Рішення

від 02.11.2023 по справі 922/2951/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2951/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Широкі Шляхи", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс-2018", м.Харків про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Широкі Шляхи" (Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області 05 липня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпекстранс-2018" суму штрафу у розмірі 15 853,13 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.07.2023 року відкрито провадження у справі, призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 10.07.2023 вважається врученою Відповідачу, про що також свідчить наявний підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення та роздруківка з сайту "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) стосовно відстеження відправлення рекомендованого повідомлення за трекінг номером 6102272415888 (Рекомендоване повідомлення про вручення ф.119), де встановлено, що судові документи отримано 17.07.2023.

Так, станом на момент складання повного тексту, Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.07.2023. Представником Відповідача було надано до суду заяви про ознайомлення з матеріалами справи, як в електронному вигляді, так й в паперовому (ознайомлення та зняття фотокопій).

Суд, своєю ухвалою повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви та пояснення можуть бути подані до суду в строк до 07.08.2023р.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. У той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Слід зазначити, що судом було вжито заходів щодо належного повідомлення Відповідача про рух позовної заяви, шляхом направлення копії ухвал засобами поштового зв`язку на адресу вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.

Відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Таким чином, відсутність будь-яких заяв або клопотань у даній справі з боку відповідача, з урахуванням направлення судом на адресу Відповідача копії ухвал у справі, свідчить про незацікавленість останнього у її своєчасному розгляді.

Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як зазначено у позові, 29 травня 2023 року між ТОВ «ШИРОКІ ШЛЯХИ» - Позивач, та ТОВ «ІМПЕКСТРАНС-2018» - Відповідач, було укладено договір № ШШ090 на перевезення вантажів. Відповідно до умов даного Договору Відповідач (Перевізник), згідно умов заявки зобов`язується доставити вантаж до пункту призначення і видати уповноваженій на отримання особі (організації), а Позивач - Замовник, зобов`язується сплатити вартість перевезення.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що умови виконання конкретних перевезень, а також перелік операцій, які необхідні для здійснення перевезень, узгоджуються сторонами у Заявках та є невід`ємною частиною цього Договору. У разі виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за цим Договором пріоритетними є умови, зазначені в Заявці. Заявка вважається підтвердженою, якщо вона підписана уповноваженими Сторонами і скріплена печатками (за наявності). Пунктом 2.4. Договору було встановлено, Сторони погодили, що пересилання будь-яких документів, у т.ч. Заявок, на підставі цього Договору здійснюється на електроні пошти Сторін, що є належним засобом направлення та отримання документації в рамках цього Договору.

На виконання умов Договору між сторонами було погоджено та належним чином підписано Заявку на перевезення вантажу № ШШ187 від 29.05.2023 до договору № ШШ090 від 29.05.2023.

Відповідно до умов Заявки було погоджено основні умови перевезення вантажу, зокрема, Перевізник зобов`язується доставити вантаж за маршрутом Україна, Приватне сільськогосподарське підприємство «Орач», Варварівка, Полтавська область - Меппель, Нідерланди.

Таким чином, сторонами було погоджено наступні умови Договору, зокрема, дата завантаження: 30.05.2023 (графа 22 Заявки), термін доставки вантажу: 13.06.2023 (графа 25 Заявки), пункт митного переходу: Ягодин (графа 7 Заявки).

В позовній заяві Позивач посилається, що Перевізником було грубо порушено умови прийнятої заявки, а саме транспортний засіб подано на адресу доставки вантажу 20.06.2023 року, що підтверджується відтиском штампу отримувача вантажу у м. Меппель, Нідерланди на міжнародній транспортній накладній CMR № 85 від 31.05.2023 року (графа 24 CMR), а отже Відповідачем допущено порушення умов доставки товару на 8 (вісім) днів.

Таким чином Перевізником було порушено п. 3.2.2. Договору, що зобов`язує забезпечити своєчасне прибуття власних транспортних засобів, придатних для перевезення вантажу згідно з отриманою заявкою на перевезення.

Пунктом 5.4. Договору визначено, що Перевізник оплачує Замовнику штраф за порушення строків доставки вантажу, що виникла з вини Перевізника, з розрахунку: при міжнародних перевезеннях - еквівалент 50 евро в гривні, з розрахунку за курсом НБУ на дату прострочення, за кожну добу прострочення на території України.

Таким чином, штраф, що зобов`язаний відшкодувати Перевізник, відповідно до п. 5.4. Договору, складає 15 853 (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят три) гривні, 13 копійок.

Позивачем було направлено на адресу Відповідача претензію - вимогу про сплату штрафу за порушення строків доставки вантажу вих. № ШШ187 від 20.06.2023 року з вимогою про добровільну сплату штрафу.

Позивач у позові посилається на те, що отримав від Відповідача відповідь на вимогу від 22.06.2023 року, відповідно до якої Відповідач не заперечує факту порушення умов доставки (порушення строку доставки), проте безпідставно посилається на відсутність вини з огляду на наявність черги на кордоні, при цьому покладаючи вину за вищевказані обставини на Позивача.

Намагаючись уникнути відповідальності Відповідач додатково стверджує про наявність недоліків у товаросупровідних документах, проте дані обставини не підтверджуються жодними належними доказами.

Позивач вказує, що підписаною Заявкою, яка є обов`язковою для виконання обома сторонами, було визначено та погоджено пункт митного переходу: Ягодин (графа 7 Заявки).

Натомість, без будь-яких пояснень Відповідачем було порушено умови прийнятої Заявки та здійснено самовільну зміну маршруту, зокрема, пункту митного перетину на кордоні Рава Руська (Львівська митниця ДФС) замість Ягодин (Волинська митниця ДФС).

На підтвердження вищевказаних обставин надається Транзитна декларація Т1, на якій міститься відтиск штампу Львівської митниці ДФС.

Таким чином Відповідач самовільно змінивши пункт пропуску за власної вини стикнувся з обставинами, що призвели до умисного порушення умов погодженої Заявки, що не заперечується самим Відповідачем.

А тому факт порушення є документально підтвердженим належними та допустимими доказами.

Принагідно зазначаємо, що пунктами 3.2.5 та 3.2.6 Договору встановлено, що Перевізник зобов`язується проінформувати Замовника про проблеми та/або настання наднормативного простою транспортного засобу у письмовій формі.

Натомість, Перевізником не було надано жодних пояснень та не зазначено жодних причин затримання подачі транспортного засобу в місце доставки, що обґрунтовано виключає невинуватість Відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами частини 1 та 2 статті 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

При цьому, частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно із частиною 1 статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Приписами частини 1 та 2 статті 917 ЦК України встановлено, що перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором… Відправник повинен пред`явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог…

Частиною 1 статті 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно з ч. 4 ст. 306 ГК України допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

За приписами ч. 1 ст. 316 ГК, ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

В силу ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до ст. 934 ЦК України, глави 51 ЦК України, ст.14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі - Закон 1955-IV).

Відповідно до ст.1 Закону 1955-І\/, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник - юридична або фізичка особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Згідно зі ст. 908 ЦК України, ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (ст. 926 ЦК, ч. 6 ст. 315 ГК).

В силу ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) до правовідносин сторін спору мають бути застосовані положення цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Так, міжнародною товарно-транспортною накладної (СMR) №85 підтверджується факт виконання Позивачем взятих на себе зобов`язань за Заявкою на міжнародне транспортне перевезення, оскільки вихідні дані Заявки відповідають даним, зазначеним у CMR, зокрема, щодо вантажу, відправника, розміру, ваги вантажу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Як встановлено судом, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №85 містить дані, передбачені Конвенцією, в тому числі - визначена вага вантажу, зазначений вантажовідправник, місце і дата прийняття вантажу до перевезення, адреса розвантаження, перевізник, тощо.

При цьому, положеннями Конвенції не вимагається необхідність посилання на договір перевезення.

Суд зазначає, що наведені вище документи сукупно з підписаним сторонами договором, дають підстави стверджувати, що поставка відбулася у відповідності до умов також й договору, вантаж доставлено, що підтверджується відтиском штампу отримувача вантажу у м. Меппель, Нідерланди на міжнародній транспортній накладній CMR № 85 від 31.05.2023 року (графа 24 CMR).

Водночас, зважаючи на узгоджений у Заявці термін поставки до 13.06.2023, на думку Позивача, Відповідач прострочив строк у який мало б бути поставлено вантаж на 8 днів.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З позовних вимог вбачається, що позивач нараховує відповідачу штраф за кожну добу прострочення у розмірі 50євро у відповідності до пункту 5.4 договору.

Пунктом 5.11 договору сторони узгодили, що всі штрафні санкції оплачуються в гривні за курсом НБУ який діяв у період порушення зобов`язань.

Судом встановлено, що курс гривні відносно євро станом на дату прострочення, 13.06.2023-20.06.2023 відповідає викладеним даним у позові, перевіривши з відомостями отриманими з офіційного ресурсу Національного банку України https://bank.gov.ua.

Проте, суд критично ставиться до нарахованого Позивачем простроченого строку (понаднормативний простій) у вигляді 8-ми днів.

Так, беручи до уваги передбачений Експедитором та Перевізником пункт 21 Простій/Штраф, у Заявці №ШШ187, де викладено, що Нормативний простій на завантаженні/вивантаженні 48 годин, нормативний простій на митному переході 24 години. Понаднормативний простій сплачується в розмірі 50 євро за кожну повну добу понаднормативного простою (за винятком вихідних і святкових днів), суд зазначає наступне.

Так, згідно з відбитком митного контролю де зазначена дата контролю митниці відправлення -13.06.2023, а також контроль митниці призначення - 14.06.2023, проте відсутні докази коли саме автомобіль Перевізника став у чергу на митниці. Позивачем не зазначено відповідні дані, а отже неможливо зробити висновок кількості часу знаходження на митному контролі автомобіля Перевізника.

Крім того, суд звертає увагу, що при зверненні з даним позовом Позивачем не враховано вихідні дні, на які випадає доставка товару, а також не враховано нормативного простою на вивантаження.

Таким чином, сума штрафу у розмірі 15 853,13 грн на яку посилається Позивач не може вважатися вірно нарахованою, а отже не підлягає до стягнення.

При цьому, суд звертає увагу, що як вже зазначалося, умови договору №ШШ090 від 29.05.2023 року перевезення вантажів, а також транспортної заявки №ШШ187 від 29.05.2023 року сторони передбачали чіткий строк доставки вантажу (розвантаження в місці призначення) згідно п. 25 Заявки (а.с. 11), а також узгоджувався Пункт митного переходу "Ягодин", (п. 7 Заявки).

Перевізник своїм листом (а.с. 15) посилається на недбале відношення представників експедитора до виконання договірних зобов`язань, щодо неналежного оформлення в установленому порядку товаротранспортних, товаросупровідних та митних документів, як це передбачено п. 3.1.4 Договору, з підстав чого відбулась додаткова затримка автомобіля на прикордонному переході "Гребенне".

Суд зазначає, що посилання Перевізника на те, що затримка доставки вантажу виникла з вини експедитора, а саме через те, що Позивач не виконав вимоги передбачені п. 3.1.4 Договору, проте суд не погоджується з даним твердженням та вважєає їх безпідставними, оскільки згідно Заявки ШШ187 у п. 7 Пункт митного переходу сторони погодили "Я годин", а згідно вищезазначеної відповіді на вимогу Позивача, Відповідач зазначає, що автомобіль затримався на прикордонному переході "Гребенне". Таким чином вбачається, що порушення строків доставки виникла з вини Перевізника.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, а ні Позивачем, а Відповідачем не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх обставин, а отже суд не може здійснити повноцінну оцінку наданим матеріалам (доказам).

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд не вбачає за доцільне задовольнити позовні вимог з підстав відсутніх належних та допустимих доказів, не врахування Позивачем всіх обставин узгоджених сторонами не тільки умова Договору та й Заявки №ШШ187, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

У відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "02" листопада 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін