двадцять п`ять) грн 60 коп. (48 грн/кв.м /місяць * 629. 8 кв.м * 14 міс)

З урахуванням вартості проведеної незалежної оцінки майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, складає 426 225 (чотириста двадцять шість тисяч двісті двадцять п`ять) грн. 60 коп. (426 225, 60 + 3 000 грн ).

Щодо понесеної позивачем моральної шкоди.

Позивач стверджує, що протиправною неправомірною відмовою Малиновської районної адміністрації, що доведено рішенням суду, яке набрало законної сили. Позивачеві були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до Малиновської районної адміністрації, до Одеської міської ради та до судових органів з метою вирішення проблемного питання про присвоєння поштової адреси та за захистом своїх порушених прав.

В результаті незаконних та протиправних дій посадових осіб Малиновської районної адміністрації порушено його звичайний лад життя, що призвело до позбавлення можливості у реалізації своїх звичок, бажань та планів на майбутнє, принизило його честь, гідність, що в свою чергу вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Протягом всього цього часу позивач переживав глибоку стурбованість і тривогу через те, що ситуація триває довго, психічне напруження, глибоке відчуття несправедливості через те, що він не міг повноцінно реалізувати своє право власності.

Те, що відбувалось між позивачем та Малиновською районною адміністрацією протягом довгого часу, спричинило повну відсутність у позивача довіри до органів місцевого самоврядування, відчуття відсутності будь-яких гарантій та підтримки з боку органів місцевого самоврядування, відчуття незахищеності, нервові стреси, а також впевненість у тому, що посадові особи зокрема цьому та всіх інших органів місцевого самоврядування готові здійснювати будь-якими доступними для них способами перешкоди у питаннях, вирішення яких належить до їх компетенції, з метою отримання особистої вигоди.

У позивача як у голови сім`ї є обов`язок та необхідність утримувати її членів, серед яких, є діти, шляхом отримання прибутку, в отриманні якого посадові особи Малиновської районної адміністрації перешкоджали йому, покладаючи зусилля не для здійснення повноважень, якими їх було наділено, а для того, щоб задовольнити свої меркантильні цілі та збагатитися, або взагалі байдуже ставились до наслідків.

Позивач протягом довгого часу, через неможливість реалізувати належні йому нежитлові приміщення, був обмежений у засобах для утримання сім`ї та був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також життя своєї сім`ї.

Підтримання ситуації у такому підвішеному стані такий довгий проміжок часу, затягування процесу видачі розпорядження про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомості та порціонна видача інформації та надання сумнівних вказівок щодо заходів, необхідних для отримання вищезазначеного розпорядження, до речі, не передбачених жодним нормативно-правовим актом, очевидно було психологічним впливом на позивача з метою змусити його вирішити питання незаконними способами, які є більш прийнятними для посадових осіб Малиновської районної адміністрації.

Те, що позивач звернувся до суду, вже означає, що він не залишився байдужим до порушення його прав Малиновською районною адміністрацією і є переживання, які змусили його вимагати захисту.

Позивач впевнений, що у таких правовідносинах резюмуються й факт завдання потерпілій особі моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року у справі №6-1435цс17.

Позивач вважає, що адекватна сума моральної шкоди, що підлягає стягненню на його користь, складає 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

11 вересня 2019 року від представника відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за довіреністю Мойсейченко Інни Вікторівни, до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №40927), в якому представник відповідача заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 зазначила, що Малиновська районна адміністрація ОМР має повноваження на власний розсуд присвоїти адресу або відмовити у її присвоєнні. Повноваження визначені законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 1 Положення про Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради (у новій редакції), затвердженого рішенням Одеської міської ради №1934-VII від 26.04.2017. Згідно п.п. 2.4, 3.2 вказаного Положення до власних повноважень Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради у сфері житлово- комунального господарства віднесено, зокрема, вирішення питання про присвоєння або зміну адреси об`єктам нерухомого майна, розташованих на території району. До компетенції голови райадміністрації належить видання розпоряджень з питань присвоєння або зміни адреси об`єктів нерухомого майна. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправною відмову ОСОБА_1 у наданні адреси об`єкту нерухомого майна та видачі розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018, оформлену листами Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.03.2018 за №Н-499, від 08.06.2018 за №Н-499/2,3. Зобов`язав Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради видати розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018 про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна згідно Довідки з Адресного реєстру м. Одеси від 12.02.2018 за №376669/1. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Дане рішення Одеського окружного адміністративного суду було оскаржене Малиновською районною адміністрацією у апеляційному порядку. Під час розгляду апеляційної скарги між сторонами були урегульовані питання у розбіжностях технічних характеристик об`єкту нерухомого майна та у зв`язку з усуненням позивачем розбіжностей встановлених при огляді об`єкту 25.05.2019 було видане відповідне розпорядження №234/01-06 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна. Отже, вважають, що посилання позивача за змістом позовної заяви, що Одеським окружним адміністративним судом у справі №1540/3224/18 Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради зобов`язано прийняти розпорядження, яким присвоїти адресу «місто Одеса, вулиця Аеродромна, 5-Б» нежитловим будівлям, які належать позивачу є вільним тлумачення, оскільки жодне з рішень судових органів не зобов`язувало Малиновську районну адміністрацію саме присвоїти поштову адреси зазначеним об`єктам.

Крім того, представник відповідача зазначала, що ще при придбанні об`єктів нерухомого майна частин нежитлових приміщень у 2010 та 2011 роках відповідно до умов договорів купівлі-продажу гр. ОСОБА_1 зобов`язаний самостійно з особистих коштів сплачувати слуги (водопостачальної мережі, телефонної мережі, фекальної каналізації, ектропостачання та інше). Отже, посилання позивача щодо порушених прав та відсутності можливості здійснення приєднання та підключення до комунальних мереж є безпідставним, оскільки жодні дії Малиновської районної адміністрації не порушили його права та обов`язки щодо утримання об`єктів нерухомого майна на укладання договорів з постачальниками комунальних послуг, та позивачем не надано жодного доказу як відсутності зазначених комунальних послуг на об`єктах, так і відмов підприємств-постачальників таких послуг в наданні договорів або підключенні до мереж постачання.

З питань, щодо укладання попереднього договору № 06-02/18 між позивачем та ПП «Молочко» відповідач зазначило, що розгляд звернень позивача про присвоєння поштової адреси та оцінка правомірності дій Малиновської районної адміністрації розглянуто у судовому порядку в Одеському окружному адміністративному суді (справа №1540/3224/18). Також у рішенні зазначеного суду від 18.02.2019 вказано, що «суд відмовляє у задоволені позовних вимог в частині визначення змісту розпорядження, яке має видати відповідач, враховуючи, що розпорядження цього питання взагалі не приймалось, відтак, ухваленням такого рішення суд припуститься втручання у повноваження відповідача». Отже, не виконання зобов`язань позивачем, які він взяв на умовах попереднього договору оренди, одним чином не можуть бути наслідком дій Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, оскільки розпорядження про присвоєння поштової адреси видається на підставі наданих заявником документів та в рамках делегованих повноважень. Відповідно, Малиновська районна адміністрація має змогу видання рішення/розпорядження як про присвоєння поштової адреси так і про відмову, а отже, повноваження та результати рішення органу місцевого самоврядування можуть бути умовою попередньої домовленості сторін, та, як наслідок районна адміністрація не повинна нести відповідальність за невиконання зобов`язань третьої особи. На підставі вищевикладеного відповідач вважає, що жодні дії Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради не могли порушити право Позивача щодо передачі об`єктів нерухомості, належних йому на праві власності у оренду третім особам.

16 вересня 2019 року від представника відповідача УДК у м Одесі Одеської області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх .№41834), в якому проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечувалось та було зазначено, що Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради є органом місцевого самоврядування та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, та шкода, у разі дійсного її завдання, повинна відшкодовуватися з рахунку такого органу.

05 листопада 2019 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (вх. №50087), у якої зазначив, що відзив по позов Малиновської районної адміністрації є необґрунтованим.

09 грудня 2019 року від представника відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за довіреністю Мойсейченко Інни Вікторівни, до суду надійшли письмові пояснення заперечення (вх. №55752), у яких представник відповідача зазначав, що позивачем не доведено заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року було прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 .

12 лютого 2020 року від представника відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за довіреністю Мойсейченко Інни Вікторівни, до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву позовну заяву (вх. №6311), в якому представник відповідача заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 ..

10 червня 2020 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшли письмові пояснення (вх.№23406) та відповідь на відзив відповідача (вх. №23408).

Позивач ОСОБА_1 до суду не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представника позивача адвокат Лета Марія Анатоліївна, підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представника відповідача Малиновської РА ОМР Мойсейченко І.Н., у судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача УДК у м. Одесі Одеської області до суду не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (65078, м. Одеса, Генерала Петрова, буд. 22, код ЄДРПОУ 26303175) та Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, буд. 6, код ЄДРПОУ 38016923) про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Суд стягнув з Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (65078, м. Одеса, Генерала Петрова, буд. 22, код ЄДРПОУ 26303175) шляхом списання коштів з рахунку Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради через Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. В інших позовних вимогах відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, правонаступником якої є Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Одеського апеляційної суду від 19 жовтня 2023 року за заявою Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради залучено до участі у справі замість відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради його правонаступника Хаджибейську районну адміністрацію Одеської міської ради.

Представник відповідача Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області в судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки.

Позивачу ОСОБА_1 судові повістки про виклик до апеляційного суду неодноразово направлялись на адресу місця його проживання, зазначену особисто ним в апеляційній скарзі, однак вся надіслана судом поштова кореспонденція повернулась не вручена, із довідкою поштового відділення про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.

У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, апеляційного суду.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року по справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надав відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, та враховуючи, що судова повістка про виклик до суду була направлена ОСОБА_1 листом рекомендованою кореспонденцією на дійсну його адресу, яку він самостійно зазначив як адресу листування, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення позивача ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_1 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

16 жовтня 2023 року від Хаджибейської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи або оголошення в судовому засіданні перерви до закінчення воєнного стану.

19 жовтня 2023 року від Хаджибейської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із поганим самопочуттям їх представника по даній справі.

Однак, розглянувши вищезазначені клопотання, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та вважає, що у задоволенні клопотань слід відмовити, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

За загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та інше, має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

При розгляді клопотання Хаджибейської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, апеляційний суд виходить із того, що поточна ситуація, яка склалась у м. Одесі, де знаходиться територіально приміщення Одеського апеляційного суду та Хаджибейської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради відсутні бойові дії. Крім того, в клопотанні не наведено жодного обґрунтування, з наданням відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану перешкоджає явки представника до апеляційного суду та розгляду справи.

Суд здійснює свою діяльність у штатному режимі, керується дотриманням розумних строків розгляду справи та недопущенням порушення прав інших учасників справи.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

На підтвердження клопотання Хаджибейської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради від 19 жовтня 2023 року про відкладення розгляду справи, у зв`язку із поганим самопочуттям їх представника, не надано жодного доказу.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сам по собі факт введення на всій території України воєнного стану не є безумовною підставою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційних скаргах та відзиві представника відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради Мойсейченко Інни Вікторівни, на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, правонаступником якої є Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів , у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (частина перша та друга статті 23 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 15.07.2010 та від 29.03.2011 на праві спільної власності належить 40/100 та 10/100 в об`єкті нерухомого майна нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з будівлі літера «Б».

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ «СПМК 603 «Вентиляція» уклали договір про поділ в натурі нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності, нотаріально посвідчений, реєстр. №1309, за яким ОСОБА_1 у власність переходять нежитлові будівлі, які складаються з літ «Б» склад площею 491,5 кв.м, підсобне приміщення, підсобне, майстерня, яким буде присвоєна окрема адреса відповідним органом місцевого самоврядування.

22 лютого 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради з заявою від 20.02.2018 про видачу розпорядження про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки з Адресного реєстру м. Одеси №376669/1 від 12.02.2018.

До зазначеної заяви було надано: копія паспорту та ідентифікаційного коду заявника; копія довіреності представника; копія технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна; копія висновку від 13.07.2017; копії правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна; копія висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна; копія довідки Адресного реєстру м. Одеси №376669/1 від 12.02.2018 про резервування адреси об`єкта нерухомого майна.

Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради надала позивачу письмову відповідь від 19.03.2019 за №Н-499 на його заяву, зі змісту якої вбачається, що з метою повного та обґрунтованого розгляду звернення ОСОБА_1 необхідно надати оригінали усіх наявних документів стосовно нежитлових приміщень та земельної ділянки за адресою; АДРЕСА_1 . Повідомлено, що після надання необхідних документів Малиновська райадміністрація Одеської міськради повторно розгляне звернення, та з посиланням на зміст ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» роз`яснено можливість оскарження рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві, до суду.

Також ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до відповідача від 08.05.2018 (зареєстрована за №Н-499/2 10.05.2018), на яку надано відповідь від 08.06.2018, де повідомляється, що для розгляду його звернення здійснено комісійний огляд об`єкту нерухомості та перевірку фактичного стану об`єкта даним правовстановлюючих документів, складено Акт та встановлено невідповідність фактичного складу майна заявленим технічним даним, встановлено наявність навісу, не вказаного у технічній документації, щодо якого не надано довідок чи пояснень.

Позивач вважав надану відповідь відмовою у присвоєнні адреси: АДРЕСА_1 , належних ОСОБА_1 нежитлових будівель та вважав таку відмову протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 у справі №1540/3224/18 апеляційну скаргу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради було залишено без задоволення і рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року залишено без змін.

29 травня 2019 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради видала розпорядження №234/01-06 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна нежитловій будівлі за адресою; АДРЕСА_1 .

Тобто з моменту звернення позивача до Малиновської районної адміністрації, а саме 22 лютого 2018 року, із заявою про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна до моменту видачі Малиновською районною адміністрацією відповідного розпорядження, а саме 29 травня 2019 року, пройшло загалом більше ніж 1 рік і 3 місяці, а не 10 робочих днів, як передбачено п. 4.4. Положення про адресний реєстр м. Одеси.

Крім того, 06 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Молочко» було укладено попередній договір №06-02/18, згідно із п. 1 якого Сторони зобов`язуються в майбутньому, але в будь-якому разі упродовж 20 днів після державної реєстрації права власності ОСОБА_1 як на окрему одиницю на нерухоме майно, утворене у результаті поділу в натурі нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 629,8 кв.м за договором про поділ в натурі нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 02.12.2017 за №1309 і не пізніше 01 квітня 2018 року укласти договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 629, 8 кв.м.

Відповідно до п. 2 попереднього договору у строк до 01 квітня 2018 року позивач зобов`язувався: здійснити дії з присвоєння окремої адреси об`єкту, утвореного в результаті поділу; зареєструвати право власності на об`єкт, утворений у результаті поділу як на окрему одиницю; укласти договори із постачальниками комунальних послуг на здійснення водопостачання та водовідведення, забезпечення електричною енергією, вивезення сміття та ін.; укласти договір оренди із Стороною-2 на умовах, визначених цим договором.

Згідно із п. 6 попереднього договору позивач зобов`язувався надіслати ПП «Молочко» підготовлений проект основного договору до 25 березня 2018 року.

Відповідно до п. 4 попереднього договору розмір орендної плати за використання об`єкта встановлений за домовленістю сторін і становить не менше, ніж 54 (п`ятдесят чотири) грн. за 1 кв.м, що в сумі становить 34009, 20 грн (тридцять чотири тисячі дев`ять гривень двадцять копійок) за один місяць.

Повідомленням від 09 листопада 2018 року ПП «Молочко» було вимушене припинити своє зобов`язання за попереднім договором з укладання основного договору оренди нежитлового приміщення у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 182 ГКУ.

З метою встановлення розміру упущеної вигоди ОСОБА_1 було здійснено замовлення на виконання робіт по визначенню найбільш ймовірної вартості величини ринкової орендної плати за користування належних йому нежитлових будівель, що підтверджується договором №10/7.630 про проведення незалежної оцінки від 10.07.2019, укладеним позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «АМК ТРАСТ», Актом прийому-передачі виконаних робіт з оцінки майна до договору №10/7.630 про проведення незалежної оцінки від 10.07.2019, складеним 17.07.2019, а також квитанцією №6-1121С/1 від 12.07.2019. Вартість проведення незалежної оцінки відповідно до вищезазначених документів, що була сплачена позивачем, складає 3000, 00 (три тисячі) грн.

За результатами проведеної незалежної оцінки (що підтверджується висновком вих. 1707/1 від 17.07.2019) найбільш ймовірна величина ринкової орендної плати за використання нежитлових приміщень майстерні-складу літ. «Б» загальною площею 629, 8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , складає 48-56 грн/кв.м/місяць.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року по справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18) зазначено, що «тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який має довести, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача».

Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради розглядаючи заяву гр. ОСОБА_1 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна розташованому за адресою: АДРЕСА_1 повинна діяти на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією, законами України, положенням про Малиновську районну адміністрацію Одеської ради №1934-VII від 26.04.2017 та ЗУ «Про місцеве самоврядування України».

Позивач не погодився з діями Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради щодо розгляду заяву ОСОБА_1 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна та оскаржив вказані дії в судовому порядку.

Із зазначеного питання було винесене рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №1540/3224/18 від 18.02.2019. З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що оскільки відмова у наданні адреси оформлена листом та у спосіб, встановлений законодавством, не була зафіксована відповідним індивідуальним актом, суд вважав за необхідне частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , визнати протиправною відмову Малиновської райадміністрації Одеської міськради у наданні адреси об`єкту нерухомого майна та видачі розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018 (вх. №Н-499 від 22.02.2018), оформлену листом Малиновської райадміністрації Одеської міської ради від 19.03.2018 за №Н-499, а також зобов`язати Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради видати розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018 (вх. №Н-499 від 22.02.2018) про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна згідно Довідки з Адресного реєстру м. Одеси від 12.02.2018 за №376669/1.

Крім того, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення змісту розпорядження, яке має видати відповідач, враховуючи, що розпорядження з цього питання взагалі не приймалося, відтак, ухваленням такого рішення суд припуститься втручання у повноваження відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №1540/3224/18 від 18.02.2019 визначений обов`язок з видачі розпорядження, але жодним чином не визначено обов`язок присвоїти поштову адресу.

29 травня 2019 року було видане відповідне розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міськради №234/01-06 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна, нежитловим будівлям, розташованим по АДРЕСА_3 .

Суд вважає, що тривалий розгляд Малиновською районною адміністрацією заяви про присвоєння поштової адреси не вплинув та не міг вплинути на право позивача розпоряджатись своїм майном, у тому числі на право передавати майно у оренду, адже позивач на момент звернення до відповідача вже був власником частин нежитлових приміщень, та набув усі права щодо володіння, користування та розпорядження зазначеним майном. Таким чином, дії Малиновської районної адміністрації не виключали його права та обов`язки щодо утримання об`єктів нерухомого майна та тим більш укладання договорів з постачальниками комунальних послуг та будь яких подальших дій з користування та розпорядження майном.

Крім того, результати рішення органу місцевого самоврядування не могли бути умовою попередньої домовленості сторін визначеною в попередньому договорі №06-02/18 від 06.02.2018, а тому рішення Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради не могли порушити право позивача щодо передачі об`єктів нерухомості, належних йому на праві власності у оренду третім особам.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками потерпілої особи.

Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи є наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для ухвалення рішення про відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Позивачем не надано до суду доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, сума збитків (упущеної вигоди), яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання ним доходу (орендної плати на підставі попереднього договору оренди нежитлового приміщення).

Посилання позивача на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №1540/3224/18 є необґрунтованим, оскільки у вказаній справі судами встановлено факт протиправності відмови ОСОБА_1 у наданні адреси об`єкту нерухомого майна та видачі розпорядження за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2018, оформлену листами Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.03.2018 за №Н-499, від 08.06.2018 за №Н-499/2,3, що не є безумовним підтвердженням того, що за звичайних обставин позивач мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу та що це є єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Крім того, позивач ОСОБА_1 та директор ПП «МОЛОЧКО» ОСОБА_3 проживають за однією адресою у приватному будинку: АДРЕСА_4 . Стосовно позивача вказана адреса зазначена ним у позові, стосовно ОСОБА_3 вказана адреса зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі інформація про засновника ПП «МОЛОЧКО». Це ставить під сумнів реальність намірів сторін попереднього договору №06-02/18 від 06.02.2018 щодо укладення договору оренди нежитлового приміщення, загальною площею 629,8 кв.м.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

В результаті незаконних та протиправних дій посадових осіб Малиновської районної адміністрації порушено його звичайний лад життя, що призвело до позбавлення можливості в реалізації своїх звичок, бажань та планів на майбутнє, принизило його честь, гідність, що в свою чергу вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-440цс16 від 25 травня 2016 року.

Позивач ОСОБА_1 завдання шкоди пов`язує із незаконним рішенням та діями відповідача Малиновської райадміністрації ОМР, відтак відповідальність за завдану шкоду наступає в порядку ст. 1174 ЦК України.Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до постанови, кожна особа оцінює ступінь спричиненої моральної шкоди самостійно виходячи із глибини своїх душевних страждань та самостійно, оцінює суму моральної шкоди.

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини « заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. Що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга №33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга №30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга №38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 року) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга Ns 4171/04, § 20 березня).

Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Шкода ОСОБА_1 заподіяно незаконно, завдана шкода в силу положень статті 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових осіб.

У визначенні грошового відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з наступного.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Зваживши на доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, прийнявши заперечення представника відповідача ОСОБА_4 , щодо обґрунтування розміру шкоди, оцінивши надані докази, суд виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн (п`ять тисяч) гривень, як справедливу сатисфакцію завданої позивачеві моральної шкоди.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи за наступного.

Посилання позивача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд безпідставно не врахував, що позивачем доведено те, що відповідачем порушені його права внаслідок чого завдана майнова та моральна шкода, у визначеному в позовної заяві розмірі, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією тазаконами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судом упередбачених цимКодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, позивачем ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав заявленого ним позову, а саме те, що відповідач, Малиновська районна адміністрація, внаслідок несвоєчасної видачі розпорядження про присвоєння поштової адреси по заявленому об`єкту нерухомості порушив його права, що є законною підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:

неправомірні дії цього органу,

наявність шкоди та

причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.

Відсутність одного із елементів делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Збитками є: 1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); 2)доходи,які особамогла бреально одержатиза звичайнихобставин,якби їїправо небуло порушене(упущенавигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відшкодування упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків). Причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Пред`явлення вимогипро відшкодуванняупущеної вигодипокладає обов`язокна позивачадовести,що цявигода неє абстрактною,а дійснобула бним отриманау разіналежного виконаннявідповідачем своїхобов`язків.При визначенніреальності неодержаннядоходів маютьвраховуватись заходи,вжиті позивачем для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано до суду доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, сума збитків (упущеної вигоди), яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання ним доходу (орендної плати на підставі попереднього договору оренди нежитлового приміщення). Упущена вигода, визначена позивачем, є абстрактною і ті збитки не могли б бути реально отримані, оскільки позивач ОСОБА_1 та директор ПП «МОЛОЧКО» ОСОБА_3 проживають за однією адресою у приватному будинку: АДРЕСА_4 .

Отже, судпершої інстанціївсебічно,повно таоб`єктивно з`ясувавобставини,які маютьзначення дляправильного вирішеннясправи, дослідивв судовомузасіданні усідокази,які є усправі,з урахуваннямїх переконливості,належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

У пункті 3 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті9постанови Пленуму «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» №4від 31березня 1995року (знаступними змінами)Верховний СудУкраїни роз`яснив,що розмір відшкодування моральноїнемайнової) шкоди судвизначає залежно від характеру та обсягу страждань(фізичних,душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайновихвтрат (їхтривалості,можливості відновленнятощо)та зурахуванням іншихобставин.Зокрема,раховуються стан здоров`япотерпілого, тяжкістьвимушених зміну йогожиттєвих івиробничих стосунках, ступіньзниження престижу, діловоїрепутації, часта зусилля,необхідні длявідновлення попередньогостану,добровільне -за власною ініціативою чиза зверненням потерпілого -спростування інформації редакцієюзасобу масовоїінформації. Прицьому суд має виходити із засад розумності,виваженості тасправедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Причинний зв`язок між шкодою тапротиправним діянням органу місцевого самоврядування передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком його поведінки, він має бути прямий і безпосередній.

Позивач має довести наявність збитків та їх розмір, причиннийзв`язку між шкодою тапротиправним діянням органу місцевої самоврядування.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував, що під час розгляду апеляційної скарги між сторонами були урегульовані питання у розбіжностях технічних характеристик об`єкту нерухомого майна та у зв`язку з усуненням позивачем розбіжностей встановлених при огляді об`єкту 25.05.2019 було видане відповідне розпорядження №234/01-06 про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна.

Виходячи із засад справедливості, визнання порушення відповідачем є достатньо справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, завдану протиправними діями Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року по справі №1540/3224/18, що узгоджується з висновком , викладеним у рішенні Європейського з прав людини «Сілін проти України» від 13 липня 2006 року (Заява №23926/02), у пункті 46 якого зазначено, що «Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції, вважає, що визнання порушення само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду».

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод тапрактику Європейськогосуду зправ людини,,правові висновкиВеликої ПалатиВерховного Судута Верховного Суду,з`ясовуючи наведеніобставина справи,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору,дослідив усідокази,які є усправі,з урахуваннямїх переконливості,належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, але у даному випадку в судовому засіданні позивачем не доведено належним чином, що відповідач порушує його права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Порушення судом норм матеріального права, а саме, статті 23 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди й ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. В частині вимог про стягнення матеріальної шкоди рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Малиновської (Хаджибейської) районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, правонаступником якої є Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради, та Управління Державної Казначейської служби України у м. Одеса Одеської області про стягнення моральної шкоди відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 02 листопада 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк


Суд	Одеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	19.10.2023
Оприлюднено	06.11.2023
Номер документу	114650724
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них

Леонов О. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.10.2023 по справі 521/13010/19ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —521/13010/19

Постанова від 19.10.2023

Постанова
від 19.10.2023 по справі 521/13010/19
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД