Рішення

від 24.10.2023 по справі 920/722/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.10.2023м. СумиСправа № 920/722/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Вдовенко Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г.,

Розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 920/722/23

за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вул. Петра Болбочана, буд. 8, м. Київ, 01014) в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168)

до відповідачів: 1) Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс (вул. Заводська, буд. 41, м. Шостка, Сумська область, 41100),

2) Приватного акціонерного товариства Верхньодніпровський ливарно-механічний завод (вул. Броварської Сотні, буд. 3, м. Бровари, Київська область, 07400)

про визнання недійсним договору, стягнення 10 377 805 грн 20 коп.,

представники учасників справи:

прокурор Тракало Р.І.;

від позивача Пономаренко В.І.;

від першого відповідача Тесленко О.Г.;

від другого відповідача Логвиненко Є.В.;

УСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі позивача подав позовну заяву, в якій просить суд: 1) визнати недійсним з моменту укладення договір від 19.01.2022 № 41/022-11/П, укладений між Державним підприємством Шосткинський завод Імпульс та Приватним акціонерним товариством Верхньодніпровський ливарно-механічний завод; 2) стягнути з Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс 10 377 805 грн 20 коп. безпідставно набутих коштів.

Ухвалою від 10.07.2023 Господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/722/23; призначив підготовче засідання з повідомленням сторін на 10.08.2023, 11:30; встановив учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

20.07.2023 Акціонерне товариство Українська оборонна промисловість подало заяву (вх. № 2682 від 20.07.2023), в якій просить суд на підставі ст. 50 ГПК України залучити його до участі у справі № 920/722/23 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача.

24.07.2023 другий відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 2736 від 24.07.2023), в якому просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що у позовній заяві не зазначено яким чином визнання договору від 19.01.2022 № 41/022-11/П недійсним, без застосування наслідків його недійсності, може відновити порушені права позивача. Відповідач також зазначає, що договір на виконання робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів № 274/Кв/4-14 укладений 08.04.2014. У договорі визначений термін завершення виконання всього обсягу робіт - до 01.11.2014, термін реалізації продуктів утилізації боєприпасів - до 10.12.2014. Договір діє до 31.12.2014. Після закінчення строку дії договору, тобто з 01.01.2015, продукти утилізації боєприпасів, що залишились нереалізованими, безпідставно знаходились у першого відповідача. Позивач з 01.01.2015 був обізнаний про порушення свого права власності на майно. За цих обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

27.07.2023 перший відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 4738 від 27.07.2023), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що роботи з утилізації ДП ШЗ Імпульс були виконані повністю відповідно до умов договору. Замовнику було відомо, що роботи за договором ведуться, оскільки, відповідно до вимог п.4.1 договору виконавець надавав у травні і червні 2014 року погоджені з військовим представництвом Міністерства оборони України №152, звіти щодо руху непридатних боєприпасів та їх елементів, отриманих на утилізацію. Жодних заперечень чи вказівок щодо заборони виконання робіт від замовника не надходило. В результаті виконання договору підприємством одержані продукти утилізації у вигляді металобрухту та порохів. 29.10.2014 підприємство направило позивачу лист № 03/2606 для затвердження Акту виконаних робіт з утилізації. Однак, Міністерство оборони України не затвердило акт, не прийняло роботи за договором та продукти утилізації, що утворилися в процесі виконання договору. Передача їх на зберігання відповідачу не була оформлена. В акті звірки станом на 01.11.2022 продукти утилізації, які належать Міністерству оборони України та знаходяться на відповідальному зберіганні у ДП ШЗ Імпульс, також відсутні. Позивач неодноразово (постійно) не визнавав продукти утилізації, що утворилися в процесі виконання договору своєю власністю. Листування фактично свідчить про відмову Міністерства оборони України від права власності на продукти утилізації за договором №274/КВ/4-14 від 08.03.2014. Відповідач вказує на сплив строку позовної давності. Також відповідач зазначає, що з 2014 року підприємство добросовісно заволоділо майном і продовжувало відкрито, безперервно ним володіти до 2021 року. За весь цей період та по теперішній час Міністерство оборони України не вчинило жодних дій для прийняття продуктів утилізації чи передачі їх на зберігання підприємству, а тому цілком правомірно рішенням центральної інвентаризаційної комісії рекомендовано оприбуткувати продукти утилізації одержані за договором №274/КВ/4-14 від 08.04.2014 на балансовому рахунку 2091 Відходи чорних та кольорових металів на суму 2434038,31 грн та на балансовому рахунку 2010 Сировина та матеріли на суму 102099,66 грн. Укладаючи договір з ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод на продаж брухту кольорових металів ДП ШЗ Імпульс розпорядилося майном, набутим ним у власність на законних підставах. Відповідно до Порядку утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №812 від 07.06.2006, процес утилізації боєприпасів включає в себе проведення підготовчих, організаційних, наукових, технічних, виробничих та інших робіт, спрямованих на безпечну та екологічно чисту зміну їх якісних, фізичних, хімічних та інших властивостей для унеможливлення використання за призначенням, результатом яких є отримання виробів спецхімії, вибухопожежобезпечних елементів, у тому числі металобрухту, вторинної сировини, що можуть бути використані в національній економіці. Тож, продукти утилізації, що утворилися в процесі виконання договору не можливо використовувати в подальшому в якості елементів боєприпасів, що підтверджується висновком військового представництва під контролем якого велися роботи.

Ухвалою від 08.08.2023 господарський суд задовольнив клопотання представника Міністерства оборони України (вх. № 2939 від 07.08.2023) про участь у судовому засіданні у справі № 920/722/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; забезпечив участь представника Міністерства оборони України у судовому засіданні 10.08.2023 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

08.08.2023 прокурор подав відповідь на відзив (вх. № 4998/23 від 08.08.2023) в якій просить суд задовольнити позов. Прокурор зазначає, що договір № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014 укладався на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2006 № 812 Про затвердження Порядку утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин, згідно з п. 41 якої реалізація продуктів утилізації боєприпасів здійснюється в установленому порядку за цінами, визначеними на основі результатів аналізу рівня поточних ринкових цін за погодженням з державним замовником. Оскільки постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку зарахування у 2014 році вартості робіт з утилізації боєприпасів, проведених за рахунок власних коштів суб`єктів господарювання - виконавців таких робіт, до спеціального фонду державного бюджету та спрямування такої вартості робіт, до спеціального фонду державного бюджету та спрямування такої вартості на утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання не була затверджена, то наряди Центральним ракетно-артилерійським управлінням на передачу боєприпасів з військових частин, у тому числі військової частини НОМЕР_1 , підприємству не видавались. Всупереч розділу 3 договору, 18.06.2014 ДП Шосткинський завод Імпульс, на підставі наряду № ВО-14/132 від 22.04.2014, виданого Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України, отримало від військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України (м. Охтирка, Сумська обл.) 23 найменування військового майна (боєприпасів) загальною кількістю 40986 одиниць. Достеменно знаючи про те, що, і на момент підписання договору, і на момент отримання наряду, а також на момент проведення процедури утилізації боєприпасів, вищезазначена постанова Кабінету Міністрів України не прийнята, ДП ШЗ Імпульс на власний розсуд здійснило роботи з утилізації військового майна у вигляді боєприпасів. Всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства України за результатами проведення річної інвентаризації за 2021 ДП ШЗ Імпульс на підставі протоколу засідання інвентаризаційної комісії від 13.12.2021, оприбуткувало продукти утилізації на балансовому рахунку 2091 Відходи чорних та кольорових металів на суму 2 455 933,31 грн. та на балансовому рахунку 2010 Сировина та матеріали на суму 102 099,66 грн., у зв`язку з тим, що з 2014 підприємство добросовісно, відкрито та безперервно володіє майном, що обліковується на позабалансовому рахунку 02 активи на відповідальному зберіганню за договором № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014 і яке не визнано власником. Маючи умисел на отримання прибутку внаслідок реалізації продуктів утилізації, які не належать ДП ШЗ Імпульс, останнє виставило через оператора ТОВ СМАРТТЕНДЕР на електронному торгівельному майданчику лот Металобрухт латунний вид латунь З. За результатами електронного аукціону, відповідно до протоколу № В SЕ001-UA-20220106-66753 від 17.01.2022, переможцем стало ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод, яке запропонувало найбільшу цінову пропозицію в сумі 11 300 100,00 грн. З метою реалізації вищевказаного протоколу між ДП ШЗ Імпульс та ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод укладено договір від 19.01.2022 № 41/022-11/П. На виконання умов зазначеного договору, ДП ШЗ Імпульс відвантажило ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод брухт кольорових металів. При цьому, договір від 08.04.2014 укладений між Міністерством оборони України та ДП ШЗ Імпульс № 274/КВ/4-14 на виконання робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання (надлишкових) за рахунок коштів виконавця робіт з подальшою виплатою компенсації за рахунок коштів державного бюджету, в судовому порядку не оскаржується. Прокурор зазначає, що не зрозуміло з яких причин ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод зазначає про сплив строків позовної давності, оскільки спірний договір був укладений 19.01.2022. Правовідносини, які виникли між Міністерством оборони України та ДП ШЗ Імпульс внаслідок укладення договору № 274/КВ/4-14, регулюються положеннями чинного законодавства про підряд. Всупереч нормам чинного законодавства, ДП ШЗ Імпульс не виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014 в частині безоплатного зберігання отриманих продуктів утилізації, до моменту їх реалізації, або передачі їх замовнику. У той же час, ДП ШЗ Імпульс зазначає, що набуло право власності на продути утилізації за набувальною давністю. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

09.08.2023 позивач подав пояснення (вх. № 5020/23 від 09.08.2023), в яких підтримує позовні вимоги прокурора та просить суд задовольнити їх в повному обсязі. Позивач зазначає, що Міністерством оборони України систематично, починаючи з 2015 року, проводилися звірки щодо залишку продуктів утилізації боєприпасів, які належать Міністерству оборони України та знаходяться на відповідальному зберіганні на підприємстві, що підтверджується листом директора Департаменту відчуження та утилізації військового майна Міністерства оборони України від 12.01.2016 № 296/7/82 з додатками, листом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Головного управління майна та ресурсів від 20.01.2017 № 503/10/340, листом начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 19.03.2018 № 503/14/2192. Факт наявності військового майна на відповідальному зберіганні ДП ШЗ Імпульс підтверджується листом директора Чернова Є.Д. від 22.03.2018 № 03/398, в якому зазначається, що станом на березень 2018 року продукти утилізації у вигляді металобрухту та порохів зберігаються на підприємстві. Факт наявності продуктів утилізації, які отримані в ході одностороннього виконання підприємством договору № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014 та зберігаються ДП ШЗ Імпульс, підтверджується листами директора Чернова Є.О. від 04.12.2018 № 03/2240, від 06.02.2019 № 03/198, від 09.04.2020 № 03/469. За результатами проведеної 152 військовим представництвом у липні 2022 року звірки наявності продуктів утилізації боєприпасів на зберіганні у ДП ШЗ Імпульс встановлено факт реалізації у період з 01.01.2022 по 01.07.2022 державним підприємством металобрухту в кількості 72 435 кг та використання в виробничій діяльності тротилу в кількості 4 789 кг. Відповідно до висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 22.02.2023 № 199/7, за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 42022110330000054 від 01.09.2022, ринкова вартість металобрухту латунного виду, Латунь 3 - ДСТУ3211/ГОСТ 1639 у кількості 72 319,20 кг, станом на 19.01.2022 (день укладення договору № 41/022-11/П) могла становити 10 377 805,20 грн., без ПДВ. Такими чином, ДП Шосткинський завод Імпульс не виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014 в частині безоплатного зберігання отриманих продуктів утилізації, до моменту їх реалізації, або передачі їх замовнику. ДП Шосткинський завод Імпульс зазначає, що набуло право власності на продукти утилізації за набувальною давністю. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Позивач зазначає, що будь-яких дій, які б могли свідчити про те, що Міністерство оборони України відмовляється від продуктів утилізації за договором № 274/КВ/4-14 від 08.04.2018, позивач не вчиняв. ДП Шосткинський завод Імпульс не мало правомочності щодо розпорядження продуктами утилізації та подальшої реалізації металобрухту ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод на підставі договору від 19.01.2022 № 41/022-11/П.

09.08.2023 другий відповідач подав клопотання (вх. № 5022/23 від 09.08.2023), в якому просить суд розглянути справу № 920/722/23 без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами, у зв`язку із складанням та підписанням мирової угоди між учасниками справи.

У судовому засіданні 10.08.2023, за участю прокурора, представників позивача та першого відповідача, суд, розглянувши заяву АТ "Українська оборонна промисловість" про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (вх. № 2682 від 20.07.2023), заслухавши думку учасників справи, постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні відповідної заяви, оскільки заявник, з урахуванням предмету та підстав позову у справі, не обґрунтував, що рішення у справі може вплинути на його права або обов`язки щодо однієї із сторін, зокрема Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс, яке є окремою юридичною особою та за зобов`язаннями якого відповідно до п. 9 Статуту АТ "Українська оборонна промисловість" останнє не відповідає. Суд врахував, що АТ "Українська оборонна промисловість" не є стороною оспорюваного правочину та не є стороною договору, укладеного між першим відповідачем та позивачем.

Розглянувши заявлене прокурором клопотання про відкладення розгляду справи для надання учасникам справи часу для мирного врегулювання спору, суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.08.2023, 10-00; забезпечення участі представника позивача у судовому засіданні 23.08.2023 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою від 11.08.2023 господарський суд повідомив Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" про відмову у задоволенні заяви про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (вх. № 2682 від 20.07.2023) згідно з протокольною ухвалою суду від 10.08.2023; повідомив Приватне акціонерне товариство Верхньодніпровський ливарно-механічний завод про дату, час і місце судового засідання на 23.08.2023, 10:00.

22.08.2023 перший відповідач подав заяву (вх. № 3197 від 22.08.2023), в якій просить суд затвердити мирову угоду між Міністерством оборони України, Державним підприємством Шосткинський завод Імпульс та Приватним акціонерним товариством Верхньодніпровський ливарно-механічний завод в редакції, що була підписана усіма сторонами (мирову угоду до заяви не додано). Також відповідач просить судове засідання, призначене на 23.08.2023, провести без участі представника відповідача ДП ШЗ Імпульс.

Через загрозу безпеці учасників справи та працівників суду, у зв`язку з тим, що з 09 год. 29 хв. до 11 год. 45 хв. 23.08.2023 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 23.08.2023 не відбулось.

Ухвалою від 24.08.2023 господарський суд призначив підготовче засідання з повідомленням сторін на 12.09.2023, 11:30; забезпечив участь представника позивача у судовому засіданні 12.09.2023 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою від 07.09.2023 господарський суд задовольнив заяву представника Приватного акціонерного товариства Верхньодніпровський ливарно-механічний завод (вх. № 3428 від 06.09.2023) про участь у судовому засіданні у справі № 920/722/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; задовольнив заяву прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вх. № 3433 від 07.09.2023) про участь у судовому засіданні у справі № 920/722/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; забезпечив участь представника Приватного акціонерного товариства Верхньодніпровський ливарно-механічний завод та прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у судовому засіданні 12.09.2023 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

У судовому засіданні 12.09.2023 за участю прокурора, представників позивача та відповідачів суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 28.09.2023, 10:30 для надання сторонам часу для мирного врегулювання спору, враховуючи пояснення позивача щодо наміру підписати мирову угоду; забезпечення участі представника Приватного акціонерного товариства Верхньодніпровський ливарно-механічний завод та прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у судовому засіданні 28.09.2023 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС; задоволення клопотання представника ДП Шосткинський завод Імпульс та забезпечення його участі у судовому засіданні 28.09.2023 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

У судовому засіданні 28.09.2023 представник позивача повідомив суд, що Міністерство оборони України вважає недоцільним підписання мирової угоди, оскільки ДП Шосткинський завод Імпульс перерахувало позивачу 10 377 805 грн 20 коп., стягнення яких є предметом спору у справі.

У судовому засіданні 28.09.2023 за участю прокурора, представників позивача та відповідачів суд постановив протокольну ухвалу про витребування у першого відповідача доказів на підтвердження сплати Міністерству оборони України 10 377 805 грн 20 коп., встановлення строку для подання доказів до 02.10.2023 включно.

Ухвалою від 28.09.2023 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні з повідомленням сторін на 17.10.2023, 11:00; забезпечив участь прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, представників Міністерства оборони України, Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс та Приватного акціонерного товариства Верхньодніпровський ливарно-механічний завод у судовому засіданні 17.10.2023 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

02.10.2023 перший відповідач подав клопотання (вх. № 892 від 02.10.2023), в якому на вимогу суду надає докази перерахування Міністерству оборони України 10 377 805,20 грн.

У судовому засідання 17.10.2023 за участю прокурора, представників позивача та відповідачів, суд долучив до матеріалів справи поданий першим відповідачем на вимогу суду доказ, розпочав розгляд справи по суті, постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 24.10.2023, 11:00; протокольну ухвалу про забезпечення участі прокурора, представників позивача, першого та другого відповідачів у судовому засіданні 24.10.2023 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзвязку ЄСІТС.

Прокурор підтримує позовні вимоги в частині визнання недійсним договору.

Позивач підтримує позицію прокурора по справі.

Відповідачі просять суд відмовити у задоволенні позову про визнання недійсним договору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

08.04.2014 між Міністерством оборони України та Казенним підприємством «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (нова назва Державне підприємство «Шосткинський завод «Імпульс») укладений договір № 274/КВ/4-14 відповідно до умов якого перший відповідач зобов`язується в термін, що визначений даним договором, виконати утилізацію боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, надлишкових боєприпасів та їх елементів (далі - боєприпаси) за номенклатурою та обсягами, які визначені в «Специфікації боєприпасів, що підлягають утилізації» (додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 1.2. договору замовник доручає виконавцю, а виконавець бере на себе зобов`язання у термін визначений договором, відповідно до повноважень щодо реалізації продуктів утилізації боєприпасів, наданих Порядком утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2006 року N 812, за комісійну плату і за рахунок замовника, вчинити на умовах, що не суперечать договору і чинному законодавству, від свого імені та в інтересах замовника правочин на реалізацію продуктів утилізації боєприпасів, крім брухту з вмістом дорогоцінних металів та каміння, які утворилися у виконавця, як у виконавця робіт з утилізації за даним договором, і знаходяться у нього на відповідальному зберіганні.

Замовник зобов`язується прийняти якісно та своєчасно виконані роботи з утилізації боєприпасів, реалізації продуктів утилізації та в повному обсязі провести взаєморозрахунки з виконавцем, на умовах та в порядку, визначеному договором (п. 1.3. договору).

Пунктом 2.4. договору передбачено, що роботи за даним договором виконуються за рахунок власних коштів виконавця з подальшою виплатою йому компенсації за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку зарахування вартості робіт.

Відповідно до розділу 3 договору підставою для початку виконання сторонами зобов`язань за договором є прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зарахування у 2014 році вартості робіт з утилізації боєприпасів проведених за рахунок власних коштів суб`єктів господарювання - виконавців таких робіт, до спеціального фонду державного бюджету та спрямування такої вартості на утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання».

Згідно з п. 3.2.1. договору утилізація боєприпасів за договором - це проведення робіт, спрямованих на безпечну та екологічно чисту зміну їх якісних, фізичних, хімічних та інших властивостей для унеможливлення використання за призначенням, результатом яких є отримання виробів спецхімії, вибухопожежобезпечних елементів, у тому числі металобрухту, вторинної сировини, що можуть бути використані в національній економіці.

Пунктом 3.4.1. договору визначено, що передача виконавцю боєприпасів на утилізацію здійснюється на підставі виданих замовником, в особі центральної служби забезпечення, нарядів (форма 200) на передачу боєприпасів, відповідно до «Специфікації боєприпасів, що підлягають утилізації», зі складанням «Акту прийому (форма 4)».

Відповідно до п. 3.4.2. договору боєприпаси, отримані виконавцем від замовника відповідно до договору та отримані в результаті виконання робіт продукти утилізації є власністю держави в особі замовника.

Виконавець зобов`язується використовувати їх виключно для проведення утилізації згідно з умовами договору.

Відчуження боєприпасів третім особам, а також самому виконавцю та використання боєприпасів у господарській діяльності виконавця (третіх осіб) з метою, іншою, ніж зберігання, підготовка до утилізації та безпосередня утилізація боєприпасів не дозволяється.

Згідно з п. 3.4.3. договору після закінчення дії договору, а також у разі його дострокового припинення, або розірвання, виконавець передає замовнику залишок боєприпасів утилізація яких ще не проведена, їх елементи та тару.

Передача здійснюється у визначеному замовником місці, з виконанням виконавцем за свій рахунок умов, викладених у пункті 6.3.4. договору.

Пунктом 3.6.1. договору визначено, що продукти утилізації боєприпасів - елементи боєприпасів, які містять металобрухт, вторинну сировину, вироби спецхімії, що підлягають подальшій переробці, знищенню чи використанню в національній економіці.

Продукти утилізації боєприпасів, що отримані в результаті виконання договору, повинні бути приведені виконавцем до вимог відповідних ДСТУ та ГОСТ-ів. Виконавець зобов`язується використовувати їх виключно для реалізації згідно умов договору. Відчуження продуктів утилізації третім особам, а також самому виконавцю та використання їх у господарській діяльності виконавця (третіх осіб) з метою, іншою, ніж зберігання, підготовка до реалізації без згоди замовника не дозволяється (п. 3.6.2. договору).

Згідно з п. 3.8.1. договору після підписання сторонами акту виконаних робіт з утилізації виконавець здійснює реалізацію продуктів утилізації на підставі укладених сторонами додаткових угод до договору. Форма додаткових угод надається замовником.

Виконавець здійснює реалізацію продуктів утилізації покупцю, який визначений ним на конкурсних засадах, на найбільш вигідних для замовника умовах.

Виконавець самостійно та за свій рахунок організовує і проводить маркетингові дослідження кон`юнктури ринку на продукти утилізації боєприпасів і укладає з покупцем договір купівлі-продажу (п. 3.8.2. договору).

Згідно з п. 3.8.3. договору за виконання доручення, у відповідності з договором, виконавець отримує комісійну плату у розмірі 1% від ціни реалізації.

Відповідно до п. 3.8.4. договору реалізація продуктів утилізації боєприпасів по закінченню термінів, що визначені в розділі 10 договору, неможлива. Продукти утилізації боєприпасів, що залишились нереалізованими є власністю Держави в особі замовника, безоплатно зберігаються у виконавця і підлягають безоплатній передачі замовнику у визначений ним термін, на підставі його письмових розпоряджень.

За умовами п. 4.1. договору, щомісячно, не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за звітним, виконавець готує та надає замовнику (наростаючим підсумком), попередньо погоджені з військовим представництвом Міністерства оборони України: Звіт про отримання та рух боєприпасів і їх елементів, отримай їх на утилізацію, Звіт про отримання та рух продуктів утилізації.

За результатом виконання робіт з утилізації боєприпасів (частини робіт) виконавець подає замовнику Акт виконаних робіт з утилізації з додатками, передбаченими пунктом 4.2.3 договору. У випадку відмови в прийнятті документів замовник письмово повідомляє виконавця про причини такої відмови з зазнаенням мотивованих підстав (п. 4.2.2., 4.2.6 договоур).

Пунктом 6.1.1. договору визначений обов`язок позивача у встановленому договором порядку забезпечити передачу виконавцю боєприпасів для утилізації.

Згідно з п. 6.2.4 договору замовник має право перевірити у будь-який час дотримання виконавцем умов договору, здійснювати контроль виконання договору через 152 Військове представництво Міністерства оборони України.

Контролювати через 152 військове представництво Міністерства оборони України: наявність та стан переданих виконавцю для проведення робіт боєприпасів, отриманих продуктів утилізації; стан обліку та забезпечення виконавцем належних умов збе рігання Боєприпасів та продуктів утилізації; відповідність виконання робіт вимогам нормативно-технічної документації; дотримання Виконавцем заявлених технологій виконання робіт; повноту та своєчасність виконання обов`язків Виконавцем за Договором; правильність віднесення витрат Виконавцем на собівартість утилізації за договором, а також правильність розрахунків витрат за статтями калькуляції.

За умовами п. 6.3.1.-6.3.4. договору виконавець зобов`язаний виконати зобов`язання, що покладені на нього договором; у визначені терміни прийняти від замовника боєприпаси для виконання утилізації; здійснювати безоплатне зберігання боєприпасів, отриманих продуктів утилізації, до моменту їх реалізації, або передачі їх замовнику.

З моменту отримання Боєприпасів для проведення утилізації відповідальність за їх зберігання, зберігання отриманих в результаті робіт продуктів утилізації боєприпасів та всі ризики покладаються на Виконавця (п. 7.1. договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2014 року (п. 10.1. договору).

Термін завершення виконання всього обсягу робіт з утилізації боєприпасів за договором до 01 листопада 2014 року (п. 10.2. договору).

Термін реалізації продуктів утилізації боєприпасів не може перевищувати 10 грудня 2014 року (п. 10.3. договору).

18.06.2014 відповідно до наряду № ВО-14/132 від 22.04.2014, виданого Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України, першому відповідачу від військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України (м. Охтирка, Сумська обл.) передані за договором боєприпаси (23 найменування військового майна) загальною кількістю 40986 одиниць.

Перший відповідач виконав роботи з утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання та зберігання у кількості 23 одиниці, про що був складений акт виконаних робіт № 1.

Акт виконаних робіт був надісланий першим відповідачем позивачу листом від 29.10.2014 для затвердження. У цьому листі перший відповідач просив позивача про сприяння у прийнятті постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку зарахування у 2014 році вартості робіт з утилізації боєприпасів проведених за рахунок власних коштів суб`єктів господарювання - виконавців таких робіт, до спеціального фонду державного бюджету та спрямування такої вартості на утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання» (далі постанова КМУ).

У листі від 11.11.2014 позивач повідомив відповідача, що постанова КМУ не прийнята, роботи не можуть бути розпочаті і виконані, наряди на отримання боєприпасів Департаментом утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів Міністерства оборони України ДП ШЗ Імпульс не видавались.

Роботи з утилізації боєприпасів не були прийняті позивачем, акт виконаних робіт сторонами не підписаний.

10.02.2015 відповідач звернувся до позивача з пропозицією продовження строку дії договору на 2015 рік, у зв`язку з неприйняттям постанови КМУ у 2014 році. Додаткову угоду до договору позивач не підписав.

Матеріали справи свідчать, що у 2015, 2018, 2019 роках на запит позивача відповідач надавав акти звірки та акти інвентаризації наявності продуктів утилізації боєприпасів, які належать Міністерству оборони України та знаходяться на відповідальному зберіганні у першого відповідача, в тому числі за договором № 274/КВ/4-14, що були погоджені з представництвом замовника Міністерства оборони України, однак не підписані замовником (листи з додатком (актом) від 10.02.2015 (а.с. 71, том 1), від 22.03.2018 (а.с. 79, том 1), від 06.02.2019 (а.с. 84, том 1).

Листами від 09.08.2017, 04.12.2018, від 09.04.2020 перший відповідач повідомляв позивача про одержані продукти утилізації за договором та звертався до позивача з проханням прийняти відповідне рішення щодо розпорядження майном (продуктами утилізації), компенсувати виконавцю витрати на проведення робіт, враховуючи, що довготривале зберігання продуктів утилізації потребує значних коштів.

Листом від 28.04.2020 позивач повідомив першого відповідача, що у Міністерства оборони України відсутні підстави для підписання акта виконаних робіт, оскільки постанова КМУ не була прийнята та наряди Центральним ракетно-артилерійським управлінням на передачу боєприпасів з військової частини № НОМЕР_1 підприємству не видавались, ДП ШЗ Імпульс всупереч умовам договору отримало боєприпаси, що зберігались у військовій частині НОМЕР_1 , яка підпорядковувалась Національній гвардії України та утилізувало їх.

Відповідно до протоколу засідання центральної інвентаризаційної комісії першого відповідача від 13.12.2021, враховуючи, що з 2014 року підприємство добросовісно, відкрито та безпреревно володіє майном, що обліковується на позабалансовому рахунку 02 «активи на відповідальному зберіганні» за договором № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014 і яке не визнано власником, рекомендовано оприбуткувати продукти утилізації на балансовому рахунку 2091 «Відходи чорних та кольорових металів» на суму 2455933,31 грн. та балансовому рахунку 2010 «Сировина та матеріали» на суму 102099,66 грн.

Відповідно до протоколу засідання комісії ДП ШЗ Імпульс з питань виявлення активів, що підлягають реалізації від 13.12.2021 рекомендовано директору підприємства провести реалізацію металобрухту із використанням електронної торгової системи.

06.01.2022 ДП ШЗ Імпульс виставило на продаж лот Металобрухт латунний вид латунь 3 у кількості 72319,2 кг. За результатами електронного аукціону, відповідно до протоколу № В SЕ001-UA-20220106-66753 від 17.01.2022, переможцем визначено ПрАТ Верхньодніпровський ливарно-механічний завод, яке запропонувало найбільшу цінову пропозицію в сумі 11 300 100,00 грн.

19.01.2022 між ДП «Шосткинський завод «Імпульс» та ПрАТ «Верхньодніпровський ливарно-механічний завод» укладений договір № 41/022-11/П, відповідно до умов якого перший відповідач зобов`язується передати у власність, а другий відповідач прийняти та оплатити брухт кольорових металів (латунні гільзи латунь 3) (код ДК 021:2015-14910000-3 вторинна металева відновлена сировина) (далі товар) у кількості 72 319,20 кг вартістю 11 300 100,00 грн.

Договір виконаний сторонами. Другий відповідач перерахував першому відповідачу 11 300 100,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3010 від 20.01.2022, № 3062 від 26.01.2022; перший відповідач передав, а другий відповідач прийняв брухт кольорових металів за договором, що підтверджується видатковими накладними № 36 від 21.01.2022, № 67 від 27.01.2022, № 3 від 01.02.2022, № 12 від 07.02.2022.

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання недійсним договору прокурор зазначає, що перший відповідач не мав правомочностей щодо розпорядження продуктами утилізації, які є державним майном, оспорюваний правочин грубо порушує інтереси держави в особі Міністерства оборони України щодо отримання коштів від реалізації державного майна.

Також прокурор просить суд стягнути з першого відповідача 10 377 805 грн 20 коп. безпідставно набутих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, вказуючи на те, що ДП «Шосткинський завод «Імпульс» безпідставно привласнило та відчужило продукти утилізації боєприпасів у вигляді латунного металобрухту на користь ПрАТ «Верхньодніпровський ливарно-механічний завод» без урахування умов пункту 3.6.2 Договору № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що у договорі від 08.04.2014 сторони погодили підставу для початку виконання сторонами зобов`язань за договором - прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зарахування у 2014 році вартості робіт з утилізації боєприпасів проведених за рахунок власних коштів суб`єктів господарювання - виконавців таких робіт, до спеціального фонду державного бюджету та спрямування такої вартості на утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання».

Відповідна постанова КМУ не була прийнята, тому сторони не мали підстав для початку виконання зобов`язань за договором.

Перший відповідач здійснив роботи з утилізації боєприпасів, переданих йому від військової частини 2276 ВВ МВС України за нарядом № ВО-14/132 від 22.04.2014, виданим Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України.

Відповідні боєприпаси були власністю Держави в особі Міністерства оборони України, що не заперечується учасниками справи.

Внаслідок виконання першим відповідачем відповідних робіт утворилися продукти утилізації, які належать Міністерству оборони України.

Твердження першого відповідача про набуття права власності на продукти утилізації за набувальною давністю є необґрунтованими.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі ст. 336, 347 Цивільного кодексу України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Суд зазначає, що пунктом 3.4.3. договору визначений обов`язок першого відповідача щодо безоплатного зберігання продуктів утилізації до моменту їх реалізації чи передачі замовнику.

Продукти утилізації з 2014 року до моменту їх продажу перебували на відповідальному зберіганні першого відповідача, що останній підтверджував в актах інвентаризації та листуванні з позивачем протягом 2015- 2020р.

З відповідних доказів вбачається, що перший відповідач знав, що право власності на продукти утилізації належить державі в особі Міністерства оборони України.

Перший відповідач володів майном (продуктами утилізації) за волею власника і завжди знав, хто є власником.

Доказів, які свідчать про те, що Міністерство оборони України відмовилося від права власності на відповідне майно матеріали справи не містять.

Не підписання позивачем акту виконаних робіт з утилізації боєприпасів, не свідчить про відмову Міністерства оборони України від права власності на продукти утилізації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстави для набуття першим відповідачем права власності на продукти утилізації за набувальною давністю відсутні, перший відповідач не мав права здійснювати відчуження продуктів утилізації, які є власністю держави. Дії першого відповідача щодо відчуження продуктів утилізації, які належать державі в особі позивача, без його згоди, порушують права Міністерства оборони України на відповідне майно.

У зв`язку з відчуженням першим відповідачем продуктів утилізації, без згоди власника, прокурор звернувся з позовом до суду обравши одним із способів захисту стягнення з першого відповідача 10 377 805 грн 20 коп. безпідставно набутих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України. Ціна визначена відповідно до висновку експерта № 199/7 від 22.02.2023, виходячи з ринкової вартості продуктів утилізації на дату їх відчуження першим відповідачем.

Суд встановив, що відповідно до платіжного доручення №4325 від 24.08.2023 перший відповідач перерахував позивачу 10 377 805 грн. 20 коп. (кошти від реалізації продуктів утилізації за договором № 274/КВ/4-14 від 08.04.2014).

Позивач у судових засіданнях підтвердив факт отримання від першого відповідача коштів в сумі 10 377 805 грн. 20 коп.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність предмет спору у справі в частині вимог щодо стягнення з Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс на користь Міністерства оборони України 10 377 805 грн 20 коп., у зв`язку з чим провадження у справі № 920/722/23 підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в цій частині.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору від 19.01.2022 № 41/022-11/П суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові від 24.01.2023 у справі № 916/3156/21, на яку вказує прокурор у позовній заяві, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений законом.

Водночас, вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має визначитися з ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача.

У постанові від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала уточнюючий, в співвідношенні з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Суд встановив, що прокурор звернувся з позовом про визнання недійсним виконаного договору купівлі-продажу, вказуючи на порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України щодо отримання коштів від реалізації державного майна, без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Визнання оспорюваного договору недійсним без застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав позивача, на захист яких поданий позов, зокрема інтересів держави в особі Міністерства оборони України на отримання коштів від реалізації державного майна, оскільки договір виконаний, продукти утилізації передані другому відповідачу.

За цих обставин, суд відмовляє у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору від 19.01.2022 № 41/022-11/П, укладеного між Державним підприємством Шосткинський завод Імпульс та Приватним акціонерним товариством Верхньодніпровський ливарно-механічний завод, у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за вимогу немайнового характеру (визнання недійсним договору) в сумі 2684 грн. покладаються на прокуратуру.

Щодо судового збору, сплаченого за вимогу майнового характеру (стягнення з першого відповідача 10 377 805 грн 20 коп.), в сумі 155 667 грн 08 коп. суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись ст. 2, 13, 123, 129, 231, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.У задоволенні позову про визнання недійсним договору від 19.01.2022 № 41/022-11/П, укладеного між Державним підприємством Шосткинський завод Імпульс та Приватним акціонерним товариством Верхньодніпровський ливарно-механічний завод відмовити.

2.Провадження у справі в частині стягнення з Державного підприємства Шосткинський завод Імпульс на користь Міністерства оборони України 10 377 805 грн 20 коп. - закрити.

3.Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене та підписане суддею 03.11.2023.

СуддяД. В. Вдовенко